Рішення

від 22.04.2024 по справі 759/2070/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2070/24

пр. № 2/759/2073/24

22 квітня 2024 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Єросової І.Ю.,

при секретарі судових засідань Шило М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВ Строй» (01103, м.Київ, вул.Кіквідзе, 13) про припинення трудових відносин,

ВСТАНОВИВ:

29.01.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом у якому просить припинити трудові відносини з ТОВ «ВВ Строй», а також стягнути судові витрати.Заявлені вимоги обґрунтовані укладенням між відповідачем та позивачем безстрокового трудового договору за яким останній був призначений на посаду директора з моменту створення господарського товариства. 21.01.2024 позивач вирішив звільнитися на підставі пункту першого частини першої статті 36 КЗпП України про що написав відповідні заяви.Однак до теперішнього часу ні відповідачем, ні засновниками ТОВ «ВВ СТРОЙ» не розглянуто питання про припинення трудових відносин з позивачем та не здійснено жодних дій направлених на врегулювання трудових прав позивача, що стало підставою для звернення до суду із позовом.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01.02.2024 р. позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19.02.2024 р. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, відзиву не надав.Відповідач не скористався правом подачі відзиву.

Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить наступного висновку.

Судом встановлено, що 24.07.2006 р. проведено державну реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВ СТРОЙ», засновниками якої значаться ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а керівником юридичної особи - ОСОБА_1 .

Своєю заявою від 20.12.2023 р. адресованою Загальним зборам ТОВ «ВВ СТРОЙ», засновникам ТОВ «ВВ СТРОЙ» ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просить звільнити його 21.01.2024 р. з посади директора ТОВ «ВВ СТРОЙ» на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП.

Окрім того, 21.12.2023 р. позивачем направлено адресовану засновнику ТОВ «ВВ СТРОЙ»: ОСОБА_2 вимогу про скликання загальних зборів учасників цінним листом з описом вкладення № 0314605577592.

Згідно трекінгу Укрпошти цінний лист з описом вкладення № 0314605577592 направлений позивачем 21.12.2023, повернувся до точки відправлення у зв`язку із не врученням із інших причин.

21.12.2023 р. позивач направив (на іншу відому адресу) адресовану засновнику ТОВ «ВВ СТРОЙ»: ОСОБА_2 вимогу про скликання загальних зборів учасників цінним листом з описом вкладення №0314605577584.

Згідно трекінгу Укрпошти цінний лист з описом вкладення № 0314605577584 направлений позивачем 21.12.2023, повернувся до точки відправлення у зв`язку із не врученням із інших причин.

21.12.2023 р. позивач направив адресовану засновнику ТОВ «ВВ СТРОЙ»: ОСОБА_4 вимогу про скликання загальних зборів учасників цінним листом з описом вкладення № 0314605577622.

Згідно трекінгу Укрпошти цінний лист з описом вкладення № 0314605577622 направлений позивачем 21.12.2023, повернувся до точки відправлення у зв`язку із не врученням із інших причин.

21.12.2023 р. позивач направив (на іншу відому адресу) адресовану засновнику ТОВ «ВВ СТРОЙ»: ОСОБА_4 вимогу про скликання загальних зборів учасників цінним листом з описом вкладення № 0314605577606.

Згідно трекінгу Укрпошти цінний лист з описом вкладення № 0314605577606 направлений позивачем 21.12.2023, повернувся до точки відправлення у зв`язку із не врученням із інших причин.

Доказів про вчинення засновниками ТОВ «ВВ СТРОЙ» дій щодо припинення трудових відносин із позивачем суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України).

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається із відомостей Пенсійного фонду України щодо застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ОСОБА_1 не здійснювалося нарахування заробітної плати та не сплачувались страхові внески від ТОВ «ВВ СТРОЙ», однак такий факт не може вказувати на відсутність існування трудоваих правовідносин між сторонами.

Частиною 1 ст. 145 Цивільного кодексу України педбачено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» до компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Відповідно до ст. 39 Закону виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва.

Повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим.

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даною норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. N 14-рп/2004, від 16.10.2007 р. N 8-рп/2007, та від 29.01.2008 р. N 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Верховний Суд у своїх постанові від 03.07.2019 р. по справі N 520/11437/16-ц (провадження N 61-11763св18), розглядаючи спір про звільнення з посади директора товариства та зобов`язання вчинити певні дії, зазначив, що свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.12.2019 р. у справі N 758/1861/18 (провадження N 61-49113св18) зазначено, що особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими".

Аналогічної позиції дотримався Верховний Суд у Постанові від 17.03.2021 р. у справі N 761/40378/18 (провадження N 61-18255св19).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП, підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Надані позивачем докази свідчать про те, що на наразі трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак відповідна процедура звільнення директора товариства не проведена. Позивач позбавлений можливості припинити трудовий договір в інший спосіб, окрім звернення до суду, оскільки заяви про звільнення за угодою сторін залишено без реагування. З метою відновлення права на працю суд вважає за можливе визнати припиненими трудові відносини позивача з ТОВ «ВВ СТРОЙ».

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року N 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року N 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про відшкодування витрат на правову допомогу суд враховує позицію Верховного суду, викладену у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20). Відповідно до якої необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У підтвердження понесених стороною витрат на правничу допомогу суду надано надано лише ордер на надання такої допомоги.Враховуючи, що представником позивача не надано доказів здійснення фактичної оплати витрат на правову допомогу (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки), відтак у стягненні витрат на правову допомогу слід відмовити.

Окрім того, суд роз`яснює, що відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України, такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Керуючись ст.43 Конституцією України, ст.145 ЦК України, ст. 21, 36, 115, 116, 117 КЗпП, ст. 4, 11,12, 13,76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 279, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВ Строй» (01103, м.Київ, вул.Кіквідзе, 13) про припинення трудових відносин, задовольнити.

Припинити трудові відносини ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВ СТРОЙ» (ЄДРПОУ 34479636).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя І.Ю. Єросова