Рішення

від 23.04.2024 по справі 916/1949/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1949/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвої Г.В. розглянувши справу №916/1949/23

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача: Благодійного фонду соціального захисту старості громадян Наше майбутнє (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546)

про виселення та стягнення 1 312 960,92грн.

Представник:

Від позивача: Вакаренко І.В. самопредставництво;

Від відповідача: Ткаченко Л.М. керівник;

Сопільняк В.Ю. ордер;

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Благодійного фонду соціального захисту старості громадян Наше майбутнє про виселення та стягнення 1 312 960,92грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.05.2023р. було відкрито провадження по справі №916/1949/23. Розгляд справи призначено за загального позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.03.2024р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

15.11.2023р. за вх. №41640/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв`язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити.

29.01.2024р. за вх.№3475/24 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якого позивач вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

12.04.2024р. за вх.№15145/24 до суду від відповідача надійшла заява про застосування до позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради наслідків спливу строків позовної давності.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

21.09.2004 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та Благодійним фондом соціального захисту старості громадян Наше майбутнє було укладено Договір оренди нежилого приміщення № 15/74.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення першого та другого поверху, загальною площею 292,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Мечнікова, 92. Передача в оренду здійснюється на підставі розпорядження міського голови від 21.09.2004 № 2. Строк дії договору оренди до 01.05.2005.

Згідно з п. п. 2.1-2.4 договору оренди орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 26.03.2003р. №1054-ХХIV «Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси». За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, відповідно до розрахунку, приведеного у додатку №1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 1 грн. в рік без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Додатковим погодженням від 20.07.2005 № 1 було збільшено площу орендованого приміщення з 292,5 кв.м. до 298,8кв.м. Орендарю, на підставі рішення Одеської міської ради від 15.07.2005 № 4268-VІ, встановлено пільгову орендну плату, яка з 15.07.2005р. становить 1,00 грн. в рік. Строк дії договору оренди продовжено до 01.02.2006р.

Додатковим погодженням від 06.03.2006 № 2, на підставі рішення Одеської міської ради від 06.03.2006 № 5333-ІV, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 06.03.2006р. становить 1,00 грн. в рік. Строк дії договору оренди продовжено до 01.01.2007р.

Додатковим погодженням від 05.04.2007 № 3, на підставі рішення Одеської міської ради від 05.04.2007 № 1182-V, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2007р. становить 1,00 грн. в рік. Строк дії договору оренди продовжено до 04.04.2010р.

Додатковим погодженням від 21.07.2010 № 4, на підставі рішення Одеської міської ради від 13.07.2010 № 5991-V, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка становить 1,00 грн. в рік. Строк дії договору оренди продовжено до 04.04.2012р.

Додатковим погодженням від 16.05.2012 № 5, на підставі рішення Одеської міської ради від 19.04.2012 № 1926-V, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2012 по 31.12.2012р. становить 1,00 грн. в рік. Змінено назву орендаря на Департамент комунальної власності. Строк дії договору оренди продовжено до 31.12.2012р.

Додатковим договором від 08.01.2023р. №6, було зменшено площу орендованого приміщення до 283,5кв.м., на підставі рішення Одеської міської ради від 21.12.2012 № 2572-VI, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2013 по 31.12.2013 становить 1,00 грн. в рік (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції).

Додатковим договором від 08.01.2013 № 7 на підставі рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 № 4273-VІ, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2014 по 31.12.2014 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції). Строк дії договору оренди продовжено до 31.12.2014р.

Додатковим договором від 12.01.2015 № 8 на підставі рішення Одеської міської ради від 24.12.2014 № 6047-VI, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2015 по 31.12.2015 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість). Строк дії договору оренди продовжено до 31.12.2015р.

Додатковим договором від 13.01.2016 №9 на підставі рішення Одеської міської ради від 16.12.2015 № 70-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2016 по 31.12.2016 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції). Строк дії договору оренди продовжено до 31.12.2016р.

Додатковимдоговором від 14.12.2016 №10 продовжено термін дії Договору до 31.12.2017 тана підставі рішення Одеської міської ради від 07.12.2016 № 1433-VІІ, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2017 по 31.12.2017 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції).

Додатковимдоговором від 26.03.2018 № 11 продовжено термін дії Договору до 31.12.2018. та на підставі рішення Одеської міської ради від 21.03.2018 № 3085-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2018 по 31.12.2018 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції), а з 01.01.2019 у розмірі 14 529,88 грн. (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Додатковим договором від 29.12.2018 № 12 продовжено термін дії Договору до 31.12.2019 та на підставі рішення Одеської міської ради від 12.12.2018 № 4066-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2019 по 31.12.2019 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції), а з 01.01.2020 у розмірі 15 590,56 грн., що розрахована на 01.12.2018 (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Додатковим договором від 22.01.2020 № 13 продовжено термін дії Договору до 31.12.2020 та на підставі рішення Одеської міської ради від 11.12.2019 № 5520-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2020 по 31.12.2020 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції), а з 01.01.2021 у розмірі 16 360,65 грн., що розрахована на 01.01.2020 та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Відповідно до п. 7.9. Договору оренди, дія договору припиняється серед іншого у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 4.7. Договору оренди визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання. Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги позивачем було зазначено суду, що після настання дати закінчення строку Договору оренди, а саме 31.12.2020р. відповідач продовжує користуватись об`єктом оренди, що свідчить про невиконання відповідачем зобов`язань які виникли на підставі п. 4.7, Договору оренди, та про порушення норми ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду державного га комунального майна 03.10.2019 № 157-ІХ, відповідно до якої у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Також позивачем було зазначено суду, що відповідно пункту 7.7. Договору оренди, після закінчення строку дії Договору, Орендар має право на його продовження у разі належного виконання ним умов Договору та за відсутності у Орендодавця наміру передачі об`єкта оренди на наступний термін на конкурсних засадах.

Частиною 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019 р. №1 57-ІХ визначено, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Окремо слід враховувати, що відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна №157-ІХ від 03.10.2019 р. орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.

Позивачем було зазначено суду, що відповідачем не дотримано вимог положення ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 р. а також положень п. 136 та 143 Порядку, а саме відповідач не звернувся до Орендаря з заявою про продовження договору оренди, та на сьогоднішній день у встановленому зазначеними вище нормами права порядку передбачена заява не надходила, звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт не подано. Отже, за посиланням позивача, відсутні будь-які підстави передбачені Договором оренди або нормами чинного законодавства України, якими врегульовано правовідносини що виникли між Департаментом та відповідачем на підставі Договору оренди, щоб на теперішній час вважати Договір оренди дійсним, а правовідносини продовженим.

За таких обставин, оскільки продовження договору оренди відбувається відповідно до норм Закону України Про оренду державного та комунального майна № 157-ІХ, яким в свою чергу встановлений відповідний порядок щодо продовження договірних відносин, термін дії договору закінчився 31.12.2020р., тобто договір припинився у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Виходячи із наведеного, позивачем було зазначено суду, що відповідачу за прострочення виконання зобов`язань щодо повернення об`єкта оренди нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з січня 2021р. по березень 2023р. в розмірі 1 312 960,92грн.

05.10.2023р. комісією Департаменту було складено акт обстеження нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, вул. м. Одеса, вул. Мечникова, 92 згідно якого при обстеженні встановлено що приміщення зачинене, вхід зачиненій.

Позовні вимоги направлені на виселення відповідача з нежилого приміщення першого та другого поверху, загальною площею 283,5кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Мечнікова, 92 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та на стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 1 312 960,92 грн.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, Благодійним фондом соціального захисту старості громадян Наше майбутнє згідно з договором оренди нежитого приміщення від 21.09.2004р. №15/74, укладеним з Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступник - Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, з урахуванням додаткового договору №6 від 08.01.2013р. прийнято у строкове платне користування нежитлове приміщення першого та другого поверху, загальною площею 283,5кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Мечнікова, 92.

Пунктом 1.2 договору оренди встановлено, що термін дії договору до 01.03.2005р.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено низку Додаткових договорів, якими зокрема вносились зміни до п.1.3 договору, щодо строку дії договору.

Так відповідно Додатковим договором від 22.01.2020 № 13 продовжено термін дії Договору до 31.12.2020р.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковім для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про оренду державного та комунального майна №157-ІХ, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з п. 7.9. Договору, термін дії договору оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).

У свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у Орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.

Дослідивши обставини справи та враховуючи наявні матеріали справи, суд приходить до висновку, що продовження строку дії договору оренди у встановленому законом порядку не відбулось та термін дії договору закінчився 30.12.2020р., тобто договір припинився у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Приписами ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок орендаря у разі закінчення строку дії договору оренди або у випадку його дострокового розірвання повернути орендоване майно за актом у належному стан, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду.

Пунктом 4.7. Договору оренди визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону України Про виконавче провадження Державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно, державний виконавець виконує його примусово.

Згідно з ч. 3 ст. 66 вищевказаного Закону, примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Отже суд зазначає, що виселення є ефективним способом захисту, так як забезпечує поновлення порушеного права Позивача як особи, яка має речове право на майно - право господарського відання, та відповідно право орендодавця на вільне розпорядження об`єктом оренди.

З урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів повернення об`єкту оренди , заявлені Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вимоги про виселення відповідача зі спірного приміщення після закінчення строку дії договору є реалізацією права позивача як органу, що здійснює управління нерухомим майном комунальної власності, тому дані вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення неустойки суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Позивачем розрахована неустойку за неповернення об`єкту оренди за Договором в розмірі 1 312 960,92 грн. за період з січень 2021 по березень 2023 виходячи з ціни оренди 3521,84 грн. (в тому числі ПДВ).

Як вже зазначалось вище, Додатковим договором від 22.01.2020 № 13 продовжено термін дії договору на один рік, а саме з 01.01.2020 до 31.12.2020.

У Додатковому договорі від 20.01.2020 № 13 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 21.09.2004 № 15/74 сторони, керуючись рішенням Одеської міської ради від 11.12.2019 № 5520-VII Про встановлення розміру орендної плати громадським та благодійним організаціям на 2020 рік , дійшли згоди, що річна орендна плата з 01.01.2020 по 31.12.2020 розраховується у розмірі 1,20 грн. з ПДВ, а з 01.01.2021 16 360,65грн.

Однак, із закінченням з 31.12.2020 дії Договору від 21.09.2004, умови Додаткового договору від 20.01.2020 № 13 щодо встановлення з 01.01.2021 орендної плати в розмірі 16 360,65 грн. не набули чинності. А відтак, неправомірним є нарахування Відповідачу неустойки із розрахунку орендної плати в розмірі 16 360,65 грн. Неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном у спірний період за час прострочення слід нараховувати з розрахунку орендної плати, що була чинною в останній день дії Договору оренди від 21.09.2004, а саме, 1,20 грн. з ПДВ в рік.

Судом встановлено, що неустойка за неповернення орендованого приміщення за Договором від 21.09.2001 за період з 01.01.2020 по 31.03.2023 складає 6,31 грн. (1,20 грн. / 365 = 0,004 Х 2 Х 789 = 6,31).

Отже з урахування наведеного вище, суд доходить висновку що вимога позивач про стягнення з Благодійного фонду соціального захисту старості громадян Наше майбутнє неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди підлягає частковому задоволенню в сумі 6,31грн.

12.04.2024р. за вх. №15154 до суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, згідно якої відповідач вказує що позивачем нарахована неустойка з січня 2021р., з відповідним позовом останній звернувся до суду в березні 2023р., що свідчить про пропуск строку позовної давності встановлений ст. 258 ЦК України.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до положень ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як встановлено судом, строк дії договору оренди закінчився 31.12.2020р, позивачем неустойка обрахована з січня 2021р., отже початком річного строку позовної давності передбаченого ст. 258 ЦК України є січень 2021р., позивач з відповідними позовом звернувся до суду в березні 2023р.

Суд зазначає, що згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ, яким було доповнено Цивільний кодекс України відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 № 540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені у тому числі статтями 257 та 258 ЦКУ, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України, відповідний строк дії карантину постановами КМУ неодноразово був продовжений та постановою КМУ №383 від 25.04.2023р. строк її дії продовжений до 30.06.2023р.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб з подальшим продовженням.

Відповідно до пункта 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України передбачено, що У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З урахуванням наведеного враховуючи що строк позовної давності передбачений ст.ст. 257 та 258 ЦКУ, продовжуються на строк дії такого карантину та воєнного стану, суд зазначає що на момент звернення позивача з відповідним позов до суду відповідний строк не є пропущеним.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні Департаменту комунальної власності Одеської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, проте враховуючи перерахунок неустойки підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 185, 191, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) до Благодійного фонду соціального захисту старості громадян Наше майбутнє (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546) задовольнити частково.

2. Стягнути з Благодійного фонду соціального захисту старості громадян Наше майбутнє (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку в розмірі 6 (шість)грн. 31коп.

3. Виселити Благодійний фонд соціального захисту старості громадян Наше майбутнє (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546) з нежилого приміщення першого та другого поверху, загальною площею 283,5кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Мечнікова, 92 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595).

4. Стягнути з Благодійного фонду соціального захисту старості громадян Наше майбутнє (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) судовий збір в сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири)грн. 01коп.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30 квітня 2024 р.

Суддя К.Ф. Погребна