Постанова

від 29.04.2024 по справі 280/1134/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 280/1134/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Яковлева Володимира Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року (головуючий суддя першої інстанції - Калашник Ю.В.) в адміністративній справі №280/1134/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача 05.02.2024 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не здійснені нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 05 вересня 2012 року по 24 лютого 2020 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 05 вересня 2012 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 05.09.2012 по 28.02.2018 - січень 2008 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 24 лютого 2020 року з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.02.2024 року адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом із доказами поважності таких причин.

19.02.2024 року до суду першої інстанції від представника позивача до суду надійшла заява (вх. №8004), в якій останній просив відкрити провадження у справі та зазначає, що на спірні правовідносини не поширюється поточна редакція ст.233 КЗпП України, а тому вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року вказану позовну заяву повернуто позивачеві.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для її подальшого розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при винесенні ухвали судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що при зверненні до адміністративного суду з позовом про нарахування та виплати індексації грошового забезпечення не обмежується будь-яким строком, оскільки згідно положень ст.233 КЗпП України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, звернутися з позовом про стягнення належної позивачу заробітної плати працівник може без обмеження будь-яким строком. Зазначає, що позивача звільнено з публічної служби у 2020 році, а тому зміни, внесені в ст.233 КЗпП України від 19.07.2022 року, не розповсюджуються на спірні правовідносини.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Згідно пункту 3 частини першої статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо, зокрема повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У період з 22.04.2024 року по 26.04.2024 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на навчанні.

У період з 22.04.2024 року по 26.04.2024 року суддя-член колегії Білак С.В перебувала на навчанні.

У період з 22.04.2024 року по 26.04.2024 року суддя-член колегії Чабаненко С.В перебувала на навчанні.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не дотримано тримісячного строку звернення до суду з даним позовом, оскільки спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці, який регулюється статтею 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-IX.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Згідно із частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, для визначення початку перебігу строку звернення потрібно виходити не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Відтак, необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду позивач, як суб`єкт владних повноважень, повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом трьох місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Апеляційний суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку із бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 05.09.2012 року по 28.02.2018 року.

З тексту позову вбачається, що позивач у період з 05.09.2012 року по 23.02.2020 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України.

Згідно витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпустки.

Вказані обставини зазначені самим позивачем у позовній заяві та в апеляційній скарзі не заперечуються та не спростовуються.

Відповідно до частини першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (зі змінами, які внесені Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Вказана редакція статті 233 КЗпП набрала законної сили 19.07.2022 року.

Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 і від 25.04.2023 у справі №380/15245/22.

Суд першої інстанції акцентував увагу на тому, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вказує, що тримісячний строк звернення до суду з цим позовом розпочався з 01.07.2023 та з урахуванням приписів частини першої статті 233 КЗпП України закінчився 01.10.2023 року (останній день строку звернення до суду).

Разом з тим, адміністративний позов подано до суду першої інстанції 05.02.2024 року.

Посилання скаржника на те, що положення статті 233 КЗпП в редакції від 19.07.2022 року на спірні правовідносини не розповсюджується, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на викладене вище.

Скаржник не заперечує того, що трудові відносини з відповідачем припинені з лютого 2020 року. Виплата грошового забезпечення є постійною, системним явищем, яка здійснювалась позивачу щомісячно, в тому числі і під час звільнення зі служби, а відтак останній не міг не знати про порушення свого права, якщо таке порушення існувало.

Як зазначає позивач, порушення його прав відбулось до 19.07.2022 року, але своїм правом на звернення до суду позивач не скористався.

Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем в заяві про поновлення строку звернення до суду та в апеляційній скарзі не наведено поважних причин пропущення встановленого законом строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Яковлева Володимира Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року в адміністративній справі №280/1134/24 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року в адміністративній справі №280/1134/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий - суддяІ.В. Юрко

суддяС.В. Білак

суддяС.В. Чабаненко