Постанова

від 09.09.2024 по справі 916/1949/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/1949/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.;

Представники сторін:

Від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Вакаренко І.В.;

Від Благодійного фонду соціального захисту старості громадян «Наше майбутнє» - Сопільняк В.Ю.;

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 (повний текст складено 30.04.2024)

по справі №916/1949/23

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Благодійного фонду соціального захисту старості громадян «Наше майбутнє»

про виселення та стягнення 1 312 960,92 грн.,

(суддя першої інстанції: Погребна К.Ф., дата та місце ухвалення рішення: 23.04.2024 року, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, просп.Шевченка, 29),

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" про виселення та стягнення 1 312 960,92 грн.

Позовні вимоги направлені на виселення відповідача з нежилого приміщення першого та другого поверху, загальною площею 283,5кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Мечнікова, 92 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та на стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 1 312 960,92 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 по справі №916/1949/23 позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) до Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546) - задоволено частково; стягнуто з Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку в розмірі 6 (шість)грн. 31 коп.; виселено Благодійний фонд соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546) з нежилого приміщення першого та другого поверху, загальною площею 283,5кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Мечнікова, 92 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595); стягнуто з Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) судовий збір в сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири)грн. 01коп.; в решті позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів повернення об`єкту оренди, заявлені Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вимоги про виселення відповідача зі спірного приміщення після закінчення строку дії договору є реалізацією права позивача як органу, що здійснює управління нерухомим майном комунальної власності, тому дані вимоги підлягають задоволенню.

Також місцевий господарський суд вказав, що із закінченням 31.12.2020 дії Договору від 21.09.2004, умови Додаткового договору від 20.01.2020 № 13 щодо встановлення з 01.01.2021 орендної плати в розмірі 16 360,65 грн. не набули чинності, у зв`язку з чим неправомірним є нарахування відповідачу неустойки із розрахунку орендної плати в розмірі 16 360,65 грн. Неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном у спірний період за час прострочення слід нараховувати з розрахунку орендної плати, що була чинною в останній день дії Договору оренди від 21.09.2004, а саме - 1,20 грн. з ПДВ на рік. Судом встановлено, що неустойка за неповернення орендованого приміщення за Договором від 21.09.2001 за період з 01.01.2020 по 31.03.2023 складає 6,31 грн.

Частково не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 по справі №916/1949/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Так, Департамент погоджується із висновком суду першої інстанції про припинення Договору оренди від 21.09.2004 №15/74, у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, а саме 31.12.2020. Проте суд першої інстанції у своєму рішенні на переконання апелянта дійшов помилкового висновку, що у зв`язку із закінченням 31.12.2020 дії Договору, умови Додаткового договору від 22.01.2020 №13 щодо встановлення з 01.01.2021 орендної плати в розмірі 16360,65 грн. не набули чинності.

Заявник апеляційної скарги вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим, а також таким, що суперечить принципам господарського судочинства і підлягає скасуванню.

Скаржник зазначає, що останнім Додатковим договором від 22.01.2020 №13 продовжено термін дії Договору з 01.01.2020 до 31.12.2020 та на підставі Рішення Одеської міської ради від 11.12.2019 №5520-VII, орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2020 по 31.12.2020 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції), а з 01.01.2021 у розмірі 16360,65 грн.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції склав невірний розрахунок неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, а для розрахунку неустойки на підставі ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України слід використовувати розмір базової орендної ставки.

Відповідач звертає увагу, що Додатковий договір від 22.01.2020 не визнавався недійсним, а отже в силу ст.204 Цивільного кодексу України є дійсним та правомірним, у зв`язку з чим немає підстав не застосовувати визначених сторонами в добровільному порядку положень даного Додаткового договору.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 по справі №916/1949/23; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1949/23.

16.05.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1949/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 призначено розгляд апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 по справі №916/1949/23 на: 08.07.2024 року об 11-30 год.

31.05.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки матеріалами справи підтверджено факт звільнення орендаря від сплати орендної плати протягом періоду, який Департамент включив до свого розрахунку неустойки.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 відкладено розгляд апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 по справі №916/1949/23 до 22.07.2024 о 12-30 год.

Разом із тим, 22.07.2024 судове засідання у справі №916/1949/23 не відбулось, у зв`язку з терміновою відпусткою судді учасника колегії суддів Савицького Я.Ф. 22.07.2024 про що помічником судді складено відповідну довідку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 повідомлено учасників справи про те, що наступне судове засідання у справі №916/1949/23 за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 відбудеться 09.09.2024 об 14-30 год.

В судове засідання з`явились представники сторін, які підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.09.2004 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та Благодійним фондом соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" було укладено Договір оренди нежилого приміщення № 15/74.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення першого та другого поверху, загальною площею 292,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Мечнікова, 92. Передача в оренду здійснюється на підставі розпорядження міського голови від 21.09.2004 № 2. Строк дії договору оренди до 01.05.2005.

Згідно з п. п. 2.1-2.4 Договору оренди орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 26.03.2003р. №1054-ХХIV «Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси». За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, відповідно до розрахунку, приведеного у додатку №1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 1 грн. в рік без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Додатковим погодженням від 20.07.2005 № 1 було збільшено площу орендованого приміщення з 292,5 кв.м. до 298,8кв.м. Орендарю, на підставі рішення Одеської міської ради від 15.07.2005 № 4268-VІ, встановлено пільгову орендну плату, яка з 15.07.2005 становить 1,00 грн. в рік. Строк дії договору оренди продовжено до 01.02.2006.

Додатковим погодженням від 06.03.2006 № 2 на підставі рішення Одеської міської ради від 06.03.2006 № 5333-ІV, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 06.03.2006 становить 1,00 грн. в рік. Строк дії договору оренди продовжено до 01.01.2007.

Додатковим погодженням від 05.04.2007 № 3 на підставі рішення Одеської міської ради від 05.04.2007 № 1182-V, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2007 становить 1,00 грн. в рік. Строк дії договору оренди продовжено до 04.04.2010.

Додатковим погодженням від 21.07.2010 № 4 на підставі рішення Одеської міської ради від 13.07.2010 № 5991-V, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка становить 1,00 грн. в рік. Строк дії договору оренди продовжено до 04.04.2012.

Додатковим погодженням від 16.05.2012 № 5, на підставі рішення Одеської міської ради від 19.04.2012 № 1926-V, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2012 по 31.12.2012 становить 1,00 грн. в рік. Змінено назву орендаря на Департамент комунальної власності. Строк дії договору оренди продовжено до 31.12.2012.

Додатковим договором від 08.01.2023 №6 було зменшено площу орендованого приміщення до 283,5 кв.м., на підставі рішення Одеської міської ради від 21.12.2012 № 2572-VI, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2013 по 31.12.2013 становить 1,00 грн. в рік (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції).

Додатковим договором від 08.01.2013 № 7 на підставі рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 № 4273-VІ, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2014 по 31.12.2014 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції). Строк дії договору оренди продовжено до 31.12.2014.

Додатковим договором від 12.01.2015 № 8 на підставі рішення Одеської міської ради від 24.12.2014 № 6047-VI, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2015 по 31.12.2015 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість). Строк дії договору оренди продовжено до 31.12.2015.

Додатковим договором від 13.01.2016 №9 на підставі рішення Одеської міської ради від 16.12.2015 № 70-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2016 по 31.12.2016 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції). Строк дії договору оренди продовжено до 31.12.2016.

Додатковим договором від 14.12.2016 №10 продовжено термін дії Договору до 31.12.2017 та на підставі рішення Одеської міської ради від 07.12.2016 № 1433-VІІ, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2017 по 31.12.2017 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції).

Додатковим договором від 26.03.2018 № 11 продовжено термін дії Договору до 31.12.2018 та на підставі рішення Одеської міської ради від 21.03.2018 №3085-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2018 по 31.12.2018 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції), а з 01.01.2019 у розмірі 14 529,88 грн. (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Додатковим договором від 29.12.2018 № 12 продовжено термін дії Договору до 31.12.2019 та на підставі рішення Одеської міської ради від 12.12.2018 № 4066-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2019 по 31.12.2019 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції), а з 01.01.2020 у розмірі 15 590,56 грн., що розрахована на 01.12.2018 (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Додатковим договором від 22.01.2020 № 13 продовжено термін дії Договору до 31.12.2020 та на підставі рішення Одеської міської ради від 11.12.2019 № 5520-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2020 по 31.12.2020 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції), а з 01.01.2021 у розмірі 16 360,65 грн., що розрахована на 01.01.2020 та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Позивач зазначив суду, що відповідач продовжує користуватись об`єктом оренди, що свідчить про невиконання відповідачем зобов`язань які виникли на підставі п. 4.7, Договору оренди, та про порушення норми ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного га комунального майна" 03.10.2019 № 157-ІХ, відповідно до якої у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Крім того, відповідачу за прострочення виконання зобов`язань щодо повернення об`єкта оренди нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з січня 2021 по березень 2023 в розмірі 1 312 960,92 грн.

05.10.2023 комісією Департаменту було складено акт обстеження нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, вул. м. Одеса, вул. Мечникова, 92 згідно якого при обстеженні встановлено що приміщення і вхід зачинені.

Таким чином, позовні вимоги направлені на виселення відповідача з нежилого приміщення першого та другого поверху, загальною площею 283,5кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Мечнікова, 92 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та на стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 1 312 960,92 грн.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно з ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Стаття 175 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як зазначалося раніше, 21.09.2004 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та Благодійним фондом соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" було укладено Договір оренди нежилого приміщення № 15/74.

Місцевим господарським судом встановлено, що між сторонами було укладено низку Додаткових договорів, якими, зокрема, вносились зміни строку дії договору.

Так, Додатковим договором від 22.01.2020 № 13 продовжено термін дії Договору до 31.12.2020 та на підставі рішення Одеської міської ради від 11.12.2019 № 5520-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2020 по 31.12.2020 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції), а з 01.01.2021 у розмірі 16 360,65 грн., що розрахована на 01.01.2020 та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковім для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з п. 7.9. Договору термін дії договору оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).

У свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у Орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що продовження строку дії договору оренди у встановленому законом порядку не відбулось та термін дії договору закінчився 31.12.2020, тобто договір припинився у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Приписами ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок орендаря у разі закінчення строку дії договору оренди або у випадку його дострокового розірвання повернути орендоване майно за актом у належному стан, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду.

Пунктом 4.7. Договору оренди визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" Державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно, державний виконавець виконує його примусово.

Згідно з ч. 3 ст. 66 вищевказаного Закону примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Місцевий господарський суд зазначив, що виселення є ефективним способом захисту, так як забезпечує поновлення порушеного права Позивача як особи, яка має речове право на майно - право господарського відання, та відповідно право орендодавця на вільне розпорядження об`єктом оренди. З урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів повернення об`єкту оренди, суд зазначив, що заявлена Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вимога про виселення відповідача зі спірного приміщення після закінчення строку дії договору є реалізацією права позивача як органу, що здійснює управління нерухомим майном комунальної власності, тому дані вимоги підлягають задоволенню.

Судова колегія звертає увагу, що рішення місцевого господарського суду оскаржується заявником апеляційної скарги в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а саме - в задоволенні вимог про стягнення неустойки у заявленому розмірі, у зв`язку з чим, відповідно до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України переглядається судовою колегією саме в цій частині, в межах доводів та вимог в апеляційної скарги.

Щодо висновків суду першої інстанції про стягнення неустойки, а також доводів та вимог апеляційної скарги в цій частині, судова колегія зазначає наступне.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

В силу частини другої статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, неустойка, право на стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Саме така стала правова позиція суду касаційної інстанції викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 07.04.2020 у справі №924/599/19, від 31.10.2019 у справі №905/2018/18, від 30.10.2019 у справі №924/80/19 тощо.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яку позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.08.2019 у справі №910/13695/18.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Судова колегія, з огляду на наявні матеріали справи, а також враховуючи припинення між сторонами договірних орендних відносин, зауважує, що відповідач своєчасно не повернув позивачеві орендоване майно за відсутності будь-яких правових підстав для продовження володіння та користуванням вказаним майном, при цьому у матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду першої інстанції не подано жодного доказу на підтвердження відсутності його вини в несвоєчасному поверненні орендодавцю спірного нерухомого майна комунальної форми власності, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов`язання, свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, а саме: покладення на нього обов`язку зі сплати неустойки.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19 (пункт 9.11) сформувала правовий висновок про те, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов (неправомірне користування майном), у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Такі висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду обґрунтовано тим, що зі закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін усіх його умов (пункт 9.7 постанови).

Тобто під час розрахунку суми неустойки за неправомірне користування майном неможливо розраховувати орендну плату, яка б мала бути сплачена за цей же період, оскільки такий розрахунок відбувається на підставі договору, який не діє в період неправомірного користування майном.

Для нарахування неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України слід використовувати розмір базової орендної ставки, аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2019 по справі №916/1916/18.

В свою чергу, Господарський суд Одеської області у цій справі, яка переглядається, вказаних висновків Верховного Суду не врахував та помилково виходив із того, що розмір неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, слід обчислювати з урахуванням орендної плати 1 грн. на рік.

Апеляційний господарський суд вважає хибним здійснення судом першої інстанції розрахунку суми неустойки, виходячи з орендної плати в розмірі 1,00 грн. на рік, адже сторони у Додатковому договорі чітко визначили період, на який встановлений зазначений розмір орендної плати, який вважався пільговим та тимчасовим.

Відповідну неустойку слід нараховувати в двократному розмірі орендної плати, яка підлягали б сплаті, якби договір діяв. Відтак помилковим є висновок суду першої інстанції про неправомірність нарахування неустойки, виходячи з базової ставки орендної плати на місяць.

В свою чергу, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що при розрахунку неустойки на підставі ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України потрібно використовувати розмір базової орендної ставки в розмірі у розмірі 16 360,65 грн., що розрахована на 01.01.2020 та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Судом апеляційної інстанції було перевірено здійснений позивачем розрахунок неустойки у сумі 1 312 960,92 грн. та зазначає, що відповідний розрахунок є арифметично вірним та корегуванню не потребує.

Таким чином, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, у зв`язку з чим підлягає задоволенню, а висновки місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача неустойки у розмірі 1 312 960,92 грн. є помилковими, у зв`язку з чим рішення суду в цій частині слід скасувати.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідного до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, вказав на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно з частиною 4 статті 231 вказаного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов`язання.

Як зазначалося раніше, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов`язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.

З огляду на положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України у сукупності з частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу).

Отже, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19) і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано таке:

"8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві".

Згідно з частинами 2, 3 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Частинами 1 та 2 статті 217 вказаного Кодексу передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У пунктах 7.25.-7.30. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке:

7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо)".

У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У пунктах 7.42-7.43 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке: « 7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

7.43. Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.»

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

З огляду на наведені позиції, судова колегія вказує, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Беручи до уваги предмет оренди, правовідносини, що склались між сторонами, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи поведінку сторін у спірних правовідносинах, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, судова колегія вважає, що заявлена до стягнення неустойка у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов`язання з повернення орендованого майна підлягає зменшенню на 60% до 525 184,36 грн.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що відповідач є благодійною організацією, а розмір неустойки, зменшений судом, на переконання судової колегії цілком відповідає принципам верховенства права.

Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 по справі №916/1949/23 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог - скасуванню, з прийняттям нового рішення в цій частині - про часткове задоволення позовних вимог з урахуванням зменшення суми неустойки з ініціативи суду апеляційної інстанції.

З огляду на обґрунтованість та правомірність позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, часткове задоволення позовних вимог, у зв`язку зі зменшенням розміру неустойки з ініціативи суду апеляційної інстанції, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 по справі №916/1949/23 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 по справі №916/1949/23 скасувати частково.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 по справі №916/3834/23 в наступній редакції:

« 1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) до Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546) - задовольнити частково.

2. Стягнути з Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку в розмірі 525 184,36 грн.

3. Виселити Благодійний фонд соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546) з нежилого приміщення першого та другого поверху, загальною площею 283,5кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Мечнікова, 92 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595).

4. Стягнути з Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 22378,41 грн.

5. В решті позовних вимог відмовити.»

Стягнути з Благодійного фонду соціального захисту старості громадян "Наше майбутнє" (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, 92, код ЄДРПОУ 20979546) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) судовий збір за подання апеляційної скарги в в розмірі 33567,61 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст..286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 16.09.2024 року.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Я.Ф. Савицький

С.І. Колоколов