Ухвала

від 16.05.2024 по справі 910/13/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/13/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Євсікова О.О., Корсака В.А., Алданової С.О.,

від 06.03.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

про розірвання договору та стягнення коштів,

за участю представників:

від позивача: Гончарук М.П., Грибенко А.Л.,

від відповідача: Тузова В.О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна", Товариство) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі АТ «КБ «Приватбанк», Банк) про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, що був укладений між сторонами та стягнення грошових коштів у розмірі 13 925 892,10 грн, стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних.

Позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, якою доповнено позовні вимоги вимогами про стягнення з відповідача 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які розміщено на рахунках згідно з умовами договору, чим порушив свої зобов`язання щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування, що тривалий час не дозволяє позивачу користуватися своїми власними коштами та використовувати їх в своїй поточній діяльності.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" та Акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" в особі Севастопольської філії ПАТ КБ "Приватбанк" 03.03.2003 укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426735 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору банк відкриває клієнту поточні рахунки у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий) та/або здійснює їх розрахунково-касове обслуговування відповідно до діючих нормативних актів НБУ.

Банк взяв на себе, у тому числі, зобов`язання виконувати доручення позивача, що міститься у розрахунковому документі в обумовлені строки (пункт 2.1.3 Договору); забезпечити схоронність коштів позивача (пункт 2.1.12 Договору).

У пункті 2.1.1 Договору сторони дійшли згоди, що у подальшому поточні рахунки позивачу відкриваються на підставі його письмової заяви та інших документів, передбачених нормативними актами НБУ і обслуговуються відповідно до умов Договору.

Відповідно до пункту 2.1.3 Договору банк зобов`язався виконувати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі у строки: - у день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу; - не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після операційного часу.

Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством; вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених Договором послуг. Для здійснення розрахунків Клієнтом обираються наступні платіжні інструменти: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив, вексель, банківська платіжна картка (пункт 3.1.1 Договору).

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що Договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку закриття відкритих за ним рахунків, або у випадках, передбачених законодавством або Договором. При закритті карткового рахунку (за ініціативою клієнта або банку) клієнт не пізніше 21-го дня від дня письмового повідомлення про намір закрити картковий рахунок повинен погасити всі види заборгованості перед банком, а також повернути в банк всі КПК. Банк закриває картковий рахунок не пізніше 45-ти днів від дня повернення в банк КПК.

Невиконання умов Договору зі сторони банку, а саме невиконання розпоряджень позивача (клієнта) на перерахування грошових коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавріда Електрик Україна", залишення без розгляду звернення останнього до банку, були предметом судового розгляду у господарській справі №904/1569/15.

Так, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі № 904/1569/15, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №904/1569/15, частково задоволено позов ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" до ПАТ КБ "Приватбанк" та зобов`язано ПАТ КБ "Приватбанк", зокрема виконати платіжні доручення ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" згідно з переліком від 17.02.2017 №№1-12, присуджено до стягнення з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" проценти за депозитними вкладами в розмірі 42 317,13 доларів США та 3 130,51 грн витрат зі сплати судового збору.

У вказаній постанові судом встановлено, зокрема, таке:

1. На підставі Договору позивачу 03.03.2003 відкриті в Севастопольській філії ПАТ КБ "Приватбанк" такі банківські рахунки:

- поточний № НОМЕР_5 у гривні,

- валютний № НОМЕР_6 у доларах США,

- валютний № НОМЕР_1 в євро,

- картковий № НОМЕР_3 у гривні.

2. Позивач 22.07.2015 надіслав на адресу відповідача лист від 17.07.2015 №0042 та платіжні доручення до виконання, однак матеріалами справи підтверджується факт невиконання банком (відповідачем) розпоряджень позивача (клієнта) щодо перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна", залишення без розгляду звернення останнього до банку від 17.02.2017 № 9. Невиконання банком доручень позивача зумовило звернення товариства з позовом про зобов`язання відповідача перерахувати грошові кошти на рахунки ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна", та стягнення з ПАТ КБ "Приватбанк" пені, 3% річних, інфляційних втрат та процентів за доларовими депозитами.

3. Наявність спірної суми на рахунках позивача підтверджується копіями платіжних доручень від 28.05.2014 №№Е0528LOKN9, Е0528L0K55, Е0528L0KG0, Е0528L0KЕ3, Е0528L0KЕ0, Е0528L0KDZ, Е0528L0KFY, Е0528LOKFХ, Е0528L055A, Е0528L0EH6, Е0528L054Y, Е0528L0551 та випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 по 28.05.2014 по рахунках позивача, з огляду на те, що умовами договору від 03.03.2003 №426753 сторони передбачили можливість отримання клієнтом банківської виписки щодо стану свого рахунка (рахунків) через систему "Приват-24" за допомогою засобів Internet з використанням Web-браузера банку.

4. Згідно з випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 по 28.05.2014 на рахунках позивача обліковуються наступні кошти: 13 860 233,74 грн; 17 098,00 USD; 5 256,50 EUR; на картковому рахунку: 65 778,40 грн;

5. У квітні-травні 2014 року відповідачем в односторонньому порядку було переведено з рахунків позивача, відкритих в Севастопольській філії ПАТ "Приватбанк", грошові кошти. Переведення банком грошових коштів позивача, які станом на 28.05.2014 фактично обліковувались на його поточних та депозитних рахунках, на "недіючі рахунки 2903" обмежило доступ позивача до його грошових коштів та порушило право позивача розпоряджатись ними.

Виходячи із наведених обставин, апеляційний господарський суд у справі №904/1569/15 дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" виконати платіжні доручення щодо перерахування коштів позивача, зокрема, але не виключно, як зазначено у резолютивній частині постанови від 13.09.2017 у справі №904/1569/15, платіжне доручення №3 від 17.02.2017 на суму 5 256,50 євро щодо перерахування з рахунку НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "Приватбанк" у м. Києві; платіжне доручення №4 від 17.02.2017 на суму 65 778,40 грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_4 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві, платіжне доручення №1 від 17.02.2017 на суму 13 860 113,74 грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_5 на рахунок № НОМЕР_4 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "Приватбанк" у м. Києві; платіжне доручення №2 від 17.02.2017 на суму 17 098 доларів США щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_6 на рахунок № НОМЕР_7 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "Приватбанк" у м. Києві.

Господарським судом Дніпропетровської області 22.09.2017 на виконання вищевказаної постанови у справі № 904/1569/15 видано наказ.

Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного управління юстиції у м. Києві 15.04.2019 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_8.

Виконавцем 10.09.2019 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.

Господарські суди вказали у судових рішеннях, що у постанові про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_8 від 10.09.2019 вказано, що станом на 21.05.2019 рішення суду залишається невиконаним повторно, після винесення постанови про накладення штрафу від 03.05.2019.

Відповідачем не було повернуто позивачу грошові кошти, які розміщені на банківських рахунках згідно з умовами договору.

Звертаючись до суду із позовом у справі № 910/13/21 позивач зазначає, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які було розміщено на банківських рахунках згідно з умовами Договору, зокрема, грошові кошти у сумах 13 925 892,10 грн, 17 098,00 доларів США, 5 256,50 євро, що на тривалий час позбавило позивача можливості користуватися своїми власними коштами та є істотним порушенням умов Договору. З огляду на це, позивач вважає, що договір між позивачем та банком підлягає розірванню, а неповернуті позивачу грошові кошти стягненню з відповідача на користь позивача із урахуванням нарахованих на них 3% річних та інфляційних втрат.

ПАТ КБ "Приватбанк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" 17.11.2014 уклали договір про переведення боргу.

Відповідач у відзиві посилається на положення пункту 1.1.7.58 та пункту 1.1.7.59 "Умов та Правил надання банківських послуг" у редакції від 01.06.2014. Згідно з вказаними пунктами, у зв`язку з анексією АР Крим та припинення діяльності Банку на цій території, Клієнт зобов`язується з`явитися в структурний підрозділ Банку, розташований на материковій частині України для здійснення Банком дій щодо уточнення інформації щодо ідентифікації та вивчення Клієнта та надати в Банк від Агентства по страхуванню вкладів, розташованому за адресою: 109240, рф, москва, верхній таганський глухий кут, д. 4, довідку про відсутність виплат грошових коштів Клієнту - фізичній особі. При цьому, Клієнт зобов`язаний вчинити дії, передбачені в цьому пункті, у термін до 31.12.2014. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.58 цих Умов, подальша взаємодія за договором Клієнта з Банком може бути змінена шляхом повідомлення, у тому числі на сайті Банка у відповідному розділі Умов та Правил. При необхідності отримання Банком згоди від Клієнта на здійснення таких дій, сторони керуються статтею 205 ЦК України (мовчазна згода).

Крім того, відповідачем на офіційному сайті банку 30.01.2015 було розміщено оголошення: «У зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ "1.1.7. Додаткові положення" Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватися з ТОВ "ФІНІЛОН", що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на ТОВ "ФІНІЛОН" зі згоди Клієнта».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Справа розглядалася судами неодноразово.

За результатами нового розгляду Господарський суд міста Києва рішенням від 18.07.2023 у справі № 910/13/21 в задоволенні позовних вимог відмовив.

Рішення мотивовано тим, що згідно з частиною 1 статті 602 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Оскільки договір, укладений 03.03.2003 між Товариством та Банком на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426735, фактично припинив свою дію, а розірваним може бути лише чинний договір, вимога позивача про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Також судовим рішенням у справі № 904/1569/15 вже зобов`язано відповідача перерахувати на рахунки позивача кошти, які позивачем заявлені до стягнення у даній справі, тобто, виходячи з правовідносин що існували між сторонами, порушене право позивача вже захищено, отже, підстави для стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 13 925 892,10 грн, 17 098,00 доларів США та 5 256,50 Євро відсутні.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 06.03.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 910/13/21 скасував.

Прийняв нове рішення, яким позов задовольнив.

Розірвав договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» та Акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк».

Стягнув з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» суму коштів у розмірі 13 925 892,10 грн, 3 % річних у розмірі 1 255 619,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 626 426,20 грн, суму коштів у розмірі 17 098,00 доларів США, 3% річних у розмірі 43 726,50 грн, 5 256,50 Євро, 3% річних у розмірі 16 420,34 грн та судовий збір у розмірі 278 072,47 грн.

Стягнув з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» 417 108,71 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Товариство уклало договір з Банком в особі філії, про що свідчить в т.ч. текст договору. Обставини, за яких Банк був позбавлений можливості виконувати зобов`язання за договором від 03.03.2003 №426735, не встановлені.

Оскільки Банк не виконав взяті на себе за договором банківського рахунка зобов`язання з гарантування клієнту права безперешкодного розпорядження належними йому коштами, не виконав платіжні доручення Товариства та не повернув Товариству грошові кошти, розміщені ним на банківських рахунках, згідно з умовами спірного договору, це є істотним порушенням договору в розумінні статті 651 ЦК України.

Обставини протиправної поведінки відповідача вбачаються як з обставин, встановлених у справі №904/1596/15 в частині невиконання поданих Товариством платіжних доручень, так і з невиконання Банком рішення суду у справі №904/1596/15, яким його було зобов`язано виконати платіжні доручення Товариства.

За таких підстав вимога Товариства про розірвання договору №426753 від 03.03.2003 на здійснення розрахунково-касового обслуговування є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З судових рішень у справі №910/15253/19 не вбачається, що Банк повідомив Товариство про розірвання саме спірного договору; відсутні докази того, що умови регулюють відносини за спірним договором банківського рахунка, та є його частиною, а у спірному договорі такі умови відсутні. Під час розгляду спору у справі №910/15253/19 Банк заявив про ці обставини лише в суді касаційної інстанції під час повторного касаційного перегляду цієї справи після двох років її розгляду та двох розглядів цієї вимоги судами першої та апеляційної інстанцій. Враховуючи зазначену обставину, суд апеляційної інстанції вважає, що Банк, будучи обізнаним про власні дії, відповідаючи на вимоги Товариства щодо розірвання спірного договору, мав повідомити про припинення відносин з Товариством за спірним договором ще до звернення Товариства з позовом у цій справі, якщо такі події дійсно мали би місце.

Разом з тим, процедура розірвання договору, на яку посилається Банк, не відповідає ані Законам України, ані положенням Інструкції № 492.

Щодо вимог Товариства про стягнення 13 925 892,10 грн грошових коштів, 2 626 426,20 грн інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн 3% річних, 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро, то наявність зобов`язання Банку щодо спірних сум грошових коштів встановлена судовим рішенням у справі №904/1569/15. Вказане рішення Банк не виконав.

Наявність спірних сум на рахунках Товариства, відкритих у Банку, підтверджується випискою із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 по 28.05.2014.

Отже, Банк зобов`язаний повернути позивачу кошти, які знаходились на відкритих у Банку рахунках Товариства або будь-яких інших рахунках, де зберігаються кошти Товариства, а відмова від такого повернення є неправомірною.

Станом на дату прийняття постанови Товариство у Державному реєстрі санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/) відсутнє, про що Товариство також надало Витяг з Державного реєстру санкцій (унікальний код витягу: DRS-73b07b86-1746-4c57-9a01-99a0192d2829) від 05.03.2024 (16:18) згідно з яким за параметрами пошуку: назва - «Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство "Тавріда Електрик Україна"», ЄДРПОУ - « 31576194», результати пошуку: За вказаними параметрами санкційних дій в Державному реєстрі санкцій не знайдено.

Наявність інших заборон чи обмежень Банк не довів.

Суд першої інстанції безпідставно ототожнив позовні вимоги у справі №904/1569/15 (зобов`язання виконати платіжні доручення з рахунків у Банку на інші рахунки у Банку) та у справі № 910/13/21 (стягнення грошових коштів).

Більше того, з урахуванням факту тривалого невиконання судового рішення у справі №904/1569/15 та закриття виконавчого провадження з виконання цього рішення, твердження про захищеність права Товариства є необґрунтованим.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності починає свій перебіг з 11.09.2019 - наступного дня після прийняття виконавцем постанови від 10.09.2019 про закриття виконавчого провадження з виконання судового рішення у справі №904/1569/15.

Оскільки виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судового рішення в цьому конкретному випадку не було ефективним (рішення у справі №904/1569/15 не виконано), то з моменту його закриття Товариству стало остаточно зрозуміло, що платіжні доручення виконані не будуть і грошові кошти на його чинні і «робочі» рахунки, навіть в тому самому банку, не надійдуть.

Враховуючи звернення Товариства з позовною заявою у цій справі 30.12.2020, строк позовної давності за вимогами про стягнення коштів не пропущено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 910/13/21, у якій просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження, скаржник вказав на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права, а саме статей 205, 253, 261, 520, 521, 1066, 1068, 1071 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, не застосував норму статті 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та порушив норми процесуального права, зокрема, статей 175, 231 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

А саме, не врахував висновки Верховного Суду викладені:

- у постановах від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, від 21.06.2022 у справі № 911/3276/20, від 19.09.2023 у справі № 910/97/22 щодо того, що розірвано може бути лише чинний договір, тобто такий що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення. Станом на час звернення позивача з цим позовом, спірний договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753 розірвано в односторонньому порядку про що позивача було повідомлено листом від 19.09.2019 № 20.1.0.0.0/7-20190919/2635. А також висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.08.2018 у справі № 910/22248/17 щодо наявності у банку права відмовитися від договору в односторонньому порядку на підставі спеціальних законодавчих норм про запобігання та протидію легалізації доходів;

- щодо виконання рішення суду, що набрало законної сили, викладеного у пункті 13 постанови Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14; від 20.01.2021 у справі № 619/562/18, від 07.04.2021 у справі № 759/2328/16-ц;

- не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.05.2021 у справі № 757/31948/18 з аналогічним предметом спору, щодо неможливості повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

- щодо строку позовної давності не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.03.2023, якою ця справа направлялася на новий розгляд, та від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15, а тому невірно визначив початок перебігу позовної давності;

- не врахував постанову Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 263/11275/18 щодо вираження волі сторони через «мовчання», а також від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 щодо тлумачення договору, від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 щодо обов`язковості договору;

- застосував норми статті 520 та частини 3 статті 205 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.10.2021 у справі № 263/11275/18, від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, від 07.10.2020 у справі № 705/3876/18.

Також суд апеляційної інстанції не врахував, що у справі № 904/1721/20 підтверджено правомірність та чинність договору про переведення боргу від 17.11.2014, а також не врахував доводів відповідача, що позивач має пов`язаність з країною-агресором та підсанкційною особою, незважаючи на факт зміни складу учасників, оскільки реальним власником групи компаній «Тавріда Електрик» є Олексій Чалий.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За змістом статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право та інтерес мають бути захищені у спосіб, який є ефективним, тобто відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16.

У цій справі позивач звернувся з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, що був укладений між сторонами, стягнення грошових коштів у розмірі 13 925 892,10 грн, стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних, 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро.

Підставою позову стало те, що позивач 22.07.2015 надіслав на адресу відповідача листа від 17.07.2015 №0042 та платіжні доручення до виконання, однак Банком (відповідачем) розпорядження позивача (клієнта) щодо перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" не виконані, залишені без розгляду звернення останнього до банку від 17.02.2017 № 9.

Невиконання Банком доручень позивача зумовило звернення Товариства з позовом про зобов`язання відповідача перерахувати грошові кошти на рахунки ТОВ "Тавріда Електрик Україна", та стягнення з ПАТ КБ "Приватбанк" пені, 3% річних, інфляційних втрат та процентів за доларовими депозитами.

Апеляційний господарський суд у справі №904/1569/15 дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" виконати платіжні доручення щодо перерахування коштів позивача, зокрема, але не виключно, як зазначено у резолютивній частині постанови від 13.09.2017 у справі №904/1569/15, платіжне доручення №3 від 17.02.2017 на суму 5 256,50 євро щодо перерахування з рахунку НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "Приватбанк" у м. Києві; платіжне доручення №4 від 17.02.2017 на суму 65 778,40 грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_4 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "Приватбанк" у м. Києві, платіжне доручення №1 від 17.02.2017 на суму 13 860 113,74 грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_5 на рахунок № НОМЕР_4 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "Приватбанк" у м. Києві; платіжне доручення №2 від 17.02.2017 на суму 17 098 доларів США щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_6 на рахунок № НОМЕР_7 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "Приватбанк" у м. Києві.

Господарським судом Дніпропетровської області 22.09.2017 на виконання вищевказаної постанови у справі № 904/1569/15 видано наказ.

Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного управління юстиції у м. Києві 15.04.2019 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_8.

Виконавцем 10.09.2019 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.

Господарські суди вказали у судових рішеннях, що у постанові про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_8 від 10.09.2019 вказано, що станом на 21.05.2019 рішення суду залишається невиконаним повторно, після винесення постанови про накладення штрафу від 03.05.2019.

Тобто відповідачем не було повернуто позивачу грошові кошти, які розміщені на банківських рахунках згідно з умовами договору.

Оскільки відповідач не повернув грошові кошти, які було розміщено позивачем на банківських рахунках згідно з умовами Договору, зокрема, грошові кошти у сумах 13 925 892,10 грн, 17 098,00 доларів США, 5 256,50 євро, у тому числі і за рішенням суду, що на тривалий час позбавило позивача можливості користуватися своїми власними коштами та є істотним порушенням умов Договору, позивач вважає, що договір між позивачем та банком підлягає розірванню, а неповернуті позивачу грошові кошти стягненню з відповідача на користь позивача із урахуванням нарахованих на них 3% річних та інфляційних втрат.

Однак, за доводами скаржника, що наведені ним у касаційній скарзі, подання цього позову суперечить вимогам пункту 2 частини 1 статті 175, пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки є неможливим повторне вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, а тому позивач не може знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

При цьому скаржник послався на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19.05.2021 у справі № 757/31948/18-ц.

У справі № 757/31948/18-ц так само як і у справі № 910/13/21 предметом спору є вимоги позивача про розірвання договорів та стягнення грошових коштів.

У справі № 757/31948/18-ц встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) про розірвання договорів, стягнення грошових коштів, відсотків за договорами банківського вкладу та трьох відсотків річних.

При цьому раніше, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року у справі № 201/5023/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про зобов`язання повернути грошові кошти за депозитними вкладами у розмірі 24 000 дол. США та 30 000 дол. США, яке набрало законної сили, було вирішено позовні вимоги про стягнення указаних спірних сум.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19.05.2021 у справі № 757/31948/18-ц при вирішенні вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 24 000 дол. США та 30 000 дол. США, дійшов таких висновків:

«Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Аналогічний за змістом висновок зазначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Європейський суд з справ людини у своїх рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У цій справі ОСОБА_1 звернувся з позовом про розірвання договорів банківського вкладу від 28 травня 2013 року на суму 24 000 дол. США та від 24 грудня 2013 року на суму 30 000 дол. США, стягнення з банку спірних сум, відсотків за цими депозитами та трьох відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Водночас у справі встановлено, що ОСОБА_1 у квітні 2016 року вже звертався до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» з приводу повернення йому коштів за указаними договорами банківського вкладу, посилаючись на наявність відповідних договорів, розміщення депозитних вкладів, та неповернення банком цих коштів на вимогу позивача (а. с. 158- 160).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року у справі № 201/5023/16-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про зобов`язання повернути грошові кошти за депозитними вкладами у розмірі 24 000 дол. США та 30 000 дол. США з огляду на недоведення позовних вимог (а. с. 87- 89).

Порівняльний аналіз предметів спору у цій справі та у справі № 201/5023/16-ц свідчить, що в частині вимог про стягнення (повернення) коштів за договорами банківського вкладу (депозитами) вони є тотожним, оскільки цим предметом є стягнення (повернення) грошових коштів у розмірі 24 000 дол. США та 30 000 дол. США.

Деяка редакційна відмінність у формулюванні позивачем повторної аналогічної вимоги «про розірвання договорів та стягнення коштів» замість попереднього формулювання «про зобов`язання повернути грошові кошти» не є зміною предмета позову, оскільки по своїй суті ці предмети є аналогічними.

Тотожними є і склад сторін, що є очевидним, а також підстава позову - невиконання умов договорів банківського вкладу щодо повернення коштів після закінчення строку дії договорів на вимогу вкладника.

Викладення ОСОБА_1 у новому позові вимог у дещо зміненій редакції не є свідченням пред`явлення позову у вказаній частині інших підстав.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про тотожність позовів у зазначеній частині та про наявність передбаченої пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог, спрямованих на стягнення (повернення) коштів за договорами банківського вкладу (депозитів).

Натомість суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив зміст позовних вимог у цій справі та у справі № 201/5023/16-ц, у якій вже ухвалено рішення про вирішення спору по суті, яке набрало законної сили, та дійшов помилкового висновку про нетотожність предметів спору у вказаних справах».

Верховний суд у складі Касаційного господарського суду не погоджується з вказаними висновками Касаційного цивільного суду з огляду на таке.

Як правильно зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19.05.2021 у справі № 757/31948/18-ц позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Аналогічний за змістом висновок зазначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).

Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі № 910/3948/18 (пункти 20, 21), від 31.05.2022 у справі № 916/2853/20 (пункти 8.8, 8.9.1).

Як встановлено у справі № 757/31948/18-ц ОСОБА_1 у квітні 2016 року вперше звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» з приводу повернення йому коштів за указаними договорами банківського вкладу, посилаючись на наявність відповідних договорів, розміщення депозитних вкладів, та неповернення банком цих коштів на вимогу позивача.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року у справі № 201/5023/16-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про зобов`язання повернути грошові кошти за депозитними вкладами у розмірі 24 000 дол. США та 30 000 дол. США з огляду на недоведення позовних вимог (а. с. 87- 89).

Тобто у цій справі позовна вимога має немайновий характер, оскільки вважається вимогою про виконання обов`язку в натурі.

У той час як вимоги ОСОБА_1 про розірвання договорів банківського вкладу від 28 травня 2013 року на суму 24 000 дол. США та від 24 грудня 2013 року на суму 30 000 дол. США та стягнення з банку спірних сум, відсотків за цими депозитами та трьох відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України, мають майновий характер.

Отже, у справах № 757/31948/18 -ц та № 201/5023/16-ц предмети позову різні.

У разі задоволення позову немайнового характеру, виконання рішення суду здійснюється в порядку встановленому статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою виконавець перевіряє виконання рішення боржником, тобто рішення суду має бути виконано боржником добровільно. Можливість вчинення примусових виконавчих дій, які не залежать від бажання боржника, зокрема, звернення стягнення на грошові кошти та майно боржника, відбувається у виконавчому провадженні з виконання рішення суду майнового характеру (стягнення грошових коштів).

З огляду на викладене висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19.05.2021 у справі № 757/31948/18-ц щодо тотожності позовів «про розірвання договорів та стягнення коштів» та «про зобов`язання повернути грошові кошти» є помилковими.

У справі № 910/13/21, як і у справі № 757/31948/18-ц, встановлено, що ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" звернулося до суду з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, що був укладений між сторонами, стягнення грошових коштів у розмірі 13 925 892,10 грн; стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних.

При цьому встановлено, що ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" вже було заявлено позов про зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" виконати платіжні доручення щодо перерахування коштів позивача у справі №904/1569/15, щодо якого прийнято рішення про його задоволення.

Оскільки судовим рішенням у справі № 904/1569/15 вже було зобов`язано відповідача перерахувати на рахунки позивача кошти, які позивачем заявлені до стягнення у даній справі, суд першої інстанції у справі № 910/13/21 дійшов висновку про те, що порушене право позивача вже захищено, отже, підстави для стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 13 925 892,10 грн, 17 098,00 доларів США та 5 256,50 Євро відсутні, що відповідає позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 19.05.2021 у справі № 757/31948/18 ц.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив позовні вимоги у справі №904/1569/15 (зобов`язання виконати платіжні доручення та перерахувати грошові кошти з рахунків позивача у Банку на інші рахунки позивача у Банку) та у справі № 910/13/21 (стягнення грошових коштів).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили чи ухвали суду про закриття провадження у справі, постановленої між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.

Йдеться про те, що в тих випадках, коли справа вже вирішена судом або коли сторони розпорядилися своїми правами певним чином і суд затвердив ці дії, повторне звернення до суду не допускається.

Неможливість повторного розгляду справи, коли є судове рішення, що набрало законної сили і не скасоване у встановленому законом порядку, перш за все пов`язана з виключністю судового рішення. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Отже, для здійснення розгляду справи № 910/13/21 та прийняття судового рішення по суті заявлених вимог, першочергово необхідно вирішити питання про можливість здійснення судового розгляду справи, з огляду на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 19.05.2021 у справі № 757/31948/18-ц, від яких колегія суддів вважає необхідним відступити.

Частиною 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Оскільки суд вважає за необхідне відступити від вищезазначених висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 19.05.2021 у справі № 757/31948/18-ц, щодо тотожності позовів «про розірвання договорів та стягнення коштів» та «про зобов`язання повернути грошові кошти», справа № 910/13/21 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Справу № 910/13/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору та стягнення коштів разом із касаційною скаргою Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий О. Баранець

Судді С. Бакуліна

О. Мамалуй