Ухвала

від 26.04.2024 по справі 751/4114/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 751/4114/23

провадження № 61-5249ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого

діє ОСОБА_2 , на рішення Новозаводського районного суду

м. Чернігова від 29 листопада 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 березня 2024 року у справі за позовом Чернігівської міської ради

до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Чернігівська міська рада звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі

348 219,03 грн, розрахованих виходячи із розміру 6 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку відповідач орендує з 30 січня 2014 року на підставі договору, строк якого закінчився 30 грудня 2019 року і саме з цієї дати земельна ділянка використовується ним без правовстановлюючих документів.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 листопада

2023 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду

від 05 березня 2024 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернігівської міської ради 348 219,03 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

05 квітня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 листопада 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 березня 2024 року, в якій представник заявника просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 листопада 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 березня 2024 року

і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись

на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи

та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини,

яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень

та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури

у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи

те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі

№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується

за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах

з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Новозаводського районного суду м. Чернігова ухвалою від 26 травня 2023 року справу № 751/4114/23 призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт

2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду

в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок

і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої

та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин

у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток

і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості

та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом

як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один

із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим

за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Установлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті

19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 10 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах, що складаються

з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Предметом позову у цій справі є стягнення безпідставно збережених коштів, при цьому позовна вимога про стягнення безпідставно збережених коштів є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі. Тобто ціна позову

у загальному розмірі становить 348 219,03 грн, яка станом на 01 січня 2024 року

не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 250 = 757 000 грн).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим,

що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено,

що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

При цьому Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін

і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Ця справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом

2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , зазначив,

що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки правильне визначення коду (навіть просто його зазначення у витягу) суттєво впливає

як на розмір заборгованості самого відповідача так і на суспільне значення

для інших користувачів земельних ділянок комунальної власності. Судами попередніх інстанцій не досліджено питання правомірності проведення розрахунку без коду КВЦПЗ та не вирішено питання про відповідальність позивача

чи відповідача на правильність формування витягу.

Також ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , вказує, що справа має особисто для нього виняткове значення, оскільки стягнута сума за рішенням суду являється значним розміром, враховуючи наявність складної економічної ситуації як в країні (військовий стан), так і безпосередньо в Чернігівському регіоні, який межує з російською федерацією.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що наведені представником заявника підстави

є такими, що розгляд саме цієї справи судом касаційної інстанції необхідний для формування єдиної правозастосовчої практики та зводяться до його незгоди

з оцінкою зібраних судом апеляційної інстанції у справі доказів та встановлених обставин із одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й у цілому

до заперечення результату розгляду справи апеляційним судом.

Щодо доводів касаційної скарги про винятковість справи для учасника справи,

то оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою,

що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи

для учасника можна оцінити тільки з урахуванням ним особистої оцінки справи. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у скарзі.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на положення підпунктів

«а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов

для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені представником заявника у касаційній скарзі обставини не дають підстав

для висновку, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано

на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.

При цьому саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином,

в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ

до нього (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Добріч проти Сербії», заяви № 2611/07 та 15276/07, від 21 червня 2011 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи

від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно

до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,

де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення

у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02, від 20 травня 2010 року).

Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями

та принципами цивільного судочинства.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення

у справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

За наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 листопада 2023 року

та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 березня 2024 року у справі

за позовом Чернігівської міської ради до ОСОБА_1

про стягнення безпідставно збережених коштів, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська