Постанова

від 30.04.2024 по справі 910/13903/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2024 р. Справа№ 910/13903/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 30.04.2024 у справі №910/13903/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Вега Плюс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023, повний текст якого складений та підписаний 18.12.2023,

у справі № 910/13903/23 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Вега Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта Глобал»

про стягнення 353 801,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача збитків в сумі 353 801,21 грн. завданих неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг з міжнародної експрес-доставки №162679 від 17.06.2022.

Заявлена до стягнення сума збитків становить нараховану ГУ ДПС у Запорізькій області позивачу та сплачену останнім пеню за порушення вимог валютного законодавства, а саме за порушення строків розрахунків по зовнішньоекономічних операціях.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що ним для виконання прийнятих на себе за укладеним з Акціонерним товариством «Транснаціональна компанія «Казхром» договором №PD/KZC-AU/21-4145 від 30.11.2021 зобов`язань щодо поставки товару з відповідачем було укладено договір про надання послуг з міжнародної експрес-доставки №162679 від 17.06.2022, проте останній несвоєчасно виконав свій обов`язок з доставки вантажу, з огляду на що позивачем було прострочено визначений законодавством України граничний строк розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

При цьому позивач зазначив, що Акціонерне товариство «Транснаціональна компанія «Казхром» розрахувалось за товар у відповідності до положень укладеного з позивачем договору №PD/KZC-AU/21-4145 від 30.11.2021, з огляду на що підстави для покладення на нього заявлених до стягнення збитків відсутні.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що ним свої обв`язки з доставки товару виконані у визначені договором строк, а затримка у його доставці обумовлена діями вантажоодержувача, а саме невченням ним дій з митного оформлення вантажу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/13903/23 у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами існування усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача та причинного зв`язку між протиправною поведінкою перевізника та збитками, так як позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що затримка в доставці вантажу відбулась з вини саме відповідача, внаслідок його протиправної поведінки (дій/бездіяльності), а не у зв`язку з поведінкою отримувача вантажу, який зволікав з поданням документів, необхідних для розмитнення вантажу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Вега Плюс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/13903/23 та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта Глобал» на користь Приватного акціонерного товариства «Вега Плюс» понесені збитки у розмірі 353 801,21 грн., судові витрат, які складаються із сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що суд першої інстанції невірно установив характер та зміст спірних правовідносин, порушив норми матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- відповідачем при доставці спірного вантажу: не було доставлено вантаж за місцем призначення у розумні строки; надано неправдиву інформацію щодо стану відправлення, зазначено що він переданий на утилізацію; не було повернуто вантаж до адреси відправника: м. Запоріжжя, вул. Українська, 4, офіс 143, натомість вантаж опинився у м. Рига (Латвія) та перебував там до грудня 2022 року, хоча це не було ані місцем доставки, ані місцем відправки;

- матеріалами справи підтверджується те, що саме внаслідок того, що відповідач загубив вантаж, а віднайшов його лише у грудні 2022, тобто через 5 місяців від дати передання його відповідачу, вантаж не було доставлено вчасно. При цьому, жодних запитів щодо надання будь якої уточнюючої інформації, документів тощо, відповідач або його партнер Компанія UPS (згідно пояснень відповідача вказана особа займалась розмитненням вантажу на території Республіки Казахстан - примітка суду) у позивача або отримувача вантажу, в ході виконання цього договору не запитував;

- не містять матеріали справи і доказів того, що відповідач або його партнер Компанія UPS не змогли пройти розмитнення, або зіштовхнулись із якимись проблемами, внаслідок вимог державних/митних органів Республіки Казахстан через ненадання позивачем або отримувачем вантажу якоїсь інформації чи документів;

- відповідачем в ході судового розгляду не було доведено що внаслідок дій чи бездіяльності позивача та/або отримувача вантажу (АТ «ТК «Казхром»), відповідач був позбавлений можливості належним чином виконати умови спірного договору;

- вказане свідчить про те, що саме внаслідок неналежного виконання відповідачем умов спірного договору позивачу було завдано збитків.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2024, справу № 910/13903/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю. Тищенко О.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/13903/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/13903/23.

29.01.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Вега Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/13903/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 19.03.2024 о 10:45 год.

16.02.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, з посиланням на те, що ним умов договору з позивачем порушено не було, а несвоєчасне отримання вантажу сталось внаслідок не вчинення вантажоодержувачем дій щодо митного оформлення вантажу, що підтверджується відомостями, які містяться в системі Каргос, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

19.02.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Приватного акціонерного товариства «Вега Плюс» надійшло клопотання, в якому заявник просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 вказане клопотання задоволено,

У зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у період із 14.03.2024 по 27.03.2024 у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1130/24 від 14.03.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/13903/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Вега Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/13903/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 розгляд апеляційної скарги відкладено на 30.04.2024 о 10:15 год., сторони зобов`язано в строк до 15.04.2024 надати суду: письмові пояснення із посиланням на відповідні докази щодо особи, яка мала провести митне оформлення спірного вантажу на території Респібліки Казахстан; письмові пояснення щодо причин нерозмитання спірного вантажу на території Респібліки Казахстан у липні-серпні 2022 року, а також у грудня 2022 року - лютому 2023 року із доданням доказів на підтвердження таких причин (листи митниці тощо); все наявне у сторін листування, в тому числі і з власними контрагентами (Акціонерним товариством «Транснаціональна компанія «Казхром» та Компанією UPS), з приводу транспортування спірного вантажу, відповідача зобов`язано надати суду докази на підтвердження відомостей, щодо транспортування спірного вантажу, які містяться в системі Каргос щодо транспортування спірного вантажу (контакт Компанії UPS з отримувачем вантажу, запит клієнта тощо).

12.04.2024 та 22.04.2024 до суду від позивача, а 16.04.2024 та 30.04.2024 - від відповідача надійшли письмові пояснення та докази на виконання вимог ухвали від 19.03.2024.

У поданій 12.04.2024 позивачем заяві він просив продовжити йому встановлений ухвалою від 19.03.2024 процесуальний строк для подання доказів. З таким саме клопотанням звернувся і відповідач у заяві, яка надійшла до суду 16.04.2024.

Частиною 2 ст. 119 ГПК України встановлено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 119 ГПК України).

Стаття 7 ГПК України визначає принцип рівності всіх перед законом і судом.

Стаття 13 ГПК України встановлює, що:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

- учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом;

- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

- суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Отже, за положеннями ГПК України кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим ГПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає за доцільне задовольнити клопотання позивача та відповідача та продовжити йому строк на подання пояснень та доказів.

При цьому, так як докази сторонами були подані саме на виконання вимог ухвал суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням всіх доданих учасниками судового процесу в суді апеляційної інстанції доказів.

Станом на 30.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи позивач апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та інших письмових пояснень, заслухавши пояснення позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

30.11.2021 позивач (продавець) та Акціонерне товариство «Транснаціональна компанія «Казхром» (покупець) уклали договір №PD/KZC-AU/21-4145, відповідно до умов якого продавець постачає покупцю, а покупець приймає та оплачує товар, найменування, кількість і ціна якого визначені в специфікації.

Відповідно до п. 3.6 договору №PD/KZC-AU/21-4145 від 30.11.2021 сума договору складає 25 000,00 доларів США.

У Специфікації №1 до Договору №PD/KZC-AU/21-4145 від 30.11.2021 сторони погодили найменування товару, його кількість, вартість, а також визначили умови поставки: автотранспорт продавця, DAP склад вантажоодержувача - Аксуський завод феросплавів; автотранспорт продавця.

У п. 5 Специфікації визначено порядок оплати товару - 100% суми поставленого товару за фактом поставки товару на склад вантажоодержувача не пізніше 60 календарних днів після приймання товару за кількістю, якістю.

З метою виконання умов договору №PD/KZC-AU/21-4145 від 30.11.2021 в частині доставки товару покупцю, позивач (замовник) уклав з відповідачем (виконавець) договір про надання послуг з міжнародної експрес-доставки №162679 від 17.06.2022 (далі Договір), в п. 2.1 якого сторонами погоджено, що виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з міжнародної експрес-доставки МЕВ, що переміщується через митний кордон України в якості МЕВ, які визначенні в п. 2.2. Договору, а замовник зобов`язується прийняти надані послуги та своєчасно здійснити оплату за надані виконавцем послуги; датою взяття на себе зобов`язань, передбачених цим договором сторонами є дата отримання МЕВ для надання послуг з міжнародної доставки.

У преамбулі та п. 1.1 Договору сторони погодили, що до відносин, визначених цим Договором, сторони застосовують Умови надання послуг «Нова Пошта Глобал» (далі - Умови надання послуг), що є публічними та розміщені на сайті https://novaposhta.ua; терміни та визначення, передбачені цим Договором, тлумачяться у значеннях, наведених в Умовах надання послуг.

Пунктом 4.1.1 Договору визначено обов`язки замовника, до яких, серед іншого, належить обов`язок до моменту передачі МЕВ виконавцю ознайомитися на сайті з Умовами надання послуг.

Згідно п. 4.1.4 Договору замовник зобов`язаний надати виконавцю всі супровідні документи, необхідні для належного надання послуг виконавцем, та на вимогу виконавця надати вміст МЕВ для огляду.

Пунктом 6.1 Договору визначена відповідальність сторін, а саме, за порушення виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором, Умовами надання послуг та/або чинним законодавством України.

Пункт 2.1 Умов надання послуг ТОВ «НП Глобал» в редакції №04.22-1 від 13.04.2022 визначено, що ці Умови застосовуються (є невід`ємною частиною) до всіх договорів про надання послуг з міжнародної експрес-доставки, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта Глобал» і фізичними або юридичними особами та регулюють порядок надання комплексу послуг, пов`язаних з міжнародною експрес-доставкою відправлень з / на територію України. Умови застосовуються в тій версії, яка діє на момент передачі МЕВ для надання послуг НПГ. Актуальна версія Умов публікується на веб-сайті виконавця і набирає чинності з дня її публікації. Виконавець має право в односторонньому порядку переглянути (змінити) ці Умови. Замовник зобов`язаний час від часу перевіряти Умови. Здійснення замовником дій, передбачених п.2.3 Умов, розцінюється як безумовна згода та прийняття Замовником нової версії Умов.

Пунктом 2.3 Умов визначено, що шляхом передачі замовником відправлення НПГ для надання послуг доставки (перевезення) замовник підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з положеннями цих Умов, чинними на момент передачі відправлення, та зобов`язується їх виконувати незалежно від наявності/відсутності в МЕН підпису відправника.

Відповідно до п. 2.4 Умов в питаннях необхідної документації, списку заборонених товарів тощо, дані Умови регулюються законодавством країн відправника і одержувача.

Згідно з п. 2.5 Умов НПГ вправі залучати третіх осіб на власний розсуд для виконання своїх зобов`язань перед замовником, а також вправі самостійно обирати або змінювати вид транспорту, маршрут перевезення, порядок перевезення відправлення.

Відповідно до п. 2.6 Умов у випадку наявності розбіжностей між текстом Договору/Публічного договору та цими Умовами, пріоритет мають положення цих Умов.

Абзац 2 пункту 8.4 Умов визначає, що для цілей цього пункту, а також пункту 8.7 цих Умов, виконавець має право запитувати, а відправник зобов`язується надати уточнюючу інформацію, додаткові документи тощо, стосовно відправлення. У випадку відмови відправника від надання вказаної інформації чи документів, виконавець має право відмовити відправнику у наданні послуг та повернути відправлення відправнику, при цьому виконавець звільняється від будь-якої відповідальності, включаючи проте не обмежуючись наступним: упущена вигода; будь-які штрафні санкції, застосовані до відправника суб`єктами господарювання чи державними органами.

Відповідно до п. 8.5 Умов, замовник повинен надати додаткові документи, що вимагаються митними органами країни відправника або одержувача в обов`язковому порядку.

Пункт 8.7 Умов встановлює, що за запитом державних органів, при митному оформленні, відправник чи одержувач повинен надати додаткові документи та/або інформацію про товари, що переміщуються у відправленні, а також про особу відправника чи одержувача.

Відповідно до п. 8.8 Умов відправник несе відповідальність за дійсність, повноту і точність інформації про товари, що переміщуються у відправленні, внесених у МЕН, та за забезпечення того, щоб на усіх пакуваннях МЕВ були вказані дійсні, повні та точні контактні реквізити відправника та одержувача. Відправник відповідає за те, щоб МЕВ були належним чином упаковані, позначені та марковані, щоб їхній описаний та класифікований вміст супроводжувався такою документацією, яка може (у кожному випадку) знадобитися для їх перевезення, а також дотримувалися усіх вимог цих Умов та чинного законодавства.

Згідно з п. 11.2 Умов МЕВ підлягає митному оформленню та митному контролю в порядку, визначеному законодавством країн відправника і одержувача. При цьому, НПГ має право на вимогу митних органів: надавати їм дані про вміст МЕВ та/або інші відомості, необхідні для митного оформлення відправлення; за рахунок замовника здійснювати визначення якості, вантажно-розвантажувальні роботи, розкриття упаковки, огляд відправлення.

Згідно з п. 11.3 Умов строк зберігання МЕВ, затриманих на митниці (під митним контролем) до одержання супроводжувальних документів, наявність яких передбачається митними правилами законодавства відповідної країни не може перевищувати строк, встановлений законодавством такої країни.

У випадку ненадання одержувачем вищевказаних документів та/або невчинення будь-яких інших дій, необхідних для митного оформлення МЕВ, за п`ять днів до сплину законодавчо встановленого строку зберігання МЕВ під митним контролем, такі МЕВ підлягають вивезенню за межі України.

НПГ не несе відповідальність за затримки та збитки, в тому числі недоотриману вигоду, в результаті таких затримок, а також за дії або бездіяльність третіх осіб.

Пункт 15.1 умов визначає, що строки (терміни) доставки відправлень вказані в робочих днях від столиці до столиці і не включають день забору відправлення. Строки доставки є орієнтовними і не можуть бути розцінені, як чітко визначені та гарантовані, можуть відрізнятися від вказаних в МЕН чи на Сайті і не включають в себе: день передачі МЕВ до перевезення; вихідні дні; офіційні свята; дні, по яких банківські установи не працюють; тривалість (періоди) затримок, пов`язаних з перевіркою безпеки відправлень; строки митного оформлення відправлень; затримки, що викликані обставинами поза контролем виконавця.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що: 20.06.2022 спірний вантаж було прийнято до перевезення відповідачем, що підтверджується міжнародною експрес-накладною NPG0000000054143548NPG; позивачем також було оформлено митну декларацію та всі необхідні документи, що необхідні для постачання товару за місцем призначення; 27.06.2022 після проведення митного оформлення в Україні вантаж було передано на відправлення та він вибув із території України.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що товар своєчасно за місцем призначення не прибув.

У наданих відповідачем поясненнях він зазначає про те, що:

- 04.07.2022 вантаж прибув у країну отримання, де став під митний контроль на складі партнера відповідача - Компанії UPS, про що було направлено повідомлення одержувачу;

- 21.07.2022 одержувачу повторно була надіслана інформація про необхідність митного оформлення вантажу, а також надані Контакти UPS у країні отримання для узгодження процесу митного оформлення та подальшої доставки вантажу після його завершення;

- 03.08.2022 після закінчення термінів зберігання, згідно з митним законодавством Казахстану, вантаж був переданий на утилізацію, так як одержувачем так і не був оформлений. Водночас позивачу було помилково надана інформація про утилізацію вантажу;

- у листопаді 2022, на повторні запити позивача до перевізника було отримано відповідь, що вантаж на утилізацію не передавався, був оформлений до повернення та перебуває на складі у Ризі, Латвія;

- позивач просив доставити вантаж одержувачу, як це й передбачено умовами Договору і 24.02.2023 вантаж був доставлений на склад АТ «ТК «Казхром».

Позивач зазначає про те, що неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за Договором, позивачу було завдано збитків в сумі 353 801,21 грн., які становлять суму нарахованої ГУ ДПС у Запорізькій області позивачу та сплаченої останнім пені за порушення вимог валютного законодавства, а саме за порушення строків розрахунків по зовнішньоекономічних операціях.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просив стягнути з відповідача збитки в сумі 353 801,21 грн.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічні за змістом положення наведено у статті 307 ГК України.

Частиною 1 ст. 919 ЦК України встановлено, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 623 ЦК України:

- боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1);

- розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором;

- збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3);

- при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4).

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Щодо наявності шкоди, слід зазначити таке.

Матеріалами справи підтверджується факт нарахування ГУ ДПС у Запорізькій області позивачу та сплату останнім вказаної пені.

Так, 29.05.2023 ГУ ДПС у Запорізькій області складено Акт документальної позапланової виїзної перевірки валютного законодавства №1125/08-01-07-10/23878685 за період з 24.06.2022 по 26.05.2023.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення дотримання вимог валютного законодавства та встановлено порушення, а саме пункту 1 та пункту 2 статті 13 Закону України від 21.06.2018 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» з урахуванням вимог пункту 142 Постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», у результаті чого допущено порушення вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, а саме: по експортному Договору №PD/KZC-AU/21-4145 від 30.11.2021, укладеному з нерезидентом АО «Транснациональная компания «Казхром» (Республіка Казахстан), оплату за товар в сумі 25000,00 дол. США здійснено з порушенням законодавчо встановленого 180-денного строку надходження у період з 21.12.2022 по 28.04.2022 (129 днів).

На підставі проведеної перевірки було складено податкове повідомлення-рішення від 14.06.2022 №1013/08010710, за яким на позивача накладено пеню у розмірі 353 801,21 грн. за порушення строків розрахунків по зовнішньоекономічних операціях в період з 21.12.2022 по 28.04.2023 за Договором №PD/KZC-AU/21-4145 від 30.11.2021.

Платіжною інструкцією №123 від 19.06.2023 позивачем сплачено на користь податкового органу суму пені у розмірі 353 801,21 грн.

З матеріалів справи слідує, що вказана вище пеня була нарахована за порушення законодавчо встановленого 180-денного строку надходження від покупця коштів за договором №PD/KZC-AU/21-4145 від 30.11.2021.

Граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів визначено в пункті 142 Постанови Правління Національного банку України «Про роботу банківської системи в період запровадження військового стану» від 24.02.2022 №18 (далі - Постанова №18), і становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.

Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції (ст. 13 Закону України «Про валюту і валютні операції»).

З матеріалів справи слідує, що:

- митне декларування товару відбулось 24.06.2022 (відповідно до електронної декларації UA100300/2022/511361), з огляду на що, у розумінні положень Постанови №18 кінцевим строком оплати товару є 25.12.2022;

- кошти за спірний товар позивачем були отримані 28.04.2023, що підтверджується випискою за рахунками за 28.04.2023.

Саме з огляду на вказані обставини позивачу і було нараховано пеню у розмірі 353 801,21 грн. за порушення строків розрахунків по зовнішньоекономічних операціях в період з 21.12.2022 по 28.04.2023 за Договором №PD/KZC-AU/21-4145 від 30.11.2021.

Вказане свідчить про наявність шкоди.

Водночас, так як у відповідності до умов договору №PD/KZC-AU/21-4145 від 30.11.2021 обов`язок з оплати товару виникає після його отримання покупцем (товар має бути оплачений не пізніше 60 календарних днів після його поставки на склад покупця - примітка суду), останнім не було порушено умов договору №PD/KZC-AU/21-4145 від 30.11.2021, а відтак підстави для покладення на покупця відповідальності за порушення позивачем вимог валютного законодавства відсутні.

Щодо протиправної поведінки відповідача, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками та вина, колегія суддів зазначає про те.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що:

- 20.06.2022 спірний вантаж було прийнято до перевезення відповідачем;

- 27.06.2022 після проведення митного оформлення в Україні вантаж було передано на відправлення та він вибув із території України;

- 04.07.2022 вантаж прибув у країну отримання, де став під митний контроль на складі партнера відповідача - Компанії UPS;

- 03.08.2022 позивачу було повідомлено про те, що вантаж був переданий на утилізацію (згодом виявилось, що проте вказана інформація була надана помилково - примітка суду);

- у листопаді 2022, на запити позивача до перевізника було отримано відповідь, що вантаж на утилізацію не передавався, був оформлений до повернення та перебуває на складі у Ризі, Латвія;

- позивачем було прийнято рішення про повторну доставку спірного товару АТ «ТК «Казхром» про що відповідача було повідомлено 02.12.2022;

- згідно з електронною авіанакладною 06.12.2022 вантаж вибув з Риги до Казахстану та 07.12.2022 вантаж прибув в Казахстан та потребує митного оформлення;

- 08.12.2022 на запит позивача останнього повідомлено, що вантаж перебуває під митним контролем;

- спірний вантаж АТ «ТК «Казхром» було отримано 24.02.2023.

Колегія суддів зазначає про те, що з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити які саме умови були погоджені позивачем та відповідачем як щодо першої доставки спірного товару, так і щодо повторної доставки вказаного товару, оскільки укладений між сторонами Договір містить загальні умови щодо надання послуг з міжнародної експрес доставки МЕВ та не визначає умови доставки окремо визначеного вантажу (строки доставки, маршрут, вартість послуг, надання перевізником додаткових послуг, визначених у п. 2.2 Договору, зокрема послуг з митного оформлення, порядок та строки надання таких послуг тощо). Водночас встановлення вказаних обставин є необхідним для вирішення спору сторін по суті.

Слід зазначити про те, що відповідачем у доданих поясненнях, наданих на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024, фактично заперечується, що митне оформлення товару на території Республіки Казахстан мав проводити його партнер відповідача Компанія UPS, а відтак, за відсутності у справі належних доказів на підтвердження досягнення між позивачем та відповідачем домовленостей про те, що дії з митного оформлення спірного вантажу є обов`язком відповідача, такі твердження позивача є недоведеними.

При цьому навіть визнання сторонами у спірних правовідносинах того, що митне оформлення товару на території Республіки Казахстан мав проводити партнер відповідача Компанія UPS не надає суду можливості з`ясувати порядок та строки надання послуг з митного оформлення та, відповідно, встановити чи були допущені партнером відповідача Компанією UPS порушення зобов`язань щодо надання таких послуг.

Так, згідно з інформацією, яка міститься в листі АТ «ТК «Казхром» № 0672 від 19.04.2024 вказана особа повідомляє про те, що:

- ані відповідач, ані його Компанія UPS у липні-серпні 2022 року не звертались до АТ «ТК «Казхром» з запитами щодо необхідності надання документів для проведення митного оформлення вантажу;

- в грудні 2022 року з АТ «ТК «Казхром» зв`язався представник Компанії UPS, проте з`ясувалось що замість доставки на митний склад АТ «ТК «Казхром» вантаж було доставлено в інше місто Республіки Казахстан, з огляду на що процес митного очищення розтяглось ще на декілька місяців.

Колегія суддів зазначає про те, що стверджуючи про повідомлення АТ «ТК «Казхром» про першу доставку вантажу та необхідність надання для проведення митного оформлення вантажу документів, відповідач посилається на витяг з системи Каргос, проте вказаний витяг, на переконання колегія суддів, таким доказом бути не може, оскільки вказана система є фактично є внутрішньою системою документообігу відповідача відомості у яку ймовірніше за все вносяться самим відповідачем.

Отже, відповідачем не доведено вчинення ним або Компанією UPS дій з повідомлення АТ «ТК «Казхром» про першу доставку вантажу та необхідність надання для проведення митного оформлення вантажу документів.

Водночас, як встановлено вище, позивачем не доведено, що митне оформлення товару на території Республіки Казахстан мав проводити партнер відповідача Компанія UPS.

Слід окремо зауважити і на тому, що відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження погоджених позивачем та відповідачем умов повторної доставки вказаного товару, зокрема щодо маршруту поставки, унеможливлюють перевірку тверджень АТ «ТК «Казхром» про те, що замість доставки на митний склад АТ «ТК «Казхром» вантаж було доставлено в інше місто Республіки Казахстан, а відтак і встановлення того з чиєї саме вини вантаж, який прибув до Республіки Казахстан 07.12.2022 АТ «ТК «Казхром» було отримано 24.02.2023. Водночас з`ясування вказаних обставин є необхідним для стягнення з відповідача пені нарахованої за вказаний період.

Також колегія суддів зазначає і про те, що сам позивач, наполягаючи на необхідності повторної відправки спірного вантажу АТ «ТК «Казхром», про що відповідача було повідомлено 02.12.2022, мав усвідомлювати, що навіть у випадку швидкого проведення митного оформлення такого вантажу, з урахуванням строків оплати встановлених у договорі №PD/KZC-AU/21-4145 від 30.11.2021 (товар має бути оплачений не пізніше 60 календарних днів після його поставки на склад покупця - примітка суду), буде допущено порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, так як у розумінні положень Постанови №18 кінцевим строком оплати товару є 25.12.2022.

При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів які б надали змогу встановити, що у період з 03.08.2022 (позивачу було повідомлено про те, що вантаж був переданий на утилізацію) по листопад 2022 року (позивачу було повідомлено про те, що вантаж на утилізацію не передавався, був оформлений до повернення та перебуває на складі у Ризі, Латвія) позивачем вчинялись дії щодо недопущення порушення ним граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. В свою чергу отримавши відомості про утилізацію спірного вантажу, тобто про його фактично знищення, позивач не міг не усвідомлювати те, що він плату за такий товар не отримає та допустить порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Колегія суддів зазначає про те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується те, що відповідачем було надано неправдиву інформацію щодо стану першого відправлення, а саме зазначено що він переданий на утилізацію, проте, з огляду на викладені вище обставини, лише вказане порушення не призвело до завдання позивачу заявлених до стягнення у цій справі збитків.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на досліджені документальні докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини) та, відповідно, про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків в сумі 353 801,21 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/13903/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Вега Плюс» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Вега Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/13903/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/13903/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13903/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 01.05.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала