Постанова

від 30.04.2024 по справі 202/1629/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4130/24 Справа № 202/1629/24 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г.В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування адміністрації Індустріального району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування адміністрації Індустріального району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

09 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони тимчасово перетинати державний кордон малолітнім громадянам України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в напрямку виїзду з України у супроводі ОСОБА_2 чи інших осіб за її дорученням.

Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що наявні усі підстави для задоволення його заяви. Вказував, що рішенням ГУ ДМС України в Дніпропетровській області №01 від 18 січня 2024 року відповідачці скасовано дозвіл на імміграцію.

01 квітня 2024 року ОСОБА_2 надала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, просила залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказувала, що обраний позивачем вид забезпечення заявлених позовних вимог шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України малолітніх дітей, не відповідає вимогам ст.150 ЦПК України, оскільки стосується в першу чергу прав самих дітей, а не її, і жодним чином не забезпечує заявлені позовні вимоги. Вказувала, що оскаржує рішення ГУ ДМС України в Дніпропетровській області в судовому порядку та в провадженні Дніпровського окружного адміністративного суду знаходиться справа за її позовом до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області. Зазначала, що прожила в Україні 16 років, вважає Україну рідною країною, свої плани разом з планами відносно дітей будує саме в Україні, офіційно працевлаштована, намірів стосовно виїзду з України до держави-агресора росії немає і ніколи не мала.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Законодавством фактично визначені певні обмеження щодо перетинання кордону, і тільки за відсутності згоди одного з батьків на виїзд дитини за кордон, дане питання вирішуються в судовому порядку в позовному провадженні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

У частині першій статті 18 Конвенції про права дитини, статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошується на визнанні принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини (частина перша статті 141 Сімейного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування адміністрації Індустріального району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав та просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Поставивши питання про забезпечення позову шляхом заборони тимчасово перетинати державний кордон малолітнім громадянам України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в напрямку виїзду з України у супроводі ОСОБА_2 чи інших осіб за її дорученням. Заяву про забезпечення позову мотивує тим, що після розлучення відповідачка, яка є громадянкою російської федерації, погрожує вивезти дітей через "сіру зону" до росії. У присутності дітей принижує Україну, їй скасований дозвіл на еміграцію, та він боїться, що вона поїде разом із дітьми.

Аналіз наведених вище норм вказує на те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №643/5842/16-ц, провадження №61-47217св18, від 12 лютого 2020 року у справі №288/162/19, провадження №61-11750св19.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року, справа №754/7569/21, провадження №61-15886сво2, зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України, не є можливим.

Вирішуючи вказану правову проблему, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду виснувала, що слід розмежовувати підстави для застосування заходів забезпечення позову у справах про повернення дитини, на які поширюються положення Гаазької Конвенції, та у справах, предметом позову в яких є визначення місця проживання дитини, що регулюється положеннями Сімейного кодексу України.

Отже, обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України дітям у супроводі матері, чи інших за її доручення осіб, не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.

Спір щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 який виник з ініціативи ОСОБА_1 сам по собі не може бути підставою для вжиття заходу забезпечення позову.

Більше того, такий захід забезпечення позову за наявності реальної загрози життю та здоров`ю дітей внаслідок військової агресії російської федерації проти України унеможливить їх виїзд до безпечного місця перебування за межами України.

Доводи апеляційної скарги, що суд постановив неправомірне судове рішення, колегія суддів не бере до уваги з вищенаведених підстав.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для задоволення апеляційної скарги.

Порушень процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

З урахування наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а тому не має підстав для її задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 01 травня 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров