Постанова

від 22.08.2024 по справі 910/2719/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2024 р. Справа№ 910/2719/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024

у справі № 910/2719/24 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оріон"

до Державної служби України з безпеки на транспорті

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про стягнення 17 000,00 грн

В С Т А Н О В И В :

У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оріон" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення 17 000,00 грн.

Позовні вимоги з посиланням на ст. 1212 ЦК України та ст.ст. 4, 20, 30, 44, 162 ГПК України обґрунтовано тим, що позивачем здійснено оплату штрафу в розмірі 17 000,00 грн. Водночас, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.05.2021 по справі №120/10306/22, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2023, визнана протиправною та скасована постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 337562 від 11.10.2022. За таких підстав, позивач стверджує про необхідність повернення йому сплачених коштів в розмірі 17 000,00 грн.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі №910/2719/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оріон" 17 000,00 грн безпідставно сплачених коштів. Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оріон" 2 422,40 грн судового збору та 4 844,80 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд виходив з того, що оскільки рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/10306/22 від 08.05.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду у даній справі від 17.11.2023, визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 337562 від 11.10.2022, то правові підстави утримання Державою сплачених позивачем в якості адміністративно-господарського штрафу коштів в розмірі 17 000,00 грн відпали.

Доказів повернення позивачу грошових коштів в розмірі 17 000,00 грн матеріали справи не містять, тому суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- позивач сплатив адміністративний штраф за виконавчим документом, а не добровільно (відповідно до Переліку кодів бюджетної класифікації доходів бюджету - код 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції»), а тому уповноваженим органом, що контролює справляння надходжень бюджету за цим кодом 21081100 є Міністерство юстиції України, а не Укртрансбезпека; Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2023 року у справі № 160/2727/21;

- для того, щоб орган, що контролює справляння надходжень до бюджету, видав подання на повернення коштів, заявник має скласти заяву в строгій послідовності, визначеній приписами Порядку № 787, та долучити, у тому числі, належний документ, що підтверджує сплату заявником коштів до бюджету;

- з платіжної інструкції від 11.01.2023 № 184227570 вбачається, що отримувачем коштів є Перший відділ ДВС у місті Вінниці, а з виписки органу Казначейства, долученої до даного відзиву платником коштів є Перший відділ ДВС у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ.);

- належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (Провадження № 12-31гс22);

- на думку скаржника, Укртрансбезпека не була набувачем грошових коштів і перерахування сум штрафу не призвело до зміни майнового стану Укртрансбезпеки у вигляді приросту майна та збагачення за рахунок коштів позивача;

- відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту, а тому, на думку апелянта, до даних правовідносин не може застосовуватись положення статті 1212 ЦК України;

- позивачем не доведено порушення своїх прав та інтересів діями відповідача стосовно вчинення дій щодо повернення сум сплаченого штрафу, оскільки відповідачем не заперечується наявність правових підстав для повернення грошових коштів, але повернення сум сплаченого штрафу має здійснюватися у порядку, визначеному законодавством України, та відповідним органом, що контролює справляння надходжень бюджету за кодами класифікації доходів бюджету;

- в частині стягнення витрат на правничу допомогу, позивач не надав суду першої інстанції розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрат адвоката, необхідні для надання правничої допомоги, тобто не надав жодних належних підтвердних документів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової мсправи між суддями від 17.05.2024, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2719/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2024 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.

10.06.2024 недоліки апеляційної скарги усунено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі № 910/2719/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників процесу про здійснення розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 29.07.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 29.07.2024.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.

Зокрема, позивач зазначив, що:

- в апеляційній скарзі апелянт цитує свій відзив на позовну заяву;

- посилання апелянта на постанову Верховного Суду у справі №160/2727/21 від 20.04.2023 є безпідставним, оскільки у цій справі вирішується питання безпідставно набутих коштів;

- на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Відтак, не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. З огляду на обставини справи також немає підстав вважати, що ТОВ «ТД "Оріон» сплачено штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Натомість в подальшому внаслідок набрання законної сили судовим рішенням про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала;

- положення Порядку № 787 в спірних правовідносинах не застосовується, адже даний підзаконний нормативно-правовий акт слід застосовувати до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку внесло до бюджету ТОВ «ТД «Оріон», не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється;

- в даній справі виникли правовідносини щодо безпідставно набутих коштів, які належать ТОВ «ТД «Оріон», а не помилково зарахованих коштів до державного бюджету України. Відтак, доводи апелянта про застосування до спірних правовідносин положень Порядку № 787 в даному випадку є безпідставними; положення Порядку № 787 не є релевантними до спірних правовідносин та не підлягають застосуванню;

- Велика Палата Верховного Суду вважає, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109));

- після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави, тому повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду;

- в апеляційній скарзі не доведено порушення норм матеріального та процесуального права Господарським судом м. Києва при винесенні оскаржуваного рішення.

Третя особа не скористалась своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Про розгляд справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах міститься поштове повідомлення про вручення їй ухвали суду.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Державною службою України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області винесено постанову № 337562 від 11.10.2022 про застосування адміністративного-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Постановою державного виконавця відносно позивача 05.01.2023 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення штрафу у розмірі 17 000,00 грн.

В рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 згідно з квитанцією № 184227570 від 11.01.2023 позивачем сплачено штраф 17 000,00 грн та виконавчі витрати в сумі 1 900,00 грн.

У зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення старшим державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центральнгого міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову ВП № НОМЕР_1 від 12.01.2023 про закінчення виконавчого провадження.

Поряд з цим, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/10306/22 від 08.05.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду у даній справі від 17.11.2023, адміністративний позов ТОВ «ТД «Оріон» задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 337562 від 11.10.2022.

Позивач на адресу відповідача засобами поштового зв`язку направив претензію про повернення безпідставно набутих коштів № 387 від 29.11.2023 з вимогою перерахувати на банківський рахунок товариства грошову суму в розмірі 17 000,00 грн в якості повернення безпідставно набутих коштів, сплачених 11.01.2023 на виконання постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 337562 від 11.10.2022, яка визнана протиправною та скасована рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/10306/22 від 08.05.2023, що набрало законної сили 17.11.2023.

Листом № 13054/9.3/15-23 від 25.12.2023 відповідач повідомив, що з позивача було стягнуто адміністративно-господарський штраф за виконавчим документом, який перебував на виконанні у Першому відділі державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), органом, що контролює справляння надходжень бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції», у даному випадку являється Міністерство юстиції України. Таким чином, відповідач не вбачає можливості у поверненні стягнутої суми адміністративно-господарського штрафу, оскільки стягнуті грошові кошти обліковуються на рахунку Державного бюджету України, відкритого в органі Казначейства. Зазначено, що відповідач не є розпорядником рахунків державного бюджету, а є органом, що контролює справляння надходжень до бюджету, в тому числі за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції.

За твердженнями позивача, оскільки відповідач безпідставно залишив претензію позивача без задоволення, у нього наявні правові підстави для стягнення з Державного бюджету України на його користь безпідставно набутих коштів у розмірі 17 000,00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (надалі - Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (абзац другий пункту 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 з подальшими змінами, у редакції, чинній на час винесення такої постанови щодо позивача).

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта (за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати цього штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.

Слід зазначити, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.11.2022 у справі №359/3373/16-ц, від 15.02.2022 у справі №910/6175/19, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009, від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц).

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пункт 8.17) і №922/1830/19 (пункт 7.2), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справі №923/199/21 (пункт 8.18) і №922/1830/19 (пункт 7.3), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (пункт 38)).

Суд першої інстанції зазначив, що позивач вказав відповідачем у справі про стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Державну службу України з безпеки на транспорті.

Однак наведене не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган.

Тобто, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема відповідачем, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 Цивільного кодексу України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 Цивільного кодексу України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 Цивільного кодексу України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.

Отже, у спірних правовідносинах таким органом є Державна служба України з безпеки на транспорті.

Апелянт стверджує, що оскільки позивач сплатив адміністративний штраф за виконавчим документом, а не добровільно (відповідно до Переліку кодів бюджетної класифікації доходів бюджету - код 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції»), то уповноваженим органом, що контролює справляння надходжень бюджету за цим кодом 21081100 є Міністерство юстиції України.

Зазначені доводи апеляційної скарги колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки сплачена до Державного бюджету України сума адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу) утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.

Отже, Укртрансбезпека є органом у спірних правідносинах щодо повернення коштів, які утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави.

Посилання скаржника на пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (Провадження № 12-31гс22) є безпідставним, адже у цій постанові викладено висновок щодо повернення помилково перерахованих грошових коштів.

За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету (частина друга статті 45 Бюджетного кодексу України у редакції, чинній на час звернення до суду).

Повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності) (абзаци перший і восьмий пункту 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, у редакції, чинній на час звернення до суду).

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 Цивільного кодексу України).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала та була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково.

Водночас, з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що позивач сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, то положення Порядку № 787, не застосовуються до спірних правовідносини про повернення безпідставно набутих коштів.

Отже, наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про застосування положення Порядку № 787.

Посилання апелянта на постанову Верховною Суду у справі № 160/2727/21 під 20.04.2023 є безпідставним, оскільки в цій справі вирішувалось питання про повернення грошових коштів помилково зарахованих до державною бюджету.

Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 у справі №922/614/19, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

За змістом глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

З огляду на наведене колегія вважає, що на ці правовідносини поширюються приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що положення статті 1212 ЦК України не можуть бути застосованими до даних правовідносин, оскільки позивачем не доведено порушення своїх прав та інтересів діями відповідача стосовно вчинення дій щодо повернення сум сплаченого штрафу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Згідно матеріалів справи, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/10306/22 від 08.05.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду у даній справі від 17.11.2023, визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 337562 від 11.10.2022.

Тобто, з наведеного вбачається, що правові підстави утримання Державою сплачених позивачем в якості адміністративно-господарського штрафу коштів в розмірі 17 000,00 грн відпали.

Доказів повернення позивачу грошових коштів в розмірі 17 000,00 грн матеріали справи не містять.

Отже, доводи апелянта про те, що положення статті 1212 ЦК України не можуть бути застосованими до даних правовідносин колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач, як особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок позивача без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути останньому це майно, що регулюється положеннями цієї статті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача безпідставно набутих коштів у розмірі 17 000,00 грн підлягає задоволенню.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі №910/2719/24 стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оріон" 4 844,80 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апелянт в частині стягнення цих витрат на правничу допомогу не погоджується з тих підстав, що позивач не надав суду першої інстанції розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрат адвоката, необхідні для надання правничої допомоги, тобто не надав жодних належних підтвердних документів.

З такими доводами апеляційної скарги колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідачем та адвокатським бюро «Піпко і партнери» укладено договір про надання правової допомоги № 1 від 19.02.2024, відповідно до умов якого адвокат зобов`язався надати правові (юридичні) послуги позивачу, а позивач оплатити їх вартість.

Пунктом 3.1. договору позивач сплачує Адвокатському бюро за надання правової допомоги гонорар в розмірі не менше 40 (сорок) відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за одну годину участі особи, яка надає правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді. Сплачена позивачем Адвокатському бюро вищевказана сума відповідає і складає розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката відповідно до обсягу наданих послуг і виконаних робіт.

Згідно частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано:

- копії договору про надання правової допомоги від №1 від 19.02.2024;

- акту приймання-передачі наданих послуг від 05.03.2024;

- розрахунку часу, витраченого на надання правничої допомоги від 05.03.2024 №05/03/24/1Р.

З акту приймання-передачі наданих послуг від 05.03.2024 та розрахунку часу, витраченого на надання правничої допомоги від 05.03.2024 № 05/03/24/1Р вбачається, що сума гонорару за надання правової допомоги складає 4 844,80 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У той же час, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем у відзиві не викладено заперечень про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет спору та заявлений позивачем розмір витрат на послуги адвоката, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, враховуючи, що позов у даній справі задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 844,80 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність в матеріалах справи документів, які свідчать про реальність надання правової допомоги та її вартість та стягнення заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 844,80 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката, понесених в апеляційній інстанції у розмірі 3 633,60 грн.

На підтвердження цих витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії наступних документів:

- договору про надання правової допомоги від №1 від 19.02.2024;

- акту приймання-передачі наданих послуг від 19.06.2024;

- розрахунку часу, витраченого на надання правничої допомоги №19/06/24/1Р від 19.04.2024;

- рахунку від 165.06.2024 на суму 3633,60 грн;

- платіжної інструкції №СD1049621 від 19.06.2024.

Дослідивши подану заяву, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідачем та адвокатським бюро «Піпко і партнери» укладено договір про надання правової допомоги № 1 від 19.02.2024, відповідно до умов якого адвокат зобов`язався надати правові (юридичні) послуги позивачу, а позивач оплатити їх вартість.

Пунктом 3.1. договору позивач сплачує Адвокатському бюро за надання правової допомоги гонорар в розмірі не менше 40 (сорок) відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за одну годину участі особи, яка надає правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді. Сплачена позивачем Адвокатському бюро вищевказана сума відповідає і складає розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката відповідно до обсягу наданих послуг і виконаних робіт.

Згідно частини восьмої статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З акту приймання-передачі наданих послуг від 19.06.2024 та розрахунку часу, витраченого на надання правничої допомоги від №19/06/24/1Р від 19.04.2024 вбачається, що сума гонорару за надання правової допомоги складає 3633,60 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У той же час, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач заперечень на заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених за розгляд справи в суді апеляційної інстанції не подав.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет спору та заявлений позивачем розмір витрат на послуги адвоката, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, враховуючи, що позов у даній справі задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 633,60 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши заяву представника відповідача, а також надані заявником документи в їх сукупності, враховуючи відсутність заперечень позивача щодо розміру заявлених витрат, керуючись статтями 123, 126, 129 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення заяви та про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 633,60 грн, оскільки цей розмір судових витрат відповідає критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням ціни позову, складності справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі №910/1671/22 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на відповідача (скаржника).

Керуючись Главою 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі № 910/2719/24 залишити без змін.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, ідентифікаційний код 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оріон" (21017, м. Вінниця, вул. Гонти, 45д; ідентифікаційний код 35904430) 3 633,60 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова