Рішення

від 30.04.2024 по справі 914/613/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2024 Справа № 914/613/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дорсервіс», м. Київ

до відповідача: Самбірського комунального підприємства «Об`єднане», м. Самбір, Львівська область

про стягнення 14 608,12 грн

Суддя Наталія Мороз

За участю секретаря с/з Соломії Дицької

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Лихва Н. Д., Біль Р. А.

Суть спору.

Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дорсервіс» до Самбірського комунального підприємства «Об`єднане» про стягнення 14 608,12 грн.

Ухвалою суду від 11.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 09.04.2024.

09.04.2024 розгляд справи відкладено на 30.04.2024, про що позивача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

В судове засідання 30.04.2024 представник позивача не з`явився. Клопотанням від 08.04.2024 просить суд здійснювати розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дорсервіс», зазначивши, що позовні вимоги підтримує та просить їх задоволити.

Представники відповідача в судове засідання з`явились, проти позову заперечили частково з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Позиція позивача.

Предметом позову у даній справі є стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату відповідачем заборгованості, стягнутої на підставі рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/505/23. Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача, нараховані за період з 28.01.2023 по 27.02.2024 8 711,73 грн інфляційних втрат та 5 896,39 грн 3% річних.

Крім того, у позовній заяві позивачем зазначено, що докази реальності понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення.

Позиція відповідача.

Відповідач проти позову заперечив частково з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначив, що станом на 27.02.2024 сума основного боргу оплачена повністю, що підтверджено позивачем з наданням виписки з реєстру банківських документів про суми та дати надходжень конкретних сум погашення. Проте, виконавчою службою стягувались кошти із рахунків відповідача в інші дні раніше, однак безпосередньо стягувачу (позивачу) зазначені кошти виконавцем перераховувались не одразу, внаслідок чого збільшилася кількість днів прострочення. Враховуючи наведене, відповідачем подано контррозрахунок проведених позивачем нарахувань, згідно якого боржник вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення у частині стягнення 3 231,81 грн інфляційних втрат та 2 004,23 грн 3% річних, в решті позовних вимог слід відмовити.

Обставини справи.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.06.2023 у справі № 914/505/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Самбірського комунального підприємства «Об`єднане» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дорсервіс» 68 052,94 грн основного боргу, 44 902,75 грн інфляційних втрат, 5 465,00 грн 3 % річних та 2 345,82 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. У задоволенні вимоги про стягнення 192,43 грн 3 % річних і 16 873,91 грн інфляційних втрат відмовлено.

Зазначене рішення набрало законної сили 06.07.2023.

12.07.2023 на виконання рішення від 14.06.2023 у справі № 914/505/23 Господарським судом Львівської області видано наказ.

18.10.2023Самбірським відділом ДВС відкрито виконавче провадження ВП № 73093637 про примусове виконання наказу № 914/505/23, виданого 12.07.2023 Господарським судом Львівської області, про стягнення заборгованості з Самбірського комунального підприємства «Об`єднане» на користь ТзОВ «Торгова компанія «Дорсервіс».

Станом на 27.02.2024 Самбірським комунальним підприємством «Об`єднане» сума основного боргу оплачена повністю, що підтверджується наявним в матеріалах справи Реєстром банківських документів про суми та дати надходжень конкретних сум погашення боргу на розрахунковий рахунок позивача, а саме- 06.12.2023 поступило 5238,44 грн; 19.12-2023- 23330,40 грн; 12.02.2024- 10192,13 грн; 15.02.2024- 20000 грн; 27.02.2024- 13209,50 грн.

Як зазначено позивачем, за період прострочення платежу з 28.01.2023 по 27.02.2024 ТзОВ «Торгова компанія «Дорсервіс» понесено інфляційні втрати в сумі 8 711, 73 грн, крім того, з 28.01.2023 по 27.02.2024 позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 5 896,39 грн, у відповідності до розрахунку, доданого до позовної заяви (з врахуванням часткових оплат заборгованості, здійснених відповідачем за вказані періоди). Із позовною вимогою про стягнення зазначених сум ТзОВ «Торгова компанія «Дорсервіс» звернулось до господарського суду.

Частково заперечуючи проти позову відповідачем зазначено, що виконавчою службою стягувались кошти із рахунків відповідача раніше, ніж вони були зараховані на рахунок позивача, внаслідок чого збільшилася кількість днів прострочення. Крім того, зазначив, що позивачем неправильно визначено періоди боргу та суми платежів, що вплинуло на розрахунок річних.

Оцінка суду.

У відповідності до положень ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом положень ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, а також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18.

Стаття 625 ЦК України, яку позивачем визначено як підставу позовних вимог у даній справі, входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Таким чином, вказаною статтею визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

За змістом ст. ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення господарського суду від 14.06.2023 у справі № 914/505/23 набрало законної сили 06.07.2023.

Суд зазначає, що оскільки вищевказаним рішенням констатовано про наявність грошового зобов`язання між сторонами, визначено їх розмір і ці зобов`язання належним чином не були виконані відповідачем, відтак в даному випадку, до спірних відносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер.

Суд звертає увагу, що для відновлення майнової сфери боржника зменшення за певних умов, зокрема, розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, можливе у тому випадку, якщо у договорі сторони погодили інший розмір процентів річних, ніж той розмір, який згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України гарантовано належить кредитору (3% річних).

Суд погоджується з відповідачем, що позивачем при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат неправомірно включено й день сплати боржником частини суми заборгованості.

Згідно із правовими висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Разом з тим, суд звертає увагу відповідача, що при здійсненні ним контррозрахунку вказані також суми оплат, які стягувались з його розрахункового рахунку згідно іншого виконавчого провадження, тому не можуть братись судом до уваги.

Крім того, при здійсненні перерахунку заявлених до стягнення сум за період з 28.01.2023 по 12.02.2024 судом взято до уваги сплату відповідачем заборгованості у розмірі 20 000,00 грн, а не 27 152,28 грн, як вбачається із заключної банківської виписки відповідача, оскільки на рахунок позивача зарахована саме сума в розмірі 20 000,00 грн. При цьому, суд зазначає, що згідно з ст. 45 ЗУ «Про виконавче провадження», розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Таким чином, перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних з врахуванням дати стягнення коштів з рахунку відповідача, суми часткової оплати заборгованості, а також дати зарахування коштів на рахунок позивача, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» платформи «LIGA:ZAKON» онлайн ресурсу «ІПС:LIGA360», суд встановив, що сума 3% річних становить 5 860, 92 грн, а розмір інфляційних нарахувань складає 8 711,73 грн.

Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідача Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Таким чином, станом на день прийняття рішення, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання підтверджена матеріалами справи, частково визнана відповідачем і становить 5 860, 92 грн 3% річних та 8711,73 грн інфляційних нарахувань. Доказів зворотнього суду не надано.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Самбірського комунального підприємства «Об`єднане» (81400, Львівська область, м. Самбір, вулиця Шухевича, 1, ідентифікаційний код 37592012) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Дорсервіс» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, будинок 117, офіс 1, ідентифікаційний код 31245569) 5 860, 92 грн 3% річних, 8711,73 грн інфляційних нарахувань та 3 020,73 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення складено 01.05.2024

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

СуддяМороз Н.В.