Ухвала

від 01.05.2024 по справі 200/5602/21

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду

01 травня 2024 року Справа №200/5602/21

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовною заявою

ОСОБА_1

до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просив суд: визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивачу протиправною та дискримінаційною, визнати протиправним та дискримінаційним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу викладене в листі відповідача №0582-04-8/4851 від 08.04.2021 року та визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивача; зобов`язати відповідача - Торецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області вчинити певні дії - поновити виплату пенсії позивачу з 01.03.2018 року на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; стягнути з відповідача кошти в сумі 100000 гривень (сто тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачу.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача стосовно відмови Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсію ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасувано рішення Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №0582-04-8/4851 від 08.04.2021 року про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Торецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області вчинити певні дії - поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2020 року на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням індексації, відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (Дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набрало законної сили 22.11.2021 року, виконавчі листи на виконання рішення суду видано 07 грудня 2021 року, строк пред`явлення виконавчих листах до виконання до 23 листопада 2024 року.

08 грудня 2023 року ухвалою суду заяву представника позивача про заміну сторони судового процесу задоволено та замінено сторону боржника у виконавчих листах від 07 грудня 2021 року, виданих Донецьким окружним адміністративним судом на виконання рішення суду від 19 липня 2021 року у справі 200/5602/21, про: зобов`язання Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області вчинити певні дії поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2020 року на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням індексації, відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (Дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок, з Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд, 3, ЄДРПОУ 13486010).

25 грудня 2023 року ухвалою суду задоволено заяву представника позивача про видачу дублікатів виконавчих листів на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди та 27.12.2023 року видано дублікати виконавчих листів у справі № 200/5602/21, виданих Донецьким окружним судом 07 грудня 2021 року, про зобов`язання Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області вчинити певні дії поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2020 року на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням індексації, відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, та про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (Дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

30 квітня 2024 року від представника позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яка обґрунтована тим, що з метою сприяння виконанню рішення суду від 19.07.2021 року Позивачем через вебпортал Пенсійного фонду України 25.10.2021 року відповідачу було подано заяву про виплату пенсії на банківський рахунок відкритий у АТ КБ ПриватБанк № НОМЕР_1 , проте відповідач листом №18458-17309/М-15/8-0500/21 від 18.11.2021 року повідомив, що заява позивача не відповідає Порядку 22-1 та Порядку 1596, оскільки повинна бути подана особисто.

З такою позицією відповідача сторона позивача не погоджується посилаючись на постанову Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі №280/6637/22, у якій колегія суддів дійшла висновку, що «жоден з пунктів Порядку №22-1 не містить обов`язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін заявник, як вже зазначено вище, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.

[…] наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, а тому існуючі загальні норми, на думку суду, не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.

[…] колегія суддів вважає за можливе проводити виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. При цьому, відповідну заяву із зазначенням реквізитів рахунку може подавати представник пенсіонера за довіреністю. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається.

[…] Заява про виплату пенсії може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису».

Позивачем 27.11.2023 року повторно було подано особисту апостильовану та нотаріально засвідчену заяву від 06.06.2023 року про виплату пенсії на поточний банківський рахунок відкритий Позивачем в АТ АКЦЕНТ-БАНК № НОМЕР_2 .

Відповідач листом № 0500-0202-8/105847 від 06.12.2023 року знаючи, що позивач проживає за кордоном, всупереч зобов`язанням, встановленим рішенням суду від 19.07.2021 року та ігноруючи подані позивачем заяви про виплату пенсії на визначений банківський рахунок, повідомив, що по 31.03.2021 року виплата пенсії здійснювалась через АТ Укрпошта.

Сторона позивача вказує на те, що починаючи з 01.04.2021 року відповідач взагалі протиправно зупинив виплату пенсії позивачу через неотримання призначеної пенсії 6 місяців поспіль згідно з п. 4 ч.1 ст. 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058), хоча відповідачу добре відомо, що позивач проживає за кордоном і не має можливості отримувати пенсію у відділенні АТ «Укрпошта», тим більше, що рішенням суду від 19.07.2021 року прямо вказано про обов`язок відповідача здійснювати виплату пенсії на банківський рахунок позивача.

Листом відповідача №179-24961/М-02/8-0500/24 від 03.01.2024 року позивача повідомлено, що відповідач не збирається виконувати рішення суду в частині виплати пенсії на визначений банківський рахунок позивача, оскільки повідомив, що поточну пенсію за січень 2024 року планує виплатити знову через поштове відділення 85291 (м. Залізне, Торецьк).

Поряд із цим, сторона позивача покликається на дискримінацію та антисемітизм з боку органів Пенсійного фонду України по відношенню до осіб єврейської національності або асоційованих з ними, які в зв`язку з їх виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль, та полягають у певному сприйнятті та нетерпимості до євреїв або до осіб, асоційованих з ними, на підставі їхнього місця проживання в Ізраїлі, спрямованої на їхню власність, відповідно до статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні".

Дослідивши доводи заяви представника позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відтак, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України дійшов висновку, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

В пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п.40).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" від 26 квітня 2005 року, "Крищук проти України" від 19 лютого 2009 року).

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Аналіз зазначених норм свідчить, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звернув увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення.

Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

В такому випадку застосування до відповідача такого заходу як зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з огляду на можливе застосування заходів, визначених ч. 2 ст. 382 КАС України, спонукає відповідача до повного та фактичного виконання рішення суду без застосування заходів примусового виконання рішення.

Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною п`ятою статті 372 КАС України визначено, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі №200/5602/21.

Щодо доводів представника позивача відносно дискримінації та антисемітизму з боку органів Пенсійного фонду України по відношенню до осіб єврейської національності або асоційованих з ними, які в зв`язку з їх виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль, зокрема і позивача, суд зазначає наступне.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку з наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні» від 22 вересня 2021 року № 1770-IX (далі Закон № 1770-IX), антисемітизм це певне сприйняття євреїв, що виражається як ненависть до євреїв. Риторичні та фізичні прояви антисемітизму спрямовані на євреїв чи неєвреїв та/або їхню власність, установи, релігійні місця єврейської громади.

Статтею 2 Закону № 1770-IX визначено, що проявами антисемітизму є: заперечення у праві самоідентифікації осіб єврейського походження; заклик, приховування або виправдання вбивства чи заподіяння шкоди особам єврейського походження; висловлення неправдивих відомостей, ненависницьких та таких, що озлоблюють, заяв про осіб єврейського походження; публічні висловлювання, пов`язані із засудженням осіб єврейського походження як колективно відповідальних за реальні чи уявні правопорушення, скоєні однією особою або групою осіб незалежно від етнічного походження чи віросповідання; заперечення факту переслідування і масового знищення євреїв під час Другої світової війни (Голокост); виготовлення, поширення будь-яких матеріалів, що містять антисемітські висловлювання, а також публічне використання матеріалів, символів та зображень антисемітського змісту; умисне пошкодження або руйнування будівель, інших споруд, що належать особам єврейського походження, єврейським громадам та громадським єврейським організаціям, а також релігійних або культових споруд (будинків) з мотивів антисемітизму; умисне пошкодження, руйнування або осквернення місць поховань осіб єврейського походження, пам`ятників, пам`ятних знаків, присвячених особам єврейського походження, з мотивів антисемітизму; нетерпимість до осіб неєврейського походження, які були ідентифіковані як особи єврейського походження; заклики до антисемітизму.

Відповідно до ст. 3 Закону № 1770-IX, антисемітизм, його прояви в Україні забороняються.

Статтею 4 Закону № 1770-IX визначено, що особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Поряд із цим, відповідно до визначення наданого ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року № 5207-VI (далі Закон № 5207-VI):

-дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

-непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Слід врахувати, що відповідно до ст. 4 цього Закону, дія цього Закону поширюється на відносини між юридичними особами публічного та приватного права, місцезнаходження яких зареєстровано на території України, а також фізичними особами, які перебувають на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону № 5207-VI, особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.

Поряд із цим, відповідно до ст. 16 Закону № 5207-VI, особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Частинами 2 та 3 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне роз`яснити стороні позивача, що провадження у справах та притягнення винних осіб до цивільної, адміністративної та кримінальної відповідальності за дискримінацію та антисемітизм перебуває поза юрисдикцією окружних адміністративних судів та віднесено до компетенції правоохоронних органів та судів загальної юрисдикції.

Керуючись ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Задовольнити заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецької області протягом 30 днів з дня отримання копії цієї ухвали подати до суду звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі № 200/5602/21.

Попередити керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області про можливість накладення штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за наслідками розгляду звіту або у разі неподання звіту про виконання рішення суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Ухвала може бути оскаржена.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко