Рішення

від 30.04.2024 по справі 910/2719/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.04.2024Справа № 910/2719/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оріон"

до Державної служби України з безпеки на транспорті

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про стягнення 17 000,00 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оріон" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення 17 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем здійснено оплату штрафу в розмірі 17 000,00 грн. Водночас, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.05.2021 по справі №120/10306/22, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2023, визнана протиправною та скасована постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 337562 від 11.10.2022. За таких підстав, позивач стверджує про необхідність повернення йому сплачених коштів в розмірі 17 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачем 25.03.2024 до Господарського суду міста Києва подано відзив, яким заперечено вимоги повністю.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державною службою України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області винесено постанову № 337562 від 11.10.2022 про застосування адміністративного-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Постановою державного виконавця відносно позивача 05.01.2023 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення штрафу у розмірі 17 000,00 грн.

В рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 згідно з квитанцією № 184227570 від 11.01.2023 позивачем сплачено штраф 17 000,00 грн та виконавчі витрати в сумі 1 900,00 грн.

У зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення старшим державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центральнгого міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову ВП № НОМЕР_1 від 12.01.2023 про закінчення виконавчого провадження.

Поряд з цим, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/10306/22 від 08.05.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду у даній справі від 17.11.2023, адміністративний позов ТОВ «ТД «Оріон» задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 337562 від 11.10.2022.

Позивач на адресу відповідача засобами поштового зв`язку направив претензію про повернення безпідставно набутих коштів № 387 від 29.11.2023 з вимогою перерахувати на банківський рахунок товариства грошову суму в розмірі 17 000,00 грн в якості повернення безпідставно набутих коштів, сплачених 11.01.2023 на виконання постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 337562 від 11.10.2022, яка визнана протиправною та скасована рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/10306/22 від 08.05.2023, що набрало законної сили 17.11.2023.

Листом № 13054/9.3/15-23 від 25.12.2023 відповідач повідомив, що з позивача було стягнуто адміністративно-господарський штраф за виконавчим документом, який перебував на виконанні у Першому відділі державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), органом, що контролює справляння надходжень бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції», у даному випадку являється Міністерство юстиції України. Таким чином, відповідач не вбачає можливості у поверненні стягнутої суми адміністративно-господарського штрафу, оскільки стягнуті грошові кошти обліковуються на рахунку Державного бюджету України, відкритого в органі Казначейства. Зазначено, що відповідач не є розпорядником рахунків державного бюджету, а є органом, що контролює справляння надходжень до бюджету, в тому числі за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції.

За твердженнями позивача, оскільки відповідач безпідставно залишив претензію позивача без задоволення, у нього наявні правові підстави для стягнення з Державного бюджету України на його користь безпідставно набутих коштів у розмірі 17 000,00 грн.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (надалі - Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (абзац другий пункту 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 з подальшими змінами, у редакції, чинній на час винесення такої постанови щодо позивача).

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта (за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати цього штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.

Слід зазначити, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.11.2022 у справі №359/3373/16-ц, від 15.02.2022 у справі №910/6175/19, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009, від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц).

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пункт 8.17) і №922/1830/19 (пункт 7.2), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справі №923/199/21 (пункт 8.18) і №922/1830/19 (пункт 7.3), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (пункт 38)).

Той факт, що позивач вказав відповідачем у справі про стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Державну службу України з безпеки на транспорті - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема відповідачем, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 Цивільного кодексу України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 Цивільного кодексу України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 Цивільного кодексу України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Державна служба України з безпеки на транспорті.

За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету (частина друга статті 45 Бюджетного кодексу України у редакції, чинній на час звернення до суду).

Повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності) (абзаци перший і восьмий пункту 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, у редакції, чинній на час звернення до суду).

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 Цивільного кодексу України).

На момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само, з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, даний Порядок на спірні правовідносини не поширюється.

Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 у справі №922/614/19, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

За змістом глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

З огляду на наведене суд вважає, що на ці правовідносини поширюються приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Оскільки рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/10306/22 від 08.05.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду у даній справі від 17.11.2023, визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 337562 від 11.10.2022, то правові підстави утримання Державою сплачених позивачем в якості адміністративно-господарського штрафу коштів в розмірі 17 000,00 грн відпали.

Доказів повернення позивачу грошових коштів в розмірі 17 000,00 грн матеріали справи не містять, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Варто наголосити, що до аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі №910/5880/21, обставини якої є тотожними обставинам у даній справі.

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому в господарському процесі згідно із частиною четвертою статті 56 Господарського процесуального України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

При цьому, судом враховано, що у постанові від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16. Згідно з цим висновком Господарський процесуальний кодекс України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови).

Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, а також від 05.02.2020 у справі №910/15295/18.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача безпідставно набутих коштів у розмірі 17 000,00 грн підлягає задоволенню.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідачем та адвокатським бюро «Піпко і партнери» укладно договір про надання правової допомоги № 1 від 19.02.2024, відповідно до умов якого адвокат зобов`язався надати правові (юридичні) послуги позивачу, а позивач оплатити їх вартість.

Пунктом 3.1. договору позивач сплачує Адвокатському бюро за надання правової допомоги гонорар в розмірі не менше 40 (сорок) відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за одну годину участі особи, яка надає правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді. Сплачена позивачем Адвокатському бюро вищевказана сума відповідає і складає розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката відповідно до обсягу наданих послуг і виконаних робіт.

Згідно частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання правової допомоги від №1 від 19.02.2024, акту приймання-передачі наданих послуг від 05.03.2024, розрахунку часу, витраченого на надання правничої допомоги від 05.03.2024 № 05/03/24/1Р.

З акту приймання-передачі наданих послуг від 05.03.2024 та розрахунку часу, витраченого на надання правничої допомоги від 05.03.2024 № 05/03/24/1Р вбачається, що сума гонорару за надання правової допомоги складає 4 844,80 грн.

Таким чином, матеріали справи містять документи, які свідчать про реальність надання правової допомоги та її вартість.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У той же час, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем у відзиві не викладено заперечень про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет спору та заявлений позивачем розмір витрат на послуги адвоката, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, враховуючи, що позов у даній справі задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 844,80 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оріон" (21017, м. Вінниця, вул. Гонти, 45д; ідентифікаційний код 35904430) 17 000,00 грн безпідставно сплачених коштів.

3. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул Антоновича, 51, ідентифікаційний код 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оріон" (21017, м. Вінниця, вул. Гонти, 45д; ідентифікаційний код 35904430) 2 422,40 грн судового збору та 4 844,80 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Т.Ю. Кирилюк