Рішення

від 30.04.2024 по справі 903/1295/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 квітня 2024 року Справа № 903/1295/23

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: н/з

від відповідача-1: Якимчук О.М. довіреність №657 від 17.10.2022

від відповідача-2: Єлов В.А. ордер серія АС №1087881 від 15.03.2024

від третьої особи: н/з

взяв участь прокурор відділу Волинської обласної прокуратури: Костюк Н.В. службове посвідчення №071760 від 01.03.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/1295/23 за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Берестечківської міської ради, КП Берестечківського виробничого управління житлово-комунального господарства, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України про витребування земельної ділянки площею 15,9848 га,

ВСТАНОВИВ:

25.12.2023 заступник керівника Луцької окружної прокуратури надіслав до суду позов в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Берестечківської міської ради, в якому просить витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Берестечківської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0720885800:00:001:0108 площею 15,9848 га.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідач без будь-яких правових підстав зареєстрував за собою право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду, яка знаходиться за межами населеного пункту.

Ухвалою від 04.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач 16.01.2024 на електронну адресу суду та 18.01.2024 на поштову адресу суду надіслав відзив на позовну заяву, в якому просив суд залишити позовну заяву без руху, у зв`язку з відсутністю зареєстрованого у прокуратури електронного кабінету, відомостей про наявність електронного кабінету в інших учасників справи.

Просить в задоволенні позову відмовити.

22.01.2024 заступник керівника Луцької окружної прокуратури надіслав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказано, що у зв`язку з відсутністю у прокуратури статусу юридичної особи, реєстрація електронного кабінету неможлива. Спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та накладається на землі лісового фонду, які на підставі матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2012 років перебувають у користуванні державних лісогосподарських підприємств. Рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств відповідачем не оспорювалося, є чинним. Правильність підходу до розрахунку сум судового збору за пред`явлення даного спору підтверджено постановою Верховного Суду №381/1425/19 від 09.09.2020.

Протокольною ухвалою від 30.01.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 27.02.2024 о 11:30 год.

08.02.2024 відповідач надіслав на електронну адресу суду клопотання, в якому просить суд відкласти підготовче судове засідання, залучити до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача КП Берестечківське ВУЖКГ; Зобов`язати позивача не пізніше направити третім особі копії позовної заяви з додатками, а докази такого направлення надати суду до початку наступного судового засідання.

В обгрунтування зазначає, що до Берестечківської міської ради надійшов лист від КП «Берестечківське ВУЖКГ» в якому, вказано про те що даним підприємством зареєстровано право постійного користування на спірну земельну ділянку, а також про те, що підприємством укладено договір від 10.08.2023 № 53-23 з Львівською державною лісовпорядною експедицією на проведення послуг, пов`язаних з лісівництвом (польові та камеральні роботи з первинного базового лісовпорядкування).

Результати розгляду справи вплинуть на права та/або законні інтереси КП «Берестечківське ВУЖКГ», а саме: в здійсненні права постійного користування, також в організуванні робіт пов`язаних з виконанням вищевказаного договору, так як з бюджету міської громади передбачено для КГІ «Берестечківське ВУЖКГ» кошти на виконання умов договору від 10.08.2023 № 53-23 з Львівською державною лісовпорядною експедицією на проведення послуг, пов`язаних з лісівництвом (польові та камеральні роботи з первинного базового лісовпорядкування).

09.02.2024 заступник керівника Луцької окружної прокуратури надіслав до суду заяву, в якій просить суд залучити комунальне підприємство Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства (45765, Волинська область, Луцький район, м. Берестечко, вул. Незалежності, 51, ЄДРПОУ 03339414) до участі у справі № 903/1295/23 як співвідповідача. Прийняти уточнення позовних вимог, яке полягає у викладенні пункту 2 прохальної частини позовної заяви у наступній редакції:

«Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Берестечківської міської ради та постійного користування комунального підприємства Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства земельну ділянку (з кадастровим номером 0720885800:00:001:0108 площею 15,9848 га».

В обгрунтування зазначає, відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на спірну земельну ділянку зареєстроване (право постійного користування за комунальним підприємством Берестечківсцке виробниче управління Житлово-комунального господарства.

Предметом спору у даній справі є витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння. Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства, яке є правокористувачем такої земельної ділянки, слід залучити до участі у вказаній справі як співвідповідача.

Відповідач 16.02.2024 та 23.01.2024 на електронну адресу суду надіслав заперечення на заяву заступника керівника Луцької окружної прокуратури, щодо залучення співвідповідача у справі та заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

21.02.2024 третя особа надіслала до суду клопотання про розгляд справи без участі представника.

Протокольною ухвалою від 27.02.2024 суд не приступаючи до розгляду справи по суті повернувся до стадії підготовчого засідання. Відмовив в задоволенні заяви відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача КП Берестечківське ВУЖКГ на підставі ст.50 ГПК України. Клопотання прокурора про залучення співвідповідача задовольнив на підставі ст.48 ГПК України та залучив співвідповідачем у справі КП Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства. Зобов`язав прокурора надіслати копію позовної заяви з додатками співвідповідачу, про що докази надати суду. Запропонував співвідповідачу не пізніше 15-ти днів з дня отримання даної ухвали подати відзив на позовну заяву із урахуванням вимог ст.165 ГПК України. Відклав розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 26.03.2024 о 12:15 год.

Ухвалою суду від 27.02.2023 залучено співвідповідачем у справі: КП Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства (45765, Волинська область, Луцький район, місто Берестечко, вулиця Незалежності, 51, код ЄДРПОУ 03339414).

29.02.2024 Волинська обласна прокуратура подала докази надіслання позовної заяви з додатками Берестечківському виробничому управлінню житлово-комунального господарства.

05.03.2024 заступник керівника Луцької окружної прокуратури подав до суду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 07.03.2024 заяву Луцької окружної прокуратури від 05.03.2024 про забезпечення позову задоволено.

Ухвалою суду від 11.03.2024 виправлено описку в п.2 резолютивної частини ухвали від 07.03.2024.

18.03.2024 на електронну адресу суду надійшов відзив Берестечківського виробничого управління житлово-комунального господарства, згідно якого позовні вимоги заперечує. Зазначає, що рішенням Волинської обласної ради від 18.08.2000 №13/2 без належних правових підстав передано спірну земельну ділянку та надано дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду. Проекти організації і розвитку лісового господарства в частині відображення спірної земельної ділянки в землях лісового фонду є також неналежними доказами, оскільки розроблені на підставі неправомірного рішення Волинської обласної ради. Матеріали лісовпорядкування не є чинними, оскільки не погоджені та не затверджені в установленому законом порядку. Спірна земельна ділянка не відноситься до земель державної власності, а тому Волинська ОДА не є її розпорядником. Прокурором неправильно визначено позивача, як уповноваженого органу розпорядження спірною земельною ділянкою та не підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, у зв`язку з чим позовну заяву просить залишити без розгляду.

25.03.2024 надійшла відповідь прокуратури на відзив Берестечківського виробничого управління житлово-комунального господарства, згідно якої зазначає, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій, у зв`язку з чим Волинська облдержадміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення та належним позивачем у даній справі. Прокуратурою належним чином проінформовано позивача про наявні порушення вимог законодавства, про ініціювання пред`явлення даного позову. Прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист відповідних прав та інтересів. Рішення Волинської обласної ради №13/2 від 18.08.2000 відповідачем не оспорювалося, не скасовувалося, недійсним не визнавалось. Інформація ВО Укрдержліспроект, на яку посилається відповідач, не свідчить про відсутність затвердження та погодження відповідних матеріалів лісовпорядкування, а лише містить відомості, що така інформація у ВО Укрдержліспроект відсутня. Спірна земельна ділянка хоч і віднесена до земель запасу, проте за категорію земель є землею лісогосподарського призначення. Землі лісового фонду, що перебувають за межами населених пунктів, не можуть відноситись до комунальної власності.

У запереченні від 25.03.2024 прокуратура у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду просить відмовити.

Протокольною ухвалою від 26.03.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 30.04.2024 о 10:00 год.

Прокурор в судовому засіданні просила суд позов задовольнити.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судовому засіданні в задоволенні позову просили відмовити.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та дату розгляду справи.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представника позивача та третьої особи не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача-, відповідача-2, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, Рішенням Волинської обласної ради №13/2 від 18.08.2000 «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств» надано дозвіл державним лісгоспам державного лісогосподарського об`єднання «Волиньліс», спеціалізованим лісогосподарським підприємствам - правонаступникам міжгосподарських спеціалізованих лісопідприємств та лісгоспів на складання проектів відведення земель лісового фонду, які знаходились у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до Проекту організації і розвитку лісового господарства Горохівського державного лісомисливського господарства Волинського державного лісогосподарського об`єднання «Волиньліс» (2004 року) Державне лісомисливське господарство «Горохівське» організовано у 2003 році згідно наказу Державного комітету лісового господарства України № 90 від 07.06.2003 на базі Берестечківського і Горохівського лісництв Луцького держлісгоспу, а також лісів колективних сільськогосподарських підприємств переданих рішенням обласної Ради від 18.08.2000 № 13/2, лісовпорядкування яких проведено у 2003 році.

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства державного підприємства «Горохівський лісгосп» Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства (2013 року) до адміністративно-організаційної структури та загальної площі лісгоспу входить Берестечківське лісництво площею 1698,0 га (п. 1.1. розділу 1 Проекту).

Базове лісовпорядкування проведено Львівською державною лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» у 2013 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений Проект.

Відповідно до п. 1.1.2. розділу 1 Проекту та наявних у ньому карт-схем поділу території на лісництва та поділу території за місцевими органами влади ДП «Горохівське ЛМГ», 260 квартал розташований в адміністративних межах Пісківської сільської ради (на даний час Берестечківської територіальної громади) та віднесено до Берестечківського лісництва.

Філія «Володимир-Волинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Філія), яка є правонаступником ДП «Горохівське ЛГ», у листі від 19.06.2023 № 05-22/01/342-23, зазначає, що нею шляхом звіряння відкритих даних земельного кадастру України, реєстру речових прав з картографічними матеріалами лісовпорядкування встановлено випадки відчуження (оформлення права власності іншими юридичними особами) та накладення на територію лісового фонду кількох земельних ділянок, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 0720885800:00:001:0108, площею 15,9848 га, розташованої в межах 260 кварталу Берестечківського лісництва (виділи 38, 39, 40, 41, 42). Філією надано копію планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування з нанесенням вищевказаної накладки (додаток до листа Філії від 19.06.2023 № 05-22/01/342-23).

Відповідно до листа Філії від 27.07.2023 № 05-22/01/453-23 спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, що передані Луцькому держлісгоспу рішенням Волинської обласної ради № 13/2 від 18.08.2000, а підприємство користується нею на підставі матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2013 років.

Згідно таксаційного опису, який є складовою Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Горохівське ЛМГ», акту обстеження насаджень від 25.07.2023, у зазначеному кварталі ростуть дерева віком в середньому 51 рік, висотою понад 19 м, господарські будівлі та споруди на ділянці відсутні.

Накладку земельної ділянки з кадастровим номером 0720885800:00:001:0108 на територію лісового фонду, що перебуває в користуванні Філії підтверджено Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням (далі - ВО «Укрдержліспроект») листом № 711 від 01.08.2023, яким надано витяги з картографічної бази даних з нанесеними межами частини кварталів та їх таксаційних виділів Берестечківського лісництва ДП «Горохівське ЛМГ» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2012 року та межі спірної земельної ділянки згідно з поданим кадастровим номером та координатами до нього.

Зазначена накладка підтверджується викопіюванням з геопорталу «Ліси України», який є веб ресурсом для надання публічного та авторизованого доступу до інформації про ліси України, зокрема картографічних та таксаційних даних (викопіювання з геопорталу додається).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 0720885800:00:001:0108, цільове призначення останньої - 09.05 Земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель -землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок, введеного в дію постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2021 року № 821 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», землі лісогосподарського призначення (розділ 09) - земельні ділянки лісогосподарського призначення (земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові земельні ділянки, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, крім земельних ділянок, зайнятих зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, а також земельних ділянок, зайнятих окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках).

Дана категорія включає в себе такі підрозділи: для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (09.01); для іншого лісогосподарського призначення (09.02); для цілей підрозділів 09.01 - 09.02, 09.04 - 09.05 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду (09.03); для розміщення господарських дворів лісогосподарських підприємств, установ, організацій та будівель лісомисливського господарства (09.04); земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) (09.05).

Отже, спірна земельна ділянка відносяться до земель лісогосподарського призначення та накладається на землі лісового фонду, які на підставі матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2012 років перебувають у користуванні державних лісогосподарських підприємств (на даний час Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»).

Філія є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства. Філія володіє та користується майном, земельними ділянками, мисливськими угіддями, яким наділило її Підприємство для досягнення мети діяльності Філії, згідно з законодавством, Статутом Підприємства та Положенням, а також майном, яке придбавається та/або набувається для цілей забезпечення діяльності Філії. Майно, яким наділена Філія належить Підприємству на праві власності або закріплене за Підприємством на праві господарського відання. Філія здійснює свою господарську діяльність на земельних ділянках, які знаходяться у постійному користуванні Підприємства, оренді або інших речових правах (п.п. 1.1, 3.1, 7.1, 7.2, 7.8 Положення про Філію, затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» від 16.12.2022 № 25).

Відповідно до листів Філії від 19.06.2023 № 05-22/01/342-23 та від 27.07.2023 №05-22/01/453-23, до останньої жодних клопотань з питань вилучення вказаної ділянки з державного лісового фонду не надходило, дозвіл (погодження) на її вилучення з лісового фонду не надавався.

В ході вивчення відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Луцькою окружною прокуратурою встановлено, що 16.02.2022 державним реєстратором Берестечківської міської ради проведено державну реєстрацію права комунальної власності на зазначену земельну ділянку за Берестечківською міською радою (номер запису 46775585), підстава для державної реєстрації - Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляцїї у сфері земельних відносин» (далі - Закон України №1423-ІХ).

Вказаній державній реєстрації передувало розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянка лісогосподарського призначення площею 15,9848 га на підставі рішенні Берестечківської міської ради від 24.09.2021 № 13-42/2021.

У відповідності до технічної документації із землеустрою об`єктом інвентаризацї земель є окрема земельна ділянка, розташована за межами населеного пункту с. Антонівка на території Берестечківської міської ради Луцького району.

Законом України №1423-ІХ від 28.04.2021, який набрав чинності 27.05.2021 розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено п. 24 відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунально' власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальний громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користуванні (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, ще перебувають у постійному користуванні державних водогосподарський підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення лісогосподарського призначення. Вказаний пункт набрав чинності 27.05.2021.

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних ті міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені де земель державної форми власності.

З аналізу зазначеної інформації вбачається, що дії Берестечківської місько ради спрямовані на вилучення спірної земельної ділянки з лісового фонду.

Обгрунтування статусу земель лісового фонду, які перебувають пії особливою охороною держави, а також порядку розпорядження земельнимі ділянками лісогосподарського призначення.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках, полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.

У ст. 5 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній і приватній власності.

Землі лісового фонду, що перебувають за межами населених пунктів, не можуть відноситись до комунальної власності.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово- картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

У відповідності до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент здійснення державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку) визначено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності Земельним кодексом України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6- 377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц.

Аналогічна позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц.

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду.

Земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, може перебувати лише у державній власності, відтак її реєстрація як землі комунальної власності є неправомірною.

З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції земельних відносин» №1423-ІХ від 28.04.2021, більшість норм якого набрали чинності 27.05.2021, змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками. Зокрема, розширено права органів місцевого самоврядування, районних, обласних державних адміністрацій, позбавлено частини повноважень Кабінет Міністрів України, обмежено повноваження органів Держгеокадастру на розпорядження землями сільськогосподарського призначення.

Згідно ч.5 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Пунктом 4 ч.1 ст. 31 Лісового кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Аналізуючи вказані норми законодавства можна зробити висновок, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Волинською обласною державною адміністрацією як розпорядником земель лісового фонду не приймались будь-які рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Берестечківська міська рада без будь-яких правових підстав зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду, яка знаходиться за межами населеного пункту.

Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Берестечківською міською радою в порушення вимог законодавства щодо раціонального використання земель здійснено реєстрацію земельної ділянки лісогосподарського призначення за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

За змістом ч.ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Враховуючи, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порушення вимог чинного законодавства незаконно зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, витребувавши зазначену земельну ділянку на користь її власника - Волинської обласної державної адміністрації.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на час пред`явлення цього позову спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за Берестечківською міською радою.

Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.02.2022. На час реєстрації цільовим призначенням спірної земельної ділянки визначено - для ведення лісового господарства і пов`язаних із ним послуг. Власником земельної ділянки є Берестечківська міська рада.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.

Відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14- 256цс18, пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12- 158гс19, пункт 10.29).

У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).

За змістом статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Порушення права (інтересу) пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс-18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (ЬисйЬезіІх (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)). З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Права володіння, користування та розпорядження майном належить власнику майна (ч.І ст. 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Незаконна державна реєстрація земельних ділянок у відповідному реєстрі в межах даної справи, фактично стала інструментом, які обумовили формальне набуття відповідачем права власності на спірні земельні ділянки. При цьому, їх визнання незаконними та скасування, як окремих позовних вимог, не є належним способом захисту.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Таким чином належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Волинської обласної державної адміністрації - означає, що держава, як власник, волю (згоду) на їх відчуження не виявляла, а тому вона вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.02.2024 спірна земельна ділянка передана Берестечківською міською радою у постійне користування Берестечківського виробничого управління житлово-комунального господарства.

Вимога прокурора про витребування на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Берестечківської міської ради та постійного користування Берестечківського виробничого управління житлово-комунального господарства земельної ділянки з кадастровим номером 0720885800:00:001:0108 площею 15,9848 га є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Обґрунтування наявності порушень інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.

Відповідно до ст. 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що зазначені законом.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення по суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, вказаний орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Земельна ділянка, що перебуває у комунальній власності Берестечківської міської ради, має лісогосподарське призначення, однак у зв`язку з проведенням незаконної реєстрації такого права власності відбулось незаконне вилучення її з державної власності та постійного користування філії «Володимир-Волинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Незаконне вилучення її з користування належного землекористувача, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах становили саме ті обставини, які потребували невідкладного захисту з огляду на їх значимість.

Не вжиття заходів до усунення наявних порушень, може привести до знищення лісу, відтак бездіяльність позивача зумовлює настання невідворотних негативних наслідків.

Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.

Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

На даний час Волинська обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 на базі існуючих обласних державних адміністрацій утворено обласні військові адміністрації.

З урахуванням зазначеного, дану позовну заяву подано в інтересах Волинської обласної військової адміністрації, як уповноваженого органу на розпорядження спірними земельними ділянками.

Листом від 27.07.2023 Волинська обласна прокуратура звернулась до Волинської обласної державної адміністрації з проханням повідомити чи вживались нею будь які заходи щодо повернення спірної земельної ділянки до державної власності, наявність заперечень щодо представництва її інтересів прокуратурою в суді.

Волинська обласна державна адміністрація у листі від 31.07.2023 повідомила, що їй не було відомо та не вживались заходи претензійно-позовного характеру з метою повернення спірної земельної ділянки до державної власності. Адміністрація не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах, оскільки вона обмежена в коштах на сплату судового збору.

Листом від 24.10.2024 Волинська обласна прокуратура повідомила Волинську обласну державну адміністрацію про ініціювання пред`явлення даного позову до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначила, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що вказаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Наведені прокурором обставини відповідно до ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру свідчать про наявність підстав для представництва прокурором права та інтересів держави у суді, у зв`язку з чим клопотання відповідача про залишення позову без розгляду у зв`язку з недоведеністю прокурором підстав представництва не підлягає задоволенню.

Наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з цільовим призначенням - землі запасу сільськогосподарського призначення відносить її до земель комунальної власності, що суперечить положенням ст.ст. 77, 83 та п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Звертаючись з позовом до суду, прокурор обрав такий спосіб захисту, який може відновити порушені інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності. Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини Берестечківської міської ради та Берестечківського виробничого управління житлово-комунального господарства, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на відповідачів порівну (2684,00 грн. : 2 = 1342,00 грн.)

Разом з тим, ухвалою суду від 07.03.2024 заяву про забезпечення позову задоволено. За подання зазначеної заяви Волинська обласна прокуратура сплатила судовий збір у сумі 1514,00 гривень (копія платіжної інструкції №335 від 01.03.2024 знаходиться в матеріалах справи, т.2, а.с.17).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 129-130 ГПК України.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача-1 та відповідача-2, то витрати по сплаті судового збору за заяву про забезпечення позову в сумі 1514,00 грн. відповідно до ст.130 ГПК України слід віднести на відповідачів порівну.

Отже, оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн. (за подачу позову до суду) та 1514,00 грн. (за заяву про забезпечення позову) відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на відповідача-1 та відпровідача-2 порівну.

Керуючись ст. ст. 129, 231232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (Київський м-н., 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Берестечківської міської ради (вул. Шевченка, 2, м. Берестечко, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04051262) та постійного користування Берестечківського виробничого управління житлово-комунального господарства (вул. Незалежності, 51, м. Берестечко, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 03339414) земельну ділянку з кадастровим номером 0720885800:00:001:0108 площею 15,9848 га.

3. Стягнути з Берестечківської міської ради (вул. Шевченка, 2, м. Берестечко, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04051262) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 2099,00 грн (дві тисячі дев`яносто дев`ять гривень) витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Берестечківського виробничого управління житлово-комунального господарства (вул. Незалежності, 51, м. Берестечко, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 03339414) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 2099,00 грн (дві тисячі дев`яносто дев`ять гривень) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 30.04.2024.

СуддяІ. О. Гарбар