Рішення

від 01.05.2024 по справі 199/11235/23

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/11235/23

(2/199/1016/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

01.05.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Куземі О.Г.,

за участю прокурора Кунда Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Лівобережної окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Кальчицької сільської ради Донецької області до ОСОБА_1 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

28 грудня 2023 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся прокурор із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 26 березня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Мангушської районної державної адміністрації Попруженко А.В. зареєстровано право власності відповідача на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1421784400:04:000:1422 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Малоянісольської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів. Підставою для державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку став наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10 березня 2020 року №1223-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без змін цільового призначення». Разом з тим, за наслідками опрацювання прокуратурою даних офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, а також згідно листів Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №10-5-0.3-107/2-23 від 20 січня 2023 року, №10-5-0.3-2136/2-23 від 26 вересня 2023 року вищевказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10 березня 2020 року №1223-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без змін цільового призначення» не приймався, відповідач не звертався до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки безоплатно у власність. Натомість Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області було надано копію наказу з аналогічними реквізитами (номером) від 04 березня 2020 року, однак іншого змісту про відмову ОСОБА_2 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність іншої земельної ділянки, розташованої на території Шахтарської сільської ради Новосілківського району Донецької області за межами населених пунктів площею 2 га. Таким чином, державою ніколи не приймалось рішення про відчуження спірної земельної ділянки, а тому остання вибула з державної власності поза її волею. Послався прокурор і на те, що внаслідок змін у земельному законодавстві на момент звернення до суду із даним позовом землі державної власності, якими на момент виникнення спірних правовідносин розпоряджалось Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, перейшли у комунальну власність, а тому з 27 травня 2021 року уповноваженим органом на розпорядження спірною земельною ділянкою з огляду на розпорядження Кабінету Міністрів України №710-р від 12 червня 2020 року є Кальчицька сільська рада Донецької області, а тому саме її зазначено позивачем справі. При цьому, оскільки вказаний позивач дотепер з об`єктивних причин не вжив жодних заходів щодо звернення до суду із аналогічним позовом про повернення земельної ділянки у комунальну власність, прокурор звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд витребувати у відповідача спірну земельну ділянку на користь позивача. Судові витрати прокурор просив покласти на відповідачів.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 січня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 січня 2024 року частково задоволено заяву прокурора про забезпечення позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2024 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначеного до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Інші учасники справи в судове засідання повторно не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідач правом на подання відзиву не скористався.

За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України провести судове засідання за наведеної явки учасників справи, а також здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

Вислухавши прокурора та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 26 березня 2020 року державним реєстратором Мангушської районної державної адміністрації Попруженко А.В. здійснено державну реєстрацію права приватної власності відповідача на земельну ділянку із кадастровим №1421784400:04:000:1422 та площею 2 га (далі спірна земельна ділянка). Підставою для проведення вказаної державної реєстрації став наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10 березня 2020 року №1223-СГ. Викладені обставини підтверджуються копіями інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а такою копією вказаного наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10 березня 2020 року №1223-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без змін цільового призначення», відповідно до змісту якого ГУ Держгеокадастру у Донецькій області вирішено: надати громадянину ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку площею 2 га, в тому числі пасовищ площею 2 га, (кадастровий №1421784400:04:000:1422) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без змін цільового призначення для ведення особистого селянського господарства на території Малоянісольської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.

В той же час, прокурором за наслідками опрацювання даних офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://land.gov.ua) не встановлено наявність наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10 березня 2020 року №1223-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без змін цільового призначення», на підставі якого відбулась державна реєстрацію спірної земельної ділянки за відповідачем. Викладені обставини підтверджуються копією скріншоту із відповідного сайту з результатами пошуку.

Крім того, за наслідками здійсненого прокурором запиту ГУ Держгеокадастру у Донецькій області своїми листами №10-5-0.3-107/2-23 від 20 січня 2023 року та №10-5-0.3-2136/2-23 від 26 вересня 2023 року повідомило, що наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 10 березня 2020 року №1223-СГ, яким би надавалась у власність відповідачу спірна земельна ділянка, не приймався. Більш того, від відповідача клопотання про надання спірної земельної ділянки у власність взагалі не надходило. Також до одного із вказаних листів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області долучило копію фактично виданого наказу за унікальним №1223-СГ, який датований іншою датою 04 березня 2020 року, має іншу назву «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», а також інший зміст. Зокрема, вказаним наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області відмовлено ОСОБА_2 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення іншої земельної ділянки розташованої на території Шахтарської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області площе 2 га та кадастровим №1421286400:01:004:0877. Викладені обставини підтверджуються копіями вказаних листів та наказу.

Окрім того, судом встановлено, що видавцем та підписантом наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 10 березня 2020 року №1223-СГ, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку, значиться начальник ГУ Держгеокадастру у Донецькій області ОСОБА_3 . В той же час, відповідно до змісту листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №10-28-0.152-8694/2-23 від 17 серпня 2023 року, а також рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року по справі №200/318/20-а обов`язки начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області 04 та 10 березня 2020 року виконувала ОСОБА_4 , начальник Міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янську цього ж Головного управління, а ОСОБА_5 на той час вважався звільненим з 10 березня 2020 року. Відтак, у останнього були відсутні повноваження на підписання наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 10 березня 2020 року №1223-СГ.

Також судом встановлено, що Лівобережна окружна прокуратура Донецької області своїми листами від 06 квітня 2023 року, 15 грудня 2023 року, 22 грудня 2023 року зверталась до Кальчицької сільської ради Донецької області з повідомленням про виявлені вище обставини заволодіння спірною земельною ділянкою та необхідністю захисту інтересів держави у земельних правовідносинах, у відповідь на що Кальчицька сільська рада Донецької області своїми листами від 14 квітня 2023 року, 18 грудня 2023 року повідомила, що діє не в повному обсязі, не спроможна розпоряджатись спірною земельною ділянкою, відсутня уповноважена особа, яка має право підпису та повноваження представляти інтереси сільської ради в суді, Кальчицькою сільською радою Донецької області заходи, спрямовані на витребування спірної земельної ділянки вживатись не будуть, планів на звернення до суду з цього приводу немає. Викладені обставини підтверджуються копією переписки прокуратури із зазначеним органом місцевого самоврядування.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями Конституції України, Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ЦК України, ЗК України, Закону України «Про місцеве самоврядування», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі Порядок).

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Положеннями ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Нормою ст.2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Нормою ст.2 ЗК України встановлено, що суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

За змістом ст.ст.81, 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки в тому числі на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до ч.ч.6, 7, 8 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст.186-1 цього Кодексу.

Згідно ст.186-1 ч.ч.1, 4-6 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Органи, зазначені в ч.1 цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Нормою ч.9 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За змістом ст.ст.125, 126 ЗК України, ст.ст.4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на земельну ділянку, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності (зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки) підлягають обов`язковій державній реєстрації та виникають з моменту такої державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.122 ч.4 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

27травня 2021року набравчинності ЗаконуУкраїни «Провнесення зміндо деякихзаконодавчих актівУкраїни щодовдосконалення системиуправління тадерегуляції усфері земельнихвідносин»,яким розділХ Перехідніположення ЗКУкраїни доповненоп.24,відповідно доякого здня набраннячинності цимпунктом землямикомунальної власностітериторіальних громадвважаються всіземлі державноївласності,розташовані замежами населенихпунктів умежах такихтериторіальних громад,крім вичерпногопереліку виключень,наведених уцьому жпункті.Земельні ділянки,що вважаютьсякомунальною власністютериторіальних громадсіл,селищ,міст відповіднодо цьогопункту іправо державноївласності наякі зареєстрованеу Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майно,переходять укомунальну власністьз моментудержавної реєстраціїправа комунальноївласності натакі земельніділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

За змістом ст.143 Конституції України, ст.172 ЦК України, ст.ст.5, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом, зокрема управляють майном, що є у комунальній власності.

За змістом положень ст.13 Конституції України, ст.ст.80, 83 ЗК України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Суб`єктами права власності на землю є в тому числі територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

За змістом норм ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.12 ЗК України до повноважень органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських рад) у галузі земельних відносин належить також розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 190, 316, 317, 319, 328, 373, 374 ЦК України, ст.ст.78-79-1 ЗК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є земельна ділянка), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.153 ЗК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормою ст.387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Положеннями ст.12 ЦК України встановлено, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієїглави застосовуютьсятакож довимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Положеннями ст.1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Пунктом 67 Порядку встановлено, що для державної реєстрації права власності у разі витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подаються необхідні для відповідної реєстрації документи, передбачені ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують право власності на нерухоме майно належного власника, крім випадку, коли право власності належного власника на таке майно було зареєстроване в Державному реєстрі прав.

В свою чергу, відповідно до ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, припинення правовідношення.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 82 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Одним із джерел доказів є письмові докази.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до наступного висновку.

Так, нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Зокрема ст.387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння, подавши до суду віндикаційний позов позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування шляхом вилучення в натурі індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Виходячи з цього, право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна, що, в свою чергу, зумовлює виникнення в позивача обов`язку довести суду своє право власності на спірне майно, а в суду встановити дійсного власника такого майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами ст.387 ЦК України.

Крім того, відповідно до закріпленого тією ж нормою ст.387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно саме від добросовісного набувача залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів стст.ст.387, 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст.ст.387, 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Викладені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України, наведеними в постановах від 16 вересня 2015 року у справі №6-1203цс15, від 23 грудня 2015 року у справі №6-327цс15, від 17 лютого 2016 року у справі №6-2407цс15, із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 липня 2018 року по справі №653/1096/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року по справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року по справі №922/614/19, від 23 листопада 2021 року по справі №359/3373/16-ц, правовими висновками Верховного Суду про застосування норм права, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року у справі №441/1557/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі №522/2202/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі №2-557/11, а також із положеннями п.19, 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Наведений двома абзацами вище правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року по справі №359/3373/16-ц.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду підтверджено всі заявлені прокурором фактичні обставини, обов`язкові для встановлення і доведення для можливості задоволення заявлених віндикаційних позовних вимог. Зокрема, підтверджено належність спірної земельної ділянки державі до формування як окремого об`єкту цивільних прав, а на момент розгляду справи внаслідок змін у законодавстві позивачу, який є органом місцевого самоврядування. Також підтверджено здійснення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 10 березня 2020 року №1223-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без змін цільового призначення», який (наказ) такого змісту та правових наслідків фактично не приймався і не видавався. Останнє, в свою чергу, свідчить, що хоча наразі за відповідачем у зареєстроване право власності на спірну земельну ділянку, однак з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи відповідач не може вважатись правомірним власником/володільцем такої земельної ділянки. Відтак, підсумовуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що спірна земельна ділянка вибула з володіння її законного власника (спочатку держави, а тепер і органу місцевого самоврядування) поза його волею, суд приходить до висновку про правомірність, обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог, а отже і необхідність їх задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь Донецької обласної прокуратури сплаченого прокурором при зверненні до суду із даним позовом, а також із заявою про забезпечення позову судового збору в загальному розмірі 4026 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.13, 41, 124, 143 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.2, 11, 12, 15, 16, 172, 179, 181, 190, 316, 317, 319, 321, 328, 330, 373, 374, 387, 388, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст.3, 12, 78-79-1, 80, 81, 83, 116, 118, 124, 125, 126, 153, 186-1 ЗК України, ст.ст.4, 5, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.5, 6, 10, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», п.67 Порядку, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Лівобережної окружної прокуратури Донецької області (ЄДРПОУ 25707002; адреса місцезнаходження: 87541; Донецька область, м. Маріуполь, бул. Меотиди, 1) в інтересах держави в особі Кальчицької сільської ради Донецької області (ЄДРПОУ 04340721; адреса місцезнаходження: 87040, Донецька область, Маріупольський район, с. Кальчик, пров. Вокзальний, 2) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Кальчицької сільської ради Донецької області (ЄДРПОУ 04340721; адреса місцезнаходження: 87040, Донецька область, Маріупольський район, с. Кальчик, пров. Вокзальний, 2) нерухоме майно земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 1421784400:04:000:1422 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2063627114217) та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

У порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Донецької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 25707002) судовий збір в розмірі 4026 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне заочне рішення суду складено 02 травня 2024 року.

Суддя А.М. Авраменко