Постанова

від 30.04.2024 по справі 501/454/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2872/24

Справа № 501/454/22

Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д.В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Пухи А.М.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа ОСББ «Укржилстрой-2008»

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Пушкарського Д.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа ОСББ «Укржилстрой-2008») про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

До Іллічівського міського суду Одеської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 (а.с.1-2), в якому просить:

- визнати недостовірними та такими, що скривдили та принизили честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 відомості які 24.01.2022 о 10-02 год. мешканка кв. АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 в Vіber, в групі «Наш дом» розповсюдила неправдиву інформацію про те, що ОСОБА_1 у 2019 році звертався до Іллічівського міського суду, Одеської області з позовом щодо накладення штрафних санкцій;

- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати викладену 24.01.2022 о 10-02 год. в Vіber, в групі «Наш дом» неправдиву інформацію про те, що ОСОБА_1 у 2019 році звертався до Іллічівського міського суду, Одеської області з позовом щодо накладення штрафних санкцій;

- зобов`язати ОСОБА_2 публічно вибачитись в Vіber, в групі «Наш дом» за неправдиву інформацію викладену 24.01.2022 о 10-02 год. в Vіber, в групі «Наш дом» щодо ОСОБА_1 ;

- притягти до відповідальності ОСОБА_2 , а саме стягнути штраф у сумі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за спричинену ОСОБА_1 моральну шкоду стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 50000 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24.01.2022 о 10-02 год. мешканка квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 в Vіber, в групі «Наш дом» розповсюдила неправдиву інформацію про те, що ОСОБА_1 у 2019 році звертався до Іллічівського міського суду, Одеської області щодо накладення штрафних санкцій.

Позивач вказує, що викладена інформація є неправдивою, розповсюджена без його згоди. ОСОБА_1 не є власником квартири та співвласником будинку АДРЕСА_2 . Будь яке рішення суду щодо накладення штрафних санкцій за позовом ОСОБА_1 не існує..

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа ОСББ «Укржилстрой-2008») про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - відмовлено в повному обсязі.

Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що оцінюючи всі перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до переконання про недоведеність позовних вимог позивачем, оскільки останнім не надано належних доказів порушення його прав, а відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню..

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 жовтня 2023 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з грубим порушенням матеріального та процесуального права.

Вказує, що Іллічівський міський суд Одеської області не взяв до уваги додані до позовної заяви докази та маніпулюючи діючим законодавством, ухвалив незаконне рішення.

Вважає, що суд ухвалюючи вказане рішення, не тільки не захистив його конституційні права, а й позбавив його прав наданих Конституцією України.

У разі, якщо дії про розповсюдження інформації про фізичну особу здійснюються без згоди особи, вони утворюють склад злочину, передбаченого ст. 182 КК України.

Під поширенням конфіденційної інформації про особу слід розуміти повідомлення будь-яким способом (усно, письмово, друкованим способом; за допомогою комп`ютерної мережі тощо) такої інформації невизначеному числу осіб (хоча б одній людині).

Зазначає, що будь яке рішення суду щодо накладення штрафних санкцій за позовом ОСОБА_3 не існує.

Розповсюджена неправдива інформація, яка скривдила та зганьбила його честь та гідність і завдала душевних страждань та спричинила позивачу моральні збитки, які оцінює в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Викладена інформація є неправдивою, розповсюджена без апелянта згоди.

Вказує, що він не є власником квартири та співвласником будинку АДРЕСА_2 .

Позиція учасників у справі.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

В обґрунтування відзиву зазначає, що із тексту позовної заяви, позивач ОСОБА_1 не наводить жодних доказів як факту поширення недостовірної інформації, так і недостовірності цієї інформації. При цьому, оперуючи бездоказовими твердженнями про те, що саме щодо нього саме відповідач ОСОБА_4 поширила інформацію, яку позивач вважає недостовірною.

У даному випадку позивач без будь-яких належних і допустимих доказів стверджує, що інформація, яка становить предмет спору у даній справі, по-перше, була поширена у- групі «Наш дім» у Viber, по-друге, стосується саме його, по-третє, є недостовірною.

Однак доданий до його позову текст витягу (не завірений жодним чином) не дає жодних підстав для висновку, що у цьому тексті йдеться саме про ОСОБА_1 , тобто позивача. Крім того, у наданому позивачем тексті взагалі не зазначено, що ОСОБА_1 є власником чи співвласником будинку АДРЕСА_2 .

Щодо явки сторін.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду . Заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходили, що не заважає розглянути справу без сторони позивача (а.с.84).

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що у своїй позовній заяві позивач ОСОБА_1 стверджує, що він не є власником квартири та співвласником будинку АДРЕСА_2 , а також, що не існує судових рішень про стягнення штрафних санкцій за його позовом.

При цьому, позивач вважає, що розповсюдження в групі «Наш дім» в Vіber інформації про те, що за його заявою було накладено штрафні санкції на ОСББ «Укржилстрой-2008», слід розцінювати як розповсюдження конфіденційної інформації про нього без його згоди, що нібито спричинило йому моральну шкоду у розмірі 50000,00 гривень. На підтвердження цього позивачем надано копію витягу від 24.01.2022 з Vіber група «Наш дім», завіреного підписом ОСОБА_1 , з якого неможливо встановити, коли саме, де саме і ким ця інформація розповсюджена, чи відповідає її зміст оригіналу (а.с.4).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 27 березня 2014 року №1170-VII було виключено частину третю статті 277 ЦК України наступного змісту: «Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного».

Тобто з дня набрання чинності вищевказаним законом в законодавстві України перестала існувати презумпція добропорядності (ч.3 ст.277 ЦК), а відтак для позивача діє загальний тягар доведення як факту поширення недостовірної, так і недостовірності цієї інформації.

Як роз`яснено у п.15 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Позивач стверджує, що інформація, яку він вважає неправдивою, була поширена в Viber в групі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якій зареєстровані мешканці будинку АДРЕСА_2 , особою на ім`я « ОСОБА_5 », яка є членом цієї групи та має номер телефону НОМЕР_1 . Будь-яких інших ознак, які б давали змогу ідентифікувати особу поширювача інформації, ОСОБА_1 ні у тексті позовної заяви, ні у доданих до неї матеріалах не наводить.

Посилання апелянтана те,що Іллічівськийміський судОдеської областіне взявдо увагидодані допозовної заявидокази таманіпулюючи діючимзаконодавством,ухвалив незаконнерішення.Вважає,що судухвалюючи вказанерішення,не тількине захистивйого конституційніправа,а йпозбавив йогоправ наданихКонституцією України,на думкуколегії неє обґрунтованим враховуючи наступні положення закону.

Згідно ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч вказаним нормам, позивач не надав жодних належних і допустимих доказів того, що група «Наш дом» у Viber взагалі існує, хто саме має доступ до її інформації, що саме відповідач поширювала щодо нього 24 січня 2022 року, а також, що інформація про ОСОБА_1 як ініціатора штрафних санкцій по відношенню до ОСББ «Укржилстрой-2008» та його керівництва, стала відома будь-якій особі внаслідок будь-яких дій саме відповідача.

У відповідності до ч.6 ст.95 ЦПК якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Судом, 26.04.2022 було витребувано у позивача оригінал інформаційного повідомлення в групі «Наш дом» у Viber, на який він посилається як на доказ розповсюдження неправдивої інформації щодо нього (а.с.23,24), однак позивач оригінал цього доказу суду не надав.

За таких обставин, без надання оригіналів належних і допустимих доказів поширення неправдивої інформації та її справжнього змісту, доводи позивача ОСОБА_1 про те, що 24 січня 2022 року саме відповідач ОСОБА_2 поширила щодо нього неправдиву інформацію в групі «Наш дом» в Viber, не беруться судом до уваги.

Як роз`яснено у п.12 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

У п.15 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, зазначено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної Фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Аналогічний висновок міститься і у Постанові ВП ВС від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження №12-110гс19) та має враховуватись при вирішенні даної справи в силу ч.4 ст.263 ЦПК України.

При цьому у відповідності до п.15 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

З приводу визнання відомостей недостовірними та такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію, слід зазначити, що у відповідності до ч.4 ст.277 ЦК України якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Як роз`яснено у п.13 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. У разі доведеності обставин, на які посилається заявник, суд лише констатує факт, що поширена інформація є неправдивою, та спростовує її.

При цьому тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника, який несе витрати, пов`язані з її спростуванням. Встановлення такого факту можливо лише у тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома, то суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позовна загальних підставах.

З огляду на зазначене апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність позову, відсутність факту поширення недостовірної інформації, порушення честі, гідності та ділової репутації позивача з боку відповідача, що є безумовними підставами для відмови у задоволенні позовних вимог. Оскільки вимоги щодо спростування неправдивої інформації та публічного вибачення за її поширення є похідними, то ці вимоги також задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог про притягнення відповідача до відповідальності та стягнення штрафу, суд зазначає, що питання про притягнення особи до будь-якої відповідальності не вирішується у цивільному процесі та не є завданням цивільного судочинства, тому в цій частині вимог також слід відмовити.

Як роз`яснено у п.5, 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власного ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У даному випадку ОСОБА_1 не надав жодних доказів вини відповідача у заподіянні йому моральної шкоди, не зазначив, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, з чого він виходить, оцінюючи заподіяну йому шкоду саме у 50000,00 гривень, яким є характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких нібито зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо).

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, оцінюючи всі перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання про недоведеність позовних вимог позивачем, оскільки останнім не надано належних доказів порушення його прав, а відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи відсутність правових підстав для висновку щодо приниження честі, гідності та ділової репутації позивача з боку відповідача за встановлених вище обставин, відсутні також і підстави для стягнення моральної шкоди в зв`язку з не встановленням обставин її заподіяння.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність пред`явленого позовну в задоволенні якого слід відмовити у повному обсязі.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Наведені в апеляційній скарзі які були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 30 квітня 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко