Постанова

від 01.05.2024 по справі 185/14387/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4453/24 Справа № 185/14387/23 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л, Пищиди М.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він тривалий час знаходився у трудових відносинах з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" та за час роботи на даному підприємстві отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами, в яких він працював. Довідками МСЕК від 14 липня 2016 року серії 12ААА №019373 та серії 12ААА №395917 йому первинно встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі - 60%, з яких: 45% - по радикулопатії з ДФА, 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 5% - туговухість, з 05 липня 2016 року по 01 серпня 2017 року з датою переогляду - 15 липня 2017 року, та третю групу інвалідності по професійному захворюванню з 05 липня 2016 року по 01 серпня 2017 року, з датою переогляду - 15 липня 2017 року. Довідками МСЕК від 08 липня 2019 року серії 12ААА №056881 та серії 12ААБ №226830 йому, повторно, встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі - 60%, з яких: 45% - по радикулопатії з ДФА, 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 5% - туговухість, з 01 серпня 2019 року, безстроково, та третю групу інвалідності по професійному захворюванню з 01 серпня 2019 року, безстроково. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги, а тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров`я 241 200 грн. без урахування утримань з цієї суми податку з доходу фізичних осіб та військового збору.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 120000 грн., без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 60000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що склад правопорушення у діях відповідача відсутній. Спричинення позивачу моральної шкоди у стягнутому судом розмірі нічим об`єктивно не підтверджено. За весь час роботи на підприємстві від позивача не надходило жодних скарг, щодо умов праці. Звертав увагу на ряд справ, де стягнуті значно менші суми.

Позивач правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).

Зважаючи на те, що ціна позову становить 241 200 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах з повним робочим днем у шахті і отримав професійні захворювання, що призвели до втрати працездатності.

Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» (протокол № 680 від 11 травня 2016 року), у ОСОБА_1 встановлено наявність професійних захворювань: радикулопатія попереко-крижова та шийна з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, виражений периферичний нейросудинний синдром, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу, остеоартрозу в поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів, хронічне обструктивне захворювання легенів першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легенів першої стадії), легенева недостатність першого ступеню, нейросенсорна приглухуватість першого ступеню (з легким зниженням слуху) (а.с.23-24).

09 червня 2016 року затверджено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , згідно якого професійне захворювання виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм працівника, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту. Причини виникнення професійного захворювання - важкість праці, пил гірничої маси, підвищений рівень шуму (а.с.30-31).

Згідно з довідкою МСЕК серії 12ААА № 019373 від 14 липня 2016 року ОСОБА_1 первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями сукупно 60 відсотків, у тому числі: 45% - радикулопатія з ДФА, 10% - ХОЗЛ, 5% - приглухуватість, з 05 липня 2016 року по 01 серпня 2017 року з датою переогляду - 15 липня 2017 року (а.с.17).

Згідно з довідкою МСЕК серії 12ААА № 395917 від 14 липня 2016 року ОСОБА_1 первинно встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню з 05 липня 2016 року по 01 серпня 2017 року, з датою переогляду - 15 липня 2017 року (а.с.18).

Згідно з довідкою МСЕК серії 12ААА № 056881 від 08 липня 2019 року ОСОБА_1 повторно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями сукупно 60%, у тому числі: 45% - радикулопатія з ДФА, 10% - ХОЗЛ, 5% - приглухуватість, з 01 серпня 2019 року безстроково (а.с.19).

Згідно з довідкою МСЕК серії 12ААБ № 226830 від 08 липня 2019 року ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню з 01 серпня 2019 року, безстроково (а.с.20).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції оцінив глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотність недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, керувався принципом розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди та її розміром, однак не погоджується з висновком суду про стягнення моральної шкоди без відрахування податків та інших обов`язкових платежів, виходячи з наступного.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

З аналізу змісту ст.1167 ЦК України вбачається, що підставами відповідальності за завдану моральну шкоду є наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина останнього.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У відповідності до статті 4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в області охорони праці, базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

При вирішенні дійсного спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди внаслідок професійного захворювання підлягають доказуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому, чинне законодавство встановлює, що наявність зв`язку між погіршенням стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу підтверджується висновком лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 надано належні та допустимі докази втрати ним професійної працездатності у загальному розмірі 60 % та встановлення 3 групи інвалідності.

Суд першої інстанції, на підставі медичних документів, правильно визначив, що позивачу була заподіяна моральна шкода, через ушкодження здоров`я у зв`язку з отриманням професійного захворювання, його страждання носять постійний характер, а його здоров`я зазнало незворотні зміни, він втратив працездатність, та вимушений постійно проходити медичні обстеження, лікувальні процедури, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я, в результаті отримання останнім професійних захворювань, пов`язаних з багаторічними шкідливими умовами праці, судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.

При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд в повній мірі врахував роз`яснення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, суд врахував характер отриманих професійних захворювань, тривалий стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60%, третю групу інвалідності, стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Так, суд встановив, що внаслідок професійних захворювань позивач зазнає моральні страждання, оскільки вимушений постійно лікуватися, переносити фізичний біль, дискомфорт та доводи апеляційної скарги відповідача в частині наявності підстав для зменшення моральної шкоди відхиляються.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що вони в повному обсязі виконували обов`язки, щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.

Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Однак, суд першої інстанції стягнувши моральну шкоду, залишив без уваги те, що із вказаної суми підлягають утриманню податки.

Відповідно до Закону України №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).

До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом України № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України).

Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Оскільки станом на 01 січня 2024 року розмір мінімальної заробітної плати становить 7 100 грн., а сума стягнутої судом моральної шкоди в розмірі 130 000 грн. буде перевищувати чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (7 100 х 4 = 28 400 грн.), суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що розмір моральної шкоди підлягає стягненню без урахування утримання з нього обов`язкових податків і зборів.

Посилання суду першої інстанції на висновок Верховного Суду, який викладено у постанові від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21 про те, що оскільки моральну шкоду завдано подією, яка відбулася до набрання чинності новою редакцією підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (первинна довідка МСЕК від 12 листопада 2019 року), підлягає застосуванню правовий висновок Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №180/683/13-ц, згідно якого не підлягають оподаткуванню суми, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, заподіяних платникові податків внаслідок спричинення шкоди здоров`ю, є помилковим з огляду на наступне.

Так, у вищезгаданій справі №599/645/21, АТ «Українська залізниця» у листопаді 2021 року оскаржило до Верховного Суду судові рішення та в касаційній скарзі також посилалося, зокрема на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

За результатами розгляду цієї касаційної скарги Верховний Суд зробив висновки про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю. Враховуючи те, що у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом, спір стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої платникам податків (батькам) внаслідок смерті їхнього сина, тобто відшкодування шкоди найвищого ступеня, заподіяної життю та здоров`ю, тому Верховний Суд виснував, що зміни в податковому законодавстві не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам внаслідок смерті їхнього сина.

Отже, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21 (провадження №61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку.

У даній справі предметом позовних вимог є відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я саме позивачу внаслідок професійного захворювання, проте висновки Верховного Суду у постанові від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21 (провадження №61-18490св21) викладені щодо оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам.

У зв`язку з викладеним, суд першої інстанції, на підставі ч.4 ст.263 ЦПК України, помилково застосував висновки викладені Верховним Судом у постанові від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Враховуючи викладене, відповідно до ст.376 ЦПК України, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - змінити, зазначивши, що сума моральної шкоди підлягає стягненню з утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України. В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року змінити, зазначивши у резолютивній частині рішення, що сума моральної шкоди у розмірі 120 000 грн., стягнута з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, підлягає стягненню з утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

М.М. Пищида