Рішення

від 02.05.2024 по справі 357/12953/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/12953/23

Провадження № 2/357/838/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання Кононюка П.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Узинської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

23.10.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 . Після її смерті залишилась спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 2,85 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі в КСП « Агрофірма Узинська» та права на земельну частку (пай) розміром 2,85 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі в КСП «Агрофірма Узинська». Спадкоємицями першої черги за законом, після смерті матері, є вона та її рідна сестра - ОСОБА_2 . В передбачений ст. 1269 ЦК України шестимісячний строк після смерті матері вони прийняли спадщину, так як звернулися до Узинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. 01.02.2017 та 30.08.2021 їм було видано свідоцтва про право на спадщину за законом кожній на частку спадкового майна. 24.11.2021 на чотирнадцятій сесії VIII скликання було прийнято рішення Узинської міської Ради №14-880/2021, згідно якого їм був наданий дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Після прийняття вказаного рішення ними було виготовлено технічну документацію на землю, з якою вони звернулися до Узинської міської ради з приводу затвердження технічних документацій щодо відведення земельних ділянок часток(паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га та 1,8683 га. Однак їм було відмовлено у затвердженні технічних документацій в зв`язку з тим, що співвласником спадкового майна є громадянка іноземної держави, а саме країни-агресора. Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій». Земельним кодексом України передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Так, відповідач, розглядаючи їх із сестрою заяву, повинен був прийняти одне з двох рішень: затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі(на місцевості) або надати мотивовану відмову у її затвердженні, при цьому, відмовляючи у затвердженні технічної документації відповідний орган повинен керуватися лише тими підставами, виключний перелік яких наведено у ст.186-1 ЗК України та навести у своєму рішенні усі підстави відмови. Тому, просила в судовому порядку визнати незаконною відмову Узинської міської ради у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо відведення земельних ділянок часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га, 1,8683 га та зобов`язати Узинську міську раду на найближчому пленарному засіданні з дня набрання вказаним рішенням суду законної сили затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо відведення земельних ділянок часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га, 1,8683 га.

27.11.2023, після усунення позивачкою недоліків позову, судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позову заяву, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

22.02.2024 судом постановлено ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

02.05.2024 судом постановлено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання відповідача, про закриття провадження у справі.

Представник позивачки, адвокат Закаблук Лариса Олександрівна, в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, 01.05.2024 подала до суду письмову заяву, в якій просила розгляд справи проводити у її відсутності та відсутності позивачки, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача, за довіреністю у порядку передоручення - Герасименко Анна Дмитрівна, в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у клопотанні про закриття провадження у справі, зокрема, зазначила, що вимоги позивачки можуть слугувати в якості підстави для відмови у позові через обраний неналежний спосіб захисту.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, письмові пояснення та заяви з процесуальних питань до суду не подала.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується матеріалами справи (а.с. 8-9).

Також, встановлено, що 01.02.2017 та 30.08.2021 ОСОБА_1 та її рідній сестрі - ОСОБА_2 , які є спадкоємцями першої черги після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , державним нотаріусом Узинської державної нотаріальної контори було видано свідоцтва про право на спадщину за законом, кожній на 1/2 частку спадкового майна (а.с. 11, 12), згідно яких спадщина, на яку в указаних частках видано ці свідоцтва складаються із права на земельну частку (пай) розміром 2,85 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі в КСП «Агрофірма Узинська» та права на земельну частку (пай) розміром 2,85 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі в КСП «Агрофірма Узинська».

24.11.2021 Узинська міська рада Білоцерківського району на чотирнадцятій сесії VIII скликання прийняла рішення №14-880/2021 (а.с. 15), згідно якого надала дозвіл ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та роз`яснила зазначеним громадянам право подати на розгляд сесії Узинської міської ради належним чином розроблену технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для затвердження.

На підставі вказаного рішення Узинської міської ради, 11.01.2022 ПП «Землевпорядний центр АО», на замовлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площами 3,59 га, 1,3437 га та 1,8683 га (а.с. 13, 14, 16, 17, 18, 20-22).

26.06.2023 Узинська міська рада Білоцерківського району на заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 11.02.2022, надала листа №68, у якому відмовила їм у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площами 3,59 га, 1,3437 га та 1,8683 га, у зв`язку з тим, що співвласником спадкового майна є громадянка іноземної держави, а саме країни-агресора (а.с. 19).

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Ст. 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Ст. 14 Конституції України проголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ст.3 Земельного кодексу України, земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст. 4 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою.

Відповідно до ч.2, ч. 3 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно ч.1 ст.79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з п. «б» ч.1 ст.80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Ст. 118 Земельного кодексу України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Положеннями ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Судом встановлено, що позивачці - ОСОБА_1 рішенням Узинської міської ради Білоцерківського району №14-880/2021 від 24.11.2021 було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та роз`яснено їй право подачі на розгляд сесії Узинської міської ради належним чином розробленої технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для затвердження.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою визначено положеннями ст. 186 Земельного кодексу України.

Пунктом 5 ч. 5 статті 186 ЗК України передбачено, що технічна документація із землеустрою погоджується і затверджується у такому порядку: технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується: у разі передачі на підставі такої документації земельної ділянки у власність та користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування - рішенням таких органів; в інших випадках - власником (розпорядником) земельної ділянки, а щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, що перебуває у користуванні, - землекористувачем.

Відповідно до ч. 8, 9, 10 статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, визначеного Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами чи організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз чи робіт. Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження такої документації іншими органами.

Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Отже, надання у користування земельної ділянки здійснюється, зокрема, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу. При цьому затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється рішенням уповноваженого органу у разі передачі на підставі такої документації земельної ділянки у власність та користування. Підставою для відмови у затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, а також відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування врегульовані Законом України «Про землеустрій».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Згідно ст. 20 Закону України «Про землеустрій» землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі:а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель;б) встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою;в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок;г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути);ґ) організації нових і впорядкування існуючих об`єктів землеустрою;д) виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель;е) розроблення комплексного плану території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території.

Ст. 22 Закону України «Про землеустрій» визначає, що землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою (у тому числі при розробленні містобудівної документації);б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою;в) судових рішень.

Згідно ст.25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.

Абзац другий зазначеної статті Закону визначає види документації із землеустрою, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про землеустрій» визначено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

Погодження і затвердження документації із землеустрою відповідно до ст. 30 Закону України «Про землеустрій» проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Питання розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) врегульоване статтею 55 Закону України «Про землеустрій».

Так, згідно ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.

У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом (крім випадків, якщо відповідно до закону розроблення технічної документації здійснюється без надання такого дозволу).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) матеріали топографо-геодезичних робіт;г) кадастровий план земельної ділянки; ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;д) відомості про встановлені межові знаки.

Таким чином, підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви та встановлених судом обставин справи, 11.01.2022 ОСОБА_1 звернулася до Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га та 1,8683 га у встановленому ст. 123, 186 Земельного кодексу України порядку, проте відповідач відмовив у задоволенні її заяви, у формі листа №68 від 26.06.2023.

Водночас, частиною першою ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За правилами статті 25 України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

У відповідності до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких питань регулювання земельних відносин Узинською міською радою Білоцерківського району, останньою має прийматися нормативний акт у формі рішення на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою повинно оформлятися нормативним актом у формі рішення органу місцевого самоврядування, в даному випадку Узинської міської ради Білоцерківського району.

Однак, в межах даного спору позивачка звернулася до відповідача саме із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній направив позивачці лише відповідь у формі листа.

Тому, відсутність належним чином оформленого рішення Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області про відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га та 1,8683 га у формі рішення, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 14.09.2022 у справі № 420/1665/19.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) вказувала, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 вказала, що ефективний спосіб захисту прав повинен: 1) забезпечити поновлення порушеного права 2) в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування 3) такий захист повинен бути повним (тобто не частковим) 4) забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії 5) забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту Одне право має захищатися одним позовом. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним.

Тому, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Отже, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Крім того, завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яке прагне досягнути позивач, звертаючись до суду.

При цьому, особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Предметом спору в даній справі є визнання незаконною відмову Узинської міської ради у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо відведення земельних ділянок часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га, 1,8683 га та зобов`язання Узинської міської ради на найближчому пленарному засіданні з дня набрання вказаним рішенням суду законної сили затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо відведення земельних ділянок часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га, 1,8683 га.

Однак, в даному випадку, обраний позивачкою спосіб захисту прав, шляхом визнання незаконною відмову Узинської міської ради у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є неефективним засобом відновлення порушеного права, оскільки, відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом, а тому такий спосіб захисту не відновить порушеного права позивачки.

Позивачка вправі звернутися до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо розгляду поданої заяви про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площами 3,59 га, 1,3437 га та 1,8683 га та зобов`язання відповідача повторно розглянути подану позивачем заяву у встановленому порядку.

Також, слід зазначити, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).

Згідно змісту ст.11,15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють визначені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, зокрема, 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Однак, враховуючи вищезазначене, позивачка не скористалася своїм правом до закінчення підготовчого провадження у справі змінити предмет або підставу позову, а на підготовчому засіданні представник позивачки остаточно визначилася з предметом спору та характером спірних правовідносин, позовними вимогами та складом учасників судового процесу.

Крім того, ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги щодо відновлення порушеного права її та її сестри - ОСОБА_2 , однак, остання була залучена позивачкою в якості третьої особи і не заявляла самостійних вимог щодо спору, та позивачка не надала до суду жодних доказів щодо представництва інтересів сестри, відповідно до вимог законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо визнання незаконною відмову Узинської міської ради у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо відведення земельних ділянок часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площами 3,59 га, 1,3437 га, 1,8683 га, у повному обсязі та відповідно, слід відмовити і у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, як похідної.

Водночас, щодо позовної вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання Узинської міської ради на найближчому пленарному засіданні з дня набрання вказаним рішенням суду законної сили затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо відведення земельних ділянок часток (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площами 3,59 га, 1,3437 га, 1,8683 га, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Питання затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі належить до виключних повноважень Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області.

Зобов`язання судом вчинити певні дії за відсутності відповідного волевиявлення органу є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема, про затвердження технічної документації землеустрою з подальшою передачею земельних ділянок у власність, постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.

У рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Така позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.09.2018 року у справі №712/10864/16-а.

Таким чином, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені у спосіб, обраний нею.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.

Керуючись 13, 14, 19, 68 Конституції України, Законом України «Про землеустрій», Законом України «Про місцеве самоврядування», ст. 3, 4, 12, 78, 80, 81, 116, 118, 186, 122, 123 Земельного Кодексу України, ст. 11, 15, 16 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 76 81, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Узинської міської ради (ЄДРПОУ: 04054990, місцезнаходження: вулиця Незалежності, будинок 16/1, місто Узин, Білоцерківский район, Київська область, 09161), третя особа: ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , російська федерація), про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13.05.2024, з урахуванням ч.3 ст. 124, ч.6 ст. 259 ЦПК України.

Суддя О. В. Бондаренко