Ухвала

від 26.04.2024 по справі 40/5005/4409/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

26.04.2024м. ДніпроСправа № 40/5005/4409/2012

За заявою Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про заміну Позивача, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дубліката виконавчого документа

У справі

за позовом Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродторг-Запоріжжя", м. Дніпро

про стягнення 13 670 грн.

Суддя Красота О.І.

Представники:

від Позивача (Стягувача): не з`явився;

від Відповідача (Боржника): не з`явився;

від Заявника: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2012 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродторг-Запоріжжя" штраф за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладений рішенням адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.09.2011 № 56-рш в розмірі - 8 000 грн. 00 коп. та пеню за прострочення сплати штрафу в розмірі - 8 000 грн. 00 коп. до загального фонду Державного бюджету України за місцем реєстрації платника податків за кодом бюджетної класифікації доходів 21081100 Адміністративні штрафи та інші санкції, символ звітності 106; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродторг-Запоріжжя" в доход Державного бюджету України в особі управління Державного казначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, р/р 31214206783005 у відділенні банку ГУДКУ в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 37989269, МФО 805012) суму 1 609 грн. 50 коп. судового збору.

24.07.2012 на виконання вказаного рішення судом видано накази за № 40/5005/4409/2012.

11.04.2024 від Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України надійшла заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дубліката виконавчого документа, в якій воно, з урахуванням заяви від 16.04.2024, просило суд:

- замінити Запорізьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України його правонаступником - Південно-Східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України;

- поновити строк для пред`явлення наказу суду від 24.07.2012 за № 40/5005/4409/2012 до виконання;

- видати дублікат наказу суду від 24.07.2012 за № 40/5005/4409/2012 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродторг-Запоріжжя" в дохід загального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної казначейської служби України за місцем реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродторг-Запоріжжя" як платника податків за кодом бюджетної класифікації 21081100 Адміністративні штрафи та інші санкції 8 000,00 грн. штрафу та 8 000,00 грн. пені.

17.04.2024 справа № 40/5005/4409/2012 отримана з архіву Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою суду від 18.04.2024 прийнято до розгляду заяву про заміну Позивача, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дубліката виконавчого документа, призначивши її розгляд у судовому засіданні на 26.04.2024 о 14:00 год.

Представники Позивача (Стягувача), Відповідача (Боржника), Заявника у судове засідання 26.04.2024 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Розглянувши подану заяву, господарський суд встановив таке.

Згідно з підпунктом 5.1 пункту 5 Розпорядження Антимонопольного комітету України від 28.11.2019 № 23-рп "Про реорганізацію територіальних відділень Антимонопольного комітету України" (зі змінами) (далі Розпорядження), з 01.06.2020 Запорізьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України припинено шляхом приєднання до Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Відповідно до підпункту 5.7 пункту 5 Розпорядження Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України з 02.06.2020 почало виконувати функції, покладені Положенням про територіальне відділення, що були віднесені до компетенції Відділення.

Згідно з підпунктом 7.5 пункту 7 Розпорядження Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України змінило найменування на Південно-Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України 15.06.2020.

Зміна найменування відбулась у зв`язку із початком виконання функцій, покладених Положенням про територіальне відділення, що були віднесені до компетенції Запорізького та Кіровоградського обласних територіальних відділень Антимонопольного комітету України.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Запорізьке Відділення має запис: «припинено», а Південно-Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України «Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа: Запорізьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, код ЄДРПОУ 20497824».

За приписами ст. 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

За загальним правилом, правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора або боржника у зобов`язанні, його слід розглядати як певний юридичний механізм похідного право набуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника. Правонаступництво для юридичних осіб може наставати в разі їх припинення з правонаступництвом.

Водночас, процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права. Для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі (у тому числі на стадії виконання судового рішення) необхідною умовою є наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

У постанові від 16.02.2021 у справі № 911/3411/14 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.

Здійснення правонаступництва є результатом наявності визначеного юридичного складу, тобто сукупності юридичних фактів, необхідних і достатніх для того, щоб отримати відповідний ефект - наступництво в правах та обов`язках. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права, які мали місце.

Для процесуального правонаступництва правове значення має факт настання правонаступництва у правовідносинах, щодо яких заявлено позовні вимоги стосовно такої сторони (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.07.2019 у справі № 922/2301/18).

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Водночас, Верховний Суд у своїх постановах також зауважує, що у кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема правонаступництва.

Враховуючи викладене, суд вбачає підстави для заміни Позивача у справі із Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на правонаступника Південно-Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, строк для пред`явлення наказу суду від 24.07.2012 за № 40/5005/4409/2012 до виконання до 25.07.2013.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) за рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення.

Таким чином, Стягувачем у справі є Південно-Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі Відділення).

Відповідно до ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Статтею 18 Закону визначені обов`язки виконавців, зокрема виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Наказ суду від 24.07.2012 Відділенням було пред`явлено до Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського МУЮ (далі - ВДВС) із заявою про відкриття виконавчого провадження від 30.07.2012 № 01-29.2/05-3036 про стягнення штрафу у розмірі 8 000,00 грн. та пені у розмірі 8 000,00 грн., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 6910701157573.

Постановою ВДВС від 06.08.2012 відкрито виконавче провадження ВП № 33765271 про стягнення штрафу у розмірі 8 000,00 грн. та пені у розмірі 8 000,00 грн.

Постановою ВДВС від 26.12.2012 ВП № 33765271 Стягувачу повернуто виконавчий документ про стягнення штрафу у розмірі 8 000,00 грн. та пені у розмірі 8 000,00 грн.

Листом від 08.02.2013 № 01-29.2/05-762 Відділення повторно пред`явило наказ від 24.07.2012 на виконання до ВДВС.

У період з 2013 по 2019 роки між Відділенням і ВДВС відбувалось листування з приводу виконання наказу від 24.07.2012.

Постановою ВДВС від 26.10.2019 ВП № 54044700 Стягувачу повернуто виконавчий документ про стягнення штрафу у розмірі 8 000,00 грн. та пені у розмірі 8 000,00 грн.

Листом від 20.01.2020 № 58-02/07-160 Відділення повторно пред`явило наказ від 24.07.2012 на виконання до ВДВС.

Статтею 19 Закону визначений перелік прав сторони виконавчого провадження, зокрема стягувач виконавчому проваджені має право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відділення, як Стягувач у виконавчому провадженні, користувалось своїми правами, визначеними статтею 19 Закону, а саме протягом 2022-2023 років Відділенням неодноразово надсилались листи до ВДВС, а саме:

- від 20.01.2022 № 54-02/298 про надання інформації про хід виконавчого провадження по виконанню наказу від 24.07.2012 та направлення на поштову адресу Відділення копії всіх постанов, винесених в рамках виконавчого провадження;

- від 11.07.2023 № 54-02/1379 про невідкладне роз`яснення ситуації, що склалась з приводу виконання наказу від 24.07.2012 та надання Відділенню вичерпної інформації про стан виконання наказу від 24.07.2012.

22.01.2024 листом ВДВС № 11942 (ВХ ТВ №54-01/154 від 22.01.2024) Відділення було повідомлено про таке:

- у період з 13.02.2020 по 02.10.2020 на примусовому виконанні ВДВС перебувало виконавче провадження з примусового виконання наказу від 24.07.2012;

- 02.10.2020 державним виконавцем ВДВС Кривозуб О.С. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу;

- повторно після 02.10.2020 виконавчий документ на примусове виконання до Відділу не надходив;

- надання копії документів із журналів та/або реєстрів вихідної кореспонденції щодо підтвердження направлення оригіналу виконавчого документа із зазначенням номеру поштового відправлення не вбачається можливим у зв`язку з тим, що реєстри на відправлену кореспонденцію зберігаються протягом одного року.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Бабушкінський ВДВС Дніпропетровського МУЮ декілька разів підлягав реорганізації і наразі зареєстрований як Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Суд звертає увагу, що Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп, абзац сьомий пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11 рп/2012).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Під час вирішення справи «Golder проти Сполученого Королівства» (№ 4451/70, рішення від 21.02.1975) ЄСПЛ вперше дійшов висновку, що сама конструкція статті 6 Конвенції була б безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні за наслідками розгляду цієї справи ЄСПЛ закріпив правило про те, що частина перша статті 6 Конвенції містить у собі невід`ємне право особи на доступ до суду.

Водночас, право на доступ до правосуддя не є абсолютним з точки зору його практичного забезпечення. У зазначеній вище справі «Golder проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що вказане право в силу своєї природи вимагає державного регулювання (яке може змінюватися залежно від місця та часу, з урахуванням потреб і ресурсів як суспільства, так і конкретних осіб). Разом з тим, таке врегулювання не повинно завдавати шкоди змісту цього права та конкурувати з іншими правами, встановленими Конвенцією.

Так, у справі «Ashingdane проти Сполученого Королівства» (№ 8225/78, рішення від 28.05.1985) ЄСПЛ зазначив, що якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, суд повинен з`ясувати, чи не порушує встановлене обмеження саму суть цього права, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою.

У справі «Зубак проти Хорватії» ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи щодо доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6, наприклад, у тій частині, в якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду та доступ до нього. (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17.01.1970 та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11.10.2001).

Як відзначив Європейський суд з прав людини, з огляду на «визначне місце», яке посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичних суспільствах, його обмежене тлумачення не відповідатиме об`єктові та цілям статті 6. Щодо сфери дії статті, то вона не обмежується лише судовими слуханнями, адже відповідно до Конвенції, весь процес взагалі повинен відповідати критеріям справедливості.

Стаття 6 розповсюджує свою дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції. ("Іммобільяре Саффі" проти Італії", 22774/93, 28.07.1999, § 63; рішення Горнсбі проти Греції від 19.03.1997, § 40.)

Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають сенс. (Рішення Горнсбі проти Греції від 19.03.1997.)

У справі «Войтенко проти України» (рішення від 29.06.2004) Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Рисовський проти України» від 02.10.2011 (заява № 29979/04) зазначає, що держава зобов`язана організувати роботу державного апарату таким чином, щоб забезпечувалась юридична визначеність у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Понад це «на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок». Водночас згідно з концепцією «принципу належного урядування» «Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються».

У даному випадку Відділення виступає як рівноправний учасник правовідносин та не має владних управлінських функцій по відношенню до державного виконавця, що надає Відділенню право розраховувати на дотримання державним виконавцем принципу «належного урядування».

У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 (заява № 3236/03) суд зазначив, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти чи є підстави для поновлення строків.

Окрім того, у пункті 40 рішення Європейський суд з прав людини по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997 (заява № 18357/91) зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Суди України неодноразово визнавали неотримання постанови про повернення виконавчого документа стягувачу разом з оригіналом наказу, поважними та достатніми підставами для видачі його дублікату та поновлення процесуального строку для його пред`явлення у зв`язку з ненадсиланням та неотриманням стягувачем, що унеможливлювало його повторне пред`явлення до примусового виконання у межах встановленого строку (ухвали від 12.05.2020 у справі № 910/18903/14, від 08.08.2019 у справі № 48/312, від 13.01.2020 у справі № 910/6745/14, від 21.11.2019 у справі № 910/13599/16, ухвала від 19.08.2019 у справі № 904/4544/14, залишена без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2019 № 904/4544/14, ухвали від 07.09.2020 у справі № 916/4314/15, від 03.03.2021 у справі № 916/1992/15, від 01.03.2021 у справі № 916/1512/15-г, від 09.02.2021 у справі № 910/1757/19).

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 10/246, від 23.05.2019 у справі № 5023/1702/12, від 18.06.2019 у справі № 910/10196/15, від 10.04.2018 у справі № 24/234 та від 21.01.2019 у справі № 916/215/15-г наголошено, що ГПК України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. Окрім того, за умови встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 10/246 визначено, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

У постановах зі справ № 910/10031/13, № 910/2954/17 Верховний Суд зазначив, зокрема про те, що стадія виконавчого провадження, як завершальна стадія судового процесу закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущений, виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання. Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документу до виконання.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 10/246 визначено, що під час вирішення питання щодо можливості видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення особи до суду з такою заявою, обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини дотримання заявником строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Окрім того, у цій постанові суд відзначає, що для мети отримання дубліката наказу, виданого на виконання чинного рішення, стягувач не повинен доводити фізичної втрати оригіналу наказу, а має доводити відсутність у нього виконавчого документу, який йому видано, та, як наслідок, відсутність у нього можливості звернутися до органів виконання, оскільки його прагненням є лише виконання чинного судового рішення.

При цьому, невиконання рішення суду призведе до можливості Боржника уникнути відповідальності, також призведе до втрат Державного бюджету України, а інтереси держави будуть порушені.

Отже, саме з моменту отримання листа ВДВС Відділенню стало відомо, що наказ від 24.07.2012 на теперішній час не виконано, у Відділенні відсутній та на виконанні у ВДВС не перебуває, а отже є втраченим саме ВДВС.

Враховуючи викладене, Відділення у строк пред`явив наказ від 24.07.2012 до органів ВДВС.

Саме в ході виконавчого провадження зазначений наказ був втрачений органом ВДВС, а отже рішення суду є невиконаним.

Строк пред`явлення наказу від 24.07.2012 до відповідного ВДВС пропущений Відділенням з причин, незалежних від нього, що підтверджується листом ВДВС, а тому такий пропуск строку є поважним.

Отже, Відділення здійснило всі можливі заходи для того, щоб дізнатись про стан виконавчого провадження та місцеперебування відповідного наказу.

Неналежне виконання ВДВС своїх обов`язків, а саме неналежне надсилання Відділенню постанови про повернення виконавчого документу стягувачу та неналежне повідомлення про винесення даної постанови є поважними причинами, оскільки, як наслідок, строк пропущений не з вини Відділення, Державний бюджет України втрачає надходження і порушуються інтереси держави, а Боржник має можливість уникнути відповідальності. Водночас, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання є процесуальним, а отже може бути поновлений.

Таким чином, Стягувач не отримував наказ від ВДВС та не мав можливості повторно пред`явити його до примусового виконання у межах встановленого строку.

Відповідно до ст. 329 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу.

При цьому Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск такого строку.

Поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання є правом суду, яким він користується виходячи з поважності причин пропуску цього строку.

Поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстав, з яких стягувач вважає ці причини поважними, а також докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у стягувача не було можливості.

Згідно з пп. 19.4 п. 19 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання, поновивши пропущений строк для пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2012 за № 40/5005/4409/2012, а також видати дублікат цього наказу.

Керуючись ст.ст. 52, 232-235, 240, 329, пп. 19.4 п. 19 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Заяву Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про заміну Позивача, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дубліката виконавчого документа - задовольнити.

Замінити Позивача у справі № 40/5005/4409/2012 із Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 20497824) на правонаступника Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (49004, м. Дніпро, пр. О. Поля, 2, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 20306037).

Поновити Південно-Східному міжобласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України пропущений строк для пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2012 за № 40/5005/4409/2012.

Видати дублікат наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2012 за № 40/5005/4409/2012.

Ухвала набирає законної сили 26.04.2024 та може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.І. Красота