Ухвала

від 02.05.2024 по справі 357/12953/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/12953/23

Провадження № 2/357/838/24

У Х В А Л А

02 травня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Бондаренко О.В., за участю секретаря судового засідання Кононюка П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відповідача, про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Узинської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

23.10.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати незаконною відмову Узинської міської ради у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо відведення земельних ділянок часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га, 1,8683 га та зобов`язати Узинську міську раду на найближчому пленарному засіданні з дня набрання вказаним рішенням суду законної сили затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо відведення земельних ділянок часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га, 1,8683 га.

27.11.2023 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позову заяву, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

22.02.2024 судом постановлено ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

15.04.2024 представник відповідача, за довіреністю у порядку передоручення - Герасименко Анна Дмитрівна, подала до суду клопотання про закриття провадження у справі, мотивуючи тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Так, спірним для позивача є обставина про відмову їй у затвердженні «технічних документацій в зв`язку з тим, що співвласником спадкового майна є громадянка іноземної держави». В якості способу захисту свого права позивачка просить визнати незаконною відмову Узинської міської ради у затвердженні технічної документації із землеустрою та зобов`язати відповідача затвердити таку документацію. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою та його затвердження. Так, у постановах від 21 березня 2018 року (справа № 536/233/16-ц), 24 квітня 2018 року (справа № 401/2400/16-ц), 30 травня 2018 року (справа № 826/5737/16), 19 червня 2018 року (справа № 922/864/17) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір… повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у відповідних правовідносинах реалізовує свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. Питання, пов`язаного з визнанням права власності чи права користування земельною ділянкою та оспорюванням такого права інших осіб, у позивачів у межах спору не виникає, оскільки спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документ для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку (Постанова Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року по справі №609/1231/19). Таким чином, у цій справі спір, який виникає з цивільних правовідносин, відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення відповідача, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень, що свідчить про належність справи до юрисдикції адміністративного суду. Вказане узгоджується з правовим висновком щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16, у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 447/232/22. Також, звертає увагу на обраний позивачем спосіб захисту. Так, оскільки право власності за позивачем вже підтверджено свідоцтвом про право власності за законом, що видано 30.08.2021, після отримання спадщини спадкоємцю необхідно виділити земельний пай в натурі, а не затверджувати технічну документацію на ділянки, які вже є сформованими. З 1 січня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», який вносить ряд важливих змін до законодавчих актів України, зокрема і до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Згідно зі ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є також і свідоцтво про право на спадщину. Статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено наступне: «якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки». Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Тобто, земельна частка (пай) яка не була виділена в натурі (на місцевості) або на яку не отримано документа, що посвідчує таке право є невитребуваною. Протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з невитребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність (крім передачі її власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям). Ділянки з кадастровими номерами: 3220410500:05:012:0055 та 3220410500:05:011:026, витяги про які подає позивачка, були сформовані ще у 26.08.2016. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). До Узинської міської ради ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 із заявами про виділ в натурі ділянок на підставі оформлених свідоцтв про право на спадщину за законом не зверталися. Наведене може слугувати також в якості підстави для відмови у позові через обраний неналежний спосіб захисту. Таким чином, справа за позовом ОСОБА_1 до Узинської міської ради не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а провадження має бути закрито згідно вимог ст. 255 ЦПК України, оскільки відносини з даного спору є публічно-правовими та мають бути вирішені в процесі розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.

01.05.2024 представник позивачки, адвокат Закаблук Лариса Олександрівна, подала до суду письмові пояснення у справі, в яких зазначила, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно- правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. Зазначений висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 823/1984/16. Окрім цього, відповідно до висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №128/3751/14, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Верховний Суд підкреслює, що за змістом частини першої, абзаців першого, другого частими другої, частин дев`ятої, десятої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).01 лютого 2017 року та 30 серпня 2021 року позивачці та її рідній сестрі ОСОБА_2 було видано свідоцтва про право на спадщину за законом кожній на 1/2 частку спадкового майна. Відповідно до вказаних свідоцтв вони набули право на земельну частку (пай) розміром 2,85 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі в КСП «Агрофірма Узинська» та права на земельну частку (пай) розміром 2,85 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі в КСП «Агрофірма Узинська». Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.24.11.2021 на чотирнадцятій сесії VIII скликання було прийнято рішення Узинської міської Ради № 14-880/2021,згідно якого їм був наданий дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Після прийняття вказаного рішення ними було виготовлено технічну документацію на землю з якою вони звернулися до Узинської міської ради з приводу затвердження технічних документацій щодо відведення земельних ділянок часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га та 1,8683 га. Однак,їм було відмовлено у затвердженні технічних документацій в зв`язку з тим, що співвласником спадкового майна є громадянка іноземної держави, а саме країни- агресора. Порушення прав позивачки вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на її думку рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Тому, вважає, що даний спір стосується приватноправових відносин, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Представник позивача, адвокат Закаблук Лариса Олександрівна, в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, 01.05.2024 подала до суду письмову заяву, в якій просила розгляд справи проводити у її відсутності та відсутності позивачки, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України за умов неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, оглянувши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 1,2 ЦПК України цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, відповідно до ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вбачається, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв`язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Представник відповідача у клопотанні зазначає, що у цій справі спір, який виникає з цивільних правовідносин, відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення відповідача, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень, що свідчить про належність справи до юрисдикції адміністративного суду.

Однак, суд не погоджується з даним твердженням представника виходячи з наступного.

Статті 124, 125 Конституції України визначили, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно пункту 7 частини 1 ст.4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг.

Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення дій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а та від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2024 у справі №736/1435/21.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Відповідно до ч.3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Аналогічні норми містяться в ч.2 ст. 16 ЦК України.

Також, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Так, з матеріалів позову вбачається, що позивач просить визнати незаконною відмову Узинської міської ради у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо відведення земельних ділянок часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га, 1,8683 га та зобов`язати Узинську міську раду на найближчому пленарному засіданні з дня набрання вказаним рішенням суду законної сили затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо відведення земельних ділянок часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га, 1,8683 га. 01.02.2017 та 30.08.2021 позивачці та її рідній сестрі ОСОБА_2 було видано свідоцтва про право на спадщину за законом кожній на 1/2 частку спадкового майна. Відповідно до вказаних свідоцтв позивачка набула право на 1/2 частку земельної частки (паю) розміром 2,85 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі в КСП «Агрофірма Узинська» та права на 1/2 частку земельної частки (паю) розміром 2,85 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі в КСП «Агрофірма Узинська». 24.11.2021 на чотирнадцятій сесії VIII скликання було прийнято рішення Узинської міської Ради № 14-880/2021, згідно якого позивачці був наданий дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Після прийняття вказаного рішення було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки, з якою вона звернулася до Узинської міської ради з приводу затвердження технічних документацій щодо відведення земельних ділянок часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га та 1,8683 га та їй було відмовлено у затвердженні технічних документацій.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2022 року по справі № 264/37/21, зазначено, щодо юрисдикції спорів стосовно оскарження рішень органу місцевого самоврядування про відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки (відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки. Тобто, якщо особа звертається до відповідних органів із заявою для отримання в користування земельної ділянки, за результатами розгляду якої ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду).

В даному випадку наявні обставини, які свідчать про наявність у позивача відповідного речового права (права власності) щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3220410500:05:018:0033 площею 3,59 га, 3220410500:05:012:0055 площею 1,8683 га та 3220410500:05:011:0026 площею 1,3437 га, тому, підстави для віднесення вказаного спору до публічно правового, і такого, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відсутні.

Таким чином, виходячи із суті права та інтересу, за захистом якого звернулася позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи зазначених у позові обставин, враховуючи, що на даний час судом не встановлено наявність лише публічно правового спору, та має місце майновий інтерес учасника справи, даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Обґрунтовуючи ухвалу, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 19, 258, 259, 260, 261, 353-355 ЦПК, ст. 2, 4, 19 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання відповідача, про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Узинської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Ухвала окремо від рішення не оскаржується, заперечення на ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Ухвала складена 02.05.2024.

Суддя О. В. Бондаренко