Постанова

від 30.04.2024 по справі 347/2900/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/2900/23

Провадження № 22-ц/4808/578/24

Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Баркова В.М., Луганської В.М.,

секретаря Кочубей І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду, ухвалене головуючою суддею Кіцулою Ю.С. 06 лютого 2024 року, повний текст якого складено 13 лютого 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Яблунівської селищної ради про розірвання шлюбу і визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини. Позовні вимоги обґрунтував тим, що з 04.02.1999 сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому виконавчим комітетом Акрешорської сільської ради Косівського району.В шлюбі у сторін народилося двоє дітей: дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказав, що більшість часу позивач перебуває за межами України, стосунки між сторонами погіршились, зникло взаєморозуміння і взаємоповага, стали частими сварки. Тривалий час кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами. Фактично сім`я припинила своє існування. Шлюбних відносин не підтримують. На час перебування відповідача за межами території України, їхній неповнолітній син постійно проживає з ОСОБА_1 , якого він утримує.

Враховуючи вказане, позивач просив вказаний шлюб розірвати, визначити місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .

Рішенням Косівського районного суду від 06 лютого 2024 року позов задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04.02.1999 у виконавчому комітеті Акрешірської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, про що зроблено запис у Книзі реєстрації актів про одруження за № 1, розірвано.В задоволенні решти позовних вимог відмовлено, вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визначення місця проживання малолітнього сина, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд без отримання відповідного висновку органу опіки і піклування, попередньо вказавши про відсутність спору між батьками, відкинув інтереси дітей чим допустив неповноту судового розгляду. Вказує, що згідно з висновком про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , затвердженого рішенням ВК Яблунівської селищної ради від 23.01.2024 комісія вважає за можливе визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком. Апелянт з посиланням на постанови Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 та від 22 грудня 2021 року у справі №339/143/20 вважає, що відсутність спору має наслідком залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.

Зважаючи на викладене, просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Яблунівської селищної ради правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляли, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилася, хоч судові повідомлення надсилались їй на останню відому судові адресу у встановленому законом порядку завчасно.

Представник Органу опіки та піклування виконавчого комітету Яблунівської селищної ради у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про причини суд не повідомив, про час і місце судового розгляду був повідомлений належно.

Позивач ОСОБА_1 та його представник у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, представник позивача, посилаючись на зайнятість, подав до суду заяву, в якій просив розглядати скаргу без участі сторони позивача.

В матеріалах справи достатньо доказів для проведення апеляційного розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що розгляд справи за відсутності сторін, які диспозитивно розпоряджаються своїми процесуальними правами, не призводить до порушення права на справедливий суд.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони 04 лютого 1999 року зареєстрували шлюб у виконкомі Акрешірської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, про що зроблено запис за № 1 (а.с. 5).

Згідно з копією витягу Реєстру територіальної громади від 28.09.2023 2023/00736639, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16).

Відповідно до копії довідки про склад сім`ї № 251 від 01.10.2023, виданої Яблунівською селищною радою Косівського району Івано-Франківської області, до складу сім`ї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , входить, зокрема, син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17).

Згідно з довідкою від 26.2023 № 77/02.2-18, виданою Текучанським старостинським округом Яблунівської селищної ради, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована с. Текуча, прис. Сухий Потік, Косівського району, Івано-Франківської області (а.с. 24).

Відповідно до висновку щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Яблунівської селищної ради від 23.01.2024 № 14-1/2024, комісія з питань захисту прав дитини Яблунівської селищної ради вважає за можливе визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 43-44).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині розірвання шлюбу сторонами не оскаржується, а тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визначення місця проживання малолітньої дитини з позивачем, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонам не існувало та не існує спору щодо визначення місця проживання дитини, син сторін за взаємною згодою батьків проживає та зареєстрований із батьком ОСОБА_1 , мати дитини жодних заперечень з приводу проживання сина з батьком не має. Будь-яких підстав вважати, що право батька дитини на визначення місця проживання сина із ним не визнається, заперечується матір`ю дитини чи будь-ким наразі немає, докази про таке відсутні, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Колегія суддів погоджується з цим висновком місцевого суду, зважаючи на таке.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.

У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування) (абзац п`ятнадцятий пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 в редакції на час звернення із заявою про визначення місця проживання дитини).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

З указаного вбачається, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.

Так, із матеріалів справи встановлено, що дитина сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований та проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачка зареєстрована за іншою адресою - АДРЕСА_2 .

Висновком комісії з питань захисту прав дитини Яблунівської селищної ради вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком.

Відповідачка ОСОБА_2 заперечень щодо реєстрації місця проживання дитини разом із батьком не висловлювала та на час перебування даної справи в суді не ставила питання про визначення місця проживання дитини разом із нею, оскільки жодних доказів про це в матеріалах справи немає, як і немає доказів, які б підтверджували дії відповідачки та її бажання щодо зміни місця проживання дитини.

Таким чином зі змісту позовної заяви, з апеляційної скарги та з інших матеріалів справи встановлено, що ще до подання позову позивач і відповідачка досягли згоди щодо проживання дитини з батьком. Сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дитини із батьком, мати не має перешкод у спілкуванні з сином.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою відповідачка не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання малолітнього сина, який проживає разом із батьком і знаходиться на його утриманні, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дитини разом із батьком у позасудовому порядку.

За змістом положень, зокрема, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 8, 18, 161 СК України, ст.ст. 2, 4, 19, 184 ЦПК України кожна особа, право якої порушене, оспорене чи не визнане, вправі захищати його судовим порядком шляхом пред`явлення позову до відповідальної за порушення права особи, судом вирішується саме спір між батьком і матір`ю щодо місця проживання малолітньої дитини (дітей), коли батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (діти).

На час пред`явлення позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини питання щодо проживання дитини з ОСОБА_1 між батьками дитини було врегульоване ними за взаємною згодою відповідно до ст.160 ч. 1 СК України. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи та не змінилися на час перегляду рішення суду в апеляційному порядку.

Апеляційний суд зауважує, що суд вирішує спір, який реально виник, і не робить припущень щодо обставин і фактів, які ще не виникли, та не регулює правовідносин щодо обставин проживання дитини, які не існують. За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в одного з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, для цього відсутні процесуально-правові підстави. Звернення до суду про вирішення спору одного з батьків, право якого не порушено, дає підстави для відмови у задоволенні позову.

Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у цій частині.

Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.

Керуючись ст. 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 06 лютого 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Барков

В.М. Луганська

Повний текст постанови складено 01 травня 2024 року.