Рішення

від 23.04.2024 по справі 583/713/24

ОХТИРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 583/713/24

2/583/372/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Яценко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Артеменко О.С.

позивачки ОСОБА_1

її представника Кудіна О.М.

відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи Гончар С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Охтирка Сумської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки і піклування виконавчого комітету Охтирської міської ради про визначення місця проживання малолітніх дітей,-

ВСТАНОВИВ:

13.02.2024 позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просить визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з їх матір`ю ОСОБА_1 .

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивачка має двох спільних з відповідачем дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 29.04.2022 позивачка проживала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , однак сімейне життя сторін не склалося, у результаті чого позивачка переїхала разом з дітьми на постійне місце проживання до іншого помешкання. Після фактичного припинення шлюбних відносин між позивачкою та відповідачем виникли неприязні відносини, що призводять до непорозумінь щодо визначення місця проживання малолітніх дітей. Позивачка зазначає, що вона створила для доньок належні соціально-побутові умови проживання, забезпечила збереження психічного і фізичного здоров`я, розумового та духовного розвитку, однак питання щодо місця проживання дітей між сторонами у добровільному порядку не вирішено, що і стало підставою для звернення до суду.

16.02.2024 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

25.03.2024 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав, не заперечував проти визначення місця проживання його доньок з матір`ю ОСОБА_1 .

Представниця органу опіки і піклування виконавчого комітету Охтирської міської ради Гончар С.М. у судовому засіданні підтримала висновок про доцільність визначення місця проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_5 разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, врахувавши пояснення учасників справи, дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , які є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувають з 29.04.2022 у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 29.04.2022, свідоцтвами народження серії НОМЕР_2 від 30.08.2022 та серії НОМЕР_3 від 09.09.2022, виданими Охтирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми) (а.с. 8-10).

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

В ст. 1 СК України зазначено, що СК України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

За приписами ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно вимог ст. 8 Законом України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.

За приписами ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У ч. 1 ст.161 Сімейного кодексу України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою Верховною Радою України 28.08.1991, що набрала чинності для України 27.09.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Положеннями ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Із системного тлумачення зазначених правових норм вбачається, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до комісійного акта перевірки проживання від 07.02.2024 ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 разом з доньками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 15).

Згідно характеристики № 7 від 04.01.2024, виданою ДНП «Охтирський центр ПТО», в якому ОСОБА_1 проходила навчання з 01.09.2019 по 10.01.2023, зарекомендувавши себе з позитивної сторони, як особа яка не має негативних звичок та має високі моральні якості (а.с. 16).

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення від 02.10.2023 № 2166, ОСОБА_1 отримує щомісячну одноразову допомогу при народженні двох дітей в розмірі 1720,00 грн. на місяць (а.с. 12).

За приписами ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини, виселення дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, згідно висновку органу опіки і піклування Охтирської міської ради від 03.04.2024 за вих. № 01-05/769 службою у справах дітей Охтирської міської ради проведено обстеження умов проживання дітей за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого встановлено, що у дітей є окрема кімната з необхідними для проживання меблями, діти забезпечені необхідним одягом і взуттям за віком та сезоном, в квартирі достатня кількість продуктів харчування. Потреби дітей задовольняються. Фахівцями з соціальної роботи КУ «Охтирський міський центр надання соціальних послуг» надано висновок про спроможність матері ОСОБА_1 виконувати обов`язки з виховання та догляду за дітьми. З огляду на викладене орган опіки та піклування Охтирської міської ради дійшов до висновку про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , що відповідає інтересам дітей (а.с. 44-45).

Враховуючи вищевикладене, суд приймає до уваги висновок органу опіки та піклування щодо доцільності визначенням місця проживання з матір`ю, обґрунтовано погоджується з ним, оскільки він містить дані, що об`єктивно характеризують позивачку як особу, що за самостійно виконує обов`язки з виховання та догляду за малолітніми дітьми, що також знайшло підтвердження під час розгляду справи у суді.

Отже встановлено, що позивачка самостійно займається вихованням та утриманням дітей, забезпечує їх матеріально та піклується про них, проявляє материнську турботу, цікавиться станом здоров`ям. Натомість відповідач, як батько, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню малолітніх дітей. Відповідач не заперечує щодо визначення місця проживання дітей разом з матір`ю, що він підтвердив в ході розгляду судової справи.

Таким чином визначення місця проживання дітей разом з матір`ю відповідатиме інтересам дітей та не порушуватиме права батьків, враховуючи відсутність заперечень відповідача з даного приводу.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Разом з тим відповідно до положень ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Враховуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Так за приписами ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення

За приписами ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно вимог ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При обчисленні гонорару адвоката слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (ч. 2 ст. 137 ЦПК України, ч. 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Наведене відповідає висновкам, висловленим у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вимоги щодо оплати послуг за договором про надання правової допомоги передбачені, зокрема, ст. 30 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у ч. 1 якої зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ч. 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано договір про надання правничої допомоги від 06.02.2024, відповідно до умов якого за послуг, що надаються адвокатським бюро у відповідності з умовами даного договору, клієнт сплачує адвокатському бюро гонорар готівковими коштами у розмірі, визначеному за погодженням сторін з урахуванням витрат часу на підготовку, складання процесуальних документів, участь в судовому розгляді справи, в розмірі, що визначається і підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), та квитанцією до прибуткового касового ордеру або платіжним дорученням, які являються невід`ємними додатками до даного договору; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої допомоги (визначений у фіксованому розмірі) від 12.02.2024, згідно якого сторони домовилися про те, що замовник сплачує виконавцю гонорар за надані послуги у фіксованому розмірі, визначеному за погодженням сторін на загальну суму 15000,00 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 12/02 від 12.02.2024, відповідно до якого ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги та акту виконаних робіт сплатила адвокату Кудіну О.М. 15000,00 грн.

Суд зазначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відтак, при визначенні суми відшкодування враховується критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). У рішенні Європейського суду «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналізуючи наведені вище положення чинного законодавства та наявні матеріали справи, надаючи оцінку доводам представника відповідачки суд приходить до висновку про завищення оплати наданих послуг представником позивачки за первісним позовом.

Так, на переконання суду позовна заява не є значною за обсягом, не містить складних правових конструкцій, отже не потребувала значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи. З огляду на викладене, витрати на надання правничої допомоги у визначеному стороною позивача розмірі є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Слід також зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати осіб утримуватися від вчинення неправомірних дій, які призводять до подання відповідних позовів про захист та відновлення порушених прав.

Таким чином, враховуючи наведені вище положення чинного законодавства та надаючи оцінку наявним у справі доказам, з огляду на клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивачки в рахунок відшкодування судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

На переконання суду зазначений розмір відшкодування судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу буде відповідати критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та результатів її розгляду.

Крім того, з огляду на задоволення позову, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача також підлягають стягненню на користь позивачки судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.

Керуючись 156,157,158,159 СК України, ст.ст. 5, 12, 13, 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 268,273,354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 4211 (чотири тисячі двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання:АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Третя особа: орган опіки і піклування виконавчого комітету Охтирської міської ради, місцезнаходження: вул. Незалежності,11, м. Охтирка Сумської області, ЄДПРОУ 04058002.

Повний текст рішення виготовлено 30 квітня 2024 року.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області Н.Г. Яценко