Рішення

від 19.07.2021 по справі 200/5602/21

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2021 р. Справа№200/5602/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про визнання дій протиправними, визнання протипрааним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просив суд: визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивачу протиправною та дискримінаційною, визнати протиправним та дискримінаційним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу викладене в листі відповідача №0582-04-8/4851 від 08.04.2021 року та визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивача; зобов`язати відповідача - Торецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області вчинити певні дії - поновити виплату пенсії позивачу з 01.03.2018 року на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування ; стягнути з відповідача кошти в сумі 100000 гривень (сто тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачу.

17 травня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністртаинвій справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

14 червня 2021 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується, паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Дзержинським МВ УМВС України 22.08.2000 року, паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 16.07.2014 року (дійсний до 16.07.2024 року), НОМЕР_3 .

27.01.1984 року, по досягненні пенсійного віку та наявності 46 роківстрахового стажу, позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон.

Перед виїздом за кордон позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .

01.03.2018 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Починаючи з 01.03.2018 року і станом на сьогоднішній день позивач пенсії не отримує.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

12.11.2020 року на прийомі у адвоката Вадима Меламеда в Ізраїлі, позивача повідомлено, що він з 01.03.2018 року має право на відновлення виплати пенсії.

Відповідно до листа Пенсійного фонду України №12222-9943/Д-03/8-2800/21 від 19.04.2021 року Торецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області визначене уповноваженим для розгляду особистої заяви позивача про поновлення пенсії, Пенсійний фонд України направив до відповідача заяву позивача про поновлення пенсії з доданими необхідними документами та відповідною вказівкою: для розгляду по суті та прийняття рішення .

19.03.2021 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, надіслали безпосередньо до відповідача нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву Позивача про поновлення пенсії як вказано у супровідному листі.

Як слідує з особистої заяви про поновлення пенсії позивач звернувся до відповідача з проханням поновити йому пенсію з 01.03.2018 року та виплатити її на визначений ним банківський рахунок.

Проте, відповідач в своєму рішенні про відмову від 08.04.2021 року у поновленні виплати пенсії протиправно відмовив у поновленні виплати пенсії позивачу, обґрунтовуючи свою відмову тим, що позивачем не була дотримана вимога особистого звернення про поновлення пенсії та представники позивача, які діють на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності, не мають законних повноважень передати до УПФУ його особисту заяву про поновлення пенсії,тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави для поновлення пенсії позивачу.

На думку представника позивача дії відповідача щодо відмови в поновленні виплати пенсії, є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству,чисельній судовій практиці.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, щоз 01.01.2018 року по 01.10.2020 року виплата пенсії позивачу проводилась у повному обсязі, що підтверджується витягом з підсистеми ППВП ПФУ, тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині виплати пенсії, починаючи з 01.01.2018 року.

Відповідач також зазначає, що згідно з абзацом 1 п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , який затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) - у разі якщо особа, якій призначається пенсія, не досягла повноліття або є недієздатною, заява подається батьками, усиновителями, батьками-вихователями, прийомними батьками, патронатними вихователями, опікунами, піклувальниками за місцем їх проживання (реєстрації), представниками закладів (органів опіки і піклування), які виконують функції опікунів і піклувальників (далі - законні представники) за місцезнаходженням таких закладів (органів).

Відповідно до п. 1.5 Порядку № 22-1 - заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Стосовно наведених аргументів у главі Д позовної заяви, Торецьке ОУПФУ зазначає, що Порядком № 22-1 встановлений певний механізм обробки заяв, де серед іншого встановлено, що працівник сервісного центру ідентифікує заявника (його представника).

Торецьке ОУПФУ звертає увагу суду, що тлумачення представником позивача поняття особистого звернення пенсіонера у п. 23.2 глави Д позовної заяви є його вільним міркуванням, законодавчо жодним чином не підкріплене. І, таким чином, представник відповідача приходить до хибних висновків стосовно того, що особисте звернення пенсіонера, це не тільки особисте підписанням заяви, а і її переміщення до сервісного центру особисто заявником або через свого законного представника, де згідно Порядку № 22-1 співробітник сервісного центру може провести ідентифікацію заявника (його представника).

Отже, на теперішній час у Торецького ОУПФУ відсутні достатні правові підстави для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Відповідач також наполягає, що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення суми компенсації втрати частини доходів та нарахування індексації є передчасною та не підлягає задоволенню, а право Позивача щодо їх отримання може бути порушеним після виплати заборгованості за відповідний період, та лише за умови невиплати компенсації у тому ж місяці.

Відповідач також зазначає, що позивачем до позову не додано жодного із стверджень зазначених в позовній заяві: не надано жодних доказів наявності моральної шкоди, обґрунтування розміру, наявності порушення його прав внаслідок дій чи бездіяльності Відповідача, у розумінні норм матеріального та процесуального права України.

Тож відповідач вважає, що Рішення № 0582-04-8/4851 від 08.04.2021 року про відмову у поновленні виплати пенсії є законним та обгрунтованим, оскільки заява про поновлення виплати пенсії не подана особисто ані Позивачем, ані його представником.

Дослідивши надані сторонами документи суд встановив наступне.

Згідно довідки ППВП:ПФУ від 07.06.2021 року пенсія позивачу виплачувалась в період з січня 2018 року по вересень 2020 року включно на банківський рахунок, з жовтня 2020 року по березень 2021 року пенсія позивачу виплачувалась на поштове відділення № 85291.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини в частині наявності факту відмови в поновленні виплати пенсії позивачу визнаються відповідачем та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

З підстав викладеного суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтями 1, 3, 8 Конституції України людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64 Конституції України).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з належних обставин, а також у старості в інших випадках, передбачених законом.

Визначене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі-Закон №1058), яким встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до частин першої статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону N 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 08.10.2009 порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування".

Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач, як громадянин України незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі й правом на пенсійне забезпечення.

Частиною 1 статті 44 та частиною 5 статті 45 Закону №1058, передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

У свою чергу, за приписами пункту 1.6 і абзаців 1-4 пункту 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів.

Перелік документів, необхідний для призначення пенсії за віком передбачено пунктом 2.1 Порядку №22-1, за змістом якого до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу); 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Згідно з абзацом 1 пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За правилами пунктів 2.22 - 2.23 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Відповідно до положень пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі (п.4.2 Порядку № 22-1).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку № 22-1).

Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства, яким врегульовано спірні відносини, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватися у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку №22-1.

При цьому, зазначеними нормативними актами передбачена можливість звернення за призначенням пенсії за віком через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що позивач, як громадянка України, яка проживає за кордоном, не може бути позбавлена права на призначення пенсії у зв`язку з реєстрацією місця її проживання за межами території України, реалізація якого повинна здійснюватися у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку №22-1.

Проте, як встановлено судом з наданої відповідачем довідки ППВП: ПФУ від 07.06.2021 року виплата пенсії позивачу не припинялась до вересня 2020 року включно, а з жовтня 2020 року пререраховані на поштове відділення кошти не виплачені.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивача, протипраність та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу №0582-04-8/4851 від 08.04.2021 року.

Враховуючи викладене, позовна вимога щодо зобов`язання Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії позивачу підлягає частковому задоволенню шляхом зобов`язання поновити виплату пенсії з 01.10.2020 на вказаний позивачем банківський рахунок.

Щодо нарахування індексації суд зазначає, що відповідно до ст. 2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03 липня 1991 року№ 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, у тому числі пенсії.

Індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно ст. 42 Закону № 1058, для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

Органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Враховуючи викладене, індексація пенсій здійснюється щорічно з 01 квітня без додаткового звернення особи.

Статтею 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати 19 жовтня 2000 року N 2050-III (далі - Закон № 2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст.ст. 2-4 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

Пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Системний аналіз таких положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є:

- порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії)

- виплата нарахованих доходів (при цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу).

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19, від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а.

Суд вказує на те, що виплата заборгованості з пенсії за період з жовтня 2020 року по теперішній час не відбулась, відсутні підстави вважати, що відповідачем порушено строки виплати нарахованої пенсії, оскільки для проведення розрахунку компенсації втрати частини доходів порушений строк, зокрема період невиплати пенсії має бути визначений.

При цьому суд наголошує, що остаточна сума компенсації, відповідно до приписів законодавства, підлягає розрахунку на день виплати боргу та не залежить від дати ухвалення судового рішення.

Враховуючи викладене, в цій частині адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Статтею 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Такий правовий висновок викладенов постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.

Детально дослідивши доводи позивача відносно стягнення на його користь моральної шкоди суд встановив наступне.

Позивач стверджує, що йому спричинено страждання та приниження у вигляді болі, душевних мук, тривог стосовно долі його майна, страху його ніколи не отримати, занепокоєння, пов`язаного з думками стосовно цього, котрі разом з тривалою невизначеністю з цього приводу приводять його до стресового стану, розчарування, відчуття несправедливості, та змушують його відчувати інші негативні переживання, що вказані вище. Всі ці негативні відчуття і переживання, заподіяні йому незаконними рішеннями або діями або бездіяльністю відповідача, що описані в цьому позові, посилені багатократно об`єктивними обставинами його віку, наносять позивачу тяжку моральну шкоду.

Проте, судом також встановлено, що викладена представником позивача в адміністративному позові інформація щодо припинення вдповідачем виплати пенсії позивачу з березня 2018 року не відповідає дійсності, судом також встановлено, що до вересня 2020 року влючно позивачу пенсійні виплати виплачувались відповідачем на його банківський рахунок, а з жовтня 2020 року на поштове відділення.

Причину переведення виплат пенсії позивачу на поштове відділення та неотримання їх позивачем (представником позивача) судом не встановлено з огляду на відсутність такої інформації в матеріалах справи.

З огляду на викладене, суд вважає недоведеним факт спричинення моральної шкоди позивачу.

Щодо позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача щодо не поновлення пенсії позивачу протиправною та дискримінаційною та визнання протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивача суд зазначає, що вказані позовні вимоги семантично є тотожними, однак, з огляду на те, що відмова в поновленні виплати пенсії виразилась в активній поведінці відповідача, а саме прийняття оскаржуваного рішення, суд вважає, що задоволенню підлягає тільки одна з цих позовни хвимог відносно визнання протиправними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію.

Щодо визнання дій відповідача дискримінаційними суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні від 06 вересня 2012 року № 5207-VI, дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними

Позивач ствержує, що дії відповідача відносно припинення виплати пенсії позивачу є дискримінаційними у зв`язку з застосуванням до позивача обмежень пов`язаних його місцем проживання, проте обставинами даної справи такі доводи представника позивача спростовуються зогляду на те, що після виїзду позивача на постійне місце проживання за кордон виплата пенсії йому припинена не була.

Предметом розгляду даної справи було встановлення правомірності/протиправності відмови відповідача поновити виплату пенсії позивачу через звернення його з заявою через свого преставника, причини припинення виплати пенсії позивачу не буди предметом розгляду даної справи, тому судом не досліджувались, проте відповідачем в повній мірі підтверджено, що виплата пенсії позивачу після його виїзду за кордон припинена не була.

Таким чином, позовні вимоги щодо визаннаня дій дискримінаційними задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.

При звернення ді суду зпозовною заявою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

У відповідності до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що даний адміністративний позов позивачем було подано до суду у зв`язку з діями відповідача, які судом визнано неправомірними, суд дійшов висновку щодо стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Дзержинським МВ УМВС України 22.08.2000 року, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 16.07.2014 року (дійсний до 16.07.2024 року), РНОКПП НОМЕР_4 , адреса мешкання: АДРЕСА_1 ) до Торецькогооб`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька область, м. Торецьк,вул. Маяковського, 2А, ЄДРПОУ 42170475) про визнання дій протиправними, визнання протипрааним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії відповідача стосовно відмови Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсію ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №0582-04-8/4851 від 08.04.2021 року про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Торецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області вчинити певні дії поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2020 року на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням індексації, відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (Дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 19 липня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко