Рішення

від 29.04.2024 по справі 127/4116/24

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/4116/24

Провадження 2/127/495/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря судового засідання Остапенко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23.01.2019 між АТ «Юнекс Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0.013.239.0119.ФО_К, відповідно до умов якого відповідачу було видано кредит в сумі 50 000, 00 гривень до 24.01.2021. Відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, а також комісію. Однак, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання. 31.03.2021 між АТ «Юнекс Банк» та ТОВ «ФК «Омега Фінанс» було укладено договір факторингу № 31/03-2021, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Омега Фінанс» набуло право грошової вимоги, зокрема до відповідача за кредитним договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019. Станом на 31.03.2021 відповідно до Реєстру прав вимог сума заборгованості відповідача за кредитним договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 становить 48 241, 71 гривень, з яких: 24 636, 23 гривень - заборгованість по тілу кредиту (прострочена); 78, 82 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами (прострочена); 22 114, 80 гривень - заборгованість по комісії за обслуговування кредиту; 1 411, 86 гривень - штрафи, пені. Станом на день звернення до суду відповідачем не вчинено жодних дій щодо погашення заборгованостіі.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь із відповідача заборгованості за кредитним договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 в сумі 48 241, 71 гривень. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Ухвалою суду від 15.02.2024 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

22.03.2024 від адвоката відповідача на адресу суду надійшла заява про продовження строку на подання відзиву на позов. До заяви адвокатом відповідача було додано відзив.

Ухвалою суду від 25.03.2024 відповідачу продовжено встановлений судом процесуальний строк для подання відзиву.

Так, адвокат відповідача у відзиві висловив заперечення щодо задоволення позовних вимог, аргументуючи тим, що вимоги є необґрунтованими і заявленими з пропуском строків позовної давності.

Як вбачається з офіційного веб-сайту Укрпошти, вищевказаний відзив було одержавно позивачем 01.04.2024 (трекінг відправлення 2105025888077).

04.04.2024, у строк встановлений судом, від позивача надійшла відповідь на відзив із викладеними у ній поясненнями, міркуваннями і аргументами щодо наведених адвокатом відповідача у відзиві заперечень і мотивами їх відхилення.

Вищевказану відповідь адвокат відповідача отримав 04.04.2024, що підтверджується квитанцією про доставку документів до його електронного кабінету.

У строк встановлений ухвалою суду від 15.02.2024 від відповідача та/або його адвоката заперечення на відповідь на відзив не надійшли.

В судове засіданні представник позивача та відповідач та/або його адвокат повторно не з`явились, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України, були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомлено. Таким чином, учасники справи не з`явились в судове засідання без поважних причин. Водночас, в матеріалах справи містяться клопотання представника позивача та адвоката відповідача про розгляд справи без їх участі. (а.с. 6зв., 100) Судом не встановлено, що нез`явлення учасників справи, зокрема представника позивача, перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, клопотання учасників справи та положення ст. 223 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність учасників справи (ухвала суду постановлена не виходячи до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання).

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

23.01.2019 між АТ «Юнекс Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 0.013.239.0119.ФО_К, відповідно до якого зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у сумі 50 000, 00 гривень терміном користування до 24.01.2021, а позичальник, в свою чергу, зобов`язався повернути отримані кредитні кошти, сплатити комісії, нараховані проценти за користування кредитом та інші платежі в порядку, в строки та на умовах, передбачених цим договором, а також виконувати інші умови цього договору.

Сторонами вищевказаного правочину узгоджено графік погашення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів і обчислено загальну вартість кредиту та реальну річну процентну ставку. (а.с. 13)

31.03.2021 між АТ «Юнекс Банк» та ТОВ «ФК «Омега Фінанс» було укладено договір факторингу № 31/03-2021, у відповідності до якого АТ «Юнекс Банк» передало (відступило) ТОВ «ФК «Омега Фінанс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019. (а.с. 53-59)

Згідно із п. 2.1. вищевказаного договору факторингу, права вимоги вважаються такими, що перейшли від АТ «Юнекс Банк» до ТОВ «ФК «Омега Фінанс», в день підписання Акту прийому-передачі Прав вимоги за умови отримання АТ «Юнекс Банк» суми фінансування.

31.03.2021 АТ «Юнекс Банк» та ТОВ «ФК «Омега Фінанс» було підписано вищевказаний Акт та сплачено ТОВ «ФК «Омега Фінанс» 100 % суми фінансування. (а.с. 57-59, 60зв.)

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Доказів того, що вищевказаний договір факторингу визнаний недійсним, суду не надано.

Судом встановлено, що умовами кредитного договору № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 передбачено право банку без будь-якого погодження передавати права за цим договором третім особам (п. 5.12 договору). Законом також не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у даних зобов`язаннях.

Таким чином, після підписання Акту прийому-передачі Прав вимоги та сплати 100 % суми фінансування за вищевказаним договором факторингу, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «ФК «Омега Фінанс» стало новим кредитором відповідача за кредитним договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019.

Позивач вважає, що відповідачем порушено умови кредитного договору № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач, пред`являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками, комісією та неустойку.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що розмір заборгованості за кредитним договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 за період з 23.01.2019 до 31.03.2021 становить 46 829, 85 гривень, з яких: 24 636, 23 гривень - заборгованість по тілу кредиту (прострочена); 78, 82 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами (прострочена); 22 114, 80 гривень - заборгованість по комісії за обслуговування кредиту. (а.с. 113-115)

Розрахунку заявленої до стягнення неустойки суду не надано.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, позивачем не було повідомлено суд про неможливість подання доказів у встановлений законом строк, тобто разом із позовом, у відповідності до ч. 4 ст. 83 і п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України. У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Саме на суд покладено обов`язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.

Судом прийнято до уваги, що розрахунок заборгованості за договором сам по собі не є належним доказом видачі та отримання кредиту, оскільки не є первинним документом, а також не є безспірним доказом розміру заборгованості, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, яка повинна бути підтверджена саме первинними документами.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, з огляду на вищевказані положення, виписка по особовому рахунку відповідача, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка досліджуються судом у сукупності з іншими доказами.

Так, з виписки по особовому рахунку відповідача вбачається, що відповідач 24.01.2019 отримав на умовах договору № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 кредит в сумі 50 000, 00 гривень; за період з 24.01.2019 до 31.03.2021 в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту сплачено 25 363, 77 гривень. Дані відомості узгоджуються із наведеними позивачем в розрахунку заборгованості.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

У постанові від 23 грудня 2020 року у справі №127/23910/14-ц Верховний Суд також вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Відповідачем та/або його адвокатом розмір отриманого кредиту та розмір заборгованості по тілу кредиту не спростовано.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем кредиту за договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 в сумі 50 000, 00 гривень, заборгованість за яким (тілом кредиту) становить 24 636, 23 гривень.

Також позивач просив суд стягнути із відповідача заборгованість по відсотках за користування кредитом, розмір якої згідно із розрахунком становить 78, 82 гривень.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.

В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Досліджуючи заборгованість по відсотках за користування кредитом, судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами кредитного договору № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019, і порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами.

Так, умови вищевказаного кредитного договору сторони погодили строк кредитування - до 24.01.2021 (п. 1.1 договору); за користування кредитними коштами позичальник зобов`язався сплачувати позивачу фіксовані проценти в розмірі 0, 25 % річних щомісячно (п. 1.5.1 договору).

Як вбачається із виписки по особовому рахунку відповідача та розрахунку заборгованості, відсотки за користування кредитними коштами по договору № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 нараховані за період з 24.01.2019 до 31.03.2021.

Тому суд зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16). На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору, який важливо дотримати в межах кредитних відносин, та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Як встановлено судом, сторони кредитного договору № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 погодили строк кредитування - до 24.01.2021, узгодили нарахування процентів за користування кредитом в межах цього строку кредитування (п. 1.5.1 договору) і передбачили відповідальність за порушення грошового зобов`язання (розділ 4 договору).

Судом не встановлено пролонгацію строку кредитування за кредитним договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019.

Як суд вже зазначав, слід розрізняти правову природу процентів за «користування кредитом» і процентів, які сплачуються у випадку прострочення грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України, що в свою чергу є мірою цивільно-правової відповідальності.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Вищевказане узгоджується із правовим висновком Великої Палата Верховного Суду, висловленим в постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16.

Згідно із п. 2.2 кредитного договору проценти за користування кредитними коштами нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, при цьому день надання кредиту включається до розрахунку процентів, а день остаточного погашення кредиту - не включається. Погашення процентів, нарахованих за звітній календарний місяць здійснюється в порядку та строки, визначені п. 2.3 і п. 2.4 цього договору.

Отже, сума процентів за користування кредитом в межах строку кредитування, тобто до 24.01.2021, а саме за період з 24.01.2019 до 24.01.2021, з урахуванням здійснених відповідачем оплат в рахунок погашення процентів за користування кредитом, становить 67, 69 гривень, а не 78, 82 гривень як визначено позивачем.

Враховуючи неповернення відповідачем 24.01.2021 кредитних коштів, позикодавець мав право нарахувати проценти за неправомірне користування кредитними коштами, тобто поза межами строку кредитування, тим самим застосувавши цивільно-правову відповідальність відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Однак, звертаючись до суду із даним позовом позивач вимоги про стягнення відсотків за вищевказаним кредитним договором відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України не заявляв. Водночас, суд розглядає справу виключно в межах заявлених особою вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Таким чином, суд прийшов до висновку, що розрахунок заборгованості процентів за користування кредитними коштами за договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019, наданий позивачем, є в частині необґрунтованим і не підтвердженим належними, допустимими і достовірними доказами.

Отже, вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача заборгованості за відсотками за кредитним договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 в сумі 11, 13 гривень задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просив стягнути на його користь із відповідача заборгованість за комісією за обслуговування кредиту по договору № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 в розмірі 22 114, 80 гривень.

Так, п. 1.5.3 вищевказаного кредитного договору передбачено сплату позичальником комісії за обслуговування кредиту в розмірі 3, 50 % від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1. цього договору щомісячно, яка включається до складу щомісячних ануїтет них платежів.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту;.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, загальними витрати за споживчим кредитом вважаються витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредиту.

Отже, виходячи з вищевикладеного, твердження адвоката відповідача про безпідставність вимог позивача про стягнення комісії не заслуговують на увагу.

Виходячи з положень п. 1.5.3 і п. 2.3 кредитного договору № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 та графіку погашення кредиту, комісія за обслуговування кредиту нараховується в розмірі 3, 50 % від суми кредиту, визначеної в п. 1.1 цього договору, тобто 50 000, 00 гривень, з місяця, наступного за місяцем підписання цього договору, тобто з 01.02.2019.

Із розрахунку заборгованості вбачається здійснення нарахування комісії з 24.01.2019, що суперечить умовам кредитного договору, враховуючи вищезазначене.

Здійснюючи перевірку розрахунку комісії в межах заявлених позивачем вимог, а саме за період до 31.12.2020, судом встановлено, що розмір комісії за період з 01.02.2019 до 31.12.2020, становить 40 250, 00 гривень (50 000, 00 гривень х 3, 50 % х 23 місяці). Водночас, з виписки по особовому рахунку відповідача вбачається сплата ним в рахунок погашення заборгованості за комісією 19 885, 20 гривень. Таким чином, заборгованість по комісії за обслуговування кредиту становить 20 364, 80 гривень (40 250, 00 гривень - 19 885, 20 гривень), а не 22 114, 80 гривень. Як встановлено судом вище, позивачем безпідставно включено до суми заборгованості за комісією, нараховану ним комісію за період з 24.01.2019 до 31.01.2019.

Щодо доводів адвоката відповідача про сплив позовної давності і застосування позовної давності до даних правовідносин, суд виходить з наступного.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 3 і ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із даним позовом 07.02.2024.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов`язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, позовну давність щодо заборгованості за кредитом не можна починати облічувати з дня спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки встановлення такого строку має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі ст. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.

Умовами кредитного договору № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 чітко визначено строки і порядок здійснення щомісячних платежів - з 01 по 10 (включно) число кожного місяця протягом строку дії цього договору, починаючи з наступного за місяцем підписання цього договору (п. 2.3 договору).

Отже, до 10.02.2019 відповідач був зобов`язаний здійснити перше погашення нарахованих за період з 24.01.2019 до 31.01.2019 процентів за користування кредитом, повернути визначену частину кредиту і сплатити відповідну комісію. Як вбачається з матеріалів справи, своє зобов`язання відповідач виконав частково.

Таким чином, саме з 11.02.2019 почався перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами про стягнення вищевказаних платежів за період з 24.01.2019 до 31.01.2019, і за аналогією наступних - з 11.03.2019, з 11.04.2019 і т.д.

Водночас, слід врахувати, що із 12.03.2020 на усій території України був установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених зокрема ст.ст. 257, 258 України, на строк дії такого карантину.

Також, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався і наразі триває.

Згідно із п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У відповідності до ч. 3 ст. 263 ЦК України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Як встановлено судом, своє право на звернення до суду із даним позовом щодо стягнення простроченої заборгованості по першому черговому щомісячному платежу позивач мав би реалізувати до 11.02.2022. Відповідно, запровадження на території України карантину і введення воєнного стану, припадають на цей період.

Отже, виходячи з вищевикладеного суд прийшов до висновку, що строк на звернення позивачем із цим позовом, не сплив.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача за кредитним договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 заборгованості по тілу кредиту в сумі 24 636, 23 гривень, по відсотках за користування кредитними коштами в сумі 67, 69 гривень і по комісії за обслуговування кредиту в сумі 20 464, 80 гривень, підлягають задоволенню.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Крім того, позивач просив стягнути на його користь неустойку в розмірі 1 411, 86 гривень.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, штраф та пеня є різновидом неустойки як юридичної відповідальності. Однак позивач, пред`являючи вимоги про стягнення на його користь з відповідача неустойки, просив стягнути 1 411, 86 гривень, зазначивши як «штрафи, пені», не розмежувавши вид неустойки. При цьому, порядок нарахування штрафу і пені є різним.

Суду не надано позивачем розрахунку неустойки. Хоча, як суд вже зазначав, звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Вищевказані обставини унеможливлюють дослідження періоду нарахування неустойки, перевірку порядку нарахування відповідного виду неустойки, його відповідність умов кредитного договору та вимогам чинного законодавства України і, відповідно, розміру заявленої до стягнення неустойки.

Таким чином, заявлена позивачем до стягнення сума в розмірі 1 411, 86 гривень, як «штрафи, пені», є необґрунтованою і непідтвердженою належними, допустимими і достовірними доказами, а тому не підлягає до задоволення.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом та відповіддю на відзив, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі суду від 15.02.2024 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку - пояснення, викладені в позовній заяві, відзиві та відповіді на відзив, а також докази, надані разом із ними.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи в заявах по суті справи, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за кредитним договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 в сумі 45 168, 72 гривень, з яких: 24 636, 23 гривень - заборгованість по тілу кредиту (прострочена); 67, 69 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами (прострочена); 20 464, 80 гривень - заборгованість по комісії за обслуговування кредиту.

В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача за кредитним договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами в сумі 11, 13 гривень і по комісії за обслуговування кредиту в сумі 1 650, 00 гривень, а також неустойки в розмірі 1 411, 86 гривень слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими і недоведеними належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України, які б були достатніми, в розумінні ст. 80 ЦПК України, для задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 422, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією № 868 від 05.02.2024. (а.с. 10)

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 268, 10 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (93, 63 %). Решту судового збору в сумі 154, 30 гривень слід залишити за позивачем.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 07.12.2023 між ТОВ «ФК «Омега Фінанс» та АО «Немесіда» було укладено договір про надання правової допомоги б/н, на підставі якого було видано ордер адвокату Кумко О.Д. (а.с. 61-64)

Згідно Єдиного реєстру адвокатів України, Кумко О.Д. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 9168/10 від 31.07.2020.

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження виконання АО «Немесіда» умов вищевказаного договору, суду надано акт наданих послуг від 05.02.2024. (а.с. 65)

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Як вбачається із умов договору про надання правової допомоги б/н від 07.12.2023, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що вартість юридичних послуг за даним договором визначається виходячи з вартості години обслуговування кожного з фахівців виконавця, залученого до участі у наданні послуг або із заздалегідь обумовленої сторонами вартості послуг, узгодженість якої підтверджується підписанням сторонами актом (актами) наданих послуг із зазначенням цієї вартості (розділ 3 договору).

З акту наданих послуг від 05.02.2024 вбачається застосування погодинної оплати роботи адвоката, погоджена загальна вартість якої становить 5 000, 00 гривень. (а.с. 65)

На виконання умов вищевказаного договору позивачем було сплачено АО «Немесіда» 5 000, 00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 05.02.2024. (а.с. 66)

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

У відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Суд прийшов до висновку, що зазначена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 гривень є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Крім того, оцінка дій адвоката позивача, як то вбачається з матеріалів справи, вказує на їх відповідність критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України. Також судом враховано: поведінку сторін під час розгляду справи; дії сторін щодо досудового врегулювання спору; суму витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем в попередньому (орієнтованому) розрахунку, та суму до відшкодування.

Суд прийшов до висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, були у даній справі необхідними, а їх розмір є розумним, реальним і виправданим.

Підстав, визначених ч. 5 ст. 137 ЦПК України, для зменшення розміру вищевказаних витрат на правничу допомогу, судом не встановлено. Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат позивачки на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, часткове задоволення позовних вимог та положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на корить позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 681, 50 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (93, 63 %). Решту витрат на професійну правничу допомогу в сумі 318, 50 гривень слід залишити за позивачем

Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 0.013.239.0119.ФО_К від 23.01.2019 в сумі 45 168, 72 гривень, з яких: 24 636, 23 гривень - заборгованість по тілу кредиту (прострочена); 67, 69 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами (прострочена); 20 464, 80 гривень - заборгованість по комісії за обслуговування кредиту.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» судовий збір в сумі 2 268, 10 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 681, 50 гривень.

Судовий збір в сумі 154, 30 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 318, 50 гривень залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; останнє відоме місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс»: ЄДРПОУ 42436323; місцезнаходження: м. Київ, вул. Саперне поле, буд. 12, оф. 1007.

Рішення суду складено 29.04.2024.

Суддя: