Постанова

від 09.04.2024 по справі 523/8824/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2720/24

Справа № 523/8824/23

Головуючий у першій інстанції Кузьміна О.І.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.

суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник-адвокат Бериндя Олег Олегович

на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 26 травня 2023 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Новокаховського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області, про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудового договору, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

встановив:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним вище позовом.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 травня 2023 року відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 , з підстав передбачених п. 1 ч.1 ст.186 ЦПК України.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник-адвокат Бериндя О.О. звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, вказує, що суд дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі, з підстав наведених у оскаржуваному рішенні, оскільки звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не є особою яка проходить публічну службу, присягу державного службовця не складала, спір, що виник між сторонами не є публічно правовим, тому просить скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 26 травня 2023 року та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Правом на відзив на апеляційну скаргу відповідачі не скористалися.

У судовому засіданні представник скаржниці адвокат - Бериндя О.О. підтримав вимоги апеляційної скарги, надав суду пояснення за доводами скарги.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника скаржниці за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги.Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржувана ухвала суду не відповідає.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд керувався вимогами п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, і виходив з того, що позивачка є особою яка проходить публічну службу, між сторонами виник публічно правовий спір, тому виходячи із встановлених обставин та суб`єктного складу учасників справи, дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , роз`яснивши останній її право на звернення з таким позовом до Одеського окружного адміністративного суду.

Апеляційний суд вважає такі висновки суду помилковими, з огляду на таке.

Згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 лютого 2019 року (справа № 815/6096/17) сформувала правовий висновок, згідно якого при наданні спору статусу публічно-правового з приводу вказаних правовідносин необхідно встановити наявність таких підстав:

1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади;

2) чи складала така особа присягу посадової особи;

3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

З аналізу вказаних норм убачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "публічна служба" в розумінні п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі №462/3516/17 під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

1 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року N 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII), відповідно до преамбули якого він визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Закон N 889-VIII регулює відносини, що виникають у зв`язку зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №889 VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону №889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону №889-VIII посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Пунктом 18 ч. 3 ст. 3 Закону №889-VIII передбачено, що дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.

Таким чином, державна служба характеризується тим, що: а) здійснюється на державних посадах у державних органах або їх апаратах; б) має своєю метою реалізацію завдань і функцій держави; в) регламентується Законом України "Про державну службу" та іншими спеціальними законами; г) характеризується особливістю вступу на державну службу, її проходженням, припиненням службових відносин; ґ) пов`язана з присвоєнням рангів, чинів, спеціальних і військових звань; д) характеризується безпартійністю або політичною нейтральністю державних службовців; е) оплачується за рахунок державного бюджету.

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №815/6096/17.

Ураховуючи зазначене, слід мати на увазі, що навіть якщо стороною спору є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, проте такий орган у спірних правовідносинах виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах, то такий спір підсудний загальним судам та вирішується за правилами цивільного судочинства.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що спір, що виник між сторонами, стосується проходження позивачкою ОСОБА_1 публічної служби, а отже підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ухвала, що викладається окремим документом, складається з: 1) вступної частини із зазначенням: а) дати і місця її постановлення; б) найменування суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); в) імен (найменувань) учасників справи; 2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; 3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; 4) резолютивної частини із зазначенням: а) висновків суду; б) строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження (частина перша статті 260 ЦПК України).

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Із тексту оскаржуваної ухвали суду убачається, що констатуючи про те, що спір, який виник між сторонами стосується проходження позивачкою публічної служби, суд не навів обґрунтувань такого висновку, з посиланням на відповідні письмові докази, що містяться у справі.

Так, як убачається з матеріалів справи, у травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним вище позовом, до якого у якості додатків долучила: докази сплати судового збору; копії паспорту та реєстраційного номеру облікової картки платника податків ОСОБА_1 ; ;копії сторінок трудової книжки ОСОБА_1 ; копію наказу Управління ВД ФССУ в Херсонській області від 10 червня 2022 № 95-ос (про призупинення дії трудового договору); роздруківку витягу з ЄДРПОУ відносно Новокаховського відділення Управління ВД ФССУ в Херсонській області; роздруківку витягу з ЄДРПОУ відносно Управління ВД ФССУ в Херсонській області; копію доповідної записки ОСОБА_1 від 12 липня 2022 року; копію звернення ОСОБА_1 від 29 липня 2022 року; роздруківку листа Управління ВД ФССУ в Херсонській області від 05 серпня 2022 року № 02-45-06-42з; копію звернення ОСОБА_1 від 15 серпня.2022 року; роздруківку листа Управління Держпраці у Миколаївській області від 05 вересня 2022 року; копія наказу ВД ФСС України від 30 березня 2022 № 188-ОД; копію звернення ОСОБА_1 від 24 жовтня 2022 року; копію звернення ОСОБА_1 від 12 березня 2023 року; копію попередження від 24 січня 2023 року про наступне звільнення; роздруківку листа ВД ФСС України від 15 березня 2023 року; роздруківку довідки ОК-5 щодо ОСОБА_1 ; копію договору про надання правової допомоги від 21 березня 2023 № б/н з додатками та доказами оплати; копію ордеру на надання правової допомоги від 21 березня 2023 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Беринді О.О.; копію позовної заяви з додатками для відповідачів у кількості 2 прим.

Перевіривши вказані матеріали, що містяться у справі, колегія суддів виснує про відсутність у таких інформації на підтвердження того, що посада головного спеціаліста перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності Новокаховського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській, яку займала позивачка ОСОБА_1 є посадою публічної служби, спори щодо прийняття, проходження та звільнення з якої КАС України віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, висновок суду про відмову у відкритті провадження у справі, з підстав наведених в оскаржуваній ухвалі є передчасним.

Згідно ч. 1 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.379ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції зокрема є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню.

Понесені позивачкою судові витрати підлягають відшкодуванню за наслідками розгляду справи по суті.

Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 26 травня 2023 року скасувати, і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 15 квітня 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

В.А. Коновалова