Рішення

від 24.04.2024 по справі 910/2352/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.04.2024Справа № 910/2352/24Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Релігійної організації «Релігійна громада Святого євангеліста Іоана Богослова Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Дарницького району міста Києва»

до Київської міської ради

про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки укладеною

Представники сторін:

від позивача: Ковальчук М.О., Дідик І.М.;

від відповідача: Буханистий О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Релігійної організації «Релігійна громада Святого євангеліста Іоана Богослова Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Дарницького району міста Києва» з вимогами до Київської міської ради про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки укладеною.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що Договір оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 17.11.2006 є продовженим відповідно ст. 33 Закону України «Про оренду землі», проте, відповідач ухиляється від укладення додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 позовну заяву Релігійної організації «Релігійна громада Святого євангеліста Іоанна Богослова Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Дарницького району міста Києва» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 18.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 відкрито провадження у справі №910/2352/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

14.03.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2024 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.04.2024, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

29.03.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, зокрема, вказавши, що 16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким стаття 33 Закону України «Про оренду землі», яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції. Відповідно до внесених змін позовна вимога про укладення додаткового договору (угоди) не є належним способом захисту.

04.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 10.04.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.04.2024.

Представники позивача у судовому засіданні 24.04.2024 надали усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.04.2024 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 24.04.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.11.2006 між Київською міською радою (орендодавець) та Релігійною громадою Української Православної Церкви парафії Святого Євангелиста Іоана Богослова у Харківському районі міста Києва, яка змінила своє найменування на Релігійну організацію «Релігійна громада Святого євангеліста Іоанна Богослова Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Дарницького району міста Києва» (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.11.2006 за №63-6-00380 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006 об`єктом оренди є земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:90:013:0018, площею 1,0723 га, за адресою: м. Київ, вул. Зарічна, 45; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування храму Святого Євангелиста Іоана Богослова.

Згідно з п. 3.1 Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006 договір укладається на 15 років.

У п. 8.3 Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006 визначено, що орендар має право після закінчення строку, на який було укладено цей договір при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Відповідно до п. 11.1 Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006 всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченнями орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 11.3 Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006 договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач стверджує, що договір оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 17.11.2006 є продовженим відповідно ст. 33 Закону України «Про оренду землі», проте, відповідач ухиляється від укладення додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки від 03.06.2020.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що 16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким стаття 33 Закону України «Про оренду землі», яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції. Відповідно до внесених змін позовна вимога про укладення додаткового договору (угоди) не є належним способом захисту.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в .межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; за статтями 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі», ст. 1 якого визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним Кодексом України, Цивільним Кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду землі», орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Згідно з п. в) ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України, до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території, належать зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оренду землі», орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України. Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Визначення договору оренди землі містить і ст. 792 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про визнання укладеним (поновленим) договору оренди землі відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Згідно з п. 3.1 Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006 договір укладається на 15 років, тобто до 17.11.2021.

Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначає Закон України «Про оренду землі».

Суд враховує, що 16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (а відповідні положення пункту 8, з урахуванням прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким стаття 33 Закону України «Про оренду землі», яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції.

Розділ IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» доповнений абзацами третім і четвертим такого змісту:

«Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення».

Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Відповідно за змістом статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України «Про оренду землі» врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву «Поновлення договору оренди землі» та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлювала, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

За приписами частини восьмої цієї статті у попередній редакції додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, а положення частини одинадцятої цієї статті зазначали, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 року у справі №903/1030/19 зазначено таке: «Частини п`ята та шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин: За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону України «Про оренду землі», орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду. Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону України «Про оренду землі», розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення».

Пункти 41 та 43 цієї ж постанови містять висновок про те, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій - восьмій, одинадцятій статті 33 Закону України «Про оренду землі» додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Тож статтею 33 Закону України «Про оренду землі» було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» істотно змінив редакцію статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка тепер стосується лише переважного права орендаря (частини перша-п`ята статті 33 Закону про оренду землі). Поновлення ж договору (частина шоста попередньої редакції статті 33) тепер регулюється статтею 126-1 Земельного кодексу України.

При цьому відповідно до абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України «Про оренду землі» правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Згідно з частиною другою статті 126-1 Земельного кодексу України, якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Також відповідно до частини першої статті 126-1 Земельного кодексу України умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.

Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже стаття 126-1 Земельного кодексу України передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до реєстру про виключення відомостей про поновлення).

Разом з тим, як вже вказано вище, умова про поновлення договору взагалі не може встановлюватися в договорі оренди землі щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, визначених частиною першою статті 126-1 Земельного кодексу України. Тобто, поновлення договорів оренди земель державної та комунальної власності в процедурі, зазначеній в статті 126-1 Земельного кодексу України, за загальним правилом заборонено.

З наведеного вбачається, що зміст поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться у абзаці 4 розділу Перехідних положень Закону про оренду землі базується саме на положеннях стаття 126-1 Земельного кодексу України, що пов`язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов`язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких саме умовах.

Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене частиною першою статті 33 Закону про оренду землі у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 05.12.2019 № 340-IX, базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору.

Тому поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться у абзаці 4 Розділу Перехідні положення Закону про оренду землі та поняття "поновлення договору оренди", яке містилось у Законі про оренду землі у попередній редакції, є змістовно різними.

Відповідно до правовідносин щодо процедури укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк шляхом судового розгляду такої вимоги не є застосовними положення абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України «Про оренду землі». Натомість за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає стаття 33 Закону про оренду землі в редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше положення законодавства не містять.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №906/1314/21, на яку посилається відповідач у відзиві на позовну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 05.06.2020 позивач звернувся до відповідача із листом-повідомленням про поновлення договору земельної ділянки в порядку ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Разом із повідомленням позивачем було подано відповідачу проект Додаткової угоди про поновлення Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006.

Як вже зазначалось судом, 16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (а відповідні положення пункту 8, з урахуванням прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким стаття 33 Закону України «Про оренду землі», яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції.

Тобто, станом на дату звернення позивача (05.06.2020) до відповідача із повідомленням про поновлення строку дії Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006 в порядку ст. 33 Закону України «Про оренду землі», ще діяла ст. 33 вказаного закону в попередній редакції, а отже поновлення Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006 повинно відбуватися за правилами ст. 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції до 16.07.2020.

Судом встановлено, що листом від 16.06.2020 відповідач повідомив позивача про те, що його звернення є передчасним, так як термін оренди за Договором оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006 встановлено до 17.11.2021.

Втім, суд зазначає, що ані умовами Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006, ані законодавством України не встановлено такого терміну звернення орендаря до орендодавця з повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки, відповідно до якого звернення позивача 05.06.2020 можна розцінити як передчасним.

Зокрема, відповідно до п. 11.7 Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006 після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ст. 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції до 16.07.2020).

Отже, як договором, так і законом встановлено строк, не пізніше якого орендар повинен звернутися до орендодавця із повідомленням в порядку ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Водночас, строку, який би вказував на передчасне звернення орендаря ані договором, ані законом не встановлено.

З матеріалів справи вбачається, що позивач повторно 23.09.2021 звернувся до відповідача із листом-повідомленням про поновлення договору земельної ділянки в порядку ст. 33 Закону України «Про оренду землі», надавши проект додаткової угоди.

Своїм листом відповідач повідомив позивача про те, що на розгляді Департаменту вже перебуває аналогічний лист-повідомлення позивача від 05.06.2020, який сформовано в кадастрову справу №609520515, у зв`язку з чим довідку Державної податкової служби про відсутність заборгованості з орендної плати, що містилась в справі №390573475, долучено до попередньої справи. Справу ж №390573475 від 23.09.2021 залишено без розгляду.

З наведеного вбачається, що на розгляді у Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ще з 05.06.2020 знаходилась справа №609520515 щодо поновлення в порядку ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в попередній редакції) Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006.

У місячний строк, встановлений ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в попередній редакції), відповідачем не було прийнято рішення щодо поновлення або відмову у поновленні Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006.

І лише листом від 16.02.2022 (майже через 2 роки) відповідач повідомив позивача про неможливість поновлення Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006, оскільки однією з підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки є наявність на ній будівель і споруд, що перебувають у власності орендаря. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач не є власником об`єктів нерухомого майна, розташованих на цій земельній ділянці, у зв`язку з чим поновити договір не вбачається за можливе.

Суд критично оцінює вказану відмову відповідача від поновлення Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006, оскільки:

1) відповідач повинен був прийняти рішення про поновлення/відмову від поновлення договору оренди землі у місячний термін від дати звернення орендаря (позивача) із повідомленням в порядку ст. 33 Закону України «Про оренду землі», однак цього не зробив;

2) доказів, які підтверджують викладені відповідачем у листі-відмові обставини, матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина восьма статті 33 Закону України «Про оренду землі»). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина одинадцята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було б неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 Земельного кодексу України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин.

У випадку якщо орендодавець, заперечуючи проти позову про визнання укладеним договору по частині шостій статті 33 Закону України «Про оренду землі», посилається на неналежне виконання орендарем своїх обов`язків, то саме на нього покладається доведення таких обставин, а вони підлягають встановленню судами, та, за умови їх підтвердження це є підставою для відмови у задоволенні позову.

Зазначене повністю відповідає правовій позиції сформульованій у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19, де зазначено, що як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону N161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору.

Як встановлено судом, позивач (орендар) дотримався вимог, встановлених ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в попередній редакції), звернувшись до орендодавця з повідомленням про поновлення дії договору оренди та проектом додаткової угоди, тоді як відповідачем було порушено строки розгляду вказаного звернення позивача.

Крім того, відповідач у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі, при цьому позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав лист-повідомлення про заперечення в поновленні договору оренди землі.

За наведених вище обставин суд дійшов висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії для поновлення Договору оренди земельної ділянки №63-6-00380 від 07.11.2006 на новий строк, а ухилення орендодавця від укладення відповідної додаткової угоди з позивачем вказує на порушення зазначеного права позивача як орендаря.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати укладеною Додаткову угоду до Договору оренди земельної ділянки від 07 листопада 2006 року, реєстровий номер в Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №63-6-00380 від 17 листопада 2006 року, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Зарічна, 45, кадастровий номер 8000000000:90:013:0018, укладеного між Київською міською радою, ЄДРПОУ 24933920, та Релігійною організацією «Релігійна громада Святого Євангелиста Іоана Богослова Київської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Дарницького району міста Києва», ЄДРПОУ 24933920, в редакції від 05 червня 2020 року, а саме:

«Додаткова угода

Про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 17 листопада 2006 року № 63-6-00380)

м . Київ « 03» червня 2020 року

Київська міська рада (м. Київ, вул. Хрещатик, 36) в особі заступника міського голови - секретаря Київської міської ради Прокопіва Володимира Володимировича, що діє на підставі рішення Київської міської ради №3/3 від 01.12.2015 року, іменоване в подальшому «Орендодавець», з одного боку, та Релігійна організація «Релігійна громада Святого євангеліста Іоана Богослова Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Дарницького району міста Києва», яка знаходиться на вул. Зарічній, 44а в м. Києві, ід. код 24933920, іменоване в подальшому «Орендар», в особі Голови парафіяльної Ради, настоятеля храму Сівченка Олександра Анатолійовича, з другого боку, згідно зі ст.ст. 21, 33 Закону України «Про оренду землі» за домовленістю сторін уклали цю додаткову угоду:

1. Поновити термін Договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 17.11.2006 № 63-6-00380) на строк до 17 листопада 2036 року.

2. Копія цієї додаткової угоди у 5-ти денний термін від дня державної реєстрації надається «Орендарем» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва.

3. Всі інші умови вищевказаного договору, не зачеплені даною угодою, залишаються незмінними.

4. Ця додаткова угода є невід`ємною частиною Договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 17.11.2006 № 63-6-00380) та набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації.

Додаткова угода укладена у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у «Орендодавця» Київської міської ради; Другий - у «Орендаря»; Третій - у Дарницькій районній у місті Києві державній адміністрації.

Реквізити Сторін:

«Орендодавець» «Орендар»

Київська міська рада релігійна громада Української Православної Церкви парафії Святого Євангелиста Іоана Богослова у Харківському районі міста Києва

Юридична адреса:

м. Київ, Хрещатик, 36 м. Київ, вул. Зарічна, 45 в Дарницькому районі

Підписи сторін:

«Орендодавець» «Орендар»

Київська міська рада релігійна громада Української Православної Церкви парафії Святого Євангелиста Іоана Богослова у Харківському районі міста Києва

---

---

Секретар Київради Прокопів В.В. Голова парафіяльної ради Сівченко О.А.».

М.П.

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) на користь Релігійної організації «Релігійна громада Святого євангеліста Іоанна Богослова Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Дарницького району міста Києва» (02068, м. Київ, вул. Зарічна, буд. 44А; ідентифікаційний код: 24933920) судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 30.04.2024.

Суддя О.М. Спичак