Ухвала

від 11.11.2024 по справі 523/8824/23

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/8824/23

Провадження №2/523/5227/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2024 року м. Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси

у складі: головуючої судді Кремер І.О.,

з участю секретаря судового засідання Орлова В.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 24 в м. Одеса клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження з розгляду цивільної справи № 523/8824/23 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудового договору, стягнення не виплаченого внаслідок дії трудового договору середнього заробітку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудового договору, стягнення не виплаченого внаслідок дії трудового договору середнього заробітку та моральної шкоди.

Суд констатує, що від представника відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття провадження у даній справі. Так, обґрунтовуючи вимоги даного клопотання представник відповідача вказує на те, що ОСОБА_2 просить суд визнати протиправним та скасувати наказ УВД ФСС України в Херсонській області від 10.06.2022 № 95 - ос Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_2 . Однак, у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів ст. 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. П.п. 1, 2 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з п. 12 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, головне управління Фонду є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1ст. 4 КАС України).

Проходження публічної служби - це процес діяльності особи на посадах, які вона обіймає, починаючи від моменту призначення на відповідну посаду та завершуючи припиненням публічної служби, із сукупністю всіх обставин і фактів, які супроводжують таку діяльність. Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, то відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права: трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У зв`язку з вищевикладеним, представник відповідача просив закрити провадження з розгляду даної справи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд констатує, що представником позивача ОСОБА_3 було подано до суду письмові заперечення на подане клопотання про закриття провадження, у яких представник позивачки вказує на те, що даний спір не є публічно правовим, оскільки займана ОСОБА_2 посада не відноситься до публічної служби, вона не є держслужбовцем, та є працівником державного органу, на якого не поширюється дія Закону України «Про державну службу», а тому даний спір повинен розглядатися саме за правилами цивільного судочинства.

Суд констатує, що судове засідання, яке було призначено на 11.11.2024 року, повинно було відбутися за участю представника позивача та представника відповідача в режимі відеоконференції. Однак, через нестабільний зв`язок проведення відеоконференції, суд позбавлений був можливості здійснити фіксацію судового засідання.

Представник позивача ОСОБА_3 подав до суду клопотання, в якому просив провести розгляд поданого представником відповідача клопотання про закриття провадження по справі в письмовому провадженні.

Представник відповідача ГУ ПФУ в Херсонській області Серебряков А.Ю. також подав до суду клопотання, в якому просив провести розгляд клопотання про закриття провадження по справі в письмовому провадженні

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та поданого клопотання, суд доходить до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Згідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Згідно із частиною 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 лютого 2019 року (справа № 815/6096/17) сформувала правовий висновок, згідно якого при наданні спору статусу публічно-правового з приводу вказаних правовідносин необхідно встановити наявність таких підстав: 1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади; 2) чи складала така особа присягу посадової особи; 3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

З аналізу вказаних норм убачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "публічна служба" в розумінні п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі №462/3516/17 під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

1 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року N 889-VIII "Про державну службу", відповідно до преамбули якого він визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Закон України "Про державну службу" регулює відносини, що виникають у зв`язку зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно із ч. 2 ст. 1 ЗУ "Про державну службу" державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про державну службу" посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Пунктом 18 ч. 3 ст. 3 ЗУ "Про державну службу" передбачено, що дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.

Таким чином, державна служба характеризується тим, що: а) здійснюється на державних посадах у державних органах або їх апаратах; б) має своєю метою реалізацію завдань і функцій держави; в) регламентується Законом України "Про державну службу" та іншими спеціальними законами; г) характеризується особливістю вступу на державну службу, її проходженням, припиненням службових відносин; ґ) пов`язана з присвоєнням рангів, чинів, спеціальних і військових звань; д) характеризується безпартійністю або політичною нейтральністю державних службовців; е) оплачується за рахунок державного бюджету.

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №815/6096/17.

Ураховуючи зазначене, слід мати на увазі, що навіть якщо стороною спору є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, проте такий орган у спірних правовідносинах виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах, то такий спір підсудний загальним судам та вирішується за правилами цивільного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 02.08.2017 року перебуває у трудових відносинах з Управлінням ВД ФСС України в Херсонській області (правонаступник Головне Управління Пенсійного фонду в Херсонській області). З 01.09.2019 року працює на посаді головного спеціаліста обґрунтованості видачі листків непрацездатності Новокаховського відділення Управління ВДФСС України. З 10.06.2022 року на підставі наказу УВД ФСС України в Херсонській області від 10.06.2022 № 95 - ос Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_2 з 10.06.2022 року було призупинено дію трудового договору позивачки.

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просить ухвалити рішення, яким суд визнати протиправним та скасувати наказ УВД ФСС України в Херсонській області від 10.06.2022 № 95 - ос Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_2 , а також стягнути невиплаченого внаслідок зупинення дії трудового договору середнього заробітку у розмірі 211801,71 грн.

Представник позивачки ОСОБА_3 у письмових запереченнях на заявлене стороною відповідача клопотання про зупинення провадження по справі вказував на те, що займана ОСОБА_2 посада не відносить до державної служби, оскільки позивачка не складала присягу державного службовця, отже не набула відповідного статусу державного службовця, у зв`язку з чим на її трудові відносини не розповсюджується ЗУ «Про державну службу».

Суд констатує, що стороною відповідача, в підтвердження вимог заявленого клопотання про закриття провадження по справі, не було додано жодного доказу, який би підтверджував той факт, що займана ОСОБА_2 посада відноситься до публічної служби, вона є держслужбовцем, та є працівником державного органу, на якого поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Матеріали справи також не містять жодного доказу, що при прийнятті на посаду - головного спеціаліста обґрунтованості видачі листків непрацездатності Новокаховського відділення Управління ВДФСС України, ОСОБА_2 складала присягу державного службовця, їй присвоювався ранг у межах відповідної категорії посад, що давало б суду обґрунтовані підстави стверджувати, що позивачка є працівником державного органу, саме на якого поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Таким чином, суд доходить висновку, що між ОСОБА_2 та ГУ ПФУ в Херсонській області існує невирішений трудовий спір, який не носить публічно-правовий характер, а тому не може бути вирішений за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, лише прийняття наказу суб`єктом владних повноважень, без прийняття до уваги суті спірних правовідносин, не робить спір між сторонами публічно-правовим, та таким що повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на наведене й ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що спір між сторонами в рамках розгляду даної справи повинен розглядатися як спір, що пов`язаний із захистом цивільних, трудових прав позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 255, 256 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження з розгляду цивільної справи № 523/8824/23 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудового договору, стягнення не виплаченого внаслідок дії трудового договору середнього заробітку та моральної шкоди відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Суворовського

районного суду м. Одеси: І.О. Кремер