Рішення

від 15.04.2024 по справі 755/14970/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/14970/23

Провадження № 2/755/719/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Яхно П.А.

за участю: позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про визнання факту спільного проживання з наймачем який помер, про визнання права користування житловим приміщенням (квартирою), -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд:

1.Визнати факт спільного проживання ОСОБА_1 із наймачем квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із 22.02.20069 по дату смерті останнього, включно.

2.Визнати права ОСОБА_1 користування житловим приміщенням (квартирою) АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 09.07.1988 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. Відповідно до рішення Голосіївської районної в м. Києві Ради «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва» № 22/23 від 26.02.2004, до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва було прийнято (у т.ч. зараховано на баланс) квартиру АДРЕСА_1 , про що було доведено Київське міське БТІ листом № 21979 від 24.06.2005. Розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації «Про надання житлової площі працівникам підприємств, організацій та установ» № 1275 від 07.12.2005 ОСОБА_1 , як працівнику документознавцю організаційного відділу філіалу «Теплові мережі Київенерго», із урахуванням складу родини із чотирьох осіб, було надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , про що зазначено в Ордері № 2226 від. У зазначеній квартирі АДРЕСА_1 , позивач та діти: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 були зареєстровані у період із 24.01.2006 по 21.02.2006. В лютому 2006-го року, у зв`язку з намірами приватизувати отриману у користування за ордером № 2226 квартиру, продати її та придбати вже трикімнатну квартиру (різностатеві діти, тощо), при цьому, уникнути складнощів продажу приватизованої квартири, де співвласниками є неповнолітні діти, позивач та діти (син ОСОБА_5 та донька ОСОБА_6 ) знялись з реєстрації за вказаною квартирою АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка про склад сім`ї та наймачів від 11.10.2006, однак ми вся сім`я продовжила фактичне проживання за вказаною адресою, продовжили ведення спільного домогосподарства, спільного придбання меблів і майна та користування ними, спільної участі у витратах на утримання житла у т.ч. його ремонту, спільного догляду один за одним, спільного придбання продуктів тощо. Зазначена квартира була та залишається її постійним місцем проживання. 12.05.2006 на вказану квартиру АДРЕСА_1 технічної інвентаризації, на ім`я її чоловіка ОСОБА_3 , був виданий технічний паспорт. Незважаючи на подання ОСОБА_3 відповідної заяви від до органів приватизації щодо оформлення передачі в приватну власність зазначеної квартири у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також виготовлення технічної документації на квартиру, процедура приватизації так і не була завершена. Зі слів померлого чоловіка: - «документи знаходяться на розгляді, він все контролює» і, - «з дня на день» вони мали отримати приватизаційний пакет на квартиру щодо оформлення права власності. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 . Вказала, що вона здійснила його поховання та розпорядилася речами померлого. Після смерті її чоловіка, відповідно до її заяви на П`яту Київську державну нотаріальну контору від 28.06.2022, позивач відмовилась від належної їй частки у спадковому майні спадкодавця, фактично - на користь наших дітей ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), продовжуючи фактичне проживання за останнім місцем проживання померлого чоловіка ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 . Вказала, що розпочинаючи із дати її реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 , а саме із 24.01.2006 по сьогоднішній день оплачувала та продовжує оплачувати оформлений на неї особовий рахунок на утримання зазначеної квартири. 31.05.2022, враховуючи, що її та місце реєстрації її дітей ( АДРЕСА_3 ) не співпадало з фактичним місцем проживання (кв. АДРЕСА_1 ), в день смерті чоловіка, за адресою в квартирі АДРЕСА_1 , за участю працівників житлово-будівельного кооперативу ЖБК-3 був складений акт про встановлення фактичного місця проживання позивача. 21.07.2023 звернулась до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з відповідною заявою щодо реєстрації її місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 на підставі наявного ордеру на зазначену квартиру (у т.ч. на ім`я позивача) та фактичного там проживання, однак 25.07.2023 у реєстрації місця проживання за вказаною адресою, незважаючи на наданий акт про встановлення фактичного місця проживання від 31.05.2022 у реєстрації місця проживання за вказаною адресою позивачу було відмовлено, з посиланням на те, що у вказаній квартирі ніхто не зареєстрований, а отже, з позиції відділу реєстрації, позивач та члени її сім`ї (діти) втратили право на користування цією квартирою ( АДРЕСА_1 ). Вказала, що незважаючи на зняття позивача та дітей із реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 , вважає себе такою, що не втратили право користування житловим приміщенням, оскільки після зняття з реєстрації, фактично, продовжували проживання в зазначеній квартирі разом із наймачем у т.ч. проживаючи там на дату смерті наймача.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03.11.2023 відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про визнання факту спільного проживання з наймачем який помер, про визнання права користування житловим приміщенням (квартирою), за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомлення сторін, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Копію вказаної ухвали суду разом з копією позовної заяви з додатками, відповідач отримав 27.11.2023, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь-яких заяв по суті справи від сторін не надійшло, відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15.01.2024 закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про визнання факту спільного проживання з наймачем який помер, про визнання права користування житловим приміщенням (квартирою), призначено справу до судового розгляду по суті, постановлено в судове засідання викликати сторони по справі та свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала заявлений позов та просила його повністю задовольнити. Пояснила, що отримала квартиру у 1988 році. У той час працювала у Київтеплоенерго. В квартирі прописала всіх членів родини, потім з дітьми виписалася, а чоловік був прописаний, але усі вони проживали разом за адресою спірної квартири, вели спільне господарство, були єдиною родиною. Чоловік мав приватизувати квартиру та збирав для цього необхідні документи, однак в подальшому захворів і не встиг завершити приватизацію. Вона ж до районної адміністрації заяву про надання права на продовження приватизації не подавала.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити. Пояснив суду, що 09.07.1988 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. 07.12.2005 позивачу була надана квартира АДРЕСА_1 , де була зареєстрована позивач, її померлий чоловік та діти. У подальшому, позивач з дітьми знялася з реєстрації, з метою приватизації квартири лише ОСОБА_3 . Процедура приватизації завершена не була. ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача помер. Позивачка проживає у квартирі постійно, сплачує комунальні платежі та на неї оформлений особовий рахунок в Євро-реконструкції. Позивачка разом з дітьми зареєстрована за іншою адресою, однак в день смерті чоловіка було складено акт про встановлення фактичного проживання. В лютому 2006 року ОСОБА_3 подав заяву про приватизацію. Зазначив, що йому невідомо про те, чи подавалася позивачем заява до РДА про надання права на приватизацію спадкоємцям. Зазначив, що на сьогодні позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що візуально познайомилась з ОСОБА_3 у 2008 році. Потім стала головою ЖБК та у 2018-2019 роках ОСОБА_3 звернувся до ЖБК для отримання довідки для приватизації, однак за довідкою ОСОБА_3 не прийшов. Пізніше побачила його з дружиною та запитала чому не забрав довідку, а він відповів, що захворів, тому не прийшов. Бачила їх з дружиною, вони робили ремонт, з сусідами спілкувались. Вони казали, що жили вони і діти. В гості до них не ходила, не товаришували, однак бачились постійно, оскільки вона є головою ЖБК. Зі слів відомо, що за квартиру платила ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_5 допитаний у судовому засіданні показав суду, що батьки отримали квартиру АДРЕСА_1 у 2006 році. Жили всі разом. У 2019 році він виїхав в квартиру по вулиці Гетьмана , оскільки батько захворів, де проживав зі своєю майбутньою дружиною. У кінці 2019 року батьку зробили операцію, потім в кінці 2021 року ще одну, але це не допомогло і він помер від раку головного мозку. У цей час матері також робили операції на суглобах та на коліні. З 2006 року жили у квартирі усією сім`єю, але якось виїздили на Гетьмана , коли робили ремонт. Вказав, що на Бажова не живе з 2019 року.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що живе в квартирі АДРЕСА_1 з 2006 року по сьогоднішній день. Жили усі разом: вона, мама, тато, брат. У 2019 році брат переїхав. Тато, мама хворіли. Тато помер у 2022 році. Вона та мама (позивачка) і досі проживають в спірній квартирі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, покази свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 09.07.1988 зареєстрували шлюб, про що Андрущівським районним відділом ЗАГС Житомирської області було зроблено актовий запис № 29, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу № НОМЕР_1 (а.с.64).

Відповідно до витягу із рішення Голосіївської районної в місті Києві ради № 22/23 від 26.02.2004, Голосіївська районна в місті Києві рада вирішила прийняти до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва квартири АДРЕСА_1 (а.с. 65).

Згідно витягу з розпорядження № 1275 Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 07.12.2005, ОСОБА_1 було надано квартиру АДРЕСА_1 на родину з чотирьох осіб (вона, чоловік, син, дочка) з урахуванням приватизованого житла: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - чоловік, ОСОБА_5 - син, ОСОБА_6 - дочка (а.с. 67).

21.12.2005 ОСОБА_1 Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією було видано ордер № 2226 серія Б на жиле приміщення житловою площею 29,5 кв.м., яке складається з 2 кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а.с.68,69).

11.10.2006 ОСОБА_3 подав заяву про передачу в приватну власність квартири, що займає разом із членами сім`ї на умовах найму (а.с.70).

Згідно довідки про склад сім`ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 мешкають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію житлового фонду»: ОСОБА_3 , 1966 р.н. (а.с. 71).

ОСОБА_3 було видано технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.75,76).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець села Андрущки, Попільнянського району, Житомирської області, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Макарівка, Житомирського району, Житомирської області, у віці 55 років, про що 01.06.2022 складено відповідний актовий запис № 37 та цього ж дня Виконавчим комітетом Андрушівської сільської ради Житомирського району Житомирської області видано свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_2 (а.с. 77).

28.06.2022 ОСОБА_1 звернулася до П`ятої київської державної нотаріальної контори із заявою № 594 із заявою, якою повідомила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , який був зареєстрований на день смерті за адресою: АДРЕСА_1 . Після його смерті залишилась спадщина за законом, від належної їй частини воно відмовляється (а.с. 78).

Згідно із листом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» від 04.09.2023 № 20.2/2281 надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ», на підставі ліцензії з 2014 року. Відповідно до наявної у Товариства інформації, стосовно осіб, які зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_3 , то станом на 30.09.2014 зареєстрованою числилась 1 особа - ОСОБА_1 . 23.06.2023 між ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» та ОСОБА_1 підписано заяву-приєднання до індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води та заяву-приєднання до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії (а.с.88-89).

Відповідно до акту про встановлення факту проживання від 31.05.2022 складеного головою ЖБК «ЖБК-3» ОСОБА_8 в присутності свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , про проведення обстеження квартири АДРЕСА_1 та внаслідок обстеження виявлено, що громадянка ОСОБА_1 фактично проживає за даною адресою без державної реєстрації місця проживання (а.с. 90).

Згідно із листом Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 25.07.2023 № 1-34/538, відомості на право власності на квартиру АДРЕСА_1 відсутні та вказана квартира не є приватизованою та в ній відсутні зареєстровані особи (а.с.91-92).

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер (частини перша та друга статті 61 ЖК України).

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (стаття 64 ЖК України).

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України).

Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача (частина перша статті 106 ЖК України).

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом із наймачем. За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

Таких висновків дійшов ВС у постанові від 29.11.2021 у справі 755/12382/19.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

У постанові від 29.09.2021 у справі № 759/9229/19 (провадження № 61-11242св20), Верховний Суд за подібних фактичних обставин справи зазначив, що належними та допустимими доказами для встановлення факту спільного проживання є, зокрема, докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, інших обставин, які засвідчують реальність спільного проживання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які перебували у зареєстрованому шлюбі з 09.07.1988, проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлені у даній справі фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач разом із померлим чоловіком проживали за зазначеною адресою однією сім`єю, вели спільне господарство, піклувалися один про одного, мали спільний побут, що указує на їх безпосередній сімейний зв`язок, що підтверджується письмовими доказами, наявними у матеріалах даної цивільної справи та показаннями свідків.

Зважаючи на те, що показання свідків не протирічать іншим зібраним по справі доказам, суд оцінює вказані показання як достовірні, та беручи до уваги вищенаведене, досліджені у судовому засіданні докази, в тому числі фотокартки, приходить висновку, що позивач спільно проживала із наймачем квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22.02.2006 по день смерті останнього, включно, що дає підстави суду для задоволення позовних вимог, виходячи із їх доведеності перед судом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша та четверта статті 12 ЦПК України).

Звертаючись до суду з цим позовом позивач також просить суд визнати її право користування житловим приміщенням. В той же час, такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач зберігає за собою право постійного місця проживання та відповідно користування за іншим житловим приміщенням, у зв`язку з чим у останньої не можуть виникнути права наймача за раніше укладеним із спадкодавцем договором найму квартири.

За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

Під час судового розгляду судом було установлено, що позивач зберігає місце проживання за іншою адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями про місце проживання її паспорту (а.с.63).

Зважаючи на встановлені обставини, у розрізі заявлених вимог, беручи до уваги те, що позивач зберігає місце проживання за іншою адресою, відтак за нею не може бути визнано право користування жилим приміщенням, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Понад це, суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на наступне.

Відповідно до ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян. Вказаним законом встановлені умови та порядок набуття громадянами права власності на квартири, які перебувають у державному (комунальному) житловому фонді.

Згідно із ст. 2 Закону до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 8 Закону та п 4 Положення приватизація державного житлового фонду здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування. Передача квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири. Передача квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

У п. 17-18 Положення вказано, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви, та подає, зокрема, оформлену заяву на приватизацію квартири; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру; довідку про склад сім`ї та займані приміщення; копію ордера про надання жилої площі; документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду. Прийняті документи реєструються органом приватизації в окремому журналі.

У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що якщо квартира (будинок) не була передана у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено при наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири у власність наймачеві.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України по справі № 6-121цс13 від 11.12.2013, право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством. У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.

Аналогічна позиція відображена в п. 6.2. Узагальнення судової практики розгляду справ про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.01.2017 № 9-48/0/4-17.

Таким чином, для спадкування права на приватизацію необхідне дотримання двох умов: постійне проживання спадкодавця у приміщенні, яке підлягає приватизації, та його особисте звернення до органів приватизації.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За вимог ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1261 Цивільного кодексу України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

В силу ч. 1 ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Позивач є спадкоємцем першої черги за законом після померлого чоловіка ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами справи, однак остання відмовилась від належної їй частині у спадщині. Поряд з цим, спадкоємцями першої черги за законом після померлого чоловіка ОСОБА_3 можуть бути їх діти.

Відповідно до ч. 3 ст. 1296 Цивільного кодексу України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Пунктом 3 частини 1 статті 34 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріуси наділені повноваженнями щодо вчинення нотаріальної дії по видачі свідоцтва про право на спадщину.

Згідно із ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

За приписами ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зважаючи на наведене, беручи до уваги те, що позивач не зверталася до органу приватизації з вимогами про надання їй права на завершення процедури приватизації, яка була розпочата її померлим чоловіком та в цій частині вимог не заявляла, доказів до суду не подала, відтак суд позбавлений можливості у розрізі спірних правовідносин встановити інше, про що ухвалити судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи вищевикладені доводи в їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про визнання факту спільного проживання з наймачем який помер, про визнання права користування житловим приміщенням (квартирою).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 15, 328, 392, 1216, 1218, 1223, 1264, 1268, 1269, 1297 Цивільного кодексу України, ст.ст. 34, 67 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджено наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року № 282/20595, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, ст.ст. 2, 10, 13, 48, 49, 51, 76, 77-81, 89, 209, 210, 247, 265, 315, 319, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ: 39327994, вул. Хрещатик, 36, м. Київ) про визнання факту спільного проживання з наймачем який помер, про визнання права користування житловим приміщенням (квартирою) - задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 із наймачем квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22.02.2006 по день смерті останнього, включно.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 26.04.2024.

Суддя: