Рішення

від 30.04.2024 по справі 471/1/24

БРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 471/1/24

Провадження №2/471/80/24

Номер рядка звіту 7

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2024 р.

Братський районний суд Миколаївської області

у складі:

головуючого судді Гукової І.Б.,

за участю секретаря Холоденко І.Ю.,

прокурора - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи - ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженою державою, здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватне підприємство "Велес" про конфіскацію земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Вознесенської окружної прокуратури звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - позивач) до ОСОБА_3 (далі - відповідач), в якому просить конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку, належну відповідачу із кадастровим номером 4821485100:02:000:0042 площею 11,8176 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 , яка є громадянином російської федерації, на підставі свідоцтва про право на спадщину, у 2021 році набула право власності на земельну ділянку, право власності на яку зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка на підставі договору оренди від 12.12.2017 року перебуває у користуванні ПП «Велес».

За приписами ч. 4 ст. 81, ч.ч. 2, 4 ст. 145 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. У разі невиконання цієї вимоги така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Однак, відповідач будучи іноземним громадянином, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення в порушення ч. 4 ст. 81. ст. 145 ЗК України, не відчужила її, а тому позивач вважає наявними підстави для її конфіскації у власність держави.

Ухвалою суду від 10.01.2024р. вжито заходи забезпечення позову, а саме накладено арешт на вищевказану земельну ділянку.

Під час судового засідання прокурор підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позові та просила про їх задоволення.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик відповідача до суду.

Представник третьої особи під час судового розгляду заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначила, що відповідачу відомо про обов`язок відчуження земельної ділянки, однак, в зв`язку з оголошенням у країні воєнного стану відповідач не в змозі перетнути кордон України та відчужити земельну ділянку. Оголошення воєнного стану є форс-мажорною обставиною, яка звільняє особу від своїх зобов`язань, тому до закінчення війни земельна ділянка не може бути конфіскована, так як це буде порушенням права особи на власність. Також зазначила, що вона особисто зв`язувалася з відповідачем за допомогою телефонного зв`язку, та повідомляла їй про те, що на розгляді у суді перебуває дана справа, однак, судом не було належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи, що позбавило її право на захист своїх інтересів та унеможливлює розгляд справи.

Судом, за клопотанням третьої особи було допитано свідка ОСОБА_4 , яка пояснила суду, що давно знайома зі ОСОБА_3 , яка протягом тривалого часу проживає в рф та є її громадянином. Після смерті матері відповідачка успадкувала земельну ділянку та у 2021 році отримала свідоцтво про право на спадщину. Про те, що їй необхідно відчужити земельну ділянку ОСОБА_3 відомо, однак у 2021 році вона цього зробити не могла так як у неї закінчилася відпустка. З початком повномасштабного вторгнення рф до України вона з відповідачем не спілкувалася, чи бажає остання і надалі відчужити земельну ділянку їй наразі не відомо.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідив письмові докази, судом встановлено таке.

25.06.2021 року державним нотаріусом Братської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за яким ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку кадастровим номером 4821485100:02:000:0042 площею 11,8176 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

За інформацією УДМС України в Миколаївській області ДМС України № 53-2010вих-23 від 24.03.2023р. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспортом громадянина України та посвідкою на постійне/тимчасове проживання в Україні не документувався та будь-яка інформація в УДМС у Миколаївській області стосовно неї відсутня.

Згідно з відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №10-14-0.165-1592/2-23 від 05.06.2023р. про набуття ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, у власність земельної ділянки з кадастровим номером 4821485100:02:000:0042 управлінню стало відомо із доручення Держгеокадастру від 08.12.2022 року № 22-28-0.191-8314/2-22. Вказана особа до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з метою відчуження земельних ділянок на користь держави не зверталася.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950р.), ратифікованою Законом від 17.07.1997р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного та надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до ч. 2 цієї статті у разі: 1) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; 2) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації таких прав.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) встановлені нормами Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з ч. 1 ст. 39 даного Закону виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Статтею 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземцям, особам без громадянства.

Згідно ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до п. 1 та пп. 33, 42 п. 3 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015р. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру. До її повноважень, в тому числі, входить організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності; подання позову про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом; інші.

Згідно ст. 148 ЗК України земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та на умовах, встановлених законом.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18.09.2013р. у справі № 6-92 цс 13 зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 року у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції, від 11 березня 2003 року Новоселецький проти України, від 1 червня 2006 року Федоренко проти України). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

На підставі викладеного, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 будучи громадянкою російської федерації, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення не відчужила її. За таких обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову про конфіскацію земельної ділянки на користь держави.

Що стосується посилання представника третьої особи про неможливість виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань з огляду на наявність форс-мажорних обставин суд зазначає наступне.

Визначення форс-мажорних обставин міститься в ч. 2 ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР. Так, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Верховний суд у своїх Постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі № 913/20/21 встановив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Отже, форс-мажор як обставина непереборної сили потребує доведення і належного правового оформлення сторонами в судовому процесі. Саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань.

ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 зазначено, що лист ТПП від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

За таких обставин посилання представника третьої особи на наявність форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання відповідачем зобов`язань не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідачем не доведено, що нею не відчужено земельну ділянку саме через початок військових дій.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь Миколаївської обласної прокуратури слід стягнути судовий збір, що був сплачений Миколаївською обласною прокуратурою за подання позову та заяви про забезпечення позову, в сумі 6142 грн. 00 коп.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 10.01.2024 року на підстав ст.. 158 ЦПК України слід скасувати.

Керуючись ст.ст. 259, 264, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов керівника Вознесенської окружної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженою державою, здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватне підприємство "Велес" про конфіскацію земельної ділянки задовольнити.

Конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 39825404) земельну ділянку з кадастровим номером 4821485100:02:000:0042 площею 11,8176 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Миколаївської обласної прокуратури Миколаївської області (р/р UА748201720343150001000000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910048), судовий збір у розмірі 6142 (шість тисяч сто сорок дві) гривні 00 копійок.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 10.01.2024 року.

Позивач - Керівник Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області,код ЄДРПОУ 02910048, місце знаходження: провул. Костенка,2, м. Вознесенськ, Миколаївська область,.

Відповідач - ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача позивача:

Приватне підприємство "Велес", Код ЄДРПОУ 32117771, місце знаходження: вул. Шевченка, 2/3, с. Шевченко, Вознесенський район Миколаївська область.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлено 02.05.2024 року.

СуддяІ.Б. Гукова