Рішення

від 18.04.2024 по справі 914/1741/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2024 Справа № 914/1741/23

За позовом: Приватного підприємства «ЛЬВІВ-ПЛАСТ», м. Львів

до відповідача: Спільного товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛВЕСТ», м. Вітебськ, республіка білорусь

про стягнення 68 760, 38 Євро, що складає 2 685 457, 27 грн за офіційним курсом НБУ станом на 01.06.2023

Суддя Наталія Мороз За участю секретаря с/з Соломії Дицької

Представники:

Від позивача: Яциник В. В.

Від відповідача: не з`явився

Суть спору:

Позов подано Приватним підприємством «ЛЬВІВ-ПЛАСТ» до Спільного товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛВЕСТ» про стягнення 68 760, 38 Євро, що складає 2 685 457, 27 грн за офіційним курсом НБУ станом на 01.06.2023.

Ухвалою суду від 07.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.06.2023.

Ухвалою суду від 27.06.2023 підготовче засідання відкладено на 05.12.2023 та зупинено провадження у справі до виконання судового доручення про вручення судових документів відповідачу Спільного товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛВЕСТ» (210026, республіка білорусь, Вітебська область, м. Вітебськ, проспект Генерала Люднікова, 10) чи повідомлення про неможливість такого виконання.

12.10.2023 через службу діловодства господарського суду надійшов лист Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 06.10.2023, яким повернуто матеріали судового доручення про вручення документів до Господарського суду Львівської області, у зв`язку з тим, що білоруська сторона не приймає документи дипломатичними каналами.

Ухвалою суду від 04.12.2023 поновлено провадження у справі № 914/1741/23.

Ухвалою від 05.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 04.01.2024.

04.01.2024 розгляд справи по суті відкладено на 30.01.2024, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

29.01.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання, яким останній просить суд долучити до матеріалів справи докази надсилання відповідачу заяви про стягнення судових витрат.

30.01.2024 розгляд справи по суті відкладено на 08.02.2024, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

08.02.2024 суд ухвалив повернути справу № 914/1741/23 на стадію підготовчого провадження. Підготовче засідання призначити на 12.03.2024.

Ухвалою суду від 12.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 09.04.2024.

09.04.2024 розгляд справи по суті відкладено на 18.04.2024, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

В судове засідання 18.04.2024 представник позивача з`явився, дав пояснення по суті спору, зазначив, що сума заборгованості не змінилась. Позов просить задоволити.

Відповідач участі повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неучасті суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд також звертає увагу, що на офіційному сайті Господарського суду Львівської області розміщувались оголошення про розгляд справи № 914/1741/23 для належного повідомлення Спільного товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛВЕСТ» про дату та час судового засідання.

Частиною 2 ст. 15 Конвенції (Гаага, 15.11.1965) передбачено, що за заявою Договірної Держави суддя може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документа (про виклик до суду нерезидента сторони у справі) в разі, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній і який становить щонайменше шість місяців (Інформаційний лист ВГСУ від 29.09.2009 № 01-08/530 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм ГПКУ).

Враховуючи наведене, справа розглядається за наявними матеріалами.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо виконання умов контракту № 73/15/19-10 від 09.03.2015 в частині своєчасної та повної оплати позивачу, як продавцю, вартості поставленого згідно контракту товару. Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача 63 724,13 євро заборгованості, 2 764,26 євро пені та 2 271,99 євро 3% річних, а також судові витрати.

Позиція відповідача.

Відповідач участі у судових засіданнях особисто або через уповноваженого представника не забезпечив, правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 ГПК України не скористався.

Обставини справи.

09.03.2015 між Приватним підприємством «ЛЬВІВ-ПЛАСТ» (позивач, за контрактом продавець) та Спільним товариством з обмеженою відповідальністю «БЕЛВЕСТ» (відповідач, за контрактом покупець) підписано контракт № 73/15/19-10.

За умовами вказаного контракту продавець зобов`язується поставити, а покупець прийняти і оплатити матеріали для виробництва взуття, каблуки, колодки, підошви формовані (ТЕП і ПУ із полімерних матеріалів), що в подальшому іменуються «Товар», згідно зі специфікаціями, що додаються і є його невід`ємною частиною (п.1.1). Поставка товару здійснюється на умовах CPT, згідно Інкотермс 2000 (п.2). Дата відвантаження товару вважається дата виписки товарно-транспортної накладної CMR (п.2.2). Ціна товару встановлюється в євро узгоджується заздалегідь і обумовлюється специфікаціями до цього контракту. При зміні цін на товар покупець повинен бути обізнаний не пізніше, ніж за 30 календарних днів до початку їх зміни (п.3.1). Оплата за поставлений товар виробляється в євро за кожну партію (п.3.3). Форма розрахунку: банківський переказ. Оплата за товар здійснюється протягом 85 календарних днів від дати виписки СMR (п.3.4). Сума контракту складає 1 000 000 євро. Невиконання цього пункту не являється невиконанням контракту (п.3.5). Продавець оплачує пеню за прострочення при відвантаженні товару у розмірі 0,01% від загальної вартості товару за кожний день прострочення. Покупець оплачує пеню за прострочення при оплаті товару в розмірі 0,01% від загальної суми неоплаченого товару за кожний день прострочення (п.8.1). Сплата пені, штрафу не звільняє договірні сторони від виконання своїх зобов`язань за контрактом (п.8.2). Контракт набирає чинності з моменту його підписання договірними сторонами та діє до 31.12.2015, а щодо взаєморозрахунків до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п.9.1). Усі розбіжності, що виникають у виконанні цього контракту сторони зобов`язуються вирішувати шляхом переговорів. Якщо сторони не досягають узгодженого рішення, суперечки за цим контрактом розглядаються за місцезнаходженням позивача, у Міжнародному Арбітражному Суді про Білоруській Торгово-Промисловій Палаті або Господарському суді міста Львова (п.9.6).

27.11.2020 сторонами укладено додаткову угоду до договору № 73/15/19-10 від 09.03.2015, якою пункт 9.1 контракту викладено в наступній редакції: «Контракт набирає чинності з моменту його підписання договірними сторонами та діє до 31.12.2022, а щодо взаєморозрахунків до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань».

На виконання взятих на себе за контрактом зобов`язань Приватним підприємством «ЛЬВІВ-ПЛАСТ» здійснено поставку товару Спільному товариству з обмеженою відповідальністю «БЕЛВЕСТ», що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками-фактурами, специфікаціями на товар (підписаними та скріпленими печатками сторін), товарно-транспортними накладними CMR від 17.11.2021, 24.11.2021, 01.12.2021, 17.01.2022, 02.02.2022, 11.02.2022 а також інформацією з Єдиного державного інформаційного веб-порталу «Єдине вікно для міжнародної торгівлі».

Однак, відповідачем не здійснено оплату за поставку товару внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 63 724,13 євро.

Враховуючи наведене, Приватне підприємство «ЛЬВІВ-ПЛАСТ» звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Спільного товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛВЕСТ» 63 724,13 євро заборгованості, 2 764,26 євро пені та 2 271,99 євро 3% річних.

Оцінка суду.

Відповідно до ст. 365 ГПК України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Правовідносини, пов`язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), в тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно з ЗУ "Про міжнародне приватне право".

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом (ст. 7 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).

Пунктом 9.6 контракту № 73/15/19-10 від 09.03.2015 сторони визначили, що усі розбіжності, що виникають у виконанні цього контракту сторони зобов`язуються вирішувати шляхом переговорів. Якщо сторони не досягають узгодженого рішення, суперечки за цим контрактом розглядаються за місцезнаходженням позивача, у Міжнародному Арбітражному Суді про Білоруській Торгово-Промисловій Палаті або Господарському суді міста Львова.

Таким чином, сторони обрали для себе спеціальне регулювання правових відносин. Відповідно, суд визнає пріоритет вираженої спільної волі суб`єктів приватного права. Угода сторін про вибір суду недійсною не визнана, а тому підлягає застосуванню.

У відповідності ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

В даному випадку, між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного контракту № 73/15/19-10 від 09.03.2015.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до правової позиції викладеної в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Суд також звертає увагу, що умовами укладеного між сторонами контракту (п.2) передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах CPT, згідно Інкотермс 2000.

Вказаний термін означає, що продавець доставить товар названому йому перевізнику, крім цього, продавець зобов`язаний оплатити витрати, пов`язані з перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики чи втрати ушкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику.

Отримання перевізником товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями CMR накладних.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не подано.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення з нього суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відтак, вимога про стягнення з відповідача 63 724,13 євро заборгованості підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.2. ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведеного, позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 2 271,99 євро за періоди з 12.02.2022 по 29.04.2022, з 30.04.2022 по 08.05.2022 та з 20.05.2022 по 31.05.2023, у відповідності до розрахунку позовних вимог, долученого до позовної заяви.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у межах заявлених позивачем періодів за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» платформи «LIGA:ZAKON» онлайн ресурсу «ІПС:LIGA360», суд встановив, що розмір 3% річних позивачем нараховано вірно у зв`язку з чим позовна вимога щодо стягнення 3% річних у розмірі 2 271,99 євро підлягає задоволенню.

Стосовно задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу та 3% річних в іноземній валюті, судом взято до уваги, що відповідно до чинного законодавства України, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, при цьому, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені ст.193, ч.4 ст.524 ЦК України та ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Згідно з ст. 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про валюту та валютні операції", фізичні та юридичні особи - резиденти вправі укладати угоди з нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, в іноземній валюті.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч. 1-2 ст. 192 ЦК України).

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, в якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому належним виконанням зобов`язання з боку боржника є сплата коштів у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц та у постанові КГС ВС від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.

Щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 2 764,26 євро, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до норм ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ст.1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 вказаного Закону передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.1 контракту передбачено, що покупець оплачує пеню за прострочення при оплаті товару в розмірі 0,01% від загальної суми неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Статтею 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, а, отже, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішенням у національній валюті України - гривні. Нарахування та стягнення пені в іноземній валюті, з урахуванням порядку розрахунку та визначенням її еквіваленту в гривні, є незаконним, а відповідні позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. Вказану правову позицію викладено, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 907/65/18.

Оскільки позивачем не надано детального розрахунку пені у національній валюті України (гривні), із обчисленням на момент щоденного прострочення зобов`язання, у суду відсутня можливість встановити дійсний розмір пені, так як відповідна сума підлягає до стягнення лише у грошовій одиниці України - гривні та має обчислюватись у гривні на момент щоденного прострочення зобов`язання. Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 764,26 євро задоволенню не підлягає.

Аналізуючи аргументи позивача та подані на їх підтвердження докази, суд дійшов висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини. Доказів зворотнього суду не надано.

Підсумовуючи вищенаведене суд зазначає, що з аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Таким чином, станом на день прийняття рішення, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов контракту та порушенням строків оплати за отриманий товар підтверджена матеріалами справи та становить 63 724,13 євро основного боргу та 2 271, 99 євро 3 % річних.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються укладеного між сторонами контракту з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Клопотанням від 03.01.2024 про стягнення судових витрат, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн та витрати на переклад документів у розмірі 9 415, 00 грн грн.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень ч. 8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, інші документи, пов`язані із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись із заявою про стягнення з відповідача судових витрат обґрунтував ці вимоги договором про надання правової допомоги від 08.05.2023, укладеним між ПП «Львів-Пласт» та адвокатом Яциником В. В.; додатковою угодою № 3 від 25.05.2023 до договору від 08.05.2023; актом наданих послуг від 30.06.2023; платіжною інструкцією № 7929 від 01.08.2023 на суму 20 000,00 грн, із зазначенням призначення платежу «за надання правової допомоги по дод угоді № 3 від 25/05/2023 до договору від 08/05/2023 без ПДВ», рахунком-фактурою № СФ-0000211 від 11.07.2023 за перекладацькі послуги на суму 9 415,00 грн, актом № ОУ-0000211 здачі-прийняття робіт (надання послуг) за рахунком № СФ-0000211 від 11.07.2023; платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 7939 від 03.08.2023 на суму 9 415,00 грн, із зазначенням призначення платежу «за перекладацькі послуги по рахунку 211 від 11/06/2023 без ПДВ».

У відповідності до ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано будь-яких доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано жодних доказів на їх спростування. Клопотань про зменшення не поступало.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є правомірною, такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відтак, вимога про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 19 196,00 грн.

Крім того, розглянувши подані докази та матеріали справи, господарський суд вважає, що заявлені позивачем витрати в частині письмового перекладу пов`язані з вчиненням процесуальних дій, необхідними для підготовки та розгляду справи, при цьому здійснювалися виключно для виконання судових ухвал та чинного законодавства. Відтак, вказана вимога підлягає задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 9 036,52 грн.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Спільного товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛВЕСТ» (210026, республіка білорусь, Вітебська область, м. Вітебськ, проспект Генерала Люднікова, 10, ідентифікаційний код 300084770) на користь Приватного підприємства «ЛЬВІВ-ПЛАСТ» (79024, Україна, м. Львів, вул. Богданівська,17, ідентифікаційний код 25229229) 63 724,13 євро основного боргу, 2 271,99 євро 3% річних, 30 930,03 грн судового збору, 19 196,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 9 036,52 грн витрат на переклад документів.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення складено 29.04.2024

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

СуддяМороз Н.В.