Ухвала

від 25.03.2024 по справі 591/5050/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

25 березня 2024 року

м. Київ

Справа № 591/5050/21

Провадження № 61-3160ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник), інтереси якого представляє адвокат Коломієць Дмитро Миколайович (далі - адвокат),

на постанову Сумського апеляційного суду від 6 лютого 2024 року

у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - орендодавець) до скаржника за участю третіх осіб - ОСОБА_3 (далі - власниця), Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альянс» (далі - ПАТ «Страхова компанія «Альянс») - про стягнення збитків, завданих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП),

за позовом власниці як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, до скаржника про стягнення збитків, завданих унаслідок ДТП,

за зустрічним позовом скаржника до орендодавця за участю третіх осіб - власниці, ПАТ «Страхова компанія «Альянс», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та

в с т а н о в и в:

1. У липні 2021 році орендодавець звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути зі скаржника 242 401,50 грн збитків, завданих унаслідок пошкодження та неповернення предмета оренди. Мотивував так:

- скаржник на підставі договору оренди транспортного засобу орендував автомобіль на три дні. За умовами договору мав його повернути до 28 грудня 2020 року. Проте на момент подання позову так і не повернув;

- скаржник пошкодив зазначений автомобіль, що має наслідком сплату 1 380 доларів США штрафу. Крім того, він зобов`язаний сплатити 7 470 доларів США орендної плати за 166 днів прострочення повернення транспортного засобу.

2. У вересні 2021 року власниця звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути зі скаржника 321 489,79 грн збитків, завданих внаслідок пошкодження транспортного засобу. Мотивувала так:

- унаслідок ДТП належний їй на праві власності автомобіль під керуванням скаржника отримав значні механічні пошкодження. Відповідно до звіту вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість автомобіля до ДТП, а тому слід стягнути різницю між ринковою вартістю автомобіля до та після ДТП.

3. У листопаді 2021 року скаржник подав до суду зустрічний позов до орендодавця. Просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, повернувши сторони договору оренди транспортного засобу в первісний стан, і стягнути 16 747,00 грн, сплачених за користування автомобілем. Мотивував тим, що договір оренди автомобіля є нікчемним, бо не був нотаріально посвідченим.

4. 24 серпня 2023 року Зарічний районний суд міста Суми ухвалив рішення, згідно з яким відмовив через необґрунтованість у задоволенні позовів орендодавця і власниці та зустрічного позову скаржника. Мотивував так:

- орендодавець і скаржник визнали, що кожна сторона договору оренди транспортного засобу на момент його укладення мала намір зумовити юридичні наслідки, характерні для такого договору: орендодавець бажав надати в оренду автомобіль і отримувати за це кошти, а скаржник - користуватися предметом оренди за обумовлену суму коштів. Це підтверджує наявність у сторін наміру вчинити відповідний правочин, тобто укладений договір відповідав їхньому внутрішньому волевиявленню;

- суду невідомі обставини погодження сторонами строку перебування автомобіля у скаржника поза строком оренди, хоча орендодавець бажає стягнути за цей період орендну плату;

- у звіті № 636/08-21 про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, немає даних про обставини справи. Є свідоцтва та сертифікати суб`єкта оціночної діяльності, який виконав цей звіт, але немає свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта чи про наявність експертної спеціальності, хоча за змістом такий звіт є висновком експерта. Відсутні дані про попередження або обізнаність експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Тому висновки зазначеного звіту є неналежними та недопустимими доказами;

- постанова суду про відсутність у діях скаржника складу адміністративного правопорушення звільняє його від обов`язку відшкодувати майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП.

5. 6 лютого 2024 року Сумський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою: (1) скасував рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову власниці й ухвалив у цій частині нове - стягнув зі скаржника на користь власниці 321 489,79 грн відшкодування майнової шкоди; (2) в іншій частині залишив рішення суду першої інстанції без змін. Мотивував так:

- 14 січня 2021 року Зарічний районний суд міста Суми прийняв постанову, згідно з якою закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю у діях скаржника складу адміністративного правопорушення. Мотивував тим, що інші, ніж водій, особи, яким завдана матеріальна шкода, відсутні, що виключає склад адміністративного правопорушення. Проте не встановив відсутність у діях скаржника порушення вимог пунктів 2.3Б і 12.1 Правил дорожнього руху України, що перебувають у причинно-наслідковому зв`язку зі спричиненою власниці транспортного засобу шкодою;

- звіт № 636/08-21 про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, склала особа, яка має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності. Зміст цього звіту повністю відповідає вимогам пункту 4.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої заказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 липня 2009 року № 1335/5/1159), а тому є належним доказом розміру шкоди, завданої внаслідок ДТП власниці транспортного засобу;

- суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зазначений звіт про оцінку вартості матеріального збитку не є висновком експерта, а тому вимоги статті 102 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) до нього незастосовні.

6. 5 березня 2024 року скаржник подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив: зупинити виконання постанови суду апеляційної інстанції у частині задоволення позову власниці до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, скасувати цю постанову у зазначеній частині та залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову власниці.

7. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.

7.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).

7.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

7.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

7.4. Предметом спору власниці зі скаржником є стягнення збитків, завданих ДТП. Ціна позову власниці (вирішення якого апеляційним судом скаржник оскаржив у касаційному порядку) становить 321 489,79 грн, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

7.5. Скаржник звернув увагу на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та стверджував, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики у сфері відносин договору найму транспортного засобу, відносин між титульним власником автомобіля й орендарем, який здає автомобіль у найм фізичним особам, і відносин з відшкодування шкоди, завданої унаслідок ДТП, за наявності застрахованої цивільно-правової відповідальності водія. Крім того, зазначив, що ця справа має виняткове значення для скаржника, бо він вже добровільно відшкодував збитки, завдані внаслідок ДТП, а з нього таке відшкодування повторно стягнули за судовим рішенням.

7.6. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що скаржник не обґрунтував фундаментальний характер питання права, яке він підняв у касаційній скарзі, для формування єдиної правозастосовної практики в Україні. Відсутні підстави вважати, що розгляд саме цієї справи судом касаційної інстанції потрібен для забезпечення такої єдності. Доказів добровільного відшкодування збитків, завданих унаслідок ДТП, скаржник до касаційної скарги не додав. Тому Верховний Суд відхиляє аргумент про те, що справа має для скаржника виняткове значення.

7.7. Наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначних справах можливо оскаржити у касаційному порядку, скаржник не обґрунтував. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

8. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).

8.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

8.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

8.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).

8.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 рокуу справі«Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).

8.5. Скаржник отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій, зокрема мав можливість навести аргументи та докази проти позовних вимог власниці. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом(частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.

8.6. Скаржник подав касаційну скаргу на судові рішення, які за загальним правилом не можна оскаржити у касаційному порядку. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За таких умов обмеження на подання скаржником касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушують сутність його права на доступ до суду.

Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 6 лютого 2024 року за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третіх осіб - ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альянс» - про стягнення збитків, завданих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за участю третіх осіб - ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альянс», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков