Ухвала

від 01.05.2024 по справі 910/10566/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10566/23

Касаційний господарський суд у складі судді Верховного Суду Мамалуя О. О.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024

у складі колегії суддів: Агрикова О. В. - головуючий, Козир Т. П., Мальченко А. О.

та на рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2023

суддя: Курдельчук І. Д.

у справі № 910/10566/23

за позовом публічного акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк"

до публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь",

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 17 000 грн та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 та на рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/10566/23.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до приписів пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України визначено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

З огляду на зміст наведених вище вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:

пункт 1 - посилання на норму права, яка, на думку скаржника, була неправильно застосована/порушена судом, та обґрунтування, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права, з обґрунтуванням подібності правовідносин, в яких Верховний Суд сформував такий висновок, з правовідносинами у конкретній справі;

пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;

пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній. Скаржник має чітко вказати, яку саме норму права суди першої та (або) апеляційної інстанцій порушили/застосували неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах першій, третій статті 310 цього Кодексу. Якщо скаржник вважає, що суди порушили норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

У касаційній скарзі у розділі «Правове обгрунтування підстав касаційного оскарження», скаржник посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує про неправильне застосування судами ст. ст. 36, 52, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах. Вказане свідчить що підставою касаційного оскарження скаржник визначив п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

При цьому, скаржник також посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема п. п. 1, 2, 4 ст. 269 ГПК України та підпунктів "в" п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України, ч. 1 ст. 316 ГПК України, п. 2 ч. 1 ст. 267 ГПК України, без врахування вказівок Верховного Суду, викладеного в постановах у інших судових справах.

Проте скарга в частині обґрунтування порушення судами попередніх інстанцій норми процесуального права не містить посилання на відповідний пункт частини 2 статті 287 ГПК України.

Посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки викладені у постановах Верховного Суду та цитування окремих приписів статей 287 та 310 ГПК України не формують чітких підстав касаційного оскарження судових рішень, а також не можуть автоматично ототожнюватись Судом з власної ініціативи як підстава для касаційного оскарження без прямої вказівки на це скаржника, зокрема, щодо порушення норм процесуального права.

Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін.

З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки при поданні касаційної скарги в частині посилання на порушення судами попередніх інстанцій норми процесуального права, зі змісту касаційної скарги не можливо однозначно визначити підставу касаційного оскарження судових рішень, на якій подається касаційна скарга.

Відповідно до частини третьої статті 290 ГПК України касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.

Відповідно до частин першої та третьої статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно з частиною першою статті 58 ГПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так і іншими особами, як представниками юридичної особи.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

З матеріалів касаційної скарги, яка подана до Верховного Суду через систему "Електронний суд", убачається, що вона сформована та підписана від імені Фонду гарантування вкладів фізичних осіб представником - ОСОБА_2

До касаційної скарги додано довіреність від 18.10.2023 (сформовану в системі "Електронний суд") в порядку передоручення, згідно якої керівник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_3 уповноважує ОСОБА_1 представляти інтереси Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи. Довіреність видана з правом передоручення іншим особам.

Також до скарги додано довіреність від 18.10.2023 (сформовану в системі "Електронний суд") в порядку передоручення, згідно з якої ОСОБА_1 на підставі довіреності від 18.10.2023 уповноважує ОСОБА_2 представляти інтереси Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи. Довіреність видана без права передоручення іншим особам.

Водночас довіреності від 18.10.2023, долучені до матеріалів касаційної скарги на підтвердження наявності у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 представляти інтереси Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судах України, не містять інформації про те, що вказані особи мають статус адвоката, а матеріали, долучені до касаційної скарги, не містять доказів права цих осіб діяти від юридичної особи скаржника в порядку самопредставництва у розумінні частини третьої статті 56 ГПК України.

Разом з тим матеріали цієї справи у суду касаційної інстанції відсутні, а тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити наявність у матеріалах справи документів на підтвердження повноважень зазначених осіб на представництво інтересів скаржника.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що скаргу подано без додержання вимог, передбачених частиною третьою статті 290 ГПК України, що є підставою для залишення касаційної скарги без руху.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме:

- виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та уточнити підставу касаційного оскарження визначену відповідним пунктом/пунктами частини другої статті 287 ГПК України, чітко вказати пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як підставу (підстави) для касаційного оскарження судового рішення в частині посилання скаржником на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо неврахування висновків викладених у постановах Верховного Суду.

- виконати вимоги частини третьої статті 290 ГПК України та надати суду докази, які підтверджують повноваження на здійснення самопредставництва (закон, статут, положення, трудовий договір (контракт) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Фонду гарантування вкладів фізичних осіб станом на час звернення з цією касаційної скаргою або документи на підтвердження повноважень у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підписання та подання касаційної скарги як адвокатом (ордер, договір про надання правової допомоги).

Керуючись статтями 174, 233, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 та на рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/10566/23 залишити без руху.

2. Надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Роз`яснити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що в разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто скаржнику без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Верховного Суду О. О. Мамалуй