Рішення

від 24.01.2025 по справі 904/1369/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2025Справа № 904/1369/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЛП Україна" (вул. Мандриківська, 47, корп. 2, кв. 17, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49094)

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського Михайла, 1 Д, м. Київ, 01001)

про захист прав споживачів та визнання права власності

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЛП Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовними вимогами до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання за позивачем права власності на транспортні засоби: CITROEN C5, VIN: НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 , MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_5 , д/н НОМЕР_6 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неможливість здійснення перереєстрації вказаних транспортних засобів за лізингоодержувачем в Територіальному сервісному центрі МВС за наслідками перебування власника транспортних засобів АТ КБ "Приватбанк" в Єдиному реєстрі боржників, у зв`язку з чим товариство на підставі ст. 392 ЦК України, Закону України "Про фінансовий лізинг", Договорів фінансового лізингу та Договорів купівлі - продажу предмету лізингу зазначає про наявність підстав для визнання за ТОВ "ТЛП Україна" права власності на спірні транспортні засоби.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2024 року у справі № 904/1369/24 на підставі ст. 24, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України дану позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2024 року справу № 904/1369/24 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог ухвали суду від 02.05.2024 року через систему "Електронний суд" 17.05.2024 року від позивача надійшла заява б/н від 15.05.2024 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 904/1369/24, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд прийшов до висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Судом встановлено, що через систему «Електронний суд» 07.06.2024 року від відповідача надійшов відзив б/н від 06.06.2024 року на позовну заяву, з доказами надсилання на адресу позивача, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що право власності позивача на транспортні засоби відповідачем не оспорюється та з боку відповідача в жодний спосіб не порушується, позаяк позивач 11.12.2023 року за наслідками передачі майна та підписання відповідних актів приймання - передачі набув право власності на транспортні засоби, тому обраний останнім спосіб захисту шляхом визнання права власності на спірне майно є неефективним. Крім того відповідач наголошує, що оскільки АТ КБ "Приватбанк" не оспорює та не порушує права власності позивача, тому відсутній спір про право і позов пред`явлений до неналежного відповідача, враховуючи той факт, що саме територіальний орган МВС відмовив позивачу у здійсненні перереєстрації транспортних засобів . Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В подальшому, 27.06.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 26.06.2024, в якій останній заперечує проти доводів відповідача, просить суд визнати за позивачем права власності на транспортні засоби та наголошує, що АТ КБ "Приватбанк" є власником спірних транспортних засобів, що підтверджується відповіддю ТСЦ МВС № 31/29-1249 від 20.03.2024 року, у якій зазначено про неможливість проведення перереєстрації транспортних засобів згідно Постанови КМУ № 1338 від 07.09.1998 року, так як власник транспортних засобів АТ КБ "Приватбанк" знаходиться в єдиному реєстрі боржників. Відповідь на відзив, разом з доказами надсилання на адресу відповідача судом долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки АТ КБ "Приватбанк" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано заперечень на відповідь відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 09.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЛП Україна" (позивач у справі, лізингоодержувач за Договором) та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач у справі, банк за Договором) було укладено Договір фінансового лізингу № DNPOFLOWW4T5F-1 (далі - Договір лізингу 1), відповідно до п. 1.1. якого БАНК зобов`язується набути у власність у ТОВ СІНГЛ АВТО предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій (далі - Додаток № 1), та передати його в користування лізингоодержувачу на строк, що зазначений в цьому Договорі, а лізингоодержувач зобов`язується сплатити банку лізингові платежі в розмірі та порядку, визначеними цим Договором.

Також, 18.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЛП Україна" (позивач у справі, лізингоодержувач за Договором) та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач у справі, банк за Договором) було укладено Договір фінансового лізингу № DNPOFLOWW4T5F-2 (далі - Договір лізингу 2), відповідно до п. 1.1. якого БАНК зобов`язується набути у власність у ТОВ НІКО МЕГАПОЛВС предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій (далі - Додаток № 1), та передати його в користування лізингоодержувачу на строк, що зазначений в цьому Договорі, а лізингоодержувач зобов`язується сплатити банку лізингові платежі в розмірі та порядку, визначеними цим Договором.

Розділами 2-12 Договорів лізингу 1, 2 сторони погодили окремі умови придбання та користування предмета лізингу, вартість предмета лізингу, лізингові платежі та порядок розрахунків, відповідальність сторін, дострокове розірвання, форс-мажорні обставини, порядок вирішення спорів та строк дії Договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п.11.1 Договорів лізингу 1, 2 останні набувають чинності з моменту підписання сторонами і діють до повного виконання сторонами всіх зобов`язань за ними.

Також сторонами було підписано Додатки до Договорів лізингу 1, 2: № 1 «Специфікація майна», № 2 «Графік лізингових платежів», № 3 «Тарифи за оформлення документів», копії яких наявні в матеріалах справи.

За умовами п. 11.4 Договорів лізингу № 1, 2 сторони засвідчили свою згоду про те, що в порядку ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу ведення документообігу, в тому числі підписання угод, договорів, додаткових договорів до них, договорів про несення змін до них та інших документів, сторонами може здійснюватись як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису.

Як зазначено в п. 11.5 Договорів лізингу 1, 2 правочини підписано із використанням кваліфікованого електронного підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (стаття 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до п.п. 12, 17, 22, 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які реалізують криптографічні алгоритми генерації пар ключів та/або створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або перевірки кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки, який відповідає вимогам цього Закону. Кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки. Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов`язана (частина 4, 5 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (стаття 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).

Факт підписання вказаних Договорів лізингу 1, 2 із використанням кваліфікованого електронного підпису сторонами не заперечувався.

Судом встановлено, що укладені правочини за своїм змістом та правовою природою є договорами фінансового лізингу, які підпадають під правове регулювання норм статті 292 Господарського кодексу України та § 5 глави 58 Цивільного кодексу України.

Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про фінансовий лізинг" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон).

Так, відповідно до ст. 2 вказаного нормативно-правового акту відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг (статті 806-809), найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до частини 1, 2 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майно, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів; залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Згідно з частиною 1, частиною 2 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі); до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням встановлених параграфом 6 цього Кодексу та законом; до відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічне визначення поняття договору фінансового лізингу міститься в ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Суд зазначає, що за договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець зобов`язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

Об`єктом фінансового лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, що відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо передачі якого в лізинг законом не встановлено обмежень (частина 3 статті 292 Господарського кодексу, частина 1 статті 807 Цивільного кодексу України та стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Відповідно до Специфікації майна (Додаток № 1 до Договору лізингу 1), банк зобов`язується передати лізингоодержувачу у лізинг - транспортний засіб CITROEN C5 AC 2.0 HDi 180 FT8 SHINE PACK, VIN: НОМЕР_1 , рік виробництва - 2020 вартістю 898 372,62 грн., у тому числі ПДВ та датчик GPS вартістю 1672,62 грн.

В свою чергу, відповідно до Специфікації майна (Додаток № 1 до Договору лізингу 2) банк зобов`язується передати лізингоодержувачу у лізинг - транспортні засоби MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_3 , рік виробництва 2020, та MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_5 , рік виробництва 2020, вартістю 1354099,24 грн., у тому числі ПДВ та 2 датчики GPS вартістю 4635,24 грн.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За умовами п.2.1 Договору лізингу 1 загальна вартість майна за Договором становить 748 673,85 грн., ПДВ 149728,77 грн., всього 898372,62 грн., в т.ч. вартість пристрою GPS зі встановленням у розмірі 1672,62 грн.

За умовами п.2.1 Договору лізингу 2 загальна вартість майна за Договором становить 1128416,03 грн., ПДВ 225683,21 грн., всього 1354099,24 грн., в т.ч. вартість пристрою GPS зі встановленням у розмірі 4635,24 грн.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

За приписами ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.

Як визначено сторонами в п.2.2 Договорів лізингу 1, 2 розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються цим Договором та Додатком № 2 до нього.

Згідно умов п.п.6.2.1 п. 6.2 Договорів лізингу 1, 2 банк зобов`язався придбати у зазначеного лізингоодержувачем в заявці у власність майно, передати його в платне користування лізингоодержувачу на умовах договорів відповідно до Додатку № 1, в обумовлені договорами строки, а також після сплати всієї суми лізингових та інших платежів, передбачених цим Договором, передати у власність лізингоодержувача з урахуванням умов, передбачених п. 4.1 договорів.

Так, згідно п. 4.1 Договорів лізингу 1, 2 протягом усього строку Договору майно є власністю банка. Майно переходить у власність лізингоодержувача після сплати банку всієї суми лізингових та інших платежів за Договором, але не раніше одного року з моменту передачі майна лізингоодержувачу.

У статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний прийняти предмет лізингу та користуватись ним відповідно до його призначення та умов договору.

Згідно п. 3.3 Договорів лізингу 1, 2 майно повинно бути передане лізингоодержувачу згідно з Актом прийому-передачі майна протягом 10 календарних днів після сплати авансового платежу відповідно до умов цього Договору, але не раніше дати підписання Акту приймання-передачі майна. Допускається поставка майна угодженими сторонами партіями. Строк передачі майна може змінюватись в залежності від дотриманням продавцем строку постачання майна за договором купівлі-продажу, укладеного між банком та продавцем, про що банк попередньо повідомляє лізингоодержувача. У такому випадку вважатиметься, що сторони підписанням відповідного Акту приймання - передачі погодили новий строк поставки майна, що відповідає даті складання Акту приймання - передачі майна, якщо інше не буде встановлено домовленістю сторін.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору фінансового лізингу 1 та Додатку № 1 до нього 09.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЛП Україна" (покупець за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (продавець за договором, відповідач у справі) 09.02.2021 року було укладено Договір № DNPOFLOWW4T5F-1 купівлі-продажу предмету лізингу, за умовами пункту 1.1 якого у зв`язку з повним розрахунком між покупцем та продавцем за Предмет лізингу до дати укладення цього Договору шляхом виплати покупцем усієї вартості Предмету лізингу за Договором лізингу, продавець зобов`язується передати у власність Покупцю Товар, що вказаний у Таблиці № 1 - CITROEN C5, VIN: НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , а покупець зобов`язується прийняти Товар на умовах, визначених цим Договором.

Також, виконання умов Договору фінансового лізингу 2 та Додатку № 1 до нього 18.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЛП Україна" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" 18.02.2021 року було укладено Договір № DNPOFLOWW4T5F-2 купівлі-продажу предмету лізингу - MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 , та Договір № DNPOFLOWW4T5F-2 купівлі-продажу предмету лізингу - MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_5 , д/н НОМЕР_6 , за умовами пункту 1.1 яких у зв`язку з повним розрахунком між покупцем та продавцем за Предмет лізингу до дати укладення цього Договору шляхом виплати покупцем усієї вартості Предмету лізингу за Договором лізингу, продавець зобов`язується передати у власність Покупцю Товар, що вказаний у Таблиці № 1 - MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_5 , д/н НОМЕР_6 та MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_5 , д/н НОМЕР_6 , а покупець зобов`язується прийняти Товар на умовах, визначених цим Договором.

За змістом підпунктів 1.2 пункту 1 Договорів купівлі - продажу предмету лізингу, продавець підтверджує, що товар на момент укладення даного договору належить йому на праві власності, товар не новий та був у використанні, що у відношенні його, на момент укладення даного договору, немає прав третіх осіб, товар не перебуває в заставі, під арештом, на нього немає яких - небудь інших існуючих зобов`язань та обтяжень.

Відповідно до п. 2.2 Договорів купівлі-продажу предмету лізингу, продавець зобов`язаний передати покупцю товар у строк не пізніше 5 робочих днів з моменту підписання даного Договору.

Приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання Угоди (Акту) про перехід права власності на ТЗ, який підтверджує належні якість, комплектність та кількість товару на момент його приймання-передачі (п.2.3 Договорів купівлі - продажу).

Вказані Договори купівлі - продажу згідно п. 7.1 останніх набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими представниками сторін і діють до моменту повного виконання сторонами своїх обов`язків за договором.

Договори купівлі - продажу підписані уповноваженими представниками продавця та покупця і засвідчені печатками сторін.

Так, судом встановлено, що на виконання умов зазначених вище Договорів лізингу 1, 2 та Договорів купівлі - продажу предмету лізингу відповідач передав Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЛП Україна" транспортні засоби: CITROEN C5, VIN: НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 , MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_5 , д/н НОМЕР_6 , що підтверджується підписаними сторонами Актами приймання-передачі транспортних засобів № DNPOFLOWW4T5F-1 від 11.12.2023 року, № DNPOFLOWW4T5F-2 від 11.12.2023 року та № DNPOFLOWW4T5F-2 від 11.12.2023 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Окрім цього, згідно змісту актів позивачу передані також свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів.

Факт виконання позивачем зобов`язань зі сплати лізингових платежів згідно умов Договорів лізингу 1, 2, передачі відповідачем предметів лізингу, а також прийняття їх згідно умов Договорів купівлі - продажу предмету лізингу сторонами не заперечувався.

Як вбачається із наданих сторонами доказів, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання відповідачем зобов`язань з передачі позивачу об`єктів лізингу відсутні.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем виконано прийняті на себе зобов`язання з передачі транспортних засобів, а позивачем прийнято транспортні засоби без будь - яких зауважень.

Відповідно до пункту 2.3 Договорів купівлі-продажу предмету лізингу покупець зобов`язаний у десятиденний строк з дня підписання цього Договору здійснити перереєстрацію товару на своє ім`я.

Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що ТОВ «ТЛП Україна» звернулося до територіального сервісного центру МВС № 1249 (ТСЦ МВС № 1249) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) для проведення перереєстрації транспортних засобів на позивача на підставі договорів лізингу.

Листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) в особі Територіального сервісного центру МВС 1249 (ТСЦ МВС №1249) № 31/29-1249-25аз від 20.03.2024 року позивачу повідомлено, що провести перереєстрацію вищевказаних транспортних засобів не є можливим, згідно постанови КМУ №1388 від 07.09.1998 року, оскільки власник транспортних засобів АТ КБ "Приватбанк" знаходиться в Єдиному реєстрі боржників.

Відтак, як зазначає позивач в позовній заяві, неможливість здійснення перереєстрації вказаних транспортних засобів за лізингоодержувачем в Територіальному сервісному центрі МВС за наслідками перебування власника транспортних засобів АТ КБ "Приватбанк" в Єдиному реєстрі боржників порушує право власності позивача, у зв`язку з чим останній посилаючись на Закон України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 328, 392 ЦК України та Закон України «Про захист прав споживачів» звернувся до суду з вимогою про визнання за ним права власності на зазначені вище транспортні засоби.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В свою чергу, заперечуючи у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог відповідач наголошує на відсутності порушень прав та законних інтересів позивача з боку банку, оскільки останній виконав умови всіх договорів, укладених з позивачем, а також не оспорює право власності позивача на предмети лізингу та є неналежним відповідачем у даному спорі.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договорів фінансового лізингу № DNPOFLOWW4T5F-1 від 09.02.2021 року, № № DNPOFLOWW4T5F-2 від 18.02.2021 року, було укладено Договору № DNPOFLOWW4T5F-1 купівлі-продажу предмету лізингу 09.02.2021 року від та Договорів № DNPOFLOWW4T5F-2 купівлі-продажу предмету лізингу від 18.02.2021 року та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін також відсутні.

Суд зазначає, що згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із частинами 1, 2 статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про фінансовий лізинг" протягом строку дії договору фінансового лізингу лізингоодержувачу забезпечується захист належних йому відповідно до закону та/або договору фінансового лізингу прав щодо об`єкта фінансового лізингу з дотриманням при цьому захисту встановлених законом та/або договором фінансового лізингу прав лізингодавця.

Протягом строку дії договору фінансового лізингу лізингоодержувач має право вимагати від осіб, які порушують його права як лізингоодержувача, у тому числі від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на об`єкт фінансового лізингу".

Отже, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом щодо визнання права власності на предмет лізингу.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, підставою звернення з даним позовом до суду є відсутність у позивача як лізингоодержувача можливості розпоряджатися придбаними автомобілями за наслідками виконання умов договорів фінансового лізингу та купівлі - продажу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно умов вищевказаних договорів фінансового лізингу від 09.02.2021 року № DNPOFLOWW4T5F-1, від 18.02.2021 року № DNPOFLOWW4T5F-2, протягом усього строку цих договорів майно є власністю банка. Майно переходить у власність лізингоодержувача після сплати банку всієї суми лізингових та інших платежів за цим договором, але не раніше одного року з моменту передачі майна лізингоодержувачу (п.п .4.1. п.4 Договору).

Відповідно до абз. 2 п. 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" якщо сторони договору фінансового лізингу уклали договір купівлі-продажу (викупу) об`єкта фінансового лізингу, право власності на об`єкт фінансового лізингу переходить до лізингоодержувача у разі та з моменту сплати ним визначеної таким договором ціни, якщо інше не передбачено таким договором.

Як встановлено судом та сторонами не заперечувалось, позивач виконав свої зобов`язання за договорами та сплатив на користь відповідача передбачені договорами платежі, в тому числі шляхом виплати всієї вартості предметів лізингу, про що також зазначено в умовах Договорів купівлі - продажу предмету лізингу від 09.02.2021 року та 18.02.2021 року.

При цьому, обставини фактичної передачі переходу предметів лізингу та права власності від АТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «ТЛП Україна» належним чином підтверджуються підписаними без зауважень Актами приймання-передачі транспортних засобів № DNPOFLOWW4T5F-1 від 11.12.2023 року, № DNPOFLOWW4T5F-2 від 11.12.2023 року та № DNPOFLOWW4T5F-2 від 11.12.2023 року.

Частиною першою статті 182 ЦК встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закону України від 05.04.2001 року № 2344-III Про автомобільний транспорт (далі - Закон № 2344-III), відповідно до частини 1 статті 2 якого законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України"Про транспорт","Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Закон України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 року №3353-ХІІ (далі - Закон №3353-ХІІ) регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Відповідно до частини одинадцятої статті 34 Закону №3353-ХІІ власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митною оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. У разі наявності обтяжень реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів здійснюється за наявності згоди обтяжувача (обтяжувачів), справжність підпису (підписів) якого (яких) засвідчено нотаріусом.

Порядок державної реєстрації транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України (частина 6 статті 19 Закону № 2344-III).

Єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), присвоєння буквено-цифрової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформлення і видачі реєстраційних документів та/або їх формування в електронній формі встановлюється Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 № 1371) (далі - Порядок № 1388).

Пунктом 6 Порядку № 1388, зокрема, визначено, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС або через центри надання адміністративних послуг. Державна реєстрація нових транспортних засобів може проводитися сервісними центрами МВС за участю суб`єктів господарювання, які стоять на обліку в Головному сервісному центрі МВС, здійснюють продаж таких транспортних засобів та уклали з Головним сервісним центром МВС відповідний договір.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 1388 державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Відповідно до пункту 8 Порядку №1388 одним із документів, що підтверджує придбання транспортного засобу, є договір фінансового лізингу.

Відповідно пункту 27 Порядку №1388 транспортні засоби, що придбаваються юридичною особою - лізингодавцем з метою подальшої передачі їх лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, реєструються за лізингодавцем. Після виконання договору фінансового лізингу транспортні засоби перереєстровуються за лізингоодержувачем на підставі зазначеного договору після повного розрахунку або зазначеного в договорі фінансового лізингу окремого договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу або іншого договору, визначеного договором фінансового лізингу.

Згідно з абзацом 2 пункту 7 Порядку №1388 експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Отже, приписами статті 34 Закону України «Про дорожній рух» №3353-ХІІ та Порядку №1388 регулюються та встановлюються обов`язки продавців та покупців транспортних засобів, зокрема, щодо зняття з реєстраційного обліку транспортного засобу (в разі його відчуження попереднім власником), щодо реєстрації транспортного засобу (в разі його придбання новим власником), тощо.

Відповідно до статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 статті 316, ч. 1 ст. 317 ЦК).

Положеннями статей 328, 329 ЦК визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З наведених положень закону слідує, що за загальним правилом право власності на рухому річ, яким є автомобіль, виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна, є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір, його сторони можуть у договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ (аналогічні висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 26.04.2023 року у справі 569/20334/21).

Окрім цього Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року у справі № 911/1278/20 дійшла висновку про те, що правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем ТЗ, здійснюється на підставі загальних положень ЦК України про перехід права власності за договором, спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України Про дорожній рух» та прийнятих на його виконання нормативних актів відповідних органів, що регламентують порядок державної реєстрації окремих видів транспортних засобів; як положеннями ч. 1 ст. 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації ТЗ, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача ТЗ з моменту здійснення його державної реєстрації; порушення приписів про державну реєстрацію транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном); право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до ст. ст. 6, 627, 628 ЦК України; якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що транспортні засоби були передані позивачу, проте за наслідками звернення до територіального сервісного центру МВС ТОВ «ТЛП Україна» було отримано інформацію щодо неможливості проведення перереєстрації, оскільки власник транспортних засобів АТ КБ "Приватбанк" знаходиться в Єдиному реєстрі боржників.

З матеріалів справи вбачається, що спірні автомобілі не є предметом судових справ відповідача, за наслідком розгляду яких щодо Банку були внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру боржників.

Відповідач у відзиві на позовну заяву повідомив суд, що у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відсутні будь - які обтяження спірних транспортних засобів та після укладення договорів купівлі-продажу предметів лізингу відповідач до уповноваженого органу МВС для зняття з обліку транспортних засобів не звертався, з метою уникнення відповідальності за невиконання будь-якого рішення суду.

За приписами цивільного законодавства позивач є новим власником транспортних засобів, ідентифікаційні ознаки яких вказані у наданих ним документах, що підтверджують правові підстави набуття права власності.

При цьому, за умови встановленого факту передачі транспортних засобів Товариство позбавлено можливості як здійснити державну реєстрацію зазначених автомобілів за собою, так і розпорядитись ними, оскільки за даними реєстрів МВС власником вказаного автомобіля є відповідач, що, за висновками суду, свідчить про наявність підстав вважати, що право власності позивача де-юре не визнається.

Згідно статті 34 Закону України "Про дорожній рух" у разі звернення особи, яка внесена до Єдиного реєстру боржників, для здійснення перереєстрації, зняття з обліку транспортного засобу з метою його відчуження територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України зобов`язані відмовити у вчиненні реєстраційної дії, про що не пізніше наступного робочого дня повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про такий транспортний засіб.

Також відповідно до абзацу дев`ятого пункту 15 Порядку у разі надходження до сервісного центру МВС звернення щодо транспортного засобу, відомості про власника якого містяться в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація транспортного засобу не здійснюється, крім випадків, коли:

- перереєстрація транспортного засобу не пов`язана з його відчуженням;

- транспортний засіб придбано на електронному аукціоні в порядку, установленому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження";

- транспортний засіб отримано в рахунок погашення боргу в порядку, установленому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження";

- транспортний засіб придбано в порядку, установленому статтею 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень";

- транспортний засіб безоплатно отримано відповідно до пункту 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 985.

З наведеного слідує, що перебування Банку в Реєстрі боржників є підставою для відмови в реєстрації права власності на автомобілі за позивачем, відтак, ТОВ «ТЛП Україна» як новий власник позбавлено можливості зареєструвати право власності на транспортні засоби, що є предметом даного позову.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої, п`ятої та сьомої статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Позивачем додано до позовної заяви інформацію з реєстру боржників, відповідно до якої з приводу відповідача в реєстрі боржників міститься записи по виконавчим провадженням, де Банк виступає боржником.

Водночас, як встановлено судом, банк не вчинив дії, спрямовані на усунення перешкод у реєстрації спірних автомобілів за товариством, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про можливість звернення стягнення на автомобілі, за які позивачем сплачено кошти, а тому визнав обґрунтованими доводи Товариства, що його право власності підлягає захисту.

Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми позов про визнання права власності може бути пред`явлено особою, яка вже є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою чи якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Позов про визнання права власності у порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України, пред`являється на захист уже існуючого, наявного права, що виникло у позивача з підстав, передбачених законом, і підтверджується належними та допустимими доказами, а не з наміром набути таке право за рішенням суду.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (постанови від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 76) та від 23.06.2020 року у справі № 909/337/19 (пункт 78).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18).

Велика Палата Верховного суду у постанові від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17 зробила висновок, що за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

У постановах від 04.02.2021 року у справі №910/1744/19, від 05.06.2024 року у справі № 909/142/23 Верховний Суд зауважив, що умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на встановлені судом обставини порушення наявних у позивача речових прав - права власності на транспортні засоби та враховуючи, що позивач виконав умови договорів лізингу № DNPOFLOWW4T5F-1 від 09.02.2021 року, № DNPOFLOWW4T5F-2 від 18.02.2021 року, предметом яких є автомобілі марки: CITROEN C5, VIN: НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 , MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_5 , д/н НОМЕР_6 , в частині повної сплати лізингових платежів, проте позбавлений можливості реалізації належного йому права власності та здійснення перереєстрації транспортних засобів за ТОВ «ТЛП Україна» у зв`язку з перебуванням юридичної особи - лізингодавця в Єдиному реєстрі боржників суд зазначає, що поданий позов направлений на усунення невизначеності відносин права власності ТОВ «ТЛП України» на вказані транспортні засоби та підтвердження такого права, відтак, дійшовши висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на вказані транспортні засоби, суд визнає вказаний позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Окрім цього, виходячи з системного аналізу підстав поданого позову у взаємозв`язку з обставинами справи та обраним позивачем способом захисту порушеного права суд наголошує, що предметом судового розгляду в цій справі є саме право власності спірних автомобілів після виконання позивачем договорів фінансового лізингу, яке не може бути реалізоване останнім, а не дії та рішення сервісного центру МВС як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Поряд із цим суд зауважує, що обставини наявності відповідача в Єдиному реєстрі боржників для даного спору щодо визнання права власності на транспортні засоби не мають правового значення, оскільки перереєстрація права власності на користь лізингоодержувача не може бути обмежена жодною третьою особою та у спірних правовідносинах визначальним є виконання умов договорів фінансового лізингу як правомірна підстава набуття позивачем права власності.

Щодо посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на приписи Закону України «Про захист прав споживачів» суд зазначає, що відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У пункті 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Отже, споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів як фізичних осіб від правовідносин з іншими суб`єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 року у справі №6-2630цс15.

Відтак, незалежно від предмета і підстав позову на правовідносини, що виникають з господарських договорів, укладених між двома суб`єктами господарювання, що здійснюють підприємницьку діяльність, які, зокрема, є підставами виникнення спірних правовідносин у даній справі, дія Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється, у зв`язку з чим відповідні доводи позивача судом до уваги не приймаються.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.

Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЛП Україна» (вул. Мандриківська, 47, корп. 2, кв. 17, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49094, код ЄДРПОУ 39476430) право власності на автомобіль марки CITROEN C5, VIN: НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , 2020 року випуску.

3. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЛП Україна» (вул. Мандриківська, 47, корп. 2, кв. 17, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49094, код ЄДРПОУ 39476430) право власності на автомобіль марки MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_3 , д/н НОМЕР_4 , 2020 року випуску.

4. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЛП Україна» (вул. Мандриківська, 47, корп. 2, кв. 17, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49094, код ЄДРПОУ 39476430) право власності на автомобіль марки MAZDA CX-3, VIN: НОМЕР_5 , д/н НОМЕР_6 , 2020 року випуску.

5. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЛП Україна» (вул. Мандриківська, 47, корп. 2, кв. 17, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49094, код ЄДРПОУ 39476430) витрати по сплаті судового збору у розмірі 26953 грн. 97 коп.

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 24 січня 2025 року

Суддя А.М. Селівон