Рішення

від 02.05.2024 по справі 591/648/22

ЗАРІЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

Справа № 591/648/22

Провадження № 2/591/1342/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2024 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім. Д.С.Бортнянського» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 у січні2022рокузвернулась досуду зпозовом доКомунального закладу Сумської обласної ради «Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім. Д.С.Бортнянського» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку і свої позовні вимоги мотивує тим, що вона перебуває у трудових відносинах з відповідачем та працює на посаді концертмейстера «Загальне фортепіано». Наказами відповідача від 22 вересня 2021 року №78-ОД було запроваджено дистанційне навчання з 23 вересня 2021 року. В подальшому наказами відповідача від 22 жовтня 2021 року №86-ОД, 15 листопада 2021 року №90-ОД, 29 листопада 2021 року №92-ОД продовжувалося дистанційне навчання у закладі освіти. У грудня 2021 року вона не отримала заробітку плату і дізналася, що її відсторонено від роботи на підставі наказу №255-к від 08 листопада 2021 року. Відсторонення від роботи відбулося в зв`язку з тим, що у позивачка не була вакцинована від гострої респіраторної хвороби. Відповідач не довів до позивачки наказ про її відсторонення, а надіслав його по пошті за адресою проживання її матері. Вважає, що наказ №255-к від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » є протиправним та підлягає скасуванню. З даним наказом вона не згодна. В обґрунтування позову зазначає, що відстороненням від роботи через відмову від щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, порушено право її на працю, гарантоване Конституцією України, при цьому суперечить приписамстатті 46 КЗпП Українитастатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», порушенопорядок відстороненняособи,яка відмовиласьвід щеплення встановленийч.2ст.27 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а тому просить суд визнати незаконним та скасувати Наказ №255-к від 08 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з 08 листопада 2021 року по 20 грудня 2021 року та судові витрати.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 16 лютого 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

У відзивіна позовнузаяву відповідач Комунальний заклад Сумської обласної ради «Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім. Д.С.Бортнянського» просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 в повному обсязі. При цьому, зазначає, що позивача повідомили про обов`язковість профілактичного щеплення проти COVID-19 та попередили, що за відсутності документа, який підтверджуватиме наявність щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗУкраїни від16вересня 2011року №595 її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставіст. 46 КЗпП Українитаст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Позивачка документ про профілактичне щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання не надала. Позивачку було відсторонено без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення. Наказ позивачка ОСОБА_1 особисто бачила, ознайомилась, 29 жовтня 2021 року, що підтверджується її власноручним підписом. Також позивачу було роз`яснено наслідки ненадання у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. Оскільки позивачем жоден із зазначених документів відповідачу надано не було, відповідачем у повній відповідності до вимог чинного законодавства видано оскаржуваний наказ. Крім того, тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю є особливим запобіжним заходом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце. 28 грудня 2022 року позівачку було звільнено на підставі п.2 ст.36 КЗпП України по закінченню строкового трудового договору.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 21.02.2023 року зупинено провадження по справі до закінчення перегляду Верховним судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду цивільної справи № 130/3548/21.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 18.08.2023 року провадження по справі поновлено та призначено до судового розгляду.

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Дмитренко В.В. в судовому засіданні в режимі (ВКЗ) позов підтримав повністю з підстав зазначених у позові. Просить суд позов задоволити повністю.

Представник відповідачаКомунального закладуСумської обласноїради «Сумськийфаховий коледжмистецтв ікультури ім.Д.С.Бортнянського»в судовомузасіданні протипозову заперечувалаповністю.Пояснила суду,що всіхпрацівників повідомили про обов`язковість профілактичного щеплення проти COVID-19 та попередили, що за відсутності документа, який підтверджуватиме наявність щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗУкраїни від16вересня 2011року №595 їх буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставіст. 46 КЗпП Українитаст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Позивачка ОСОБА_1 документ про профілактичне щеплення відCOVID-19або довідкупро абсолютніпротипоказання ненадала.Позивачку буловідсторонено беззбереження заробітноїплати доусунення причин,що зумовиливідсторонення.Наказ позивачка ОСОБА_1 особисто бачила,ознайомилась,29жовтня 2021року,що підтверджуєтьсяїї власноручнимпідписом.Також позивачцібуло роз`ясненонаслідки ненаданнядовідок пропроведення щепленняу виглядівідсторонення відроботи беззбереження заробітноїплати.Оскільки позивачемжоден іззазначених документіввідповідачу наданоне було,відповідачем уповній відповідностідо вимогчинного законодавствавидано оскаржуванийнаказ.Позивачка вподальшому угрудні 2021року буладопущена дороботи.Дистанційно могливідвідувати заняттялише студенти,а викладачіпрацювали вочному режимі,так якспецифіка процессунавчання недозволяє щобвикладачі працювалидистанційно.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Судом встановлено,що позивачка ОСОБА_1 станомна 08.11.2021року працювалана посаді концертмейстера Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім. Д.С.Бортнянського».

Відповідно донаказу від20жовтня 2021року №85-ОД«Про попередженняпрацівників» працівникиВідповідача щодояких буливідсутні відомостіпро проведенняпрофілактичних щепленьчи ненадані висновкипро наявністьпротипоказань довакцинації проти COVID-19 були інформовані про необхідність здійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом, та щеплення або ухилення від його здійснення.

Позивачка ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом №85-ОД від 20 жовтня 2021 року, що підтверджується її власноручним підписом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , яка виконує обов`язки інспектора з кадрів, зателефонувала позивачці з особистого телефону на її номер, що підтверджується принт скріну журналу викликів на телефонний номер позивачки і повідомила її, що необхідно позивачці з`явитися 08 листопада 2021 року до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про відсторонення. Позивачка повідомила ОСОБА_4 , що щеплення вона робити не планує, довідки про наявність у неї противопоказань до вакцинації у неї відсутня.

08 листопада 2021 року відповідачем було видано наказ №235-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 ». Позивачка протягом першої половини робочого дня 09 листопада 2021 року не з`явилася до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про відсторонення. На численні телефонні дзвінки ОСОБА_4 та завідувача відділення мистецтв ОСОБА_5 не відповідача, про що були складені акти.

В подальшому працівниками відповідача вживалися заходи для повідомлення позивачки про її відсторонення. На викоання наказу №89-ОД юристконсульт ОСОБА_4 08 листопада 2021 року кур`єрською доставкою направила до відома ОСОБА_6 наказ про її відсторонення за адресою, яка вказана нею в особовому листу по обліку кадрів. Такий адрес реєстрації зазначений і в паспорті ОСОБА_1 .. Поштове відправлення було отримано 09 листопада 2021 року. Те що ОСОБА_7 мешкає за іншою адресою, ніж зазначено в її паспорті та особовому листу обліку кадрів вона не повідомила роботодавця.

Позивачкою булозроблено щеплення14грудня 2021року і повідомившироботодавця 20грудня 2021року позивачкубуло допущенодо роботиз 21грудня 2021року.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина першастатті 43 Конституції України).

За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першоюстатті 46 КЗпП Українипередбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує іКонституція України(статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьоїстатті 21 КЗпП України(рішення від 09 липня 1998 року №12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третійстатті 21 КЗпП Українищодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України.

У рішенні №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі №1-14/2020 (230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначенихКонституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1,3,6,8,19,64 Конституції України"(абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертоїстатті 4Цивільного кодексуУкраїни якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цьогоКодексуабо іншому закону, застосовуються відповідні положення цьогоКодексуабо іншого закону.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону «Основи законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992року №2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року

№1645-III (надалі Закон №1645-III) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Застаттею 1 Закону №1645-IIIпротиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Законувизначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першоюстатті 12 Закону №1645-IIIпередбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другоїстатті 12 Закону №1645-III).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другоїстатті 12 Закону №1645-III).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третястатті 12 Закону №1645-III).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четвертастатті 12 Закону №1645-III).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостоїстатті 12 Закону №1645-III).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267(в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року №90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік №2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096постанову Кабінету Міністрів України №1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону N 1645-IIIта частини третьоїстатті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 КЗпП України, частини першоїстатті 1 Закону України "Про оплату праці"та частини третьоїстатті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано вЗаконі «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 року № 4004-XII (надалі - Закон №4004-XII ) таІнструкції про порядоквнесення поданняпро відстороненняосіб відроботи абоіншої діяльностіЗатверджено наказомМОЗ від14.04.1995року №66(надалі-Інструкція №66) .

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першоїстатті 7 Закону №4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3Інструкції №66з урахуванням змін, внесенихнаказом МОЗ від 30 серпня 2011 року №544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2Інструкції №66особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженимнаказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2Інструкції №66право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5Інструкції №66визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієїІнструкції.

Згідно з пунктом 2.7Інструкції №66термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком №2 до цієїІнструкції.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу шостого частини першоїстатті 7 Закону №4004-XIIтаІнструкції №66не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тількиЗаконом №4004-XII.Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону №1645-IIIі частини третьоїстатті 5 Закону України "Про державну службу".

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Зазначене погоджується з висновками виклденими в постанові постанові ВеликоїПалати ВерховногоСуду від14грудня 2022року усправі №130/3548/21 (п. 11.1.- 1.35).

Судом встановлено, щопозивачка ОСОБА_1 працювала на посаді концертмейстера Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім. Д.С.Бортнянського», а отже входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню. Позивачка знала про обов`язковість профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та їй було запропоновано до 08.11.2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, а також роз`яснено наслідки непроходження вакцинації у зазначений термін у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Як видно зі змісту позовної заяви та наданих суду доказів, у позивачки ОСОБА_1 , щеплення було відсутнє, від його проведення вона відмовилась та не надала роботодавцю і суду доказів про наявність у неї абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби. В подальшому позивачка щеплення зробила 14 грудня 2021 року, повідомивши роботодавця 20 грудня 2021 року і відразу 21 грудня 2021 року була допущення до роботи.

Постановою ВеликоїПалати ВерховногоСуду від14грудня 2022року усправі №130/3548/21 (п. 14.9.- 14.12) «зауважено, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі №3682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 (провадження №61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі №337/3087/17 (провадження №К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження №61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Судом встановлено,що станомна моментвидачі оскаржуваногонаказу позивачка ОСОБА_1 працювала на посаді концертмейстера Комунального закладуСумської обласноїради «Сумськийфаховий коледжмистецтв ікультури ім.Д.С.Бортнянського».Дані посадові обов`язки зумовлюють постійний контакт з учнями, батьками та відвідувачами навчального закладу.З викладеноговище випливаєщо,перебування невакцинованого працівникана робочомумісці неслопотенційну загрозуяк учасникамучбового процесу,для якихбуло навчання такі дляпрацівників установи,адже персонал та адміністрація закладупрацювали узвичайному режиміна своїх робочих місцях навіть під час дистанційного навчання. Дистанційне навчання було запроваджено тільки для студентів. Встановлення дистанційної або надомної форми праці виключало б можливість виконання покладених на позивача трудових обов`язків. Отже, відсторонення від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Доводи позовної заяви про те, щостаття 46 КЗпПУкраїнине містить такої підстави для відсторонення як відсутність щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, суд вважає необґрунтованими, тому що цією статтею передбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною другоюстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб,якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Суд звертає увагу, за змістом Переліку №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595. Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов»язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Відсторонення працівника від роботице призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Суд зазначає, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантованестаттею 8Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(даліКонвенція).

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд з прав людини (даліЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питаннянаявності законуЄСПЛ вухваленому 08квітня 2021року рішенніу справі«Вавржичка таінші протиЧеської Республіки»(заява№ 47621/13)у рішенні,яке судвважає необхіднимзастосувати іпри данихправовідносинах,наголошує наступне(п.266):«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], № № 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 року, з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом єЗакон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а прийняті на його виконання Постанови Кабінету міністрів України, Накази МОЗ є лише способом реалізації законодавчого припису.

Розглядаючи питання,чи ємета,задля якоїбув встановленийобов`язок робитищеплення,законною,ЄСПЛ навівнаступні аргументи(п.272):«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

У відповідьна питаннянеобхідності вдемократичному суспільствіобов`язкової вакцинаціїсуд наводитьтакі доводи:«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державівідповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд звертає увагу, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Держава, встановивши відсторонення працівників закладів шкільної освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Суд звертає увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеногостаттею 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зістаттею 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судув постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зістаттею 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей3та53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти до освітніх закладів з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновкулікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах».

З оглядуна викладене,суд вважає,що відповідач Комунальний заклад Сумської обласної ради «Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім. Д.С.Бортнянського», з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимогстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»тастатті 46 КЗпП Україниправомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача.

Крім того, суд зауважує, що на виконаннянаказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 №380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153»наказом відповідача від 28 лютого 2022 року допущено позивача до роботи, отже відсутні підстави про допущення позивача до роботи.

Отже, право позивачки ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежено з огляду на потребу охорони громадського здоров`я і запобігання поширенню особливо небезпечної інфекційної хвороби COVID-19 та через ненадання ним роботодавцю одного із документів, який би підтверджував вакцинацію від COVID-19 або про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Оскільки під час розгляду справи порушень прав позивача при прийнятті оскаржуваного наказу про відсторонення від роботи не встановлено, відсутні підстави для визнання неправомірним та скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, якщо буде встановлено, що на порушеннястатті 46 КЗпП Українироботодавець ізвласної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не частини невиплаченої заробітної плати.

Оскільки судом не встановлено незаконного відсторонення ОСОБА_1 від роботи, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на період такого відсторонення, а також відсутні підстави для відшкодування на її користь судових витрат.

З огляду на викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.2,5,10-13,19,76-82,258,259,264,265,273 ЦПК України,суд -

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11 -13, 81, 133, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім. Д.С.Бортнянського» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 01 травня 2024 року.

СУДДЯ А.Я.КЛИМЕНКО