Ухвала

від 01.05.2024 по справі 5017/26/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

"01" травня 2024 р.Справа № 5017/26/2012

Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О.А., розглянувши подання (вх. № 2-727/24 від 30.04.2024 року) Приватного виконавця Притуляк Валерія про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа по справі № 5017/26/2012:

за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку „Укргазбанк (стягувач)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Слияние (боржник)

про стягнення 52391,72 дол. США та 139812,58 грн.

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2011 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк Укргазбанк, м. Київ звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Слияние, м. Одеса, в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Слияние, м. Одеса на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк Укргазбанк, м. Київ заборгованість за кредитним договором № 531/П від 30.10.2007 року у загальній сумі 52391,72 дол. США та 139812,58 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.02.2012 року у справі №5017/26/2012 позовні вимоги задоволено. Зокрема, з Товариства з обмеженою відповідальністю Слияние (код 31358464, 65014, м. Одеса, вул. Успенська, 2) стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку Укргазбанк (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, для листування: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 7, код - 23697280): 44 732 доларів 01 цент США - простроченої заборгованості за кредитом; 7659 доларів 71 цент США простроченої заборгованості за процентами; 9284 грн. 21 коп. пені за прострочення сплати кредиту; 130528 грн. 37 коп. пені за прострочення сплати процентів та 11150 грн. 32 коп. витрат по сплаті судового збору.

28.02.2012 року Рішення набрало законної сили та Господарським судом Одеської області було видано відповідний наказ.

30.04.2024 року суд отримав подання (вх. № 2-727/24) Приватного виконавця Притуляк Валерія про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа по справі № 5017/26/2012.

Так, заявник просить суд: тимчасово обмежити боржника у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон керівника ТОВ "СЛИЯНИЕ" ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 виданий 27.02.2015 та серії НОМЕР_3 виданий 10.04.2018, адреса: АДРЕСА_1 , до виконання зобов`язань, покладених на нього згідно виконавчого листа № 5017/26/2012, виданого 28.02.2012 Господарським судом Одеської області про стягнення з ТОВ "СЛИЯНИЕ" (код 31358464, 65014, м. Одеса, вул. Успенська, 2) на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, для листування: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 7, код 23697280): 44732 доларів 01 цент США - простроченої заборгованості за кредитом; 7659 доларів 71 цент США простроченої заборгованості за процентами; 9284 гривень 21 коп. пені за прострочення сплати кредиту; 130 528 гривень 37 коп. пені за прострочення сплати процентів та 11 150 гривень32 коп. витрат по сплаті судового збору.

Подання мотивовано наступним:

-в самостійному порядку вимоги виконавчих документів керівником ТОВ "СЛИЯНИЕ" (ЄДРПОУ: 31358464) ОСОБА_1 не виконані;

-станом на теперішній час керівником ТОВ "СЛИЯНИЕ" (ЄДРПОУ: 31358464) ОСОБА_1 не вжито жодних заходів щодо виконання вимог виконавчих документів та не надано жодних пояснень стосовно не виконання вимог виконавчих документів і законних вимог виконавця;

-керівник ТОВ "СЛИЯНИЕ" вчиняє дії, що ускладнюють виконання рішення, не подав виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, своєчасно не з`являється па вимогу виконавця (з моменту відкриття виконавчого провадження боржник жодного разу не з`явився на прийом на вимогу приватного виконавця), неодноразово полишав територію України.

В якості правових підстав для звернення до Господарського суду з таким поданням Заявник посилається на статтю 18 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 5 частини першої статті 6, частину четверту статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», пункт 8 статті 19, пункт 4 статті 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України», пункти 22-25 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення» від 31.03.1995 №231, статтю 441 Цивільного процесуального кодексу України.

Так, з матеріалів доданих до подання судом встановлено наступне.

02.09.2022 року Приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком Валерієм Миколайовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 69770385 та надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження сторонам виконавчого провадження рекомендованим листом (№ 0505096954292) з повідомленням про вручення за вих. № 7504, за адресою, що вказана у виконавчому документі.

Також, 02.09.2022 року Приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком Валерієм Миколайовичем винесено постанову про арешт майна боржника.

16.02.2024 в межах виконавчого провадження № 69770385 приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, що містяться на рахунках, відкритих боржником, згідно з відповіддю ДФС України.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна за ТОВ "СЛИЯНИЕ" (ЄДРПОУ: 31358464) нерухоме майно зареєстроване і обтяжене іпотекою.

Згідно відповіді Міністерства внутрішніх справ України на електронний запит від 14.03.2024 за боржником транспортні засоби не зареєстровано.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, керівником ТОВ "СЛИЯНИЕ" (ЄДРПОУ: 31358464) є ОСОБА_1 з 01.03.2001 року, а також є одним із засновників цього товариства.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтю 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.12.1966р. передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Положеннями ст. 313 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно п. 19 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до положень ст. 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі Українифізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом до закриття провадження у справі про неплатоспроможність такої фізичної особи в порядку, визначеному Кодексом України з процедур банкрутства.

Отже, Положеннями наведеної статті законодавцем чітко окреслено коло осіб, які можуть бути піддані такому заходу забезпечення виконання судового рішення, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, що охоплює лише фізичну особу, яка має статус боржника у виконавчому провадженні. Тобто, на відміну від положень підпункту 19 пункту 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", приписи статті 337 ГПК України не передбачають повноважень господарського суду зі встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України саме керівника боржника - юридичної особи, а визначає можливість тимчасового обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України.

По-перше, в даному випадку, суд вважає за необхідне звернути увагу на співвідношенні вказаних норм Закону України "Про виконавче провадження" і норм Господарського процесуального кодексу як загальної і спеціальної норми права.

За загальним правилом, норми права мають забезпечувати однозначні орієнтири правомірності поведінки як суб`єктів приватного, так і публічного права, а також не повинні суперечити одна одній та мають взаємно узгоджуватись. При цьому, завжди існує імовірність протиріч між нормами права, що є негативним явищем. Юридичною практикою вироблено декілька підходів до розв`язання протиріччя у застосуванні конкуруючих між собою норм (норми є конкуруючими у випадку ситуації, за якої вони за своїм безпосереднім змістом регулюють одну й ті ж правовідносини).

Основними підходами до подолання таких протиріч є використання змістовного та темпорального (часового) способу подолання колізій. Змістовні колізії - це колізії, що виникають внаслідок часткового збігу обсягів регулювання правовідносин різними нормами права, обумовлені специфікою суспільних відносин та пов`язані з поділом норм права на загальні, спеціальні та виняткові.

Ця специфіка полягає у тому, що обидва юридичних склади відповідають фактичній ситуації, однак зрозуміло, що необхідно застосовувати більш спеціальний припис: lex specialis derogat legi generali. Загальніша норма не застосовується до тих ситуацій, в яких є ознаки, що відповідають більш спеціальній нормі. При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29.01.2019 у справі № 807/257/14. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» № 7888/03, п. 15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії» № 10519/03 тощо).

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно із частиною першою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, законів України "Про міжнародне приватне право", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, за змістом цієї норми при здійсненні судочинства господарський суд керується положеннями ГПК України, а не Законом України "Про виконавче провадження".

При цьому, Розділ "V" ГПК України напряму регулює питання, пов`язані з виконанням судових рішень саме у господарських справах, зокрема, ст. 337 - щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Водночас, Закон України "Про виконавче провадження" регулює питання щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), тобто не лише рішень господарського суду.

Так, ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" - Рішення, що підлягають примусовому виконанню - окреслено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

1-1) судові накази;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчих написів нотаріусів;

4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішень інших державних органів, рішень Національного банку України, наказів Голови Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України або осіб, які виконують їхні обов`язки, що законом визнані виконавчими документами;

8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень;

10) рішень Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами;

11) рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу.

Таким чином, в даному випадку, п. 19 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до ст. 337 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин, які виникають при виконанні не лише рішень господарського суду, а і судів цивільної, адміністративної юрисдикцій, третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України…

Аналогічний висновок щодо співвідношення норм Закону України "Про виконавче провадження", як загальної і норм ГПК України, як спеціальної - викладено у п. 31-35 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року справа N 920/149/18 (Провадження N12-297гс18).

Окрім того, розглядаючи проблему правового регулювання обмеження права особи на виїзд за межі України, слід також надати перевагу у застосуванні Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України», як спеціальному закону, що регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України та визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України (що прямо визначено в преамбулі цього закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, але в п. 5 ч. 1 ст. 6 цього ж Закону визначено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

У цьому контексті, варто відзначити, що п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України» повністю узгоджуються з положеннями ГПК України, в яких також передбачено, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України може бути застосовано лише щодо фізичної особи, яка є боржником у виконавчому провадженні.

Отже, приватний виконавець під час здійснення виконавчого провадження (широке коло відносин) має право, в порядку п. 19 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" звернутись до суду із поданням за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України. Проте, саме Господарський суд, в межах своїх повноважень, при розгляді такого подання має керуватись нормами ГПК України, а саме - статтею 337 (вужче коло відносин) вказаного Кодексу ("Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України", розділу V ГПК України ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПОВ`ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ).

З огляду на викладене, суд враховує, що боржником за Наказом Господарського суду Одеської області від 28.02.2012 року по справі № 5017/26/2012 є Товариство з обмеженою відповідальністю „Слияние, а ст. 337 ГПК України не передбачає можливості тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи (в даному випадку, керівник вказаної особи ОСОБА_1 ).

Однак, головною підставою для відмови у задоволенні клопотання Приватного виконавця є те, що за приписами ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Окрім того, згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, стосовно питань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України за ухилення від виконання зобов`язань національні суди зазвичай застосовують рішення ЄСПЛ у справі «Гочев проти Болгарії» від 26 листопада 2009 року. У цьому рішенні Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Також, щодо самих обмежень, накладених у зв`язку з непогашеною заборгованістю, суд наголошує, що такі заходи виправдані тільки у тому випадку, якщо вони спрямовані на досягнення цілі гарантувати стягнення такої заборгованості. Відповідна служба має бути спроможна пояснити, яким чином обмеження у праві на виїзд сприятиме стягненню заборгованості з урахуванням конкретної ситуації заявника та інших обставин справи. (рішення ЄСПЛ у справі «Напіяло проти Хорватії» (Napijalo c. Croatie) від 13.11.2003 року, заява № 66485/01, та рішення ЄСПЛ у справі «Стецов проти України» («AFFAIRE STETSOV c. UKRAINE») від 11.08.2021, заява № 5170/15).

Крім того, важлива правова позиція щодо умов за яких допускається обмеження реалізації конституційних прав і свобод була сформульована в рішенні КСУ від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016. Так, в абз. 3 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини цього рішення зазначається, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.

Таким чином, виконавець повинен довести яким саме чином обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника забезпечить виконання рішення суду у даній справі, адже застосування судом норми щодо обмеження фізичної особи у перетині кордону України не є за своєю правовою природою покаранням за невиконання боржником рішення, а лише має на меті забезпечити виконання рішення суду.

Проте, Приватним виконавцем не наведено обґрунтувань, яким чином обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника забезпечить виконання виконавчого документу, який перебуває на виконанні. Навпаки, за наданими до подання доказами вбачається відсутність грошових коштів на банківських рахунках Боржника, про що зазначає сам Заявник, відповідно до інформації МВС за боржником не зареєстровано транспортних засобів та відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за боржником зареєстровані об`єкти нерухомості, які мають обтяження у вигляді іпотеки.

При цьому, відомостей щодо здійснення будь-якої господарської, підприємницької діяльності Боржником, за рахунок прибутку від якої можливе виконання Наказу суду Приватний виконавець не надав.

Отже, заявником не надано суду жодного обґрунтування яким саме чином, з огляду на викладені обставини, запропоновані ним заходи можуть вплинути на виконання Боржником (Товариством з обмеженою відповідальністю «Сліяніє») наказу Господарського суду Одеської області від 28.02.2012 року по справі № 5017/26/2012.

З огляду на викладене, суд ставить під сумнів доцільність для тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника такої юридичної особи Боржника, тобто, у даному випадку задоволення подання з підстав, викладених державним виконавцем, могло призвести до безпідставного обмеження права фізичної особи на свободу пересування, яке гарантоване Конституцією України.

Крім того, суд звертає, що з 21.04.2019 року вступив в силу Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Так, згідно ч. 6 ст. 34 КУзПБ боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Якщо органи управління боржника допустили порушення цих вимог, вони несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення органами управління боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначених осіб.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 61 КУзПБ у разі банкрутства боржника, у т.ч. з вини керівника боржника-юридичної особи - на такого керівника може бути покладена субсидіарна відповідальність за зобов`язаннями цієї юридичної особи.

Отже, при тривалому та умисному невиконанні вимог кредиторів, зокрема, визнаних рішенням суду, яке набрало законної сили, слід враховувати, що Законодавством України врегульовано питання відповідальності керівника боржника юридичної особи як в разі ухилення від виконання вимог кредиторів при загрозі неплатоспроможності так і в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників акціонерів), або з вини керівника боржника.

Таким чином, суд робить висновок, що подання (вх. № 2-727/24 від 30.04.2024 року) Приватного виконавця Притуляк Валерія про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа по справі № 5017/26/2012 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 337, 234, 235 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні подання (вх. № 2-727/24 від 30.04.2024 року) Приватного виконавця Притуляк Валерія про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа по справі № 5017/26/2012 - відмовити.

Ухвала набрала законної сили 01.05.2024 року

та може бути оскаржена в порядку ст.253-259 ГПК України

Суддя О.А. Демешин