Ухвала

від 02.05.2024 по справі 904/1369/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Київ

02.05.2024Справа № 904/1369/24

Суддя Господарського суду міста Києва Селівон А.М., розглянувши

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЛП Україна" 49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Мандриківська, будинок 47-к літ. М-2, корпус 2, приміщення 17

до Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" 01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 1Д

про захист прав споживачів та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЛП Україна" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовними вимогами до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання за позивачем права власності на транспортні засоби: CITROEN C5, VIN: НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 ; MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 ; MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_5 , д/н НОМЕР_6 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неможливість здійснення перереєстрації вказаних транспортних засобів за лізингоодержувачем в Територіальному сервісному центрі МВС за наслідками перебування власника транспортних засобів АТ КБ "Приватбанк" в Єдиному реєстрі боржників, у зв`язку з чим товариство на підставі ст. 392 ЦК України, Закону України "Про фінансовий лізинг", Договорів фінансового лізингу та Договорів купівлі - продажу предмету лізингу зазначає про наявність підстав для визнання за ТОВ "ТЛП Україна" права власності на спірні транспортні засоби.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2024 року у справі № 904/1369/24 на підставі ст. 24, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України дану позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2024 року справу № 904/1369/24 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.1981 № R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, що має беззаперечно виконуватись сторонами в разі необхідності реалізації цього права.

Правові засади справляння, розмір ставок судового збору та порядок його сплати регулюються Законом України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року №3674-VI.

Згідно статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до п.п. 1 та п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028,00 гривень.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв.

Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором (аналогічна позиція викладені в ухвалі Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №905/1057/18, постанові від 13.02.2020 у справі № 910/4557/18).

Суд зазначає, що позовною вимогою майнового характеру є вимога, яка підлягає вартісній оцінці. Крім того, вимога майнового характеру характеризується тим, що впливає на склад майна позивача в сторону збільшення (відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

Нормами статті 163 ГПК України встановлено, що ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

При цьому судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов`язаннях (у тому числі в зв`язку з вимогами, заснованими на приписах частини п`ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Як вбачається зі змісту поданої позовної заяви, предметом даного позову є вимоги позивача про визнання права власності на майно (три транспортні засоби), судовий збір за які визначається як за вимоги майнового характеру.

Згідно наявних в позовних матеріалах укладених між сторонами договорів фінансового лізингу № DNP0FLOWW4T5F-1 від 09.02.2021 року, № DNP0FLOWW4T5F-2 від 18.02.2021 року та договорів купівлі продажу предмету лізингу № DNP0FLOWW4T5F-1 від 09.02.2021 року, № DNP0FLOWW4T5F-2 від 18.02.2021 року вартість предметів лізингу становить: транспортний засіб CITROEN C5, VIN: НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 - 896 700,00 грн., транспортний засіб MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 - 674 732,00 грн., транспортний засіб MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_5 , д/н НОМЕР_6 - 674 732,00 грн., всього загальною вартістю 2 246 164,00 грн.

Судом встановлено, що позивач подав позовну заяву до Господарського суду Дніпропетровської області в електронній формі - через підсистему "Електронний суд".

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовій сбір" встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З огляду на зазначене та виходячи з вказаної вартості предметів лізингу 2 246 164,00 грн., розмір судового збору за подання цієї позовної заяви із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження розміру ставки - становить 26 953,97 грн. (33 692,46 грн. х 0,8).

Проте, при дослідженні судом матеріалів позовної заяви встановлено, що позивачем жодних доказів сплати судового збору суду не надано.

Натомість, в тексті позовної заяви міститься клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Суд зазначає, що відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", норма якої є спеціальною, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

При цьому, за змістом наведеної норми, відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору є правом, а не обов`язком суду, єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є наявність обґрунтованих обставин, що свідчать про неможливість сплати судового збору.

Обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. При цьому особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Отже, статтею 8 Закону України передбачено можливість відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, однак лише за вичерпних умов, а саме приписами цієї статті визначено суб`єктів звернення щодо яких можна здійснити відстрочення/розстрочення/звільнення від сплати судового збору.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 року у справі № 940/2276/18).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що приписи пункту 1 частини 1статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.03.2021 року у справі № 912/3514/20 та ухвалах від 05.03.2021 року у справі № 910/9741/20, від 06.01.2021 року у справі № 927/579/19, від 20.08.2020 року у справі № 910/6421/19, від 18.05.2020 року у справі №910/704/19, від 24.01.2020 року у справі № 915/923/15.

Суд звертає увагу позивача, що згідно із положеннями частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язанні з порушенням їх прав, однак оскільки предметом поданого ТОВ "ТЛП Україна" позову в розумінні п.3 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, позаяк останній пов`язаний з визнанням права власності на предмети лізингу, набуті позивачем за укладеними між двома юридичними особами договорами фінансового лізингу та договорами купівлі - продажу предмету лізингу, у даній справі застосування вказаного положення Закону України "Про захист прав споживачів" є безпідставним та, відповідно, підстави для задоволення клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відсутні.

При цьому, здійснюючи свої конституційні обов`язки, господарські суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 129 Конституції України), відтак суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, у тому числі в питанні звільнення від сплати судового збору.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Поряд із цим слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства і окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 року № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

Як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

Тобто, зазначені вимоги до позовних заяв, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, носять не формальний характер, а є обов`язковими для осіб, що звертаються до суду за захистом свої порушених прав, недотримання яких, відповідно, тягне за собою її залишення без руху або повернення.

Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа, а також адвокат, в разі представлення інтересів цього товариства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов`язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку.

Поряд із цим вимоги щодо форми та змісту позовної заяви закріплені у статті 162 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, згідно п. 2 ч. 3 вказаної статті позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Як вбачається зі сформованої засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" за запитом суду 02.05.2024 року відповіді № 759789 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС у юридичної особи із ідентифікаційним кодом 39476430, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЛП Україна" не має зареєстрованого електронного кабінету, в той же час адвокат позивача - Макаренко Сергій Сергійович, який діє на підставі ордеру серії АР № 1167907 від 28.03.2024 року, має зареєстрований електронний кабінет.

Окрім цього, як встановлено судом за змістом позовної заяви, позивачем у поданому позові не зазначено інформації щодо наявності у нього та відповідача зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (підсистема "Електронний суд").

Згідно ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 174 ГПК України).

За наведених обставин, оскільки подана позивачем позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне залишити її без руху та надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч. 4 ст. 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 162, 164, 172, 174, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Залишити позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЛП Україна" без руху.

2. Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЛП Україна" строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

3. Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЛП Україна" спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:

- подання до суду належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення позивачем сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі;

- подання до суду відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача та відповідача;

- здійснення позивачем реєстрації електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд", що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), з наданням суду відповідних доказів такої реєстрації (створення електронного кабінету) в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС.

Надати суду докази направлення копій вказаних доказів відповідачу.

4. Ухвала набрала законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя А.М.Селівон