Постанова

від 24.04.2024 по справі 916/706/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/706/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від АТ Одеснафтопродукт - адвокат Бойко Анастасія Вадимівна

від ПАТ Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія Укртатнафта адвокат Сухорук Анна Миколаївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Одеснафтопродукт

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 (складено та підписано 26.02.2024, суддя Д`яченко Т.Г.)

у справі №916/706/24

за позовом Публічного акціонерного товариства Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія Укртатнафта

до Акціонерного товариства Одеснафтопродукт

про стягнення 9359832,82 грн

ВСТАНОВИВ

Публічне акціонерне товариство Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія Укртатнафта звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства Одеснафтопродукт про стягнення грошових коштів у розмірі 9359832,82 грн.

Одночасно з поданням позовної заяви до суду, Публічним акціонерним товариством Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія Укртатнафта було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив суд накласти арешт на майно та грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово-кредитних установах та належать Акціонерному товариству Одеснафтопродукт в межах суми позову в розмірі 9359832,82 грн

В обґрунтування даної заяви позивач зазначив, що накладення арешту на майно та кошти АТ Одеснафтопродукт є співмірним та обґрунтованим заходом забезпечення позову у випадку наявності у боржника мільйонних боргів та завадить останньому вивести кошти та майно з підприємства в процесі розгляду судової справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 по цій справі задоволено заяву про забезпечення позову Публічного акціонерного товариства Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія Укртатнафта та накладено арешт на майно та грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких банківських або інших фінансових установах та належать Акціонерному товариству Одеснафтопродукт в межах суми позову у розмірі 9359832 грн. 82 коп.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову, а виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

До того ж, на думку суду першої інстанції, арешт на кошти і майно відповідача накладається лише в межах суми, що є предметом стягнення, а не всіх коштів і майна, які є у відповідача, а тому таке обмеження не призведе до зупинення господарської діяльності підприємства відповідача.

Не погодившись із даною ухвалою до Південного-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною і необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню з огляду на таке,

- позивачем не надано належних доказів в обґрунтування того, що відповідач наразі, щодо заявленої до стягнення суми грошових коштів, вчиняє дії щодо відчуження свого майна або грошових коштів на користь третіх осіб;

- в заяві позивача про забезпечення позову відсутні посилання на наявність будь-яких доказів задля встановлення обставин, з якими позивач пов`язує необхідність застосування запропонованого виду забезпечення позову;

- факт ухилення відповідача від виконання зобов`язань за укладеним з позивачем договором, не може бути безумовною підставою для вжиття заходів забезпечення позову, а невиконання відповідачем зобов`язань ще потребує доведення, а тому не можна розглядати твердження позивача, як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення поданого позову;

- доводи позивача про можливе укладення виконання рішення суду в майбутньому, у разі задоволення позову, є лише його власними припущеннями, які не підтверджені жодними належними та допустимими доказами;

- судом першої інстанції не враховано інтереси відповідача, а також те, що даний спір штучно створений позивачем та фактично направлений на повне блокування діяльності відповідача;

- оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції фактично заблокував грошові кошти, які підлягають виплаті в якості заробітної плати працівникам товариства, що може призвести до повного блокування діяльності товариства.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №916/706/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Одеснафтопродукт на ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 та призначено справу до розгляду на 24.04.2024.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від позивачав якому остання просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, оскільки вона прийнята з урахуванням наявної ситуації, яка склалась між сторонами, додержанням норм матеріального та процесуального права, є способом захисту для ПАТ «Укртатнафта» та підстави для її скасування відсутні.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості, а тому у даному випадку вжиті су про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

Під час судового засідання, яке відбулось 24.04.2024 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вже було вказано вище, позивачем було подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, відповідно до якої останній просив суд накласти арешт на майно та грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово-кредитних установах та належать відповідачу в межах суми позову.

В обґрунтування поданої заяви позивачем було зазначено наступне:

- згідно ухвали Львівського апеляційного суду від 08.05.2023 у справі №463/658/23 позивач дізнався, що Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у Львівській області здійснюється досудове у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №72023140000000012 від 24.01.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 212 КК України. В даному кримінальному провадженні розслідується факт системного виведення коштів з підприємства та нарощування безнадійної дебіторської заборгованості колишніми посадовими особами ПАТ Укртатнафта у змові з окремими акціонерами товариства шляхом укладання непрозорих договорів на поставку продукції та надання послуг, в тому числі з АТ Одеснафтопродукт;

- згідно довідки №13-414 від 31.01.2024, підписаної головним бухгалтером ПАТ Укртатнафта станом на 31.12.2023, за АТ Одеснафтопродукт рахується заборгованість перед ПАТ Укртатнафта на загальну суму 30346514,04 грн., як за договорами поставки так і за договорами послуг;

- звернення ПАТ Укртатнафта з претензіями в рамках вказаних договорів про сплату заборгованості на адресу боржника не дало результатів. Така бездіяльність та протиправна поведінка АТ Одеснафтопродукт впливає на фінансовий стан позивача, оскільки сума простроченої заборгованості є досить значною;

- враховуючи факти щодо недостатності фінансових ресурсів у АТ Одеснафтопродукт, фігурування даного товариства у кримінальних провадженнях, позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арештів на майно та грошові кошти може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Суд першої інстанції, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості ефективного захисту порушених прав заявника, за захистом яких позивач звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову у визначений ним спосіб.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Так, колегія суддів зазначає, що предметом позову у даній справі є, зокрема, майнова вимога про стягнення відповідача на користь позивача грошових коштів у загальному розмірі 9359832,82 грн. Підставами даного позову є неналежне виконання боку відповідача взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару.

Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення 9359832,82 грн, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме АТ Одеснафтопродукт необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Окрім того, судом з`ясовано, що до заяви про забезпечення позову позивачем була додана копія ухвали Львівського апеляційного суду від 08.05.2023 у справі №463/658/23. Зі змісту цієї ухвали вбачається, що Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.01.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 212 КК України. В даному кримінальному провадженні розслідується факт системного виведення коштів з підприємства та нарощування безнадійної дебіторської заборгованості колишніми посадовими особами ПАТ "Укртатнафта" у змові з окремими акціонерами товариства шляхом укладення непрозорих договорів на поставку продукції та надання послуг, в тому числі з відповідачем.

Наведене вище в сукупності, на думку колегії суддів, свідчить про обґрунтованість тверджень позивача про те, що АТ Одеснафтопродукт в будь-який момент може вчинити дії, спрямовані на ухилення від виконання рішення суду у даній справі, у тому числі, відчужити майно та розпорядитись грошовими коштами, що призведе до ускладнення або неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Слід також відзначити, що заявлена позивачем до стягнення суду заборгованості є значною та безумовно може впливати на господарську діяльність позивача та у випадку її безнадійності може створити передумови невиконання ПАТ "Укртатнафта" своїх зобов`язань. При цьому, як свідчать наявні матеріали справи, основним видом діяльності позивача є переробка нафти, що відноситься до переліку об`єктів критичної інфраструктури згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2022 № 1109. Відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 07.09.2022 №1-ДСК «Про затвердження Переліку об`єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору критичної інфраструктури» - ПАТ «Укртатнафта» віднесено до об`єктів критичної інфраструктури.

Поміж іншого, судом зазначається, що 05.11.2022 за рішенням Ставки Верховного Головнокомандувача під головуванням Президента України, у зв`язку з військовою необхідністю, відповідно до Закону України від 17 травня 2012 року № 4765 "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" активи стратегічно важливих підприємств, з-поміж яких є і ПАТ "Укртатнафта", були відчужені у власність держави. Вказане викликане необхідністю, у тому числі, для забезпечення нагальних потреб сектору оборони.

Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що вжиті заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Щодо обраного способу забезпечення позову, слід зауважити, що арешт коштів як такий не означає зміну їх власника, водночас, у випадку стягнення грошових коштів на користь певної особи, такі кошти зараховуються на рахунки особи, на користь якої ухвалене судове рішення, та вибувають із власності боржника. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №908/3247/20.

При цьому зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу.

В свою чергу, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такі правові висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 14.02.2020 у справі №916/2278/19, від 26.11.2020 у справі № 911/949/20, від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20).

Вживаючи заходи забезпечення позову судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі було накладено арешт саме у межах спірної суми, яка заявлена до стягнення позивачем, тобто дотримано критерій співмірності.

Наведене не впливає на можливість АТ Одеснафтопродукт здійснення взаєморозрахунків зі своїми контрагентами та не створює перешкоди у веденні ним господарської діяльності іншим чином.

При цьому судова колегія вважає необґрунтованими твердження апелянта про те, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій щодо відчуження свого майна або грошових коштів на користь третіх осіб, з огляду на таке.

Так, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

З огляду на викладене апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про те, що заявник не надав суду жодного доказу того, що дійсно існує суттєвий ризик невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів.

Судова колегія також вважає, що скаржником наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просив у суду позивач, як і не доведено того, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності товариства.

Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

Не заслуговують на увагу й посилання скаржника на те, що суд вжив неспівмірні заходи забезпечення позову, спираючись виключно на припущення не з`ясувавши та не врахувавши фактичні обставини, оскільки на стадії прийняття рішення про забезпечення позову судом не досліджується обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом встановлення судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 02.09.2019 у справі № 917/137/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 21.01.2021 у справі №924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі № 910/3547/21).

Не приймаються колегією суддів до уваги й твердження апелянта про те, що даний спір штучно створений позивачем та фактично направлений на повне блокування діяльності відповідача, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.

Доводи апелянта про зупинення його господарської діяльності внаслідок застосованих заходів забезпечення позову не відповідають змісту резолютивної частини оскаржуваної ухвали, якою господарська діяльність не обмежувалась. Апеляційним судом не встановлено також і порушення або безпідставного обмеження внаслідок вжиття відповідних заходів забезпечення позову прав та охоронюваних інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу, оскільки арешт накладено на майно та грошові кошти, що перебувають на рахунках відповідача, саме в межах спірної суми, тобто судом фактично було запроваджено, зокрема, тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у боржника, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду, у разі задоволення позовних вимог.

За таких обставин, арешт грошових коштів та майна у розмірі ціни позову (суми заборгованості за поставлений товар) забезпечить паритетність становища обох сторін та баланс їх інтересів, з огляду на те, що вимоги позивача не забезпечені іншим чином, в той час як відповідач має у своєму розпорядженні поставлений за договором товар.

Що ж до доводів скаржника про неможливість виплати заробітної плати працівникам через вжиті заходи забезпечення позову, колегія суддів зазначає таке.

В силу приписів статей 48, 59 Закону України «Про виконавче провадження» рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

За таких обставин, враховуючи матеріали справи, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову у визначений ним спосіб, з метою забезпечення ефективного захисту, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів останнього, а доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують таких висновків суду.

Варто також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 143 ГПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим, а згідно ч. 1 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Тобто відповідач не позбавлений права та можливості звернутися до суду з відповідним клопотанням, довівши суду наявність обставин, з якими пов`язується можливість заміни заходу забезпечення позову іншим або взагалі відсутність підстав чи подальшої потреби у їх застосуванні.

Отже, доводи апеляційної скарги, вичерпна оцінка яким була надана вище по тексту постанови, не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових та фактичних підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність судового рішення та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі порушення допущенні судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, а мотиви апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.

З огляду на вищевикладене колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що оскаржувана ухвала Господарського суду Одеської області є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята з додержання норм матеріального та процесуального права та приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за перегляд ухвали місцевого господарського суду в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 по справі №916/706/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.04.2024.

Головуючий суддяАленін О.Ю.

СуддяБогатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.