Рішення

від 22.04.2024 по справі 521/13811/23

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №521/13811/23

Пр. №2/521/523/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Сегеди О.М.,

при секретарі Ткач А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській області, Головний сервісний центр МВС, про визнання недійсними договорів та витребування майна,

встановив:

У травні 2023року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим у подальшому до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.» (далі - ТОВ «Ф.А.Р.Т.»), ОСОБА_2 , треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській області, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 14 липня 2021 року №7849/21/013119 він придбав транспортний засіб марки «CHEVROLET CAMARO», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 .

14 липня 2021 року на підставі вказаного договору територіальним сервісним центром МВС України №8047 (далі ТСЦ №8047) було проведено реєстрацію транспортного засобу марки «CHEVROLET CAMARO», 2017 року випуску, номер НОМЕР_3 , номер двигуна НОМЕР_2 , видано реєстраційний номер НОМЕР_4 та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 .

Позивач зазначив, що у зв`язку з тим, що транспортним засобом марки «CHEVROLET CAMARO», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , незаконно заволоділи треті особи, він звернувся до Національної поліції України, де по даному факту було відкрито кримінальне провадження №12022100010001471, відомості про яке 09 липня 2022 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289 КК України.

Вказував,що 12січня 2022року міжТОВ «Ф.А.Р.Т.»та ОСОБА_2 було укладенодоговір купівлі-продажутранспортного засобу№7466/22/1/034786від 12січня 2022року,за умовамиякого ТОВ«Ф.А.Р.Т.»,діючий напідставі договорукомісії №7466/22/1/034786від 12січня 2022року,як комісіонерпередав увласність ОСОБА_2 транспортний засібмарки «CHEVROLETCAMARO»,2017року випуску,номер кузова НОМЕР_1 ,номер двигуна НОМЕР_2 ,який 16лютого 2022року на підставі вищевказаного договору був перереєстрований працівниками територіального сервісного центру МВС України №5141 на ім`я ОСОБА_2

31 січня 2023 року в ТСЦ №5141 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області транспортний засіб марки «CHEVROLET CAMARO», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , на підставі договору комісії від 25 січня 2023 року №3553/23/1/022274 та договору купівлі-продажу від 27 січня 2023 року №3553/23/1/022274 був перереєстрований за ОСОБА_3 та видано та видано на ім`я останнього свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , номерний знак НОМЕР_7 .

Стверджував, що серед вилучених в територіального сервісного центру МВС України №5141 документів, які складалися при перереєстрації його автомобіля на ім`я ОСОБА_2 знаходився договір комісії №7466/22/1/034786 від 12 січня 2022 року, за умовами якого нібито він, ОСОБА_1 доручив ТОВ «Ф.А.Р.Т.» вчинити правочин щодо продажу транспортного засобу марки «CHEVROLET CAMARO», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , який належав йому на праві власності.

Проте жодних правочинів щодо розпорядження та відчуження належного йому транспортного засобу він не вчиняв та не підписував.

Зазначив, що на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва про тимчасовий доступ до речей та документів від 29 липня 2022 року були вилучені та долучені до матеріалів кримінального провадження №12022100010001471 оригінали документів, які складалися при перереєстрації транспортного засобу марки «CHEVROLET CAMARO», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , на ім`я ОСОБА_2 .

Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи, яка була проведена на підставі постанови слідчого у кримінальному провадженні №12022100010001471 Київським Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, підпис в Договорі комісії №7466/22/1/034786 від 11 січня 2022 року та акті технічного стану до нього виконано від імені ОСОБА_1 не самим ОСОБА_1 , а іншою особою.

Вважає, що здобутими у кримінальному провадженні доказами доведено, що він не приймав участі в укладенні та підписанні договорів на відчуження транспортного засобу марки «CHEVROLET CAMARO», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , його волевиявлення при укладенні угод було відсутнє.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд визнати договір комісії №7466/22/1/034786 від 11 січня 2022 року, укладений між ТОВ «Ф.А.Р.Т.» та ОСОБА_1 щодо продажу транспортного засобу марки «CHEVROLET CAMARO», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , недійсним; визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу №7466/22/1/034786 від 12 січня 2022 року, укладений між ТОВ «Ф.А.Р.Т.» та ОСОБА_2 щодо передачі у власність останньому транспортного засобу марки «CHEVROLET CAMARO», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , недійсним; витребувати з володіння ОСОБА_3 транспортний засіб марки «CHEVROLET CAMARO» 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_7 та передати вказаний автомобіль йому, як власнику, в користування.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2023 року справу було прийнято до провадження та призначено підготовче засідання (т. 1 а.с. 145).

Ухвалою суду від 01 листопада 2023 року задоволено заяву представника позивача про витребування доказів (т. 1 а.с. 161-162).

Ухвалою суду від 04 грудня 2023 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб Головний сервісний центр МВС та ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 189-190).

Ухвалою суду від 18 січня 2024 року виключено з кола третіх осіб ОСОБА_3 та залучено останнього в якості співвідповідача (т. 1 а.с. 222).

Ухвалою суду від 18 січня 2024 року строк підготовчого провадження продовжено (т. 1 а.с. 224).

Ухвалою суду від 19 лютого 2024 року підготовче провадження по справі закрито, справа призначена до судового розгляду (т. 2 а.с. 5, 16).

Позивач та його представник, діюча за ордером від 06 березня 2024 року та договору про надання правової допомоги від 06 березня 2024 року в судове засідання не з`явились, надали заяву про підтримання позовних вимог та просили суд розглянути справу за їх відсутністю (т. 2 а.с. 35, 36, 46-47, 73).

Відповідачі ТОВ «Ф.А.Р.Т.», ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про час і місце слухання справи були повідомлені відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України (т. 1 а.с. 81, 82, 110, 112, 154, 176, 177 179, 180, 211, 212, 213, 214, 215, 249, 250, 251, т. 2 а.с. 40, 41, 42, 71, 72).

Представник Головного сервісного центру МВС, діюча за довіреністю від 15 грудня 2023 року в судове засідання не з`явилася, про час і місце слухання справи була повідомлена відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, надала заяву в який просила суд розглянути справу за її відсутністю. Раніше надала письмові пояснення на позов, в яких просила суд при винесені рішення врахувати правову позицію ГСЦ МВС (т. 1 а.с. 84-90, 200-206, т. 2 а.с. 78-79).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції та Кодексу.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

У зв`язку з неявкою відповідачів та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідачів та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.

Згідно ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що ТОВ «Ф.А.Р.Т.» є юридичною особою та дії на підставі Статуту, що підтверджується відповіддю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №263649 від 09 жовтня 2023 року (т. 1 а.с. 148-149).

Головний сервісний центр МВС є юридичною особою та дії на підставі Положення про Головний центр МВС, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 93-108).

Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській області (філія ГМЦ МВС) - є відокремленим підрозділом ГСЦ МВС, утвореним на правах філії ГСЦ МВС, без статусу юридичної особи.

Територіальні сервісні центри МВС є структурними підрозділами РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області на правах відділу, без статусу юридичної особи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14 липня 2021 року №7849/21/013119, виданого у ТОВ «Автотрейд-Групп» та договору комісії №7849/21/013119 від 13 липня 2021 року, належав транспортний засіб марки «CHEVROLET CAMARO 3640», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , що підтверджується реєстраційною картою транспортного засобу (т. 1 а.с. 31, 129-130).

14 липня 2021 року транспортний засіб марки «CHEVROLET CAMARO 3640», 2017 року випуску, н.з НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , на підставі договору комісії та договору купівлі-продажу від 14 липня 2021 року №7849/21/013119 був зареєстрований за ОСОБА_1 у ТСЦ МВС №8047 (РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві) та на його ім`я видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , номерний знак НОМЕР_4 .

Встановлено, що 08 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві з заявою про те, що 15 січня 2022 року о 20:00 год. за адресою: м. Київ, пр. Голосіївський, 8, його знайомий ОСОБА_5 заволодів його транспортним засобом марки «CHEVROLET CAMARO» номерний знак НОМЕР_8 , 2017 року випуску, сірого кольору (т. 1 а.с. 38).

З матеріалів справи вбачається, що по даному факту було відкрито кримінальне провадження №12022100010001471 від 09 липня 2022 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, матеріали якого перебувають у провадженні слідчого відділу Голосіївського УП ГУНП у м. Києві, відомості про яке 09 липня 2022 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289 КК України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 1 а.с. 30).

Встановлено, що 16 лютого 2022 року в ТСЦ №5141 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області на підставі договору комісії від 11 січня 2022 року №7466/22/1/034786, укладеного між ТОВ «Ф.А.Р.Т.» та ОСОБА_1 та договору купівлі-продажу від 12 січня 2022 року №7466/22/1/034786, укладеного між ТОВ «Ф.А.Р.Т.» та ОСОБА_2 було здійснено перереєстрацію транспортного засобу марки «CHEVROLET CAMARO», номерний знак НОМЕР_8 , 2017 року випуску на ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 32, 40-41, 43-44, 171-172, 173-174).

З матеріалів справи вбачається, що 11 січня 2022 року на підставі договору комісії №7466/22/1/034786 від 11січня 2022року було складено акт технічного стану транспортного засобу або його складової частин, що має ідентифікаційний номер №7466/22/1/034786, який підписаний представником ТОВ «Ф.А.Р.Т.» та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 42).

12 січня 2022 року на підставі договору купівлі-продажу №7466/22/1/034786 від 12січня 2022року було складено акт огляду реалізованого транспортного засобу №7466/22/1/034786 від 12січня 2022року, підписаний ТОВ «Ф.А.Р.Т.» та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 45).

Судом встановлено, що на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва про тимчасовий доступ до речей та документів від 29 липня 2022 року були вилучені та долучені до матеріалів кримінального провадження №12022100010001471 оригінали документів, які складалися при перереєстрації транспортного засобу марки «CHEVROLET CAMARO» 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 33-36).

Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи №СЕ-19/111-23/4583-ПЧ від 10 лютого 2023 року, проведеною експертом Київського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на підставі постанови слідчого у кримінальному провадженні №12022100010001471, підпис від імені ОСОБА_1 в Договорі комісії №7466/22/1/034786 від 11 січня 2022 року та акті технічного стану транспортного засобу або його складової частин, що має ідентифікаційний номер №7466/22/1/034786 від 11 січня 2022 року виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою (т.1а.с.46-53).

Таким чином, висновок судової почеркознавчої експертизи №СЕ-19/111-23/4583-ПЧ від 10 лютого 2023 року підтверджує твердження ОСОБА_1 про те, що він жодних правочинів щодо розпорядження та відчуження належного йому транспортного засобу не вчиняв та не підписував.

Встановлено, що 31 січня 2023 року в ТСЦ №5141 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області транспортний засіб марки «CHEVROLET CAMARO», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , на підставі договору комісії від 25 січня 2023 року №3553/23/1/022274, укладеного між ТОВ «БРИЗ» та ОСОБА_2 та договору купівлі-продажу від 27 січня 2023 року №3553/23/1/022274, укладеного між ТОВ «БРИЗ» та ОСОБА_3 , був перереєстрований за ОСОБА_3 та видано на ім`я останнього свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , номерний знак НОМЕР_7 , що підтверджується листом ТСЦ №5141 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області від 09 листопада 2023 року №31/15/5141-1076 (т. 1 а.с. 166, 167-168, 169-170).

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтями 15,16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною 1ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно доч.1ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно доч.3ст. 1012 ЦК України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року в справі № 910/7223/18 визначив, що договір комісії відноситься до числа договорів про надання нематеріальних посередницьких послуг, головним чином при здійсненні торгових операцій. Сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний (комітента) рахунок. Отже законом чітко визначено таку особливість договорів комісії, як зобов`язання комісіонера вчинити правочин за рахунок саме комітента».

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. 3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали про призначення експертизи.

Позивачем в обгрунтування позовних вимог було надано висновок експерта, який складено відповідно до вимог чинного законодавства в рамках кримінального провадження. При цьому, експерта попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтею 384, 385 КК України.

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи №СЕ-19/111-23/4583-ПЧ від 10 лютого 2023 року, проведеною експертом Київського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на підставі постанови слідчого у кримінальному провадженні №12022100010001471 підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Комітент довірена особа» ( ОСОБА_1 ) акту технічного стану транспортного засобу або його складової частин, що має ідентифікаційний номер №7466/22/1/034786 від 11 січня 2022 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «прізвище, ініціали, підпис уповноваженої особи « «Місцезнаходження і реквізити сторін» (Комітент ( ОСОБА_1 ) з правового боку 2 аркушу договору комісії №7466/22/1/034786 від 11 січня 2022 року, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. (т. 1 а.с. 46-53).

За таких обставин, суд вважає, що позивач надав належні, достовірні та допустимі докази на підтвердження того, що договір комісії №7466/22/1/034786 від 11 січня 2022 року, ним не підписувались.

При цьому, відповідачі не надали суду доказів на спростування зазначених обставин.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом з тим відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно доправового висновкуВерховного СудуУкраїни,викладеного упостанові від17грудня 2014року усправі №6-140цс14,власник майнаможе витребуватиналежне йомумайно відбудь-якоїособи,яка єостаннім набувачеммайна таяка набуламайно знезаконних підстав,незалежно відтого,скільки разівце майнобуло відчуженепопередніми набувачами,та безвизнання попередніхугод щодоспірного майнанедійсними.При цьомунорма частинипершої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.

Постановою ВерховногоСуду Українивід 17лютого 2016року усправі №6-2407цс15визначено,що витребуваннямайна шляхомвіндикації застосовуєтьсядо відносинречово-правовогохарактеру,зокрема,якщо міжвласником іволодільцем майнанемає договірнихвідносин імайно перебуваєу володільцяне напідставі укладеногоз власникомдоговору.У цьомуразі майноможе бутивитребувано відособи,яка неє стороноюнедійсного правочину,шляхом поданнявіндикаційного позову,зокрема віддобросовісного набувача,з підстав,передбачених частиноюпершою статті 388 ЦК України.

Верховний суд в постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 757/40111/19-ц вказав, що озглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею, внаслідок злочинних дій.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував, що спірний автомобіль вибув з його володіння поза волею на підставі підроблених документів. Жодних правочинів щодо розпорядження та відчуження належного йому вказаного транспортного засобу він не вчиняв та не підписував.

Встановивши, що спірний автомобіль вибув із володіння його власника ОСОБА_1 поза волею останнього на підставі підроблених довіреності і договору комісії, суд дійшов висновку про витребування цього транспортного засобу з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 .

Враховуючи інтереси позивача як власника спірного транспортного засобу, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, суд вважає, що права та інтереси власника ОСОБА_1 , який позбувся володіння автомобілем внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про витребування спірного автомобіля з чужого незаконного володіння підлягають задоволенню.

Свої права ОСОБА_3 , як добросовісний набувач, може захистити у спосіб звернення до суду з позовом до продавця спірного автомобіля щодо відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України. Розрахунки між власником та добросовісним набувачем при витребуванні майна із чужого незаконного володіння проводяться у відповідності до порядку, визначеного статтею 390 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 757/61314/18-ц визначено, що віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Відповідачами не було надано до суду жодних заперечень проти позову та доказів у підтвердження цих заперечень. Своїм правом бути присутніми у судових засіданнях відповідачі також розпорядилися на свій розсуд.

За таких обставин, аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх відповідне задоволення.

Відповідно до ст.ст.76,77ЦПК України доказами є будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Судовий збір у справі складає 3220,80 грн. грн., який був сплачений позивачем при зверненні до суду. Оскільки позов задоволений, то сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 202, 203, 204, 215 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 259, 264, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській області, Головний сервісний центр МВС, про визнання недійсними договорів та витребування майна задовольнити.

Визнати договір комісії №7466/22/1/034786 від 11 січня 2022 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.» (вул Тасуя Б., 115, м. Південне, Харківський район, Харківська область, 62461, код. ЄДРПОУ 41293603) та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 на продаж транспортного засобу марки « CHEVROLET CAMARO» 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 недійсним.

Визнати договір купівлі-продажу №7466/22/1/034786 від 12 січня 2022 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф.А.Р.Т.» (вул Тасуя Б., 115, м. Південне, Харківський район, Харківська область, 62461, код. ЄДРПОУ 41293603) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_10 , паспорт громадянина України з електронним носієм № НОМЕР_11 виданого 18 листопада 2020 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , про продаж транспортного засобу марки «CHEVROLET CAMARO» 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 недійсним.

Витребувати з володіння ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_12 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , транспортний засіб марки «CHEVROLET CAMARO» 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_7 та передати вказаний автомобіль в користування власнику ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_9 .

Стягнути врівних часткахз Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Ф.А.Р.Т.»(вулТасуя Б.,115,м.Південне,Харківський район,Харківська область,62461,код.ЄДРПОУ 41293603), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_10 ,паспорт громадянинаУкраїни зелектронним носієм№ НОМЕР_11 виданого 18листопада 2020року,зареєстрованого заадресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_12 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_9 , судовий збір в розмірі 3220 (три тисячі двісті двадцять) гривень 80 копійок

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 30 квітня 2024 року.

Суддя: О.М. Сегеда