Постанова

від 01.05.2024 по справі 826/5669/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 826/5669/18

адміністративне провадження № К/9901/6123/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Олендера І.Я., Васильєвої І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Аверкової В.В. від 09 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. від 23 січня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 грудня 2017 року №0011001401 та №0067631406.

В обґрунтування позовних вимог, крім іншого, посилалося на те, що висновки відповідача про порушення Товариством встановлених статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР (положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №185/94-ВР) строків отримання товару за зовнішньоекономічним контрактом від 19 квітня 2016 року №3, укладеним із компанією «FIRMA USLUGOVO - HANDLOWA «HYRCZYK» (Польща), не узгоджується із нормами Закону №185/94-ВР та Митного кодексу України (далі - МК України), у відповідності до яких вчиненням імпортної операції, зокрема поставки товару за такою операцією для застосування статей 2, 4 Закону №185/94-ВР, є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України, а тому, виходячи з наявних в матеріалах справи митних документів, обставини порушення позивачем порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті в частині перевищення строків надходження імпортного товару відсутні.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року, позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29 грудня 2017 року №0011001401; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із відсутності належних доказів надходження на митну територію України сідельного тягача марки «SCANIA» в установлений 90-денний строк для поставки цього товару за імпортною операцією, а саме товаросупровідного документа на вантаж з проставленою відміткою «Під митним контролем» та відповідною датою, а тому погодився з твердженнями відповідача про порушення встановленого статтею 2 Закону №185/94-ВР, з урахуванням постанов Правління Національного банку України від 03 березня 2016 року №140 та від 07 червня 2016 року №342, строку завершення імпортної операції за зовнішньоекономічним контрактом від 19 квітня 2016 року №3, укладеним із компанією «FIRMA USLUGOVO - HANDLOWA «HYRCZYK» (Польща), й дійшов висновку про наявність підстав для покладення на позивача відповідальності у вигляді нарахування пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від вартості непоставленого товару.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення, скасувавши податкове повідомлення-рішення від 29 грудня 2017 року №0067631406.

В підтвердження своїх вимог посилається на помилковість позиції судів попередніх інстанцій про порушення позивачем законодавства про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, адже датою імпорту товару є дата перетину таким митного кордону України та прийняття його під митний контроль, а не дата оформлення вантажної митної декларації на нього, тому, оскільки сідельний тягач марки «SCANIA» надійшов на митну територію України 08 липня 2016 року, що підтверджується рахунком-фактурою, попередньою митною декларацією, технічним паспортом на автомобіль та додатком до нього, на яких містяться відмітки митного органу та екологічного контролю, тобто в установлений 90-денний строк для поставки цього товару за імпортною операцією, підстави для застосування до Товариства відповідальності, передбаченої статтею 4 Закону №185/94-ВР, та стягнення пені відсутні.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства щодо дотримання вимог податкового, валютного законодавства та з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, за результатами якої складено акт від 07 грудня 2017 року №536/26-15-14-01-02/37881886, у якому, серед іншого, зафіксовано порушення позивачем статті 2 Закону №185/94-ВР, а саме по укладеному із нерезидентом - компанією «FIRMA USLUGOVO - HANDLOWA «HYRCZYK» (Польща) контракту недотримано встановленого для отримання товару строку.

Зокрема, перевіркою встановлено, що Товариство на виконання контракту №3, укладеного 19 квітня 2016 року з компанією «FIRMA USLUGOVO - HANDLOWA «HYRCZYK» (Польща), 29 квітня 2016 року перерахувало на адресу нерезидента передбачений контрактом платіж у сумі 47275,80 польських злотих (еквівалент 329960,64 грн.). Таким чином, останнім днем 90-денного строку поставки товару (сідельного тягача марки «SCANIA», 2011 року випуску) на митну територію України згідно із статтею 2 Закону №185/94-ВР було 28 липня 2016 року. Митне оформлення товару, імпортованого позивачем за вказаним контрактом, здійснено лише 22 листопада 2016 року (дата оформлення митної декларації), тому, на думку контролюючого органу, Товариство прострочило вищезгаданий термін його поставки на 117 днів.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято, окрім інших, податкове повідомлення-рішення від 29 грудня 2017 року №0067631406, яким за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності позивачу нараховано пеню у сумі 104581,02 грн.

Відповідач обраховував пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від вартості непоставленого товару, перерахованої у грошову одиницю України, виходячи з моменту здійснення Товариством на адресу нерезидента авансового платежу (29 квітня 2016 року) та дати оформлення митної декларації (22 листопада 2016 року).

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №185/94-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Частиною першої статті 2 Закону №185/94-ВР передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Згідно частин четвертих статей 1, 2 Закону №185/94-ВР Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частинами першими цих статей.

У період виникнення спірних відносин, діяли постанови Правління Національного банку України від 03 березня 2016 року №140, від 07 червня 2016 року №342, якими установлювалося, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону №185/94-ВР, здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

У відповідності до частини першої статті 4 Закону №185/94-ВР порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

За змістом абзаців десятого, чотирнадцятого статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 19 квітня 1991 року №959-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №959-XII) та абзаців другого, третього підпункту 1.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), експорт (експорт товарів) - це продаж товарів українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб`єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів; імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб`єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Експортна операція у розумінні статті 1 Закону №185/94-ВР передбачає здійснення суб`єктом господарювання експорту; імпортна операція у розумінні статті 2 Закону №185/94-ВР - здійснення суб`єктом господарювання імпорту.

При цьому моментом здійснення експорту (імпорту) - відповідно до абзацу тридцять восьмого статті 1 Закону №959-XII є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Таким чином, моментом вчинення імпортної операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону №185/94-ВР є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм права викладено в постановах Верховного Суду України від 04 липня 2011 року (№21-136а11), від 16 січня 2012 року (№21-412а11) та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №П/811/2370/15), від 31 січня 2019 року у справі №802/2802/15-а.

У взаємозв`язку із вказаним слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 195 МК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) переміщення товарів через митний кордон України здійснюється у пунктах пропуску через державний кордон України, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Якщо за умовами перевезення митне оформлення товарів у повному обсязі здійснюється не в місці перетину митного кордону, а перевезення здійснюється із зміною транспортного засобу у пункті пропуску через державний кордон України, органу доходів і зборів у пункті пропуску через державний кордон України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари, достатні для їх ідентифікації та необхідні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон України (частина третя статті 198 МК України).

Згідно частин третьої та четвертої статті 247 МК України митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється в будь-якому органі доходів і зборів з пред`явленням їх цьому органу, якщо інше не передбачено цим Кодексом; митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через територію України в митному режимі транзиту, здійснюється органом доходів і зборів, у зоні діяльності якого починається транзитне переміщення.

За змістом частини першої статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Як визначено частиною першою статті 322 МК України, товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби комерційного призначення, якими вони переміщуються через митний кордон України, пред`являються у незмінному стані для митного контролю, а документи на ці товари, транспортні засоби подаються органам доходів і зборів у пунктах пропуску через державний кордон України та в інших місцях на митній території України, встановлених органами доходів і зборів для здійснення митного контролю та митного оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів у пункт пропуску через державний кордон України або інше визначене органами доходів і зборів місце.

У відповідності до частини першої статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року по справі №803/1464/14 зазначив, що підтвердженням перебування під митним контролем товарів, що ввозяться в режимі імпорту, є наявність на вантаж товаросупровідних документів з проставленням на них відбитку штампа «Під митним контролем» з відповідною датою, що засвідчує власне перетин митного кордону України.

Звертаючись до суду, а також під час судового розгляду позивач стверджував, що сідельний тягач марки «SCANIA», поставка якого була предметом укладеного із нерезидентом - компанією «FIRMA USLUGOVO - HANDLOWA «HYRCZYK» (Польща) зовнішньоекономічного контракту, надійшов на митну територію України в межах 90-денного строку з моменту здійснення передплати та доставлений до митного поста «Центральний» Сумської митниці ДФС, однак в подальшому, через відсутність економічної доцільності здійснення його митного оформлення в режимі імпорту за скорегованою митним органом вартістю, останній вивезений за межі митної території України в режимі реекспорту.

Ухвалюючи ж рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з відсутності в матеріалах справи жодних доказів (товаросупровідних документів з проставленням на них відбитку штампа «Під митним контролем» з відповідною датою) надходження на митну територію України та взяття під митний контроль сідельного тягача марки «SCANIA» в установлений статтею 2 Закону №185/94-ВР, з урахуванням постанов Правління Національного банку України від 03 березня 2016 року №140 та від 07 червня 2016 року №342, строк.

При цьому суди надали оцінку доводам позивача про доставку імпортованого товару на територію України до настання граничного строку завершення імпортної операції, проте встановили, що фактично поставка товару у митному режимі імпорту за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним із нерезидентом - компанією «FIRMA USLUGOVO - HANDLOWA «HYRCZYK» (Польща), взяття його під митний контроль та власне митне оформлення здійснено поза межами строків розрахунків в іноземній валюті. Доказів, які б свідчили про іншу дату вчинення імпортної операції, судами попередніх інстанцій виявлено не було і матеріали справи таких не містять.

За встановлених у даній справі обставин ненадходження товару від нерезидента по зовнішньоекономічному контракту у 90-денний термін після здійснення попередньої оплати, а також відсутності висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, про його продовження, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про порушення позивачем строків розрахунків за операцією з імпорту товару, що тягне за собою стягнення пені на підставі статті 4 Закону №185/94-ВР.

Обставини, які б звільняли Товариство від відповідальності за порушення законодавства з питань валютного контролю при здійсненні імпортної операції за цих умов, суди не встановили, що у сукупності не дало останнім підстав стверджувати про дотримання підприємством вимог Закону №185/94-ВР.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

В контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі підстави вважати помилковою позицію судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість застосування до Товариства відповідальності за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності відсутні і доводи касаційної скарги, які по суті зводяться до переоцінки установлених обставин, її не спростовують.

Щодо позовних вимог, які були задоволені судом першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, то в цій частині рішення судів, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядаються, адже не оскаржуються позивачем.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року - без змін.

СуддіС.С. Пасічник І.Я.Олендер І.А. Васильєва