Ухвала

від 29.04.2024 по справі 916/1848/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"29" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1848/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Петрова В.С., розглянувши заяву Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (вх. 2-712/24 від 26.04.2024 р.) про забезпечення позову у справі № 916/1848/24 за позовом Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця та Товариства з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця та Товариства з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп, в якому просить:

- визнати недійсним договір № ОД/Ш-18-1277-НЮ від 22.12.2018, укладений між Акціонерним товариством Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця грошові кошти у розмірі 476010,00 грн., а з Акціонерного товариства Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 476010,00 грн. стягнути в дохід бюджету Одеської міської територіальної громади в особі Південного офісу Держаудитслужби.

В обґрунтування позовних вимог керівник прокуратури посилається на те, що Регіональною філією Одеська залізниця 07.11.2018 року в електронній системі публічних закупівель ProZorro опубліковано відомості про проведення відкритих торгів з очікуваною вартістю 400000,00 грн. по ДК 021:2015:45310000-3: Роботи з технічного переоснащення електричних систем зі встановленням АСКОЕ SKAD (ідентифікатор закупівлі - UA-2018-11-07-002989-с), в яких прийняли участь два суб`єкти господарювання, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп та Товариство з обмеженою відповідальністю Гранфінресурс. При цьому прокурор вказує, що на підставі протоколу розгляду тендерних пропозицій № 905 від 03.12.2018, переможцем електронних торгів визнано ТОВ Інвіт Груп, з огляду на що 22.12.2018 року між АТ Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп було укладено договір № ОД/Ш-18-1277-НЮ. В подальшому, як вказує прокурор, рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.10.2023 року № 65/63-р/к, яке не оскаржувалося та добровільно не було виконано, ТОВ Інвіт Груп та ТОВ Гранфінресурс визнано винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на вказану вище закупівлю з ідентифікатором: UA-2018-11-07-002989-с. Таким чином, за ствердженнями прокурора, тендер відбувся за участю в ньому двох учасників ТОВ Інвіт Груп та ТОВ Гранфінресурс, які вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій між собою, що стосуються спотворення результатів цього тендеру, з огляду на що придбання РФ Одеська залізниця робіт з технічного переоснащення електричних систем зі встановленням АСКОЕ SKAD проведено за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендеру її видимості. Відтак прокурор вважає, що договір, укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ Інвіт Груп на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 та ч. 3 ст. 228 ЦК України. Разом з тим прокурор наголошує, що, враховуючи наявність умислу лише у ТОВ Інвіт Груп, як сторони оспорюваного договору, одержані ним кошти у сумі 476010,00 грн. за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору РФ Одеська залізниця, а отримані нею за рішенням суду кошти стягнуті в дохід держави в особі Південного офісу Держаудитслужби.

Разом з позовною заявою 26.04.2024 р. Керівником Київської окружної прокуратури міста Одеси було подано до господарського суду заяву про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої заявник просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп, які знаходяться на всіх рахунках відповідача-2 в банківських або інших фінансово-кредитних установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 476010,00 грн.

В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ Інвіт Груп станом на 22.04.2024 зареєстровано, в процесі припинення не перебуває, а також товариство має зареєстрований статутний капітал на рівні 100000,00 грн., з огляду на що вбачається, що останнє продовжує вести господарську діяльність, витрачаючи кошти не для здійснення розрахунків з позивачем. Так, за ствердженнями заявника, предметом спору у цій справі є вимога про стягнення з Інвіт Груп коштів у сумі 476010,00 грн. за наслідком визнання недійсним договору про надання послуг. При цьому, із посиланнями на ст.ст. 136, 137 ГПК України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 р. у справі Пантелеєнко проти України, від 31.07.2003 р. у справі Дорани проти Ірландії заявник зазначає, що виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а отже застосування заходу забезпечення позову, обраного прокурором, безпосередньо пов`язано із предметом позову. Наразі прокурор зауважує, що адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову, полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову, при цьому накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову. Також заявник на виконання п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України повідомляє, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки достатніх підстав вважати, що заходами забезпечення позову відповідачам можуть бути спричинені збитки, немає.

Розглянувши заяву Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову та дослідивши матеріали позову, господарський суд зазначає наступне.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі № 910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі N 915/373/20.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.

В свою чергу, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначив, що у разі звернення позивача до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Подібні правові позиції викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 25.02.2020 у справі № 924/789/18, від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, від 18.03.2020 у справі № 904/2641/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20, від 09.09.2020 у справі № 906/1336/19, від 16.11.2020 у справі № 910/7596/20.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Про обов`язковість належного обґрунтування підстав вжиття заходів забезпечення позову також зазначив Верховний Суд в постанові від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19. Суд вказав, що, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Подібна правова позиція висловлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.

Слід наголосити, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Предметом спору у даній справі є вимога саме про визнання недійсним договору № ОД/Ш-18-1277-НЮ від 22.12.2018, укладеного між Акціонерним товариством Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп, а також похідна від основної вимога про стягнення з ТОВ Інвіт Груп на користь АТ Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця грошових коштів у розмірі 476010,00 грн., а з останнього, одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 476010,00 грн., стягнути в дохід бюджету Одеської міської територіальної громади в особі Південного офісу Держаудитслужби в порядку реституції, як застосування наслідків визнання договору недійсним.

Отже, господарський суд враховує, що у даній справі позивач звернувся до суду із двома вимогами, основною вимогою немайнового характеру (про визнання договору недійсним), а також похідною вимогою в порядку реституції, що має майновий характер, з огляду на що у даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З урахуванням наведеного і суті спору, в даному випадку заява про забезпечення позову прокурором повинна бути обґрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі № 904/4982/21.

Зі змісту заяви вбачається, що прокурор припускає можливість ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду з даного спору у разі задоволення позову з підстав відсутності у відповідача-2 необхідної суми грошових коштів на момент винесення такого рішення, а також ухилення ТОВ Інвіт Груп від сплати грошових коштів в сумі 476010,00 грн. Наразі прокурор вказує, що Товариство продовжує вести господарську діяльність, витрачаючи кошти не для здійснення розрахунків з позивачем.

При цьому накладення арешту на грошові кошти повинні узгоджуватися з предметом позову.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20 та від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20, неодноразово наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Слід зазначити, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Посилання прокурора в заяві про забезпечення позову на правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 суд вважає у даній ситуації безпідставними. У вказаній постанові вказано, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача; за таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Однак, вказані висновки Верховного Суду не є релевантними відносно даної справи, оскільки у справі № 905/448/22 предметом позову було стягнення заборгованості за поставлений природний газ за договором постачання від 22.12.2021 № К-ПГ-С/22-01/199/14/178/2021 в сумі 23238041,19 грн., і позов було обґрунтовано саме неналежним виконанням відповідачем умов договору (з додатковими угодами до нього) в частині оплати вартості отриманого газу за відповідний період, натомість предметом спору у даній справі № 916/1848/24 є визнання недійсним договору підряду, укладеного за результатами проведеної процедури електронних торгів. При цьому у даній справі в предмет доказування не входять обставини ухилення відповідача від сплати заборгованості, необхідним є встановлення наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Отже, правовідносини у справі № 905/447/22 і в цій справі № 916/1848/24, що розглядається, не є подібними як за суб`єктним складом, так і за характером спірних правовідносин.

Аналогічно суд вважає безпідставними посилання прокурора на постанову Верховного Суду у справі № 910/7029/21 від 18.10.2021, предметом спору в якій було стягнення заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятого на себе грошового зобов`язання за договором будівельного субпідряду.

При цьому слід зазначити, що наведені прокурором обставини не свідчать про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів саме позивача. По-перше, з матеріалів справи не випливає наявність у ТОВ Інвіт Груп обов`язку для здійснення розрахунків з позивачем, яким у даному спорі є Південний офіс Держаудитслужби, тому факти продовження ведення вказаним Товариством господарської діяльності жодним чином не впливає на суть спору. По-друге, за наслідками реституції у разі визнання судом недійсним договору у ТОВ Інвіт Груп не виникають жодних зобов`язань перед позивачем - Південним офісом Держаудитслужби. Натомість прокурор в порядку реституції заявляє вимоги про стягнення з ТОВ Інвіт Груп на користь АТ Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця грошових коштів у розмірі 476010,00 грн., а з останнього Залізниці, одержані нею за рішенням суду грошові кошти у розмірі 476010,00 грн., стягнути в дохід бюджету Одеської міської територіальної громади в особі Південного офісу Держаудитслужби.

Відтак, суд вважає запропоновані прокурором заходи забезпечення позову неспівмірними із заявленими вимогами, оскільки вимогу про стягнення коштів в дохід бюджету Одеської міської територіальної громади в особі Південного офісу Держаудитслужби заявлено саме з АТ Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця, а не з ТОВ Інвіт Груп. Тому накладення арешту на кошти вказаного Товариства не забезпечитиме рішення суду у разі задоволення позову та стягнення коштів до бюджету в порядку реституції. Більш того, прокурором у позові взагалі не обґрунтовано підстави заявлення вимог про стягнення коштів саме в дохід бюджету Одеської міської територіальної громади.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.04.2018 у справі № 914/1475/17, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Тобто обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

При цьому доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України, тобто обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Згідно з приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В розумінні ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас, законом не визначено перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суд у кожному конкретному випадку повинен оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Однак, прокурором не підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, зокрема, щодо реальності наміру вчинення відповідачем ТОВ Інвіт Груп, стосовно якого прокурор просить вжити заходи забезпечення позову, дій спрямованих на порушення чи таких, що можуть призвести до ускладнення відновлення прав та інтересів держави, за захистом яких він звернувся до суду. Зокрема, жодних доказів вчинення відповідачем-2 дій з виведення грошових коштів з рахунків в банківських установах матеріали позову та заяви про забезпечення позову не містять.

В свою чергу, на думку суду, відсутні достатньо обґрунтовані припущення вважати, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача 2 призведе до порушення прав позивача та унеможливить їх відновлення в повному обсязі в майбутньому.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, враховуючи вищенаведені обставини, суд доходить висновку, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову не відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, натомість прокурор, подаючи заяву про забезпечення позову, обмежився лише загальними посиланнями на відповідність запропонованих ним заходів забезпечення позову критеріям і умовам для застосування таких заходів при зверненні з позовом майнового характеру.

За таких обставин, господарський суд вважає заяву Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову необґрунтованою, у зв`язку з чим така заява не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (вх. 2-712/24 від 26.04.2024 р.) про забезпечення позову у справі № 916/1848/24 відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.

Суддя В.С. Петров