Постанова

від 19.06.2024 по справі 916/1848/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1848/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Діброви Г.І., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

Прокурор Кривельова Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 (складено та підписано 29.04.2024, суддя Петров В.С.)

по справі №916/1848/24

за позовом Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби

до 1) Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп

про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності

ВСТАНОВИВ

Керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця та Товариства з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп, в якому просить:

- визнати недійсним договір № ОД/Ш-18-1277-НЮ від 22.12.2018, укладений між Акціонерним товариством Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця грошові кошти у розмірі 476010,00 грн., а з Акціонерного товариства Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 476010,00 грн. стягнути в дохід бюджету Одеської міської територіальної громади в особі Південного офісу Держаудитслужби.

Разом з позовною заявою Керівником Київської окружної прокуратури міста Одеси було подано до господарського суду заяву про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою заявник просив суд:

- вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп, які знаходяться на всіх рахунках відповідача-2 в банківських або інших фінансово-кредитних установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 476010,00 грн.

В обґрунтування цієї заяви прокурор зазначив, що виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а отже застосування заходу забезпечення позову, обраного прокурором, безпосередньо пов`язано із предметом позову. При цьому, ТОВ Інвіт Груп станом на 22.04.2024 зареєстровано, в процесі припинення не перебуває, а також товариство має зареєстрований статутний капітал на рівні 100000,00 грн, з огляду на що вбачається, що останнє продовжує вести господарську діяльність, витрачаючи кошти не для здійснення розрахунків з позивачем.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 по цій справі у задоволенні заяви Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову у справі відмовлено.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що з огляду на предмет заявлених позовних вимог, наведені прокурором обставини не свідчать про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів саме позивача. Зокрема через те, що з матеріалів справи не випливає наявність у ТОВ Інвіт Груп обов`язку для здійснення розрахунків з позивачем, яким у даному спорі є Південний офіс Держаудитслужби, тому факти продовження ведення вказаним товариством господарської діяльності жодним чином не впливає на суть спору. А також, за наслідками реституції у разі визнання судом недійсним договору у ТОВ Інвіт Груп не виникають жодних зобов`язань перед позивачем - Південним офісом Держаудитслужби.

Відтак, на переконання місцевого господарського суду, запропоновані прокурором заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими вимогами, оскільки вимогу про стягнення коштів в дохід бюджету Одеської міської територіальної громади в особі Південного офісу Держаудитслужби заявлено саме з АТ Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця, а не з ТОВ Інвіт Груп. Тому накладення арешту на кошти вказаного Товариства не забезпечитиме рішення суду у разі задоволення позову та стягнення коштів до бюджету в порядку реституції.

Крім того, на думку місцевого господарського суду, прокурором не підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, зокрема, щодо реальності наміру вчинення відповідачем ТОВ Інвіт Груп дій спрямованих на порушення чи таких, що можуть призвести до ускладнення відновлення прав та інтересів держави, за захистом яких він звернувся до суду. Зокрема, вчинення відповідачем-2 дій з виведення грошових коштів з рахунків в банківських установах.

Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся Керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси з апеляційною скаргою в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення про вжиття запропонованих прокурором заходів забезпечення позову.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою і незаконною та підлягає скасуванню з наступних підстав:

- судом першої інстанції залишено поза увагою те, що у цій справі прокурором у тому числі заявлено вимоги майнового характеру, а саме стягнення грошових коштів з ТОВ Інвіт Груп із застосуванням правової конструкції передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України;

- виконання в майбутньому судового рішення про стягнення грошових коштів безпосереднього залежить від тієї обставини чи матиме ТОВ Інвіт Груп необхідних грошових коштів на рахунках, а тому запропонований прокурором захід забезпечення позову безпосередньо пов`язаний з предметом позову;

- накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову;

- у даному випадку, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме на відповідача покладено обов`язок доведення недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення позову, яких просить вжити позивач.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2024 відкрито апеляційне провадження у цій справи та призначено справу до розгляду на 19.06.2024.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому АТ Українська залізниця просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В обґрунтування свої заперечень відповідач зазначає, що висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваній ухвалі є такими, що повністю узгоджуються із приписами норм чинного процесуального законодавства, що регулюють питання застосування заходів забезпечення позову, натомість прокурор, подаючи заяву про забезпечення позову, обмежився лише загальними посиланнями на відповідність запропонованих ним заходів забезпечення позову критеріям і умовам для застосування таких заходів при зверненні з позовом майнового характеру.

Відповідач також наголошує на тому, що основна позовна вимога за позовом прокурора є немайновою, а саме визнання недійсним договору, а тому заявлений до вжиття захід забезпечення позву у вигляді накладення арешту на грошові кошти є неадекватним до основної позовної вимоги за позовом, яка має немайновий характер і примусове виконання якої в майбутньому (у разі її задоволення) не вимагатиметься.

Наголошує відповідач й на тому, що заявлений прокурором до застосування захід забезпечення позову не є адекватним із заявленою вимогою про стягнення коштів, оскільки вимогу про стягнення коштів в дохід бюджету заявлено саме з АТ «Укрзалізниця», а тому накладення арешту на кошти ТОВ «ІНВІТ ГРУП» не може забезпечити рішення суду у разі задоволення позову в частині вимоги про стягнення коштів в дохід бюджету Одеської територіальної громади.

Під час судового засідання від 19.06.2024 прокурор підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Судова колегія зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, предметом позову у цій справ є вимоги позивача до відповідачів про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що за результатами проведення відкритих торгів, переможцем який визнано ТОВ Інвіт Груп, 22.12.2018 року між АТ Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп було укладено договір № ОД/Ш-18-1277-НЮ.

В подальшому, як вказує прокурор, рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.10.2023 року № 65/63-р/к, яке не оскаржувалося та добровільно не було виконано, ТОВ Інвіт Груп та ТОВ Гранфінресурс визнано винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на вказану вище закупівлю з ідентифікатором: UA-2018-11-07-002989-с.

Таким чином, за ствердженнями прокурора, тендер відбувся за участю в ньому двох учасників ТОВ Інвіт Груп та ТОВ Гранфінресурс, які вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій між собою, що стосуються спотворення результатів цього тендеру, з огляду на що придбання РФ Одеська залізниця робіт з технічного переоснащення електричних систем зі встановленням АСКОЕ SKAD проведено за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендеру її видимості.

За наведеного прокурор вважає, що договір, укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ Інвіт Груп на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 та ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Виходячи з такого, на думку прокурора, враховуючи наявність умислу лише у ТОВ Інвіт Груп, як сторони оспорюваного договору, одержані ним кошти у сумі 476010,00 грн за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору РФ Одеська залізниця, а отримані нею за рішенням суду кошти стягнуті в дохід держави в особі Південного офісу Держаудитслужби на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Отже у даному випадку предметом позову у цій справі є, зокрема й майнова вимога прокурора до ТОВ Інвіт Груп про стягнення грошових коштів та саме відносно такої вимоги прокурор просив вжити заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Відтак, враховуючи предмет та підстави заявленого позову майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі за позовом про стягнення грошових коштів у сум 476010,00 грн, разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме ТОВ Інвіт Груп необхідну суму грошових коштів.

А тому, на переконання суду апеляційної інстанції, застосування обраного прокурором заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти ТОВ Інвіт Груп, у межах суми заявлених позовних вимог, безпосередньо пов`язане із предметом позову у цій справі та є адекватним заходом забезпечення позову, оскільки такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення в майбутньому, у разі задоволення позову.

Судова колегія звертаючись до правової позиції викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошує на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).

Саме відповідач має можливість повно доводити наведені обставини, зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Однак, судова колегія наголошує на тому, що ТОВ Інвіт Груп наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду прокурор, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності товариства, а також не спростовано обставини ймовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Не надано ТОВ Інвіт Груп й доказів на підтвердження наявності у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що могло б достеменно свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в майбутньому, в разі задоволення позову.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 зазначив, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що в силу приписів статей 48, 59 Закону України «Про виконавче провадження» рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Отже, накладення арешту на грошові кошти ТОВ Інвіт Груп, у межах суми заявлених позовних вимог, не спричинить неможливість сплати товариством заробітної плати, податків, зборів і обов`язкових платежів.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Судова колегія відзначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд дійшов висновку, що звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову прокурор мав надати докази, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Втім, колегія суддів вважає такий висновок місцевого господарського суду помилковим, оскільки як вже було вказано вище, у даному випадку поряд з вимогою немайнового характеру, прокурором також заявленого майнову вимогу до ТОВ Інвіт Груп про стягнення грошових коштів та саме відносно даної вимоги, а не вимоги немайнового характеру, прокурор просив вжити заходів забезпечення позову у вигляді накладенні арешту на грошові кошти відповідача.

За таких обставин, як вже було вказано вище та узгоджується із висновками викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, надання заявником будь-яких доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном, у тому числі й грошовими коштами) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

До того ж, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та обґрунтувати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а не подати докази вчинення боржником дій, спрямованих на відчуження його майна/грошових коштів, розпорядження ними тощо, ураховуючи, що право власника на таке відчуження/розпорядження у будь-який момент, який (момент волевиявлення) неможливо ні передбачити, ні відстежити позивачем.

З огляду на таке, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд мотивуючи оскаржувану ухвалу ненаданням прокурором доказів, не надав оцінки обґрунтуванням позивача щодо наявності підстав для забезпечення позову з урахуванням того, що вимога про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічним не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майно, грошовими коштами) свідчить про застосування судом завищеного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Судова колегія також вважає помилковими твердження місцевого господарського суду, з приводу того, що висновки Верховного Суду викладені у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 не є релевантними відносно даної справи через те, що на думку суду першої інстанції, предметом позову у справі №905/448/22 було стягнення заборгованості за поставлений природний газ і позов було обґрунтовано саме неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати вартості отриманого газу за відповідний період, натомість предметом спору у даній справі №916/1848/24 є визнання недійсним договору підряду, укладеного за результатами проведеної процедури електронних торгів, з огляду на таке.

Згідно з вимогами частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб`єктного, об`єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Так, у справі №905/448/22 позовні вимоги стосувались стягнення заборгованості за поставлений природний газ і обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати вартості отриманого газу.

У справі, яка наразі є предметом даного апеляційного перегляду, прокурор просить стягнути з ТОВ Інвіт Груп на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця, а вподальшому з цієї особи в дохід бюджету Одеської міської територіальної громади в особі Південного офісу Держаудитслужби грошові кошти у розмірі 476010,00 грн на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України, як такі, що були отримані товариством за правочином, який прокурор вважає недійсним.

Отже, як у справі №905/448/22, так й у справі, яка наразі є переглядається судом апеляційної інстанції, предметом позову є вимоги майнового характеру про стягнення грошових коштів та за результатами розгляду таких спорів у відповідачів виникає однакове зобов`язання сплата грошових коштів на користь іншої сторони спору.

При цьому, на переконання суду апеляційної інстанції, правова природа виникнення майнового зобов`язання у вигляді сплати грошових коштів з однієї сторони на користь іншої, може бути різною та виникати із правовідносин, які склались між такими сторонами та не є тотожними, зокрема але не виключно із зобов`язань за договорами, з огляду на їх невиконання в частині здійснення розрахунків, у зв`язку із визнанням правочину недійсним та необхідністю сторін повернути одержане за таким правочином, у тому числі грошові кошти отримані на його виконання, тощо.

Втім, різна правова природа виникнення зобов`язання не впливає на саме зобов`язання, яке є майновим та полягає у зобов`язані однієї сторони сплатити на користь іншої грошові кошти, як у разі неналежного виконання умов договору, так й у випадку застосування наслідків недійсності правочину.

А тому, судова колегія вважає, що висновки Верховного Суду викладені у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 є релевантними відносно справи, яка є предметом даного апеляційного оскарження, оскільки в обох цих справах у відповідача виникає одне й те саме зобов`язання, а саме щодо сплати на користь іншої сторони грошових коштів.

Щодо тверджень суду першої інстанції про те, що за наслідками реституції у разі визнання судом недійсним договору у ТОВ Інвіт Груп не виникають жодних зобов`язань перед позивачем - Південним офісом Держаудитслужби, колегія суддів зазначає таке.

У даному спорі прокурор просить суд, зокрема визнати недійсним укладний 22.12.2018 року між АТ Українська залізниця в особі виробничого підрозділу служби сигналізації та зв`язку Херсонська дистанція сигналізації та зв`язку Регіональної філії Одеська залізниця та ТОВ Інвіт Груп договір № ОД/Ш-18-1277-НЮ, оскільки вважає, що він завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, та укладений за наявності умислу у ТОВ Інвіт Груп.

При цьому прокурор вбачає наявність умислу лише у ТОВ Інвіт Груп, як сторони оспорюваного договору, а тому на його думку, одержані ним кошти у сумі 476010,00 грн за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору РФ Одеська залізниця, а отримані нею за рішенням суду кошти стягнуті в дохід держави в особі Південного офісу Держаудитслужби на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Частиною 3 ст. 228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже у даному випадку законодавцем визначено послідовний ланцюг дій з повернення грошових коштів за недійсним правочином, а тому у разі визнання оспорюваного прокурором правочину недійсним, саме ТОВ Інвіт Груп буде тією особою, яка має першочергово повернути грошові кошти на користь іншої сторони за договором, а вона в дохід держави, а тому саме від наявності у вказаного товариства грошових коштів, у випадку задоволення заявлених позовних вимог, залежатиме можливість його виконання, з огляду на приписи ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Колегія суддів також не погоджується із твердженням місцевого господарського суду про те, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову неспівмірними із заявленими вимогами, з огляду на таке.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що у даному випадку накладення арешту на майно відповідача (грошові кошти) не може призвести до невиправданого обмеження його майнових прав, оскільки такі кошти фактично залишиться у володінні товариства, а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ними на певний строку.

Вказане дійсно може слугувати додатковою гарантією для позивача того, що у разі задоволення позову щодо його вимог про стягнення грошових коштів, рішення суду буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог, а отже такі заходи забезпечення позову спрямовані на ефективний захист прав позивача.

При цьому, судова колегія зауважує, що у даному випадку прокурор просить накласти арешт на грошові кошти ТОВ Інвіт Груп виключно в межах суми заявлених позовних вимог.

Судова колегія також зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 висловила правову позицію про те, що при вирішенні питання забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Так, у даному випадку, судом встановлено, що:

- між сторонами у цій справі існує спір майнового характеру щодо стягнення ТОВ Інвіт Груп на користь позивача грошових коштів;

- відсутність у відповідача грошових коштів, у випадку задоволення заявлених позовних вимог, створить реальний ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки максимально ускладнить (унеможливить) в подальшому виконання рішення суду;

- заходи забезпечення позову, які заявник просить вжити у поданій заяві, стосуються предмету заявленого позову та заявлені в межах суми заявленої до стягнення;

- вжиття таких заходів є адекватним змісту порушеного права, на відновлення якого поданий позов, а доказів того, що таке звернення спрямоване на зловживання учасником справи своїми правами наявні матеріали справи не містять.

Звідси, на переконання суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов помилкових висновків щодо відсутності підстав для задоволення заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 по справі №916/1848/24 скасувати.

Заяву Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову задовольнити.

Вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп (вул. Космонавтів, 36, прим. 805Б, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 39870071), які знаходяться на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп в банківських або інших фінансово-кредитних установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 476 010,00 грн.

Стягувачем за ухвалою є: Південний офіс Держаудитслужби (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, Код ЄДРПОУ 40477150).

Боржником за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю Інвіт Груп (65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, 36, прим. 805Б, Код ЄДРПОУ 39870071).

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.06.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Філінюк І.Г.