Рішення

від 26.04.2024 по справі 916/498/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/498/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №916/498/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2 (65026, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 60/1, офіс 12, код ЄДРПОУ 34319566)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВЕЛЬНИЙ ДІМ ПРІС (61162, м. Харків, проспект Ландау Льва, буд. 2а, кабінет 5, код ЄДРПОУ 41455095)

про стягнення 255 076,57грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2 звернулось до Господарського суду Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВЕЛЬНИЙ ДІМ ПРІС про стягнення 255 076,57грн.

Ухвалою від 14.02.2024р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2 було залишено без руху.

19.02.2024р. до господарського суду надійшла заява (вх. №6792/24) Товариства з обмеженою відповідальністю ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.02.2024р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/498/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою з відміткою "адресат відсутній за вказаною адерсою"

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресами місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Отже, оскільки ухвала суд про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

12 червня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВЕЛЬНИЙ ДІМ ПРІС» (Постачальник) було укладено Договір № O5/2019-7182 (далі Договір), за умовами якого Постачальник зобов`язується передавати у власність, а Покупець зобов`язується приймати і оплачувати згідно виставлених рахунків Постачальника, Товар (обладнання), в найменуванні, кількості і ціні згідно узгодженими Сторонами специфікацій, які є невід`ємною частиною та Додатками № 1 та №2 до цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору, Постачальник зобов`язується до передачі Покупцеві Товару, у строк, що не перевищує 60 (шістдесят) календарних днів з моменту підписання Договору, розробити проект розміщення/встановлення Товару (обладнання), та після передачі Покупцеві Товару (обладнання)/останньої партії Товару (обладнання) провести монтаж, поставленого за цим Договором Товару (обладнання), у такому, що відповідає встановленим Постачальником вимогам, вказаному Покупцем місці та провести інструктаж персоналу Покупця/третьої сторони вказаної Покупцем, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити належним чином виконані Постачальником роботи з розробки проекту розміщення/встановлення Товару (обладнання), монтажу Товару (обладнання)/послуги з інструктажу персоналу Покупця/третьої сторони вказаної Покупцем.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що Постачальник здійснює поставку Товару (обладнання), узгодженого у відповідності до п. 1.1. цього Договору у строк до 01.11.2019 р. включно, при цьому, Сторони дійшли до згоди, що, якщо замовлення та (або) виготовлення Товару (обладнання) на заводі-виробнику відбувається у період з 01.08.2019 по 25.08.2019 (сезон відпусток на заводі - виробнику), то строк поставки Товару (обладнання), без застосування будь-яких штрафних санкцій до Постачальника, може бути збільшений на строк до 20 (двадцяти) календарних днів, про що Покупець додатково повідомляється Постачальником.

31.12.2019р. між сторонами укладено додаткову угоду, за умовами якої сторони дійшли згоди викласти п.3.1 в наступній редакції: «Постачальник здійснює поставку Товару (обладнання) узгодженого у відповідності до п.1.1 цього Договору в строк до 31.12.2021р. включно.

Відповідно до п. 3.8 в редакції додаткової угоди від 31.12.2019р. орієнтована кінцева дата виконання Постачальником своїх зобов`язань по Договору становить 31.12.2021р. Положення цього пункту є дійсними за умовами повного, належного та своєчасного виконання Покупцем свої зобов`язань по Договору.

Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором виконав належним чином, сплативши відповідачу вартість товару на загальну суму 1 394 562,38грн., а саме 11.07.2019р. - 126784,31 грн; 07.11.2019р. - 146 360,53 грн.; 15.09.2020р. - 231 691,74 грн.; 06.10.2020р. - 435 147,67 грн.; 24.02.2021р. - 439957,50 грн.; 25.02.2021р.- 842,87 грн. та 05.11.2021р. - 13 777,76 грн.

Поряд з цим, як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання щодо поставки товару виконав не в повному обсязі, за видатковими накладними від 190 від 20.08.2019р., №117 від 22.12.2021р, №14 від 10.05.2022р., №27 від 04.07.2023р. та №28 від 07.07.2023р. поставив йому товар на загальну суму 1 211 430,08грн.

За посиланнями позивача, відповідач не до поставив йому товар (обладнання) на суму 183 132,30грн.

Відповідно до п.6.1 договору, Постачальник зобов`язаний передати у власність Покупця Товар (обладнання) на умовах цього Договору; у разі неможливості здійснити поставку будь-якої з одиниць Товару (обладнання) або всього Товару, вказаних у Специфікації, на вимогу Покупця повернути Покупцю суму коштів сплачених Постачальнику за зазначені одиниці. Строки повернення зазначених сум коштів, сплачених Постачальнику, визначаються Сторонами, шляхом підписання додаткових угод до цього Договору.

Як вказує позивач, керуючись положеннями Договору №05/2019-7182 від 12.06.2019 року, надіслав Відповідачу претензію вих. №107 від 01.12.2023 р. з вимогою, щодо повернення коштів сплачених по Договору в розмірі 183 132,30 грн. протягом 7 (семи) днів з моменту отримання повідомлення. Проте відповідна претензія була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Отже, як зазначає позивач, за відповідачем рахується заборгованість в сумі 183 132,30грн. яка становить вартість оплаченого проте непоставленого товару.

Також, в зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару, позивачем було нараховано відповідачу інфляційні витрати в сумі 60 506,01грн. та 3% річних в розмірі 11 438,26грн.

Посилаючись на порушення відповідачем взятого зобов`язань за Договором №05-2019-7182 від 12.06.2019р., Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом, 12 червня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВЕЛЬНИЙ ДІМ ПРІС» (Постачальник) було укладено Договір № O5/2019-7182 (далі Договір), за умовами якого Постачальник зобов`язується передавати у власність, а Покупець зобов`язується приймати і оплачувати згідно виставлених рахунків Постачальника, Товар (обладнання), в найменуванні, кількості і ціні згідно узгодженими Сторонами специфікацій, які є невід`ємною частиною та Додатками № 1 та №2 до цього Договору.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст.663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ч.1 ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.1 договору в редакції додаткової угоди від 31.12.2021р. передбачено, що Постачальник здійснює поставку Товару (обладнання) узгодженого у відповідності до п.1.1 цього Договору в строк до 31.12.2021р. включно.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання пункту 2.1 договору, здійснив оплату Товару (обладнання) на загальну суму 1 394 562,38грн., а саме 11.07.2019р. - 126784,31 грн; 07.11.2019р. - 146 360,53 грн.; 15.09.2020р. - 231 691,74 грн.; 06.10.2020р. - 435 147,67 грн.; 24.02.2021р. - 439957,50 грн.; 25.02.2021р.- 842,87 грн. та 05.11.2021р. - 13 777,76 грн.

В той же час, відповідачем за видатковими накладними від 190 від 20.08.2019р., №117 від 22.12.2021р, №14 від 10.05.2022р., №27 від 04.07.2023р. та №28 від 07.07.2023р. було поставлено позивачу товар на загальну суму 1 211 430,08грн. Вартість оплаченого проте не поставленого товару склала 183 132,30грн.

Частиною 2 статті 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищезазначене, оскільки належних доказів, які б підтвердили повернення відповідачем суми попередньої оплати у розмірі 183 132,30 грн на користь позивача, або поставки на зазначену суму товару відповідач, згідно приписів ст.ст.74, 76-77 ГПК України, суду не надав, та наявність такої заборгованості підтверджується матеріалами справи, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2 цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з порушенням Відповідачем зобов`язань за договором Позивачем було нараховано Відповідачу 3% річних у розмірі 11 438,26 грн. та інфляційних втрати у розмірі 60 506,01грн.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначених висновків дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13-ц та постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, зокрема відповідно до останньої Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України та Верховного Cуду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України у випадку прострочення зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару, визначивши, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у постачальника (продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати і 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Враховуючи наведене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість звернення позивача із вимогою про сплату інфляційних витрат та 3% річних.

Розглянувши наданий позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних витрат, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВЕЛЬНИЙ ДІМ ПРІС трьох відсотків річних в розмірі 11 438,26грн. та інфляційних витрат в сумі 60 506,01грн.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2 є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2 (65026, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 60/1, офіс 12, код ЄДРПОУ 34319566) до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВЕЛЬНИЙ ДІМ ПРІС (61162, м. Харків, проспект Ландау Льва, буд. 2а, кабінет 5, код ЄДРПОУ 41455095) задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВЕЛЬНИЙ ДІМ ПРІС (61162, м. Харків, проспект Ландау Льва, буд. 2а, кабінет 5, код ЄДРПОУ 41455095) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЖИЛСТРОЙСЕРВИС-2 (65026, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 60/1, офіс 12, код ЄДРПОУ 34319566) основний борг в сумі 183 132 (сто вісімдесят три тисячі сто тридцять дві)грн. 30коп., 3% річних в розмірі 11 438 (одинадцять тисяч чотириста тридцять вісім)грн. 26коп., інфляційні витрати в сумі 60 506 (шістдесят тисяч п`ятсот шість)грн. 01коп. та судовий збір в розмірі 3 826 (три тисячі вісімсот двадцять шість)грн.15коп.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 26 квітня 2024 р.

Суддя К.Ф. Погребна