Постанова

від 17.04.2024 по справі 910/13/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

(додаткова)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2024 р. Справа№ 910/13/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання Звершховської І.А.,

від позивача: не з`явились;

від відповідача: Тузова В.О.

розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» адвоката Гончарука М.П. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу

при розгляді апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 (повний текст складено 31.07.2023)

у справі № 910/13/21 (суддя Людмила Шкурдова)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна»

до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»

про розірвання договору та стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

12.03.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» (далі - Товариство) адвокат Гончарук М.П. звернувся до Північного апеляційного господарського суду із заявою, в якій просить ухвалити додаткове рішення про стягнення з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) на користь Товариства в повному обсязі судовий збір у справі №910/13/21 та 200 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

У частині вимог про стягнення судового збору Товариство зазначає, що з метою захисту своїх прав та інтересів у справі 910/13/21 сплатило судовий збір в такому розмірі:

1) за подачу позовної заяви до Господарського суду міста Києва - 278072,41 грн (платіжне доручення №8630 від 29.12.2020);

2) за подачу апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду - 417108,71 грн (платіжне доручення №1259 від 16.09.2022);

3) за подачу касаційної скарги до Верховного Суду - 556144,94 грн (платіжне доручення №1378 від 28.12.2022);

4) за подачу апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду - 417108,71 грн (платіжне доручення №1636 від 03.08.2023).

Заявник зазначає, що 06.03.2024 Північний апеляційний господарський суд вирішив питання лише щодо судового збору за подачу позову та подачу апеляційної скарги.

Щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу Товариство зазначає, що такі докази надавались ще в суді першої інстанції та містяться в матеріалах справи, що підтверджується зокрема ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96447551). А отже витрати ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» на професійну правничу допомогу у справі № 910/13/21 складають 200 000,00 грн, а їх понесення підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду заяви по суті.

Згідно з протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 12.03.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 прийнято до розгляду заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» адвоката Гончарука М.П. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу. Розгляд заяви призначено на 01.04.2024.

29.03.2024 до апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання від представника позивача адвоката Гончарука М.П. про розгляд заяви без його участі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 відкладено судове засідання на 17.04.2024. Запропоновано представнику позивача надати суду деталізовані пояснення з питання, де в матеріалах справи (том, аркуш справи) знаходяться докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Повний текст постанови підписано 30.04.2024 після виходу колегії суддів з відпустки, яка тривала з 22.04.2024 по 28.04.2024.

Позиції учасників справи.

Банк надав клопотання про зменшення судових витрат (заперечення на заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення).

У поданому клопотанні Банк зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 було повернуто Товариству заяву про прийняття додаткового судового рішення про розподіл судових витрат без розгляду та в цій ухвалі не зазначено, чи були надані позивачем докази про понесення ним витрат на професійну правничу допомогу та якщо були надані, то які саме докази (документи), у якому обсязі та що саме доводять/підтверджують такі документи.

Банк зауважує, що повернення ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» заяви про прийняття додаткового судового рішення про розподіл судових витрат було здійснено судом 21.04.2021 з підстав ненадання Товариством доказів надіслання копії заяви іншим учасникам справи. А отже Банк не отримував ані у 2021 році (під час заявлення позивачем перед судом першої інстанції питання щодо розподілу судових витрат), ані зараз (разом із заявою від 12.03.2024 про ухвалення додаткового рішення) доказів понесення Товариством витрат на професійну правничу допомогу, а тому позбавлений можливості у повній мірі надати свої пояснення / зауваження / заперечення щодо таких документів.

Банк наголошує і на тому, що наявність у матеріалах справи №910/13/21 лише копії договору про надання правової допомоги від 01.12.2020 не є доказом понесення Товариством витрат на правничу допомогу.

Банк також відзначає, що Товариство не надає відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Відповідач наголошує, що взагалі є безпідставними вимоги позивача про стягнення з Банку витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи судом першої та касаційної інстанцій, оскільки під час нового розгляду справи №910/13/21 (після повторного повернення Верховним Судом справи до суду першої інстанції) рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 було відмовлено у позовних вимогах Товариства, а пов`язані з розглядом справи судові витрати покладаються на відповідача лише у разі задоволення позову.

За таких обставин Банк вважає, що на нього можуть бути покладені лише ті витрати (у т.ч. і на професійну правничу допомогу), які були понесені позивачем під час розгляду справи №910/13/21 в апеляційному суді, який задовольнив вимоги позивача (позов задоволено).

Відповідач зауважує, що у позовній заяві, яка розглядається у межах справи №910/13/21, позивач зазначив про те, що він очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи витрати на правову допомогу у розмірі 100 000.00 грн. Отже, у першій заяві по суті (позовній заяві) позивач зазначив про те, що він очікує понести витрати на правничу допомогу за розгляд даної справи в цілому у загальному розмірі 100 000,00 грн, а не 200 000,00 грн, які він фактично просить зараз стягнути з Банку.

Щодо заявленого Товариством у заяві розподілу судових витрат Банк зазначає, що оскільки у постанові від 06.03.2024 апеляційний суд стягнув з Банку на користь Товариства судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги, абсолютно незрозумілою та необґрунтованою жодною нормою матеріального чи процесуального права є вимога позивача у заяві щодо стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі судового збору, сплаченого позивачем у справі №910/13/21.

На думку Банку, відсутні будь-які підстави для стягнення з нього за підсумками розгляду апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду м. Києва від 18.07.2023 на користь Товариства будь-яких інших сум судового збору окрім вже стягнутих судом та зазначених у постанові Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024.

Банк просить відмовити Товариству у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі №910/13/21 у повному обсязі у зв`язку з недоведеністю фактичного понесення витрат позивачем за договором про надання правової допомоги від 01.12.2020 у розмірі, який заявлено до стягнення, а також за відсутності підстав для стягнення з Банку судового збору за подання позивачем апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 та касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022.

Товариство надало додаткові пояснення у справі, у яких зазначило, що справа №910/13/21 неодноразово переглядалася судами різних інстанцій, оскільки двічі направлялася на новий розгляд судом касаційної інстанції. Позивач один раз сплачував судовий збір за подачу позовної заяви, двічі - судовий збір за подачу апеляційної скарги та один раз - за подачу касаційної скарги. На сьогодні не існує судового рішення, яке повністю вирішило би питання відшкодуванням судового збору позивачу.

Товариство відзначає, що 06.03.2024 Північний апеляційний господарський суд вирішив питання лише щодо судового збору за подачу позовної заяви та подачу апеляційної скарги.

Заявник зауважує, що у постанові від 30.03.2023 року у справі №910/13/21 Верховний Суд зазначив: « 10.1. Відповідно до ст. 129 ГПК України питання про розподіл судових витрат суд розглядає, лише якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі. 10.2. За наслідками касаційного перегляду рішення та постанови судів попередніх інстанцій в частині стягнення судового збору у цій справі, з огляду на ст. 129, 315 ГПК України не здійснюється».

На думку заявника, є всі правові підстави та необхідність вирішення питання про стягнення з Банку всієї суми судового збору у справі №910/13/21.

Щодо витрат на правничу допомогу Товариство зазначає, що ще у 2021 році надало суду договір про надання правової допомоги від 01.12.2020, яким було визначено винагороду (гонорар) адвоката за надання правової допомоги у фіксованому розмірі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Товариство у своїх заявах по суті в кожній з інстанцій повідомляло суд про попередній розмір витрат на професійну правову (правничу) допомогу, які очікувало понести.

На думку заявника, ненадання копії заяви про ухвалення додаткового рішення іншій стороні не означає, що остання була позбавлена можливості заперечити проти розміру витрат, про відшкодування яких ставиться питання. Відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з матеріалами справи, надати свої заперечення щодо витрат на професійну правничу допомогу тощо.

Товариство вважає заявлений ним розмір витрат на оплату правничої допомоги співмірним із складністю справи, витраченим часом, обсягом виконаної роботи, ціною позову тощо, адже справа №910/13/21 двічі направлялася на новий розгляд. Саме процесуальна стратегія та поведінка відповідача призвели до надмірного за своєю тривалістю розгляду спору у справі №910/13/21.

Заявник зауважує, що Банк у поданому ним клопотанні не заявляє вимог про зменшення витрат на правничу допомогу, а просить відмовити в ухваленні додаткового рішення взагалі.

Товариство надало додаткові пояснення щодо того, де в матеріалах справи №910/13/21 (т. 1, а. с. 185-186) міститься копія Договору про надання правової допомоги від 01.12.2020, яким було визначено винагороду (гонорар) адвоката за надання правової допомоги в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у фіксованому розмірі.

Заявник також повідомляє, що в матеріалах справи № 910/13/21 (т. 1, а. с. 172-174, 192-193) міститься клопотання Банку про зменшення судових витрат, зміст якого свідчить про обізнаність відповідача про розмір витрат позивача на правову (правничу) допомогу у зв`язку з розглядом справи.

Обставини справи, встановлені апеляційним господарським судом.

У грудні 2020 року ТОВ «Таврида Електрик Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило: розірвати договір №426753 від 03.03.2003 на здійснення розрахунково-касового обслуговування, укладений між Товариством та ПАТ «Приватбанк»; стягнути 13 925 892,10 грн грошових коштів, 2 626 426,20 грн інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн 3% річних. У заяві про збільшення позовних вимог Товариство просило додатково до заявленого стягнути з Банку 17 098 доларів США та 5 256,50 євро.

У позовній заяві Товариство навело попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесло та планує понести у зв`язку з розглядом справи, у якому зазначило, що витрати на правову допомогу складають 100 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у цій справі №910/13/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021, позов задоволено, а саме: розірвано договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 №426753 та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ТОВ «Тавріда Електрик Україна» суму коштів у розмірі 13 925 892,10 грн, 3% річних у розмірі 1 255 619,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 626 426,20 грн, суму коштів у розмірі 17 098,00 доларів США, 3% річних у розмірі 43 726,50 грн, 5 256,50 євро, 3% річних у розмірі 16 420,34 грн та судовий збір у розмірі 278 072,47 грн.

Після прийняття Господарським судом міста Києва рішення від 14.04.2021 Товариство подало заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 23.12.2021 касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі №910/13/21 скасовано, а справу скеровано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у задоволенні позову ТОВ «Тавріда Електрик Україна» до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору та стягнення грошових коштів відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі №910/13/21 рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/13/21 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційної інстанції, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/13/21 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30.03.2023 касаційну скаргу ТОВ «Тавріда Електрик Україна» задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022, постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі №910/13/21 скасовано, справу №910/13/21 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023, Товариство звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. Також Товариство просило стягнути з відповідача судові витрати, в т.ч. витрати на правничу допомогу.

У апеляційній скарзі Товариство навело попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесло та планує понести у зв`язку з розглядом справи, у якому зазначило, що витрати на правову допомогу складають 50 000,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 апеляційну скаргу ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/13/21 задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Розірвано договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування, укладений між Товариством та Банком. Стягнуто з АТ «КБ «Приватбанк» на користь Товариства суму коштів у розмірі 13 925 892,10 грн, 3 % річних у розмірі 1 255 619,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 626 426,20 грн, суму коштів у розмірі 17 098,00 доларів США, 3% річних у розмірі 43 726,50 грн, 5 256,50 євро, 3% річних у розмірі 16 420,34 грн та судовий збір у розмірі 278 072,47 грн. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладено на АТ «КБ «Приватбанк». Стягнуто з АТ «КБ «Приватбанк» на користь Товариства 417 108,71 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/13/21.

Товариство звернулось із заявою про ухвалення додаткового рішення, вимоги та обґрунтування якої наведені вище за текстом цієї постанови.

Банк надав заперечення на подану Товариством заяву. Вимоги та обґрунтування поданого Банком заперечення наведено вище за текстом цієї постанови.

З наданих до матеріалів справи доказів встановлено таке.

01.12.2020 Товариство (клієнт) та Адвокатське бюро «Гончарук та партнери» (адвокат) уклали договір про надання правової допомоги (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого адвокат зобов`язується здійснювати представництво та надавати інші види

правової допомоги клієнту щодо розірвання в судовому порядку договору на здійснення

розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003 та стягнення грошових

коштів з АТ «КБ «Приватбанк» (боржник) за договором на умовах і в порядку, визначених цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та

фактичні витрати, що необхідні для виконання цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору за правову допомогу, передбачену цим договором, клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) незалежно від результату надання правової допомоги у фіксованому розмірі такими частинами:

- за надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань щодо розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003 та стягнення грошових коштів з АТ «КБ «Приватбанк» у судовому порядку за договором; представництво інтересів Клієнта у суді першої інстанції під час здійснення господарського судочинства - 100 000,00 грн;

- представництво інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції під час здійснення господарського судочинства у справі щодо розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування та стягнення грошових коштів з АТ «КБ «Приватбанк» за договором - 50 000,00 грн;

- представництво інтересів клієнта у суді касаційної інстанції під час здійснення господарського судочинства у справі щодо розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування та стягнення грошових коштів з АТ «КБ «Приватбанк» за договором - 50 000,00 грн.

Фактичні витрати, понесені адвокатом у зв`язку з наданням послуг відповідно до завдань, відшкодовуються клієнтом адвокату окремо (п. 4.2 договору).

Сторони підтверджують, що у визначенні розміру гонорару було враховано складність справи, кваліфікацію і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта тощо (п. 4.3 договору).

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, за змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).

Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

А отже, згідно із зазначеною нормою гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - у разі фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом у наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість (однієї) години роботи того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але у розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору і привели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

А тому, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

За положенням ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пункт 1 ч. 3 цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Зокрема в абз. 2 підп. 4.1 п. 4 Рішення від 02.11.2004 №15-рп/2004 він наголосив на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Так, ч. 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що ч. 3 ст. 126 ГПК України не визначає конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм у оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у т.ч., але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Окрім цього у визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Суд встановив, що справа №910/13/21 перебувала у провадження судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій з січня 2021 року, тобто станом на дату прийняття Північним апеляційним господарський судом постанови від 06.03.2024 - більш як 3 роки.

У матеріалах справи наявні заяви по суті, які подавало Товариство під час її розгляду в усіх інстанціях; інтереси Товариства представляв адвокат Гончарук М.П. на підставі договору про надання правової допомоги від 01.12.2020.

Пунктом 4.1 цього договору сторони погодили сплату клієнтом (Товариством) адвокату винагороди (гонорару) у фіксованому розмірі: за надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань щодо розірвання договору та стягнення грошових коштів з АТ «КБ «Приватбанк» у судовому порядку за договором; представництво інтересів Клієнта у суді першої інстанції під час здійснення господарського судочинства - 100 000,00 грн; представництво інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції - 50 000,00 грн.

Ураховуючи результати розгляду справи в суді апеляційної інстанції (постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024) та приписи п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, колегія суддів вважає, що витрати на правничу допомогу в суді першої (100 000,00 грн) та апеляційної (50 000,00 грн) інстанції у цій справі мають бути покладені на відповідача.

Апеляційний суд у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат також враховує результати розгляду справи за апеляційними та касаційними скаргами, які подавались до цього. Зокрема, у суді касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги Товариства рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі були скасовані, а справа передана на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, в той час як вимогою скарги було передати справу на новий розгляд до апеляційного суду. У апеляційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/13/21 Товариство просило скасувати це рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, у той час як апеляційний суд рішення змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції своєї постанови, в іншій частині рішення залишив без змін.

Під час розгляду касаційної скарги Банку на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 від Товариства на адресу Верховного Суду відзиву не надійшло. Під час розгляду апеляційним судом апеляційної скарги Банку позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити оскаржене рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 23.12.2021 касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі №910/13/21 скасовано, а справу скеровано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, з огляду наведене та приписи п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, яка покладає на відповідача судові витрати позивача у разі задоволення його вимог, витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції не можуть бути покладені на відповідача під час ухвалення цього додаткового рішення. Як свідчить перебіг вирішення спору в цій справі, а також позиція відповідача, постанова апеляційного суду від 06.03.2024 гарантовано буде оскаржена відповідачем до касаційного суду. А отже саме суд цієї інстанції має остаточно вирішити спір як по суті, так і в частині розподілу судових витрат за перегляд справи в порядку касації.

За цих же підстав колегія суддів не вбачає підстав для покладення на Банк судового збору, про який зазначає Товариство у заяві, що розглядається.

Колегія суддів з огляду на доводи Банку про те, що подана Товариством у квітні 2021 року заява йому не направлялась, відзначає, що у клопотанні про зменшення судових витрат (поданому 22.04.2021 електронною поштою та скріпленому цифровим підписом представника Банку) відповідач у першому реченні зазначає: « 19.04.2021 АТ КБ «ПриватБанк» отримало від Позивача Заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат».

За таких обставин колегія суддів оцінює відповідні доводи критично та вважає, що Банк був обізнаний про цю заяву та її додатки, в т.ч. договір про надання правничої допомоги, який містить відомості щодо розміру гонорару представника позивача.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що заява Товариства підлягає задоволенню частково, у сумі 150 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 244, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» адвоката Гончарука М.П. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» (03680, м. Київ, вул. Гарматна, 2; код ЄДРПОУ 31576194) 150 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

В решті вимог заяви відмовити.

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

4. Справу №910/13/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 30.04.2024 після виходу колегії суддів з відпустки, яка тривала з 22.04.2024 по 28.04.2024.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова