Постанова

від 22.04.2024 по справі 201/6312/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 201/6312/16

провадження № 51-6480км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

представника потерпілого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора

ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2023 рокута потерпілого ОСОБА_6 на вирок Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 28 вересня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2023 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше не судимого

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 355 Кримінального кодексу України (далі - КК),

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2022 року ОСОБА_9 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 355 КК, та виправдано у зв`язку з не доведенням, що вчинено кримінальні правопорушення, в яких він обвинувачується.

Під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції 14 червня 2019 року прокурор змінив обвинувачення стосовно ОСОБА_9 у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 189 КК щодо потерпілого ОСОБА_10 і кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 355 КК, як примушування потерпілого до виконання цивільно-правових зобов`язань, тобто вимога виконати цивільно-правове зобов`язання з погрозою насильства над потерпілим та знищення його майна, за відсутності ознак вимагання.

Потерпілий ОСОБА_10 не погодився новим обвинувачення стосовно ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 355 КК, та користуючись своїм правом, підтримав обвинувачення у раніше пред`явленому обсязі за ч. 2 ст. 189 КК, а саме у вимаганні права на майно, вчинене повторно, з погрозою обмеження прав та свобод потерпілого.

Згідно обвинувачення підтриманого потерпілим, ОСОБА_9 27 листопада 2012 року, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 у денний час доби, діючи умисно, погрожуючи обмеженням свободи та тюремним ув`язненням вимагав від ОСОБА_6 передачі корпоративних прав на належні йому підприємства: ПП «Пектораль» (код ЄДРПОУ 30648429), ТОВ «Пектораль-Агро» (код ЄДРПОУ 37683041) та ТОВ «Крила Таврії» (код ЄДРПОУ 31337942), засновником яких був останній.

Висловлені погрози потерпілим сприймались реально, оскільки з 07 серпня 2012 року слідчим відділом Державної податкової служби у Чернівецькій області (на даний час Головне управління Державної фіскальної служби у Чернівецької області) щодо нього здійснювалось досудове розслідування за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. В рамках досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, 19.09.2012 ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та поміщено до Чернівецького слідчого ізолятора ВДПтС у Чернівецькій області. При цьому ОСОБА_6 був обізнаний про те, що начальник Державної податкової служби у Чернівецькій області ОСОБА_11 , під контролем якого розслідувалося це кримінальне провадження, давно знайомий із ОСОБА_12 (батьком ОСОБА_9 ), з яким вони разом працювали на керівних посадах у правоохоронних органах в Херсонській області та перебувають у дружніх стосунках.

У подальшому, 27 листопада 2012 року перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_9 , діючи умисно, з метою отримання корпоративних прав на підприємства: ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії», які належали ОСОБА_6 , сказав останньому, що він не пожалкує 200-300 тисяч доларів США щоб «посадити того у тюрму», якщо він не відступить йому корпоративні права на вищевказані підприємства.

Того ж дня, у денний час доби ОСОБА_6 на мобільний телефон подзвонила його дружина ОСОБА_13 та повідомила, що офіс приватного підприємства «Пектораль» за адресою: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Менжиньске захопили невідомі особи, які назвались охоронною нових власників підприємства та наказали всім співробітникам покинути свої робочі міста.

Під тиском вказаних обставин ОСОБА_6 наказав своїй дружині ОСОБА_13 взяти статутні документи і печатки підприємств ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії» та привезти до м. Дніпропетровська для документального оформлення переуступки корпоративних прав на них на користь ОСОБА_9 .

У подальшому, 27.11.2012 у вечірній період доби, з метою доведення свого злочинного умислу до кінця, ОСОБА_9 запросив ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 до офісу приватного нотаріуса ОСОБА_14 , де шляхом психологічного тиску змусив ОСОБА_6 відступити корпоративні права належних йому підприємств ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії» на свою користь, шляхом підписання договорів купівлі-продажу корпоративних прав на вказані підприємства.

Зазначеними діями ОСОБА_9 позбавив ОСОБА_6 права вести фінансово-господарську діяльність, володіти та розпоряджатися належними йому ПП «Пектораль» (код ЄДРПОУ 30648429), ТОВ «Пектораль-Агро» (код ЄДРПОУ 37683041) та ТОВ «Крила Таврії» (код ЄДРПОУ 31337942).

Згідно обвинуваченню підтриманого прокурором за ч. 1 ст. 355 КК, улистопаді 2012 року більш точну дату, час та місце не встановлено, між підконтрольним ОСОБА_9 ТОВ «АПК Дніпроагро» та ПАТ «Промінвестбанк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги кредитних зобов`язань ТОВ «Пектораль-Агро» (код ЄДРПОУ 37683041), ТОВ «Крила Таврії» (код ЄДРПОУ 31337942) та ПП «Пектораль» код ЄДРПОУ 30648429, що належали ОСОБА_6 .

У подальшому, більш точну дату, час та місце досудовим слідством не встановлено, ОСОБА_9 висунув ОСОБА_6 вимогу щодо погашення вказаної кредитної заборгованості ТОВ «Пектораль-Агро», ТОВ «Крила-Таврії» та ПП «Пектораль» або передачі йому корпоративних прав на вказані підприємства.

Так, 27 листопада 2012 року, перебуваючи за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 20 у денний час доби ОСОБА_9 , діючи умисно, погрожуючи обмеженням свободи, тюремним ув`язненням та знищенням майна підприємства, вимагав від ОСОБА_6 , передачі корпоративних прав на належні йому підприємства: ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії», засновником яких був останній.

Висловлені погрози потерпілим сприймались реально, оскільки з 07 серпня

2012 року слідчим відділом Державної податкової служби у Чернівецькій області (на даний час Головне управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області) щодо нього здійснювалось досудове розслідування за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. В рамках досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 19 вересня 2012 року ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та поміщено до Чернівецького слідчого ізолятора ВДПтС у Чернівецькій області. При цьому ОСОБА_6 був обізнаний про те, що начальник Державної податкової служби У Чернівецькій області ОСОБА_11 , під контролем якого розслідується дане кримінальне провадження, давно знайомий із ОСОБА_12 (батьком ОСОБА_9 ), з яким вони разом працювали на керівних посадах у правоохоронних органах в Херсонскій області та перебувають у дружніх стосунках.

У подальшому, 27 листопада 2012 року перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_9 , діючи умисно, з метою отримання корпоративних прав на підприємства: ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії», які належали ОСОБА_6 , сказав останньому, що не пожалкує 200-300 тисяч доларів США щоб «посадити того у тюрму», якщо він не відступить йому корпоративні права на вищевказані підприємства.

Того ж дня, у денний час доби ОСОБА_6 на мобільний телефон подзвонила його дружина ОСОБА_13 та повідомила, що офіс приватного підприємства «Пектораль» за адресою: АДРЕСА_3 , захопили невідомі особи, які назвались охороною нових власників підприємства та наказали всім співробітникам покинути свої робочі місця, а відтак потерпілий розумів ризик знищення майна підприємств.

Під тиском вказаних обставин, ОСОБА_6 наказав своїй дружині ОСОБА_13 взяти статутні документи і печатки підприємств ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії» та привезти до м. Дніпропетровська для документального оформлення переуступки корпоративних прав на них на користь ОСОБА_9 .

У подальшому, 27 листопада 2012 року у вечірній період доби, з метою доведення свого злочинного умислу до кінця, ОСОБА_9 запросив ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 до офісу приватного нотаріуса ОСОБА_14 , де шляхом психологічного тиску змусив ОСОБА_6 відступити корпоративні права належних йому підприємств ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії» на свою користь шляхом підписання договорів купівлі-продажу корпоративних прав на вказані підприємства.

Зазначеними діями ОСОБА_9 , шляхом здійснення психологічного тиску, примусив ОСОБА_6 до виконання перед ним кредитних зобов`язань ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Тарії» шляхом відступу на його користь корпоративних прав на вказані підприємства.

На думку прокурора вказаними діями ОСОБА_9 вчинив кримінальний проступок, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 355 КК, а саме, примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань, тобто вимога виконати цивільно-правове зобов`язання з погрозою насильства над потерпілим та знищення його майна, за відсутності ознак вимагання.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 24 липня 2023 року виправдувальний вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, і заперечення

на касаційну скаргу потерпілого

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону, неповнотою судового розгляду, проведеного судом апеляційної інстанції, і невідповідністю висновків цього суду фактичним обставинам кримінального провадження та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На думку прокурора, апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження не дотримався положень статей 2, 94, 370, 374, 409-412, 418, 419 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призвело до прийняття незаконного рішення.

Представник публічного обвинувачення посилається на те, що апеляційний суд, усупереч вимогам ст. 419 КПК, належним чином не перевірив усіх доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, не проаналізував і не дав оцінку доказам у справі. Ухвала суду не містить належних та достатніх мотивів прийнятого рішення з посиланням на докази у справі.

В апеляційній скарзі прокурор ставив питання про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, у зв`язку з чим відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК було заявлено клопотання про повторний допит потерпілого, обвинуваченого та свідків із посиланням на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки всім доказам, однак апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання.

Поряд з іншими доводами апеляційний суд не надав належної оцінки й доводам апеляційної скарги в частині виділення Жовтневим районним судом

м. Дніпропетровська 08 листопада та 06 грудня 2019 року матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 189 і ч. 1 ст. 355 КК, водночас не дослідив долученої ухвали Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року (справа №208/6312/16), якою встановлено незаконність такого виділення.

Також суди попередніх інстанцій, порушуючи ст. 374 КПК, не прийняли рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження та долі речових доказів і процесуальних витрат.

У касаційній скарзі потерпілий просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону, неповнотою судового розгляду і невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. У мотивувальній частині скарги він вказує, що на його думку суди також неправильно застосовали норми матеріального права.

Стверджує, що суд першої інстанції: не забезпечив його права бути присутнім під час підготовчого судового засідання; був упередженим у ході розгляду справи, і тому він неодноразово подавав заяви про відвід судді та скаргу до Вищої ради правосуддя; безпідставно провів допит обвинуваченого ОСОБА_9 без його участі та позбавив його права подати цивільний позов. У свою чергу апеляційний суд не звернув уваги на вказані порушення і не дав на них відповіді.

Крім цього, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували доказів, які мають істотне значення, а саме показань потерпілого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 та ОСОБА_17 , про що також вказував і в апеляційній скарзі представник потерпілого. Вважає, що апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що суд першої інстанції виклав обставини справи, водночас не надав їм правової оцінки з погляду правовідносин сторін, у висновках суду відсутні логічно пов`язані міркування, з яких випливає висновок суду, не вказано, чому суд відкидає доказів сторін кожен окремо та в їх сукупності. На переконання потерпілого, хибним є висновок суду про існування законних підстав в ОСОБА_9 вимагати особисто від ОСОБА_6 виконання господарських зобов`язань, що виникли в юридичних осіб.

У своїх запереченнях на касаційні скарги прокурора та потерпілого захисник виправданого вважає, що доводи потерпілого і прокурора, викладені в касаційних скаргах, є необґрунтованими, просить скарги відхилити, а рішення місцевого та апеляційного судів залишити без зміни.

На думку захисника, доводи потерпілого та прокурора є аналогічними доводам апеляційних скарг представників потерпілого і публічного обвинувачення, суд апеляційної інстанції перевірив їх та дав їм належну правову оцінку.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала свою касаційну скаргу та скаргу потерпілого в частині, що не суперечить її доводам.

Потерпілий і представник підтримали касаційну скаргу потерпілого та скаргу прокурора в частині, яка узгоджується з його доводами.

Захисник просив відмовити в задоволенні касаційних скарг представника публічного обвинувачення та потерпілого і залишити без зміни рішення судів попередніх інстанцій. Підтримав подані на касаційні скарги заперечення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, потерпілого, його представника, думку захисника, а також перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи касаційних скарг, заперечення на касаційні скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги представника публічного обвинувачення та потерпілого не підлягають задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та достовірності доказів, як про це ставлять питання в касаційних скаргах представник публічного обвинувачення і потерпілий.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За приписами ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду під час оцінки доказів слід керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом.

У достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не означає, що в його достовірності взагалі немає сумнівів, а означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.

За правилами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

У випадку, коли потерпілий наполягає на раніше висунутому обвинуваченні, яке змінив прокурор, такі обов`язки покладаються на потерпілого.

Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів у вироку є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд згідно зі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази в кримінальному провадженні, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Свій висновок про доведеність того, що ОСОБА_9 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 355 КК, суд зробив на підставі показань обвинуваченого, свідків, потерпілого та аналізу фактичних даних, які містяться в документах і висновках експертів.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами представників публічного обвинувачення (з доповненнями) та потерпілого, дійшов обґрунтованого висновку, що викладені в них доводи про безпідставне виправдання ОСОБА_9 є необґрунтованими, а виправдувальний вирок - законним і мотивованим.

Зокрема, апеляційний суд, перевіривши обґрунтованість доводів апелянтів щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження стосовно ОСОБА_9 , та у своєму рішенні навів докладні мотиви спростування цих доводів. Водночас суд зазначив, що, виправдовуючи останнього, місцевий суд зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення, і доводів потерпілого.

Оцінюючи правомірність ухвали суду апеляційної інстанції з точки зору дотримання процесуального закону, на чому наголошують прокурор і потерпілий у касаційних скаргах, колегія суддів уважає, що, розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Повторне недослідження апеляційним судом у порядку ст. 404 цього Кодексу доказів на що скаржиться прокурор, не вплинуло на правильність висновків апеляційного суду, а отже, застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК засаді безпосередності судового розгляду. Таким чином, доводи в частині недотримання апеляційним судом положень ст. 404 КПК не є слушними.

Стосовно доводів прокурора про те, що апеляційний суд не дав належної оцінки доводам апеляційної скарги в частині виділення Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 08 листопада та 06 грудня 2019 року матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 189 і ч. 1 ст. 355 КК та не дослідив долучену прокурором ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 червня

2021 року, якою встановлено незаконність такого виділення (т. 24, а.с. 14-18).

Як видно з матеріалів кримінального провадження (т. 9, а.с. 2-22, 30-36), ухвалами від 08 листопада та 06 грудня 2019 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська виділив з матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_18 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК, та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 3 ст. 206-2, ч. 1 ст. 355 КК, в окреме провадження матеріали щодо останнього за обвинуваченням його у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 355 КК за епізодом скоєння дій стосовно потерпілого ОСОБА_6 .Тим самим суд задовольнив клопотання сторони захисту, проти якого не заперечував прокурор.

Мотивами прийняття такого рішення було те, що виділення матеріалів за вказаним епізодом не вплине на повноту судового розгляду як цього епізоду, так і епізодів стосовно інших потерпілих, оскільки вони стосуються різних дій, учинених у різний час щодо різних осіб, які не пов`язані між собою.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 20 грудня 2019 року закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_18 та ОСОБА_9 за ч. 2

ст. 189 КК у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення щодо заволодіння ОСОБА_9 правами на ТОВ «Центрторг-Агро», ТОВ «Прогрес-Агро» та ФГ «Сади Присамар`я», потерпілими у якому є ОСОБА_19 і ОСОБА_20 .

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 15 червня 2021 року скасував ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2019 року.

Таким чином, ухвала апеляційного суду від 15 червня 2021 року, на яку посилається прокурор, стосується законності закриття місцевим судом кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення стосовно

ОСОБА_18 й ОСОБА_9 за іншим епізодом, потерпілими за яким є

ОСОБА_19 і ОСОБА_20 , а не законності виділення матеріалів.

Недослідження апеляційним судом цієї ухвали не є порушенням, яке вплинуло або могло вплинути на законність прийнятого апеляційним судом рішення у кримінальному провадженні, в якому потерпілим є інша особа ( ОСОБА_6 ).

Посилання прокурора на те, що цим рішенням підтверджується незаконність виділення судом матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_9 за епізодом вчинення дій стосовно потерпілого ОСОБА_6 , Суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки прокурор не наводить будь-яких доводів, яким чином таке виділення вплинуло або могло вплинути на доведеність винуватості ОСОБА_9 у справі, яка є предметом перевірки.

Крім цього, у касаційній скарзі прокурор не наводить аргументів, яким чином дослідження апеляційним судом ухвали від 15 червня 2021 року могло вплинути на результати апеляційного розгляду і взагалі на доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 355 КК.

Стосовно доводів прокурора про неприйняття судом першої інстанцій рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, долі речових доказів та процесуальних витрат усупереч ст. 374 КПК

Колегія суддів не бере вказані доводи до уваги, оскільки касатор не обґрунтовує, яким чином неприйняття рішення щодо цього питання вплинуло чи могло вплинути на доведеність винуватості ОСОБА_9 і законність ухвалених судових рішень у кримінальному провадженні та чому ці питання неможливо вирішити згідно зі статтями 537-539 КПК в порядку виконання вироку.

Щодо доводів про залишення судом поза увагою показань потерпілого

ОСОБА_6 в частині «суб`єктивного сприйняття погроз як реальних»

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд оцінив зазначені показання потерпілого в сукупності з іншими доказами. Водночас дійшов переконання, що показань потерпілого та вказаних ним свідків недостатньо для висновку про те, що під час підписання договорів відступлення корпоративних прав ОСОБА_6 діяв під примусом ОСОБА_9 і що обвинувачений йому погрожував обмеженням волі, тюремним ув`язненням та знищенням майна підприємств, які належать потерпілому.

Щодо неврахування судом показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 та ОСОБА_17 , а також висновків судової-психолого-почеркознавчої експертизи.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суди дали оцінку вказаним показанням свідків у сукупності з іншими доказами і водночас дійшли висновків про те, що на адресу потерпілого не висловлювалися погрози.

Зокрема, суд зазначив, що, вирішуючи питання про те чи висував ОСОБА_9 вимогу передати корпоративні права на ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль Агро» та ТОВ «Крила Таврії», із погрозою застосувати насильство над потерпілим та знищити його майно, суд оцінив показання ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_21 і ОСОБА_22 , які стверджували, що жодних погроз чи примусу не було,

а ОСОБА_6 підписував документи добровільно.

Також суд оцінив показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_17 та ОСОБА_16 , які є пов`язаними з потерпілим особами і стверджували про чинення тиску на потерпілого тією чи іншою мірою.

Водночас суд оцінив показання вказаних вище осіб у сукупності з письмовими матеріалами кримінального провадження і встановив таке.

З показань потерпілого ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_9 погрожував йому обмеженням волі, тюремним ув`язненням та знищенням майна підприємств, які йому належать, чинив на нього тиск і змусив його відступити корпоративні права на належні йому підприємства, при цьому вказував, що основні засоби підприємств коштували не менш 100 млн грн.

Свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_17 та ОСОБА_16 , які показали, що тиск на потерпілого чинився тією чи іншою мірою. Однак не були безпосередніми очевидцями укладення між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 договорів купівлі-продажу корпоративних прав на ПП «Пектораль» і ТОВ «Пектораль-Агро». Про факти висловлення ОСОБА_9 погроз потерпілому їм відомо лише зі слів самого потерпілого.

Водночас допитані судом свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , які були очевидцями укладення між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 договорів купівлі-продажу корпоративних прав на ПП «Пектораль» і ТОВ «Пектораль-Агро», ствердно повідомили, що жодних погроз ОСОБА_9 потерпілому не висловлював і заходів примусу не застосовував.

Згідно з фактичними даними висновку судової-психолого-почеркознавчої експертизи від 26 листопада 2018 року № 11467/16-61 ситуація, яка мала місце 27 листопада 2012 року під час підписання потерпілим договорів купівлі-продажу корпоративних прав була психотравмувальною для ОСОБА_6 , а обставини, за яких було укладено угоди та підписано реєстраційні документи підприємства, мають високу особистісну значущість. Цей висновок не містить достатньо інформації про те, що під час підписання договорів купівлі-продажу на адресу ОСОБА_6 висловлювалися погрози обмеженням його прав і свобод, адже виходячи з мотивувальної частини висновку, в якій описані індивідуально-психологічні особливості потерпілого, сам собою факт продажу підприємств, у які він вкладав сили та здоров`я протягом 20 років, був для нього психотравмуючим. Тобто, на переконання суду, у висновку відсутні дані, які підтверджують наявність погроз у бік потерпілого.

Крім цього, суд урахував неспростовані твердження ОСОБА_9 про те, що

ОСОБА_6 не міг виконати господарсько-правового зобов`язання, яке виникло на підставі договорів відступлення права вимоги, укладених між ПАТ «АК промислово-інвестиційний банк» та «Агропромислова компанія «ДніпроАгро», що також підтвердив сам потерпілий, і вирішив розрахуватися за це зобов`язання своїм майном та корпоративними правами підприємств, належних йому.

Фактичними даними висновків судово-почеркознавчих експертиз від 20 січня

2017 року № 11468/11469/21534-21558/16-32 та від 07 серпня 2017 року № 21533/16-33/2764-2776/17-33 підтверджується факт підписання ОСОБА_6 документів про передачу прав на ПП «Пектораль» і ТОВ «Крила Таврії» без ознак того, що на нього впливали фактори, що збивають, а факт підписання довіреності 06 грудня 2012 року і реєстраційної картки (форми 4) 10 грудня 2012 року, тобто через більш ніж 10 днів після підписання первинних документів про передачу корпоративних прав, у сукупності з показаннями свідка ОСОБА_22 , згідно з висновками суду, свідчить про добровільність цих дій із боку потерпілого. Водночас указаними висновками також підтверджується правильна послідовність створення документів, які потерпілий підписував 27 листопада 2012 року (спочатку текст, потім підписи, а потім печатка).

Таким чином, суди, оцінивши кожен поданий сторонами доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшли обґрунтованого висновку, що сторона обвинувачення не довела того, що за обставин, викладених в обвинувальному акті за ч. 1 ст. 355 КК, ОСОБА_9 примушував потерпілого ОСОБА_6 до виконання цивільно-правового зобов`язання з погрозою застосування до нього насильства та знищення його майна.

Також потерпілий не довів, що за обставин, сформульованих в обвинувальному акті за ч. 2 ст. 189 КК, ОСОБА_9 вимагав у потерпілого ОСОБА_6 передачі для обвинуваченого права на майно з погрозою насильства над потерпілим (вимагання), що були вчиненні повторно.

Щодо доводів потерпілого про незабезпечення його участі в підготовчому судовому засіданні, проведення підготовчого судового засідання за його відсутності та позбавлення його права заявити цивільний позов

Указані доводи суд апеляційної інстанції перевірив та визнав безпідставними.

Зокрема, як зазначив суд, аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить, що потерпілий ОСОБА_6 був обізнаний про розгляд цього кримінального провадження Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська. На час розгляду провадження судом першої інстанції потерпілий проживав у Дніпропетровській області. Водночас місцевий суд, діючи в межах процесуального закону, вжив усіх можливих заходів для забезпечення участі потерпілого як у підготовчому судовому засіданні, так і в судових засіданнях під час розгляду справи по суті.

Як видно з матеріалів кримінального провадження та установив апеляційний суд після надходження обвинувального акта до суду і до проведення підготовчого судового засідання, районний суд призначав кримінальне провадження до розгляду на 14 грудня 2016 року, 24 січня, 08 лютого, 14 березня, 04 квітня, 11 травня 2017 року і на кожне засідання викликався потерпілий ОСОБА_6 , який 19 січня 2017 року подавав заяву про відкладення підготовчого судового засідання, призначеного на 24 січня 2017 року, а потім - заяву про проведення судового засідання, призначеного на 08 лютого 2017 року, без нього та про проведення наступних засідань у режимі відеоконференції, після чого 13 березня 2017 року клопотав про повернення обвинувального акта і про розгляд його клопотання без нього, а 10 травня 2017 року подає клопотання про витребування доказів і відкладення судового розгляду, призначеного на 11 травня 2017 року, до надходження цих доказів.

11 травня 2017 року суд першої інстанції, врахувавши думку учасників судового провадження, а також те, що потерпілий не надав жодного доказу на обґрунтування причин свого неприбуття, визнав його неявку в підготовче судове засідання такою, що відбулася без поважних причин, та згідно зі ст. 325 КПК провів підготовче засідання без нього, у ході якого вирішив усі клопотання потерпілого та призначив кримінальне провадження до судового розгляду.

Таким чином, місцевий суд, діючи згідно зі статтями 135, 136 КПК, здійснював виклик потерпілого ОСОБА_6 для проведення підготовчого судового засідання, водночас факт обізнаності його про призначені засідання підтверджено і клопотаннями, направленими на адресу суду.

У касаційній скарзі потерпілий не навів фактичних даних про те, як ці обставини вплинули на постановлені у справі рішення.

Щодо незабезпечення участі потерпілого в судових засіданнях у режимі відеоконференції та позбавлення можливості допитати обвинуваченого

ОСОБА_9 .

Указані доводи потерпілого були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх безпідставними, оскільки з клопотанням про проведення судового засідання в режимі відеоконференції потерпілий звернувся 08 лютого 2017 року, а вже на наступні судові засідання, призначені на 14 березня і 04 квітня 2017 року, подавав заяви про проведення засідання без нього, що суд розцінив як небажання брати участь у підготовчому судовому засіданні. Крім цього, місцевий суд, провівши підготовче судове засідання за відсутності потерпілого, не позбавляв потерпілого права подати (заявити) цивільний позов, оскільки підготовчі судові засідання призначалися протягом пів року і він мав можливість направити до суду цивільний позов.

Крім того ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2017 року на потерпілого ОСОБА_6 було накладено грошове стягнення за неявки в судові засідання, призначені на 05 серпня, 05 вересня 2017 року, після чого він почав реагувати на виклики суду і вже 19 вересня 2017 року подав клопотання про скасування грошового стягнення.

У судовому засіданні 17 жовтня 2017 року суд задовольнив клопотання потерпілого про проведення судового засідання, яке було призначене на 07 листопада 2017 року, у режимі відеоконференції, однак того дня судовий розгляд не відбувся, оскільки потерпілий заявив відвід головуючому судді.

21 листопада 2017 року потерпілий уперше подав клопотання про проведення усіх судових засідань дистанційно в режимі відеоконференції, у задоволенні якого Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 21 листопада 2017 року відмовив у зв`язку з тим, що сторона кримінального провадження заперечувала проти участі потерпілого в такому режимі, а сам потерпілий не надав доказів наявності підстав, передбачених ст. 336 КПК, для проведення судового засідання в дистанційному режимі.

Далі потерпілий неодноразово подавав клопотання про проведення дистанційних судових засідань, які не містили відомостей та доказів наявності підстав, передбачених ст. 336 КПК, для проведення судового засідання дистанційно, унаслідок чого суд відмовляв у задоволенні цих клопотань, а судові засідання, призначені на 05 і 19 грудня 2017 року, 20 лютого, 20 квітня, 18 і 25 травня 2018 року, були відкладені.

З метою оперативності розгляду кримінального провадження та участі потерпілого 01 червня 2018 року було задоволено його клопотання про здійснення дистанційного судового провадження.

Під час судових засідань потерпілий, беручи участь у судовому провадженні дистанційно, мав можливість висловитися з приводу усіх досліджених доказів, брати участь у процесі допитів свідків та висловити свою позицію щодо всіх питань, які виникли в нього.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що потерпілий протягом тривалого розгляду справи міг подати цивільний позов, допитати свідків та обвинуваченого і брати участь у дослідженні письмових матеріалів кримінального провадження. Будь-яких даних, які свідчать про позбавлення потерпілого права брати участь у розгляді цього кримінального провадження, не встановлено.

До того ж потерпілий у касаційній скарзі не наводить, які фактичні обставини він міг додатково з`ясувати в обвинуваченого, що могли вплинути на висновок про законність і обґрунтованість судових рішень.

Стосовно доводів потерпілого про те, що суд не допитав свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та експерта ОСОБА_26 .

Як установив апеляційний суд, 27 грудня 2019 року потерпілий заявив клопотання про допит указаних свідків, яке місцевий суд задовольнив. Водночас протягом 2019-2021 років суд вживав заходів, передбачених процесуальним законом для виклику їх у судові засідання, однак належним чином повідомити цих осіб і встановити їх місцезнаходження не виявилося можливим.

Також апеляційний суд установив, що місцевий суд, вживав достатніх заходів для виклику експерта ОСОБА_26 для допиту за клопотанням потерпілого

ОСОБА_6 , однак згідно з повідомленням директора КНДІСЕ від 28 жовтня

2021 року вказаний експерт на час надання відповіді в експертній установі не працювала. Суд направляв повістки про виклик експерту для допиту на її поштову адресу та номер телефону, надані потерпілим, однак належним чином повідомити експерта не виявилось можливим.

Доводи потерпілого про те, що суд не дав оцінки факту перебування потерпілого під вартою в СІЗО у кримінальному провадженні за ст. 212 КК та виправдувальному вироку у кримінальному провадженні стосовно нього є необґрунтованими.

Так, суд апеляційної інстанції, оцінюючи вказані обставини, зауважив, що в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про те, що ОСОБА_9 якимось чином причетний до порушення кримінального провадження щодо потерпілого та до його переслідування. Таких доказів не надав і потерпілий.

Колегія суддів вважає, що факт наявності стосовно потерпілого кримінального провадження, перебування під вартою в межах цього провадження і виправдувальний вирок за результатами розгляду кримінального провадження самі собою не можуть підтверджувати причетності ОСОБА_9 до подій, про які стверджує потерпілий.

Доводи потерпілого про упередженість місцевого суду під час розгляду справи, у зв`язку з чим він неодноразово подавав заяви про відвід судді та скаргу до Вищої ради правосуддя, є безпідставними, оскільки, як свідчить перебіг розгляду справи в суді першої інстанції, суд з дотриманням процесуального закону провів судовий розгляд кримінального провадження, у тому числі дотримався процесуальних прав потерпілого. Самі собою подані потерпілим клопотання і скарги до Вищої ради правосуддя не можуть свідчити про упередженість суду. Інших будь-яких обґрунтувань, що свідчать або можуть свідчити про упередженість суду, потерпілий у касаційній скарзі не навів.

За правилами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив, постановляючи ухвалу, а також положення закону, яким він керувався.

Частина 2 цієї статті передбачає, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Відповідно до ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку відповідності нормам кримінального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

На переконання колегії суддів, указаних вимог процесуального закону апеляційний суд дотримався.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто провели судовий розгляд на основі змагальності (ст. 22 КК).

У будь-якому випадку Суд, залишаючись об`єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальну справу і постановити відповідне рішення. З огляду на ці вимоги закону суди під час розгляду кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, приймаючи рішення.

Доводи, наведені прокурором та потерпілим у касаційних скаргах, не спростовують правильності висновків, викладених у вироку місцевого суду та в ухвалі апеляційного суду, і не містять вагомих аргументів, які би дозволили Верховному Суду дійти переконання, що рішення були прийняті з істотними порушеннями норм кримінального процесуального закону, що може поставити під сумнів їх законність.

Переконливих доводів про наявність у матеріалах кримінального провадження достатніх доказів для доведення поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189, або проступку, передбаченого ч. 1 ст. 355 КК в касаційних скаргах не наводено.

Крім цього, Суд звертає увагу, що відповідно до ухвали апеляційного суду та у касаційній скарзі прокурор та представники потерпілого, в апеляційних скаргах оскаржували вирок місцевого суду лише з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і не ставили питання про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що за сталою судовою практикою в будь-якому випадку позбавить суд процесуальної можливості ухвалити судове рішення про винуватість ОСОБА_9 (постанови об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 728/2724/16-к та від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставою для скасування вироку місцевого суду, ухвали суду апеляційної інстанції, за результатами перевірки кримінального провадження не встановлено.

За таких обставин касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_6 задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2023 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора ОСОБА_5 та потерпілого ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3