Ухвала

від 18.04.2024 по справі 910/10054/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10054/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Краснов Є. В., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвестсервис" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 (головуючий суддя Мальченко О. А., судді Агрикова О. В., Козир Т. П.)

у справі № 910/10054/20

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Нова Хвиля"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ИССО", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвестсервис", 4) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенка Олега Анатолійовича, 5) Департаменту нотаріату та державної реєстрації Міністерства юстиції України і 6) Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Установа "28 Управління начальника робіт",

про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, визнання незаконним та скасування рішень державних реєстраторів,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Пархоменко О. О., відповідача-1 - Парицька Н. О., Лазько С. В., відповідача-2 - Лазько С. В., відповідачів-5, 6 - Рєпкін Н. І.)

ВСТАНОВИВ:

1. У липні 2020 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Нова Хвиля" (далі - позивач, ОСББ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" (далі - відповідач-1, ТОВ "Стройиндустрия"), Товариства з обмеженою відповідальністю "ИССО" (далі - відповідач-2, ТОВ "ИССО"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвестсервис" (далі - відповідач-3, ТОВ "Будінвестсервис"), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенка Олега Анатолійовича (далі - відповідач-4, Приватний нотаріус), Департаменту нотаріату та державної реєстрації Міністерства юстиції України (далі - відповідач-5, Департамент нотаріату,) та Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач-6, Управління державної реєстрації), в якому просило суд:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 09.07.2014 №б/н, укладений між Установою "28 Управління начальника робіт" (далі - третя особа, 28 Управління), ТОВ "ИССО" і ТОВ "Стройиндустрия", в частині передачі останньому приміщень, що знаходяться у підвалі будинку №1 по вулиці Миколи Хвильового у місті Києві:

- загальною площею 233,7 кв.м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 999494180000);

- загальною площею 309,1 кв.м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 999494980000);

- загальною площею 312,5 кв.м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 999496780000);

- загальною площею 474,2 кв.м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 999497380000);

2) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.12.2019, укладений між ТОВ "Стройиндустрия" і ТОВ "Будінвестсервис", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чухрій Ольгою Степанівною за №1894, про передачу у власність ТОВ "Будінвестсервис" права власності на групу приміщень (з ХІV по ХХ) у підвалі будинку №1 по вулиці Миколи Хвильового в місті Києві, площею 83 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1997021680000);

3) визнати незаконними та скасувати:

- рішення Приватного нотаріуса (індексний номер: 50428627 від 23.12.2019) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на групу нежитлових приміщень (з І по ХІІІ) у підвалі будинку №1 по вулиці Миколи Хвильового в місті Києві, площею 391,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1997012580000) за ТОВ "Стройиндустрия" (номер запису про право власності:34834115);

- рішення державного реєстратора Департаменту нотаріату (індексний номер: 21460033 від 20.05.2015) про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 354,2 кв.м, що знаходиться на технічному поверсі літ."Б" будинку №1 по вулиці Миколи Хвильового в місті Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 643428080000) за ТОВ "Стройиндустрия" (номер запису про право власності:9784510);

- рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Тарнавської Світлани Володимирівни (індексний номер: 25168120 від 09.10.2015) про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення з №VІІ по №ХV, загальною площею 385,1 кв.м, що знаходиться на технічному поверсі літ."Б" будинку №1 по вулиці Миколи Хвильового в місті Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 746319580000) за ТОВ "Стройиндустрия" (номер запису про право власності: 11539764);

- рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Демченко Марини Олександрівни (індексний номер: 23067660 від 22.07.2015) про державну реєстрацію права власності на квартиру №230, загальною площею 136 кв.м, що знаходиться в будинку №1 по вулиці Миколи Хвильового в місті Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 686150180000) за ТОВ "Стройиндустрия" (номер запису про право власності: 10511901).

2. Позовні вимоги аргументовані незаконністю передачі вказаних допоміжних приміщень у приватну власність відповідачам-1, 3, оскільки такі приміщення є спільною сумісною власністю всіх співвласників будинку №1 по вулиці Миколи Хвильового в місті Києві, що призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваних договорів недійсними та скасування оскаржуваних рішень, зокрема те, що спірні об`єкти нерухомого майна є саме допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку №1 по вулиці Миколи Хвильового у місті Києві , в яких розміщенні конструктивні елементи будинку, технічне обладнання будинку та забезпечують належне функціонування цього багатоквартирного будинку; спірне нерухоме майно за своєю правовою природою є окремими нежилими приміщеннями, а не допоміжними приміщеннями, які забезпечують належне функціонування цього жилого багатоквартирного будинку, а тому є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин; ОСББ не довело наявності його порушеного права та/або законного інтересу внаслідок укладання оспорюваних угод та прийняття оскаржуваних рішень державних реєстраторів, що є самостійною підставою для відмови в позові.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.

4.1. Апеляційний господарський суд вказав, що з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, спірні приміщення багатоквартирного житлового будинку № 1 по вулиці Миколи Хвильового в місті Києві призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, тобто є допоміжними (підсобними) приміщеннями, а відтак є спільним (загальним) майном мешканців будинку.

4.2. При цьому, апеляційний господарський суд вказав, що спірні приміщення є спільною сумісною власністю всіх мешканців будинку № 1 по вулиці Миколи Хвильового у місті Києві , а відтак вказав, що позивач обрав ефективний спосіб захисту прав співвласників багатоквартирного житлового будинку. Звідси дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу майнових прав від 09.07.2014, договору купівлі-продажу від 24.12.2019, а також визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів.

4.3. Також, суд апеляційної інстанції відхилив посилання про незалучення співвідповідачем у справі 28 Управління, вказавши, що останнє в договорі купівлі-продажу майнових прав від 09.07.2014 виступало забудовником об`єкта капітального будівництва, а предметом договору виступали майнові права, що відчужувалися ТОВ "ИССО" на користь ТОВ "Стройиндустрия", тобто визнання правочину недійсним в частині відчуження майнових прав на спірне нерухоме майно ніяким чином не впливає на права 28 Управління як забудовника.

4.4. Стосовно поданих відповідачами заяв про застосування наслідків спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції вказав, що з позовом ОСББ звернулося 13.07.2020, і у позовній заяві позивач зазначав, що про спірні рішення державних реєстраторів та договори купівлі-продажу йому стало відомо з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №200359981, №209433725 створені 14.02.2020 та 19.05.2020. Звідси, суд апеляційної інстанції відхилив заяви відповідачів про застосування позовної давності, вказавши, що на момент звернення з цим позовом до суду, трирічна позовна давність щодо заявлених ОСББ вимог не пропущена.

5. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Стройбудиндустрия" і ТОВ "Будінвестсервис" звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

6. Відповідач-1 у своїй касаційній скарзі посилається на те, що Північний апеляційний господарський суд при вирішенні спору неправильно застосував приписи Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо подібності правовідносин та не врахував висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 924/544/22.

6.1. Північний апеляційний господарський суд при вирішенні спору не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо обрання позивачем неправильного способу захисту, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суд від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постанові Великої Палати Верховного суду від 27.04.2023 у справі № 922/614/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20), постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 918/655/20.

6.2. Північний апеляційний господарський суд неправильно застосував положення статей 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) при розгляді спору про визнання оспорюваного правочину недійсним за заявою заінтересованої особи, без урахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 924/544/22.

6.3. Північний апеляційний господарський суд при вирішенні спору неправильно застосував положення статті 202 ЦК України та не врахував висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 203/2/19, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.05.2023 у справі № 915/715/16.

6.4. Також посилається на постанови Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17, від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 05.05.2020 у справі № 554/8004/16-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.

6.5. Північний апеляційний господарський суд при вирішенні спору неправильно застосував положення статей 256, 257, 261 ЦК України та не врахував висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 та постанові Верховного суду від 24.11.2021 у справі № 760/25506/17.

6.6. Посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

7. Доводи касаційної скарги відповідача-3, обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є аналогічними доводам касаційної скарги відповідача-1, зміст яких зазначений вище в пунктах 6-6.6 цієї ухвали.

8. ОСББ подало відзиви на касаційні скарги відповідачів-1, 3, в яких просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Позивач наголошує на необґрунтованості доводів касаційний скарг, а також вказує, що наведені скаржниками постанови Верховного Суду, ухвалені в неподібних до цієї справи правовідносинах.

9. Окрім того, 11.04.2024 від ТОВ "Стройиндустрия" до Касаційного господарського суду надійшли пояснення, які за своєю суттю є доповненням до касаційної скарги, та які Верховний Суд не може врахувати в силу положень частини 1 статті 298 ГПК України.

10. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційних скаргах підстави касаційного оскарження судових рішень, дослідивши наведені у скаргах доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами відповідачів-1,3 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 у цій справі з огляду на таке.

11. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

12. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

13. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

14. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

15. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

16. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

17. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

18. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилаються скаржники у касаційних скаргах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

19. Так, скаржники у касаційних скаргах посилаються на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду щодо конкретизації критеріїв "подібності правовідносин", викладених у згаданій вище постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, та висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 27.04.2023 у справі № 924/544/22, у якій також застосовано згаданий висновок Великої палати Верховного Суду щодо критеріїв "подібності правовідносин".

20. Водночас, зміст спірних правовідносин у справах № 233/2021/19 (спір про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі) та № 924/544/22 (спір про визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії)) переконливо свідчить про їх неподібність до правовідносин цієї справи № 910/10054/20, правовідносини в якій стосуються майна, яке за доводами позивача є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку.

21. Окрім того, посилаючись на неврахування судом апеляційної інстанції висновків у справах № 233/2021/19, № 924/544/22, скаржники лише цитують в касаційних скаргах витяг із постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 233/2021/19, проте не обґрунтовують в чому конкретно полягає невідповідність висновків суду апеляційної інстанції (з урахуванням змісту оскаржуваної постанови, в якій наявний аналіз як правовідносин справи, яка розглядається, так і правовідносин справ, на які посилалися відповідачі) висновкам Великої Палати Верховного Суду і Касаційного господарського суду.

22. Враховуючи здійснений судом апеляційної інстанції аналіз постанов, на які посилалися відповідачі, на предмет неподібності основного (змістового) критерію, скаржники, в свою чергу, в поданих касаційних скаргах не обґрунтовують наявність протиріч у підході апеляційного господарського суду до визначення критеріїв подібності правовідносин з наведеним вище підходом Верховного Суду. Окрім того, доводи касаційних скарг про врахування судом апеляційної інстанції висновків, які на думку скаржників викладені Верховним Судом у неподібних правовідносинах, не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

23. Звідси, посилання скаржників на постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 924/544/22, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

24. Стосовно доводів скаржників про неврахування висновків, наведених у постановах, про які йдеться у пункті 6.1 цієї ухвали, колегія суддів зазначає таке.

25. Так, предметом розгляду у справі № 183/1617/16 були вимоги про визнання неправомірним і скасування пункту рішення сільської ради про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акта на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, надану для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, витребування земельної ділянки та зобов`язати її повернути у власність держави, обґрунтовані незаконним розпорядженням землями лісового фонду.

26. У справі № 19/028-10/13 предметом розгляду були вимоги про скасування рішень міської ради про оформлення права власності, визнання недійсними договорів міни, визнання права власності та витребування майна з незаконного володіння на користь районної ради, обґрунтовані незаконною передачею у власність юридичної та фізичної осіб майна територіальних громад сіл.

27. У справі № 378/596/16-ц предметом розгляду були вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими, обґрунтовані наявністю одночасно двох орендарів на спірних земельних ділянках.

28. У справі № 916/1415/19 предметом розгляду були вимоги про визнання договорів іпотеки припиненими в силу приписів статті 17 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин у наведеній справі.

29. У справі № 922/614/19 предметом розгляду були вимоги про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та їх повернення у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру, обґрунтовані тим що оспорювані накази ГУ Держземагентства прийнято з порушенням статей 116, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, що призвело до незаконної передачі у користування земельних ділянок державної власності.

30. У справі № 914/2350/18 (914/608/20) у межах розгляду справи про банкрутство предметом розгляду були вимоги про визнання протиправними рішень про прийняття у власність з подальшою реалізацією рухомого і нерухомого майна, що є предметами іпотеки та застави, визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності, обґрунтовані тим, що вказане майно прийнято у власність банком у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника (в тому числі на задоволення вимог банка).

31. У справі № 911/3681/17 предметом розгляду були вимоги про визнання недійсним рішення сільради про передачу у власність фізичній особі для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, витребування на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру в Київській області з незаконного володіння товариства зазначеної земельної ділянки, обґрунтовані тим, що спірну земельну ділянку сільрада передала у власність для ведення особистого селянського господарства з перевищенням повноважень за рахунок земель державної власності, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства.

32. У справі № 910/6642/18 предметом розгляду були вимоги про визнання за позивачем права на споживання природного газу за договором у певному обсязі, обґрунтовані тим, що відповідачі не визнають за позивачем права на споживання газу у спірний період, вважаючи, що позивач здійснив несанкціонований відбір природного газу, внаслідок чого відповідач-2 вимагає від позивача оплату спожитого газу у подвійному розмірі.

33. Скаржники у своїх касаційних скаргах цитують витяги із наведених постанов, зміст яких у загальному зводиться до того, що захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України, а також, що неправильно обраний спосіб захисту у справі є самостійною підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позов незалежно від інших встановлених судом обставин.

34. Проте, наведений вище аналіз кожної із згаданих скаржниками справ, дає підстави для висновку, що фактичні обставини справ, предмети та підстави позовних вимог, матеріально-правове регулювання кардинально відрізняються від цієї справи, яка розглядається. Аналогічне стосується і тих постанов Верховного Суду, які скаржники згадують в рамках цитування витягів із наведених вище проаналізованих постанов, та щодо яких відсутні як обґрунтування подібності правовідносин, так і прямі посилання на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції цим постановам.

35. Водночас, зміст правовідносин у проаналізованих вище справах не стосується захисту прав співвласників багатоквартирного житлового будинку, а процитовані скаржниками висновки не стосуються специфіки захисту права спільної сумісної власності мешканців багатоквартирного будинку, а тому, доводи відповідачів про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у наведених постановах, з огляду на неподібність правовідносин у порівнюваних справах, визнаються безпідставними та відхиляються.

36. Що стосується посилання скаржників на постанову у справі № 918/655/20, Суд зазначає, що предметом у наведеній справі були вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку до міської ради і товариства про визнання недійсним розпорядження від 14.08.2008 № 1426-р міського голови міста Рівне в частині оформлення права власності на нежитлові приміщення, які, за доводами позивача у згаданій справі, є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку.

34.1. Суди у наведеній справі № 918/655/20 позовні вимоги задовольнили.

34.2. Верховний Суд своєю постановою від 18.02.2021 рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В основу своєї постанови Верховний Суд поклав висновок, зокрема, про те, що задоволення позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку про визнання недійсним розпорядження міського голови міста Рівне від 14.08.2008 № 1426-р (яке вже реалізовано шляхом проведення реєстрації прав на спірне нерухоме майно) в частині оформлення права власності на нежитлові приміщення за товариством не призвело б до відновлення володіння мешканців багатоквартирного будинку вказаним майном, а отже, зазначена вимога не є ефективним засобом захисту прав позивача в цій справі.

37. Звідси, зміст спірних правовідносин у згаданій скаржниками справі № 918/655/20 полягав у тому, що зі спільної власності мешканців багатоквартирного житлового будинку вибуло майно на підставі розпорядження міського голови, яке вже було реалізоване шляхом проведення реєстрації прав на спірне нерухоме майно, у зв`язку з чим Верховний Суд у своїй постанові від 18.02.2021 вказав на те, що оскарження такого розпорядження не призведе до поновлення прав мешканців. Водночас, у цій справі, яка розглядається, ОСББ оскаржує договори купівлі-продажу, які слугували підставою для реєстрації права власності, та саму державну реєстрацію права власності на спірні приміщення, що за висновками суду апеляційної інстанції поновить саме права мешканців багатоквартирного житлового будинку в частині захисту їх права спільної сумісної власності.

38. Таким чином спірні правовідносини, що склалися між сторонами спору у справі № 918/655/20 є очевидно неподібними тим, які мають місце у цій справі № 910/10054/20, оскільки різняться вони змістом (суттю) відносин, матеріально-правовим регулюванням, а також (що у цьому випадку важливо) об`єктом оскарження та предметом позовних вимог, адже ОСББ у цій справі № 910/10054/20 не оскаржувало рішення органу місцевого самоврядування, скасування якого не призвело б до поновлення прав співвласників багатоквартирного будинку.

39. Звідси посилання скаржників в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду у цій справі на постанову Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № 918/655/20 є безпідставними, а висновок суду касаційної інстанції із згаданої постанови - незастосовним до спірних правовідносин справи № 910/10054/20.

40. Стосовно доводів скаржників про які йдеться у пункті 6.2 цієї ухвали, Суд зазначає таке.

41. Як уже було зазначено вище, правовідносини у справі № 924/544/22 виникли із неподібних до цієї справи, яка розглядається, правовідносин (пункти 19-23 цієї ухвали). Так, зміст спірних правовідносин у справі № 924/544/22 зводився до оскарження позивачем договору уступки вимог прав та обов`язків інвестора у будівництві житлових будинків, стороною якого він не був, та який, за установленими судами обставинами, не порушує його майнових прав на приміщення в об`єкті інвестування, набуті ним в межах та на умовах іншого укладеного правочину. Разом з тим, як уже було наголошено, в межах розгляду цієї справи № 910/10054/20 суд апеляційної інстанції встановив наявність порушеного права спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного житлового будинку, у зв`язку із відчуженням за оскаржуваними договорами допоміжних приміщень, які є спільним майном багатоквартирного будинку, право на яке набувається особою разом із набуттям у власність квартири та/або нежитлового приміщення у житловому будинку, що свідчить про різний правовий режим спірного майна (майнові права та право спільної сумісної власності), та відповідно підстави заявлених позовних вимог та суб`єктний склад сторін.

42. За викладеного, правовідносини у справі № 924/544/22 не є подібними тим, що склалися між сторонами у справі № 910/10054/20, оскільки різняться вони підставами виникнення, суттю, складом учасників, характером спірних правовідносин, матеріально-правовим регулюванням та установленими фактичними обставинами справ.

43. Стосовно доводів скаржників щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, про які йдеться у пункті 6.3 цієї ухвали, Суд зазначає таке. Так, скаржники наголошують, що позивач просив визнати недійсним трьохсторонній договір купівлі-продажу майнових прав від 09.07.2014, проте не залучив у якості співвідповідача 28 Управління, яке виступало стороною цього правочину. Вказують, що суд апеляційної інстанції, відхиляючи відповідні доводи, не врахував висновки Верховного Суду.

44. Водночас, колегія суддів наголошує, що, у справі № 125/2157/19 предметом розгляду були вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, яке за доводами позивачки є спільним сумісним майном подружжя, а також про поділ спільного майна подружжя. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22.09.2022 змінила мотиви суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання оскаржуваних правочинів недійсними, вказавши, що належною підставою для відмови в такому позові є неефективність обраного способу захисту, оскільки у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції.

45. Наведене переконливо свідчить про неподібність правовідносин у справі № 125/2157/19 зі справою, яка розглядається, оскільки в цій справі спору з оскарження одним із подружжя договорів купівлі-продажу спільного сумісного майна з метою отримання компенсації вартості цього майна не виникало, а тому і не можна визнати релевантними висновки Великої Палати Верховного Суду, на які посилаються скаржники, до правовідносин цієї справи.

46. Аналогічне стосується і правовідносин у справі № 203/2/19, які стосувалися оскарження наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області про поновлення договору оренди землі, прийнятого всупереч положенням статті 33 Закону України "Про оренду землі", та які є очевидно неподібними до правовідносин цієї справи № 910/10054/20.

47. Стосовно посилань скаржників на справу № 915/715/16, Суд зазначає, що в наведеній справі розглядалися вимоги підприємства-боржника про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, укладених між іпотекодержателем та набувачем, а також вимоги про скасування державної реєстрації права власності набувача на це нерухоме майно.

45.1. Суди першої та апеляційної інстанції у наведеній справі позов задовольнили, посилаючись на те, що майно вибуло з власності боржника у період дії заборони на відчуження майна та без згоди комітету кредиторів боржника.

45.2. Верховний Суд своєю постановою від 11.05.2023, на яку посилаються скаржники, рішення судів попередніх інстанцій скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог, вказуючи, зокрема, на те, що не було залучено співвідповідачем продавця нерухомого майна за спірними договорами, а також на обрання неефективного способу захисту.

48. Водночас в цій справі № 910/10054/20 предметом оскаржуваного договору купівлі-продажу від 09.07.2014 виступали майнові права на нерухоме майно, продавець та покупець яких залучені відповідачами. Разом з тим, впливу на безпосередні права 28 Управління як забудовника нерухомого майна в цій справі, на відміну від справи № 915/715/16, у якій співвідповідачем не залучено безпосереднього продавця майна, установлено не було, а відтак відсутні підстави стверджувати про подібність правовідносин у порівнюваних справах, оскільки різняться вони установленими фактичними обставинами, характером спірних правовідносин, складом учасників, змістом їх прав та обов`язків.

49. Таким чином, як і у випадку зі справами № 125/2157/19, № 203/2/19, правовідносини у справі № 915/715/16 також не є подібними до цієї справи, яка розглядається, а тому посилання скаржників на постанови у справах № 125/2157/19, № 203/2/19, № 915/715/16 в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є безпідставними та відхиляються.

50. Стосовно згаданих скаржником постанов Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (спір за первісним позовом про стягнення помилково перерахованих грошових коштів, за зустрічним позовом - про визнання договору підряду укладеним), від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (спір про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування запису про право власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння), від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (спір про визнання незаконними дій засновників юридичної особи, пов`язаних із внесенням змін до статуту; стягнення із засновників юридичної особи моральної шкоди; відміну статуту юридичної особи та стягнення з неї моральної шкоди, в якому вирішувалося питання юрисдикції), від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (спір про стягнення солідарно з відповідачів страхового відшкодування за завдану шкоду), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (спір про визнання права на отримання відшкодування за вкладом та зобов`язання Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подати додаткову інформацію про включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (спір за позовом іпотекодавця про визнання протиправним і скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно (однокімнатну квартиру) та стягнення збитків), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (також спір за позовом іпотекодавця з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій товариства і приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за ним), від 05.05.2020 у справі № 554/8004/16-ц (спір за позовом іпотекодержателя про зняття арешту з майна, переданого в іпотеку), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (спір про визнання незаконним та скасування рішення про передачу земельної ділянки в оренду), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (спір про визнання протиправним і скасування розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації), то вони колегією суддів відхиляються, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними в істотних аспектах зі справою, що розглядається (зокрема, в проаналізованому вище аспекті складу учасників цього спору, їх прав та обов`язків, а також обраного позивачем способу захисту прав співвласників багатоквартирного житлового будинку), а висновки щодо необхідності застосування ефективного способу захисту, встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позовних вимог сформовані з урахуванням конкретних обставин кожної справи та змісту правовідносин, які є відмінними від правовідносин сторін у цій справі.

51. Відносно доводів скаржників в частині незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо застосування статей 256, 257, 261 ЦК України, колегія суддів зазначає, що ці висновки обумовлені тим, що відповідачі не довели, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач міг дізнатися про порушення прав співвласників багатоквартирного будинку внаслідок укладення договорів купівлі-продажу та прийняття спірних рішень державних реєстраторів раніше ніж отримав довідки із відповідних державних реєстрів. Більше того, відповідачі також не довели, а суди не встановили наявність у співвласників можливості дізнатися, чи їх обізнаність про наявність оскаржуваних договорів та рішень раніше, ніж про це зазначено в позові. Натомість, установлені у справах № 907/50/16, № 760/25506/17 (на які посилаються скаржники) обставини свідчать про те, що позивачі звернулися з позовами в наведених справах з пропуском позовної давності ураховуючи момент, з якого в них була об`єктивна можливість дізнатися про своє порушене право та про особу, яка його порушила. Звідси, посилання скаржників на висновки суду касаційної інстанції у справах № 907/50/16, № 760/25506/17 визнаються нерелевантними та відхиляються, позаяк фактичні обставини цих справ в частині визначення початку перебігу позовної давності кардинально різняться і саме відмінність таких обставин обумовлює застосування статей 256, 257, 261 ЦК України.

52. Колегія суддів також зазначає, що протилежних висновків Верховного Суду щодо початку визначення моменту перебігу позовної давності за позовами об`єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції у цій справі скаржники не наводять, а відтак доводи касаційних скарг в цій частині не можна визнати належно обґрунтованими з урахуванням визначеної підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

53. Відхиляються також посилання скаржників на постанови Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц (визначення початку перебігу позовної давності з моменту, коли про порушене право дізнався позивач), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (позовна давність не аналізувалася), від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12 (позовна давність не аналізувалася), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (визначення у спорі за позовом прокурора в інтересах держави початку перебігу позовної давності з моменту, коли про порушене право дізнався позивач), від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (визначення початку перебігу позовної давності з моменту вибуття майна із власності або користування), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (визначення початку перебігу позовної давності з моменту вибуття майна із власності або користування) щодо висновків про те, що сплив позовної давності за вимогами є підставою для відмови в позові у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, оскільки, як уже було зазначено вище, пропуск позивачем загальної позовної давності в цій справі не встановлено, відтак і не аналізувалася судами поважність причин пропуску позовної давності. Водночас, наведені висновки Верховного Суду сформовані з урахуванням конкретних обставин кожної справи щодо моменту обізнаності особи, яка звернулася за захистом своїх прав, про їх порушення чи особу, яка їх порушує, та змісту спірних правовідносин, які є відмінними від правовідносин сторін у цій справі, що свідчить про неподібність правовідносин та спростовує підставність посилань скаржників на них в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

54. Висновків суду апеляційної інстанції в частині визначення статусу спірних нежитлових приміщень як допоміжних скаржники в межах обраної ними підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не спростовують.

55. Підсумовуючи все зазначене колегія суддів звертає увагу скаржників на тому, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що судом апеляційної інстанції постанова ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених статтею 287 ГПК України, а тому вказане (відповідно) не дає Верховного Суду підстав для розгляду поданих скарг по суті.

56. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

57. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

58. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 910/10054/20 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами відповідачів-1,3 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 у цій справі.

59. Інші доводи касаційних скарг підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвестсервис" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 у справі № 910/10054/20.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Є. В. Краснов

С. К. Могил