Рішення

від 23.04.2024 по справі 918/163/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2024 р. м. Рівне Справа № 918/163/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Торчинюка В.Г., за участю секретаря судового засідання Гупалюк О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні справу

за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області

до відповідача 1: ОСОБА_1 ,

до відповідача 2:Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп"

про витребування земельної ділянки

За участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Х.Януль - Сидорчук, ордер ВК № 1121513 від 08.03.2024;

від відповідача-2: С. Лук`янчук, дов. від 08.01.2024 року;

від прокуратури: І. Ковальчук, посв. № 071606 від 01.03.2023 року.

Описова частина:

У лютому 2024 року керівник Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до ОСОБА_1 та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" про витребування з володіння ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" у комунальну власність на користь Здолбунівської міської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0337.

Згідно із позовною заявою, відповідач-1, будучи членом ФГ ім. Шевченка, який не є його засновником та не передавав земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримав у власність земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0337, яка перебувала у постійному користуванні фермерського господарства. При цьому надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах, проте із земель, що вже перебували у користування фермерського господарства. У подальшому відповідач-1 фермерську діяльність не здійснював, земельну ділянку передавав в оренду, востаннє відповідачу-2 строком на сім років. Отже, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення та ведення фермерського господарства відповідачем-1 одноосібно або з членами родини, а отримання її безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів, а відтак прокурор просить суд витребувати з володіння відповідачів у комунальну власність на користь Здолбунівської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0337.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 32, 116, 118, 122 ЗК України, ст. 387 ЦК України, ст. 3, 8, 12, 13 Закону України «Про фермерське господарство», тощо.

Ухвалою суду від 19 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/163/24 за позовною заявою Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району до відповідачів: ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" про витребування земельної ділянки. Визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 26 березня 2024 року.

23 лютого 2024 року від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким витребування на користь позивача із володіння відповідача-1 земельної ділянки буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельних ділянок для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян, які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Зокрема, хронологія подій, а саме те, що за рішенням органу державної влади громадянам надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства; за рішенням органу державної влади затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу-1 та передано у власність останньому спірну земельну ділянку, що свідчить, про те що відповідач 1 мав усі підстави вважати, що такі рішення є дійсними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що орган державної влади, передаючи йому земельну ділянку, має право нею розпоряджатися, а він після отримання цих земельних ділянок матиме змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь- яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави. Також відповідач-2 зазначає, що позов подано прокурор з пропуском позовної давності, оскільки прокурор дізнався про порушення свого права ще у 2018 році з ухвали Здолбунівського районного суду Рівненської області від 18.12.2018 у справі № 562/4582/18. Ураховуючи викладене, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.

Також, 23 лютого 2024 року відповідачем-2 подано клопотання про закриття провадження у справі, в якому останній вказує що спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому просить суд провадження у справі закрити.

06 березня 2024 року від прокуратури надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої прокурору стало відомо про порушення інтересів держави лише після ознайомлення з проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам фермерського господарства ім. Шевченка, адже вказані проєкти містили документи, що стали підставою для приватизації, в тому числі спірної земельної ділянки, без опрацювання яких неможливо було встановити законність набуття її у власність відповідачем-1. Так, прокурором виявлено шість земельних ділянок, що поруч розташовані, з цільовим призначенням «для ведення фермерського господарства», які перебувають у приватній власності фізичних осіб. Оскільки земельні ділянки надавалися громадянам із земель державної власності безоплатно для ведення фермерського господарства, тобто за спрощеною процедурою без проведення торгів, у прокурора виникли обґрунтовані підстави для встановлення фактів правомірності набутті у власність таких земельних ділянок. Отже, прокурору стало відомо про порушення інтересів державі лише після ознайомлення з проєктами землеустрою щодо відведенні земельних ділянок у власність членам ФГ ім. Шевченка, а саме 04.07.2023. Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12, за яким з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені зокрема ст. 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, дію карантину закінчено 01.07.2023. Також Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено таким змістом: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 нього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.20222, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102Уз 2122-IX, в Україні введеновоєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який продовжено до 14.02.2024, відтак доводи відповідача -2 , викладені у відзиві на позовну заяву, є необґрунтованими та безпідставними, а тому позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, 06 березня 2024 року через відділ канцелярії прокуратурою подано заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі, де прокуратура вказує на безпідставність тверджень відповідача-2, покликається на практику Великої Палати Верховного Суду та наголошує на тому, що спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

11 березня 2024 року від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, за яким останній зазначає, що позовна заява підлягає поверненню прокурору, оскільки в ній прокурором не обґрунтовано необхідність звернення до суду в інтересах держави, необхідність захисту цих інтересів. Орган місцевого самоврядування цілком спроможний захистити права та інтереси громади самостійно. Для цього в громади є матеріальний (бюджет) потенціал, юридичний і земельний супровід (юридичний та земельний відділи). Також відповідач-1 просить суд закрити провадження у справі, так як остання не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Окрім того, за твердженням відповідача-1, повноваження щодо передачі у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на час виникнення спірних правовідносин мав саме Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, котрим було Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області. Орган місцевого самоврядування, яким на той час була Копитківська сільська рада, правонаступником якої є Здолбунівська міська рада, не була вправі розпоряджатися земельною ділянкою. А тому є безпідставними твердження прокурора в позовній заяві, що відповідач-1 мав звертатися із заявою про передачу земельної ділянки у власність до органу місцевого самоврядування, а не до ГУДК в Рівненській області. Відтак прокурором безпідставно зазначено позивачем орган місцевого самоврядування, так як його права передачею відповідачу-1 у власність земельної ділянки не порушені, що є безумовною підставою для відмови в позові. Також у позовній заяві прокурора не вказано, вимоги яких нормативних актів порушені при приватизації спірної земельної ділянки. Це свідчить про те, що будь-яких порушень не було. Накази є чинними, не скасовані. Приватизація земельної ділянки відбулася з відома органу місцевого самоврядування - Копитківської сільської ради, правонаступником якої внаслідок адміністративної реформи є Здолбунівська міська рада, в інтересах якої пред`явлено позов прокурором. Як зазначає відповідач-1, земельна ділянка, отримана ним в порядку приватизації, в особистих інтересах не використовувалася, у 2016-2017 роках використовувалася ФГ ім. Шевченка. Отже, під час приватизації спірної земельної ділянки членом фермерського господарства до останнього перейшов весь обсяг прав щодо володіння, користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою. Відповідач -1 мав усі підстави вважати, що такі рішення ГУДК в Рівненській області є дійсними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що орган державної влади, передаючи спірну земельну ділянку, мав право нею розпоряджатися, а відповідач-1 після отримання земельної ділянки матиме змогу мирно володіти своїм майном, поза як особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави. Намагання виправити допущену в минулому органом державної влади «помилку» не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а отже, порушить справедливий балансу інтересів сторін. Окрім того, зазначає, що рішенням у справі № 918/335/17 встановлені обставини, які мають преюдиційне значення у цій справі. Також відповідач-1 вважає, що прокурором пред`явлено позов з пропуском позовної давності, оскільки прокурор про порушене право міг дізнатися з дня прийняття ГУДК у Рівненській області наказу про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою від 16.03.2015, відтак саме з вказаним моментом пов`язується право на звернення до суду з відповідним позовом. Зважаючи на викладене, відповідач-1 просить у задоволенні позову відмовити.

12 березня 2024 року від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-1, відповідно до якої витребування у власність територіальної громади земельної ділянки, приватизованої всупереч вимогам закону, сприятиме реалізації конституційних положень, а також є умовою позбавлення безпідставних переваг для відповідача-1 та відновлення можливості справедливого (законного) розподілу такого обмеженого державного ресурсу, що безумовно становить державний інтерес. Стосовно позивача у справі, то метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, відтак суб`єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, є Здолбунівська міська територіальна громада в особі Здолбунівської міської ради. Незважаючи на встановлені порушення та тривалість їх існування, Здолбунівська міська рада будь-яких заходів на усунення порушень до цього часу не вжила, а тому у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в суді в особі Здолбунівської міської ради. Щодо підсудності сказаного спору, то спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами. Також прокурор зазначає, що для реалізації права на приватизацію землі фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства тощо.

15 березня 2024 року від відповідача-1 та відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що до 27.05.2021 земля, що розташована за межами населеного пункту, не перебувала у віданні органів місцевого самоврядування, розпорядження нею здійснювалося Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіального органу. Тобто повноваження щодо передачі у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на той час мало саме Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області, накази прийняті не органом місцевого самоврядування. Предметом позову є витребування земельної ділянки, яка, на думку прокурора, незаконно вибула з володіння держави. За твердженнями прокурора, майно, приватизоване всупереч вимогам закону, не з комунальної власності, себто органу місцевого самоврядування, а з державної власності. Станом на дату виникнення спірних правовідносин спірна земельна ділянка належала до відання держави. А тому має значення не чинна редакція ЗК України, а редакція, що була чинною на момент вибуття земельної ділянки із державної власності. Зважаючи на викладене, судження прокурора, що повноваження щодо передачі у власність земельної ділянки належали органу місцевого самоврядування, а не ГУДК в Рівненській області, є безпідставними. Приватизація земельної ділянки відбулася з відома органу місцевого самоврядування - Копитківської сільської ради, правонаступником якої внаслідок адміністративної реформи є Здолбунівська міська рада, в інтересах якої пред`явлено позов прокурором, а відтак будь-яких обмежень й перешкод для застосування заходів претензійно-позовного провадження щодо витребування земельної ділянки у Копитківської сільської ради не було. При цьому на момент набуття відповідачем-1 у власність спірної земельної ділянки, вона перебувала на законній підставі в постійному користуванні ОСОБА_3 згідно з державним актом. Користувачем вказаної земельної ділянки був саме ОСОБА_4 , не орган місцевого самоврядування, не фермерське господарство. Ураховуючи зазначене, спірна земельна ділянка, якщо і може бути в мене вилучена, то лише на користь особи, яка володіла та користувалася нею на законній підставі, тобто ОСОБА_3 . Відповідач-1 також зазначає, що посилання прокурора на постанови Верховного Суду є безпідставним, оскільки при вирішенні справ суд має керуватися законами України, дотримуватися принципу верховенства права. Постанови Верховного Суду не передбачені ієрархією нормативно-правових актів, а також не передбачають обов`язку суду розглядати подібні спори лише в порядку господарського судочинства, так як усі спори є унікальними. На момент передачі земельної ділянки відповідач як член фермерського господарства мав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки на однакових умовах із іншими членами господарства. За аналогічним механізмом приватизації земельних ділянок було передано тисячі гектарів землі у приватну власність учасникам інших фермерських господарств. Положення нормативно-правових актів мають застосовуватися у редакціях, чинних станом на дату виникнення спірних правовідносин, а не у чинних редакціях. У зазначений час орган місцевого самоврядування не утримував на власному балансі земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а тому його права передачею відповідачу-1 у власність земельної ділянки не порушені тощо.

26.02.2024 від відповідача-2 надійшло клопотання про закриття провадження у цій справі, оскільки спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

06.03.2024 та 18.03.2024 від прокуратури надійшли заперечення на клопотання відповідача-2 та відповідача-1 відповідно щодо закриття провадження, згідно з якими спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створенім фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Ухвалою суду від 26 березня 2024 року підготовче засідання закрито, призначено справу до розгляду по суті на 23 квітня 2024 року.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.

Мотивувальна частина:

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії РВ № 00031, виданого 29.04.1998 на підставі рішення Здолбунівської районної Ради народних депутатів Здолбунівською району Рівненської області від 22.04.1998 за № 159, зі змінами в землекористуванні, внесеними рішенням Здолбунівської районної ради від 20.09.2000 № 166 (ділянка 2-3 площею 2,28 га), ОСОБА_5 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства площею 45,5 га в межах згідно з планом, що розташована на території Копитківської сільської ради Здолбунівською району (на цей час - Здолбунівська міської територіальної громади).

ОСОБА_6 створено ФГ ім. Шевченка, яке зареєстроване як юридична особа 17.03.1998 та внесено відомості до Єдиного державного реєстру за № 15961200000000439.

Рішенням засновника ФГ ім. Шевченка В. Атаманюка від 12.02.2015 № 15 введено в число членів господарства: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та внесено зміни в установчі документи фермерського господарства.

Так, за п. 1.5 статуту ФГ ім. Шевченка (в новій редакції), затвердженого рішенням засновника ФГ ім. Шевченка від 15.02.2015 № 15, членами господарства є: ОСОБА_21 , ОСОБА_4 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_24 , ОСОБА_21 , ОСОБА_25 , ОСОБА_22 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_4 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 .

Відповідно до заяви від 26.02.2015, посвідченої приватним нотаріусом А. Чайковською та зареєстрованої у реєстрі за № 82, В. Атаманюк висловив свою згоду на вилучення земельної ділянки площею 47,78 га, що знаходиться на території Копитківської сільської ради і перебуває у його постійному користуванні відповідно до Державного акту на право постійного користування землею РВ № 00031 (з додатком), та не заперечив щодо її відведення членам ФГ ім. Шевченка.

У подальшому до Головного управління Держземагенства у Рівненській області від 16 членів ФГ ім. Шевченка, які не є засновниками ФГ ім. Шевченка та не передавали земельні ділянки до цього господарства як його учасники та фактично стали його членами лише 12.02.2015, надійшла заява про передачу їм безоплатно у власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель, що перебувають у постійному користуванні, згідно з Державним актом серії РВ № 00031 та додатку до нього.

Заява 27.02.2015 зареєстрована в Управлінні за вх. № 468/0/17-1.

На підставі вказаної заяви Головним управлінням Держземагенства у Рівненській області прийнято наказ від 16.03.2015 № 17-254/16-15-СГ про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні В. Атаманюка на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району.

Протоколом загальних зборів членів ФГ ім. Шевченка від 01.08.2016 в присутності голови ОСОБА_3 та 16 нових членів господарства вирішено провести поділ земель сільськогосподарських угідь (рілля) ФГ ім. Шевченка площею 45,5011 га на 16 земельних часток (паїв) порівну по 2,8438 га.

Також, протоколом загальних зборів членів ФГ ім. Шевченка від 28.08.2016 погоджено Проєкт організації земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні В. Атаманюка на території Копитківської сільської радії Здолбунівського району на земельні частки (паї) площею 45,5011 га, та встановлено фактичний розподіл земельних часток (паїв), у тому числі земельної ділянки відповідачу-1 площею 2,8438 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області № 17-880/16- 17-СГ від 23.03.2017 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу-1 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену фермерського господарства ім. Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні В. Атаманюка на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області; припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8438 га громадянину В. Атаманюку для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії РВ № 00031, виданого відповідно до рішення Здолбунівської районної Ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області від 22.04.1998 № 159, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 29.04.1998 за № 21, на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області; передано у власність відповідачу-1 земельну ділянку площею 2,8438 га (кадастровий номер 5622682800:00:001:0337) для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену фермерського господарства ім. Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 03.04.2017 за відповідачем-1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5622682800:00:001:0337 площею 2,8438 га для ведення фермерського господарства (номер відомостей про речове право: 19828369).

У подальшому відповідач-1. фермерську діяльність не здійснював, земельну ділянку передав в оренду для сільськогосподарських потреб юридичним особам, що підтверджується укладеними ним договорами оренди землі від 20.07.2018 з ТОВ «Акріс Агро» (право оренди припинено 15.12.2020) та від 22.10.2020 з ТОВ «Акріс Агро Груп» зі строком дії останнього на сім років.

Так, за умовами п. 1, 2 договору оренди землі від 22.10.2020, укладеного між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар), орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0337, сільськогосподарського призначення, яка знаходиться у межах Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

Договір укладено на сім років з дати його укладення. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Крім того, договір підлягає автоматичному продовженню у порядку, визначеному законодавством та договором (п. 7 договору).

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов`язані із приватизацією земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земельної ділянки, що перебувала на праві постійного користування у фермерського господарства, з подальшим переданням такої земельної ділянки в оренду іншій юридичній особі, регулювання яких здійснюється ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» тощо.

Здолбунівською окружною прокуратурою на адресу Здолбунівської міської ради скеровано лист від 13.12.2023 № 54-1850вих-23 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо витребування у комунальну власність спірної земельної ділянки.

Заразом у відповідь на лист окружної прокуратури орган місцевого самоврядування (лист № 2780/03-20/23 від 19.12.2023) повідомив, що ним заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування земельної ділянки не вживались.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд, з урахуванням позиції, викладеної, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, установив, що прокурором дотримано вимоги ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

За вимогами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають, і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство»).

При цьому згідно зі ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19).

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19 вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Крім того, у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц та від 30.06.2020 у справі № 927/79/19).

Частина 1 ст. 32 ЗК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За правилами ч. 1, 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами ч. 1, 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство», фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному ст. 116, 118 ЗК України.

Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

Отже, член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Ураховуючи викладене, відповідач-1 мав право на отримання спірної земельної ділянки у загальному порядку після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством.

Заразом, як установлено судом із фактичних обставин справи, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності відповідачем-1 одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку. Тобто засновник фермерського господарства та члени його родини вирішили не повертати земельну ділянку, надану для ведення фермерського господарства, її власнику, а залишити, так би мовити, «в сім`ї», про що свідчить включення членів родини засновника до членів фермерського господарства напередодні прийняття рішення про розпаювання належної йому земельної ділянки між такими членами.

Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення позову, доказів того, що мав реальний намір та спроможний вести фермерське господарство, самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, суду не надав.

За матеріалами справи встановлено, відповідач-1 не займався фермерським господарством ні до набуття у власність земельної ділянки, ні після, отримавши спірну земельну ділянку у власність, передавав її в оренду.

Відтак поведінка як засновника фермерського господарства, так і членів його родини не є добросовісною, а спрямована на штучне використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у власність земель державної (комунальної) власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою.

У силу вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Ознаками вказаного способу захисту є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ знаходиться у чужому володінні незаконно.

Володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності) (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Як установлено судом із фактичних обставин справи, наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області № 17-880/16- 17-СГ від 23.03.2017 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу-1, право власності зареєстроване 03.04.2027 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Заразом процедура передачі земельної ділянки у власність відповідача-1 дотримана не була, відтак останній здійснює правомочності власника щодо неї незаконно.

У свою чергу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 ЦК України).

Ураховуючи, що суд дійшов висновку про неправомірність набуття відповідачем-1 у власність спірної земельної ділянки, відтак передача її у користування відповідачу-2 є також незаконною.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки у відповідачів є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою господарських судів власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Щодо заперечень відповідачів про непропорційне втручання у право власності, то суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння майном у цій справі є виправданим, оскільки воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою втручання у цій справі є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах відповідачів втручання у право відповідача-1 на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для відповідача-1 надмірного тягаря, оскільки, зокрема, останній отримав її у власність поза встановленою процедурою, безоплатно, доказів витрачання власних ресурсів (трудових, фінансових тощо) у спірну земельну ділянку суду не надано, натомість фактично за увесь час користування нею відповідач-1 отримував орендну плату.

Стосовно доводів відповідача-1 про те, що спірна земельна ділянка підлягає поверненню не територіальній громаді в особі позивача, а В. Атаманюку, як особі, якій земельна ділянка для ведення фермерського господарства була надана в постійне користування, то, по-перше, як установлено судом, засновник та члени фермерського господарства діяли у спірних правовідносинах недобросовісно; по-друге, В. Атаманюк, висловивши свою згоду на вилучення земельної ділянки площею 47,78 га та надавши згоду на її відведення членам ФГ ім. Шевченка, фактично добровільно відмовився від неї, відтак підстави для її повернення В. Атаманюку відсутні.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", «Серявін та інші проти України», "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Також, при прийнятті рішення судом враховані клопотання відповідачів про закриття провадження у справі та твердження що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, разом з тим, суд кретично ставить до таких тверджень, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство», ст. 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: 1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб- підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Отже, спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія " Юкос" проти Росії") .

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин (відповідну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі № 910/296918, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 у справі № 910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 у справі № 904/1038/19 тощо).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Відтак застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц).

У застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Як зазначає відповідач-1, прокурор міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Рівненській області від 16.03.2015 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні В. Атаманюка на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району.

Заразом суд відхиляє вказані доводи відповідача-1, оскільки отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17).

Завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання (надання) земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі - наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області № 17-880/16- 17-СГ від 23.03.2017 року )а.с. 45).

Отже, саме від вказаної дати слід обраховувати початок перебігу позовної давності, оскільки саме з нею пов`язується незаконне набуття у власність відповідачем-1 спірної земельної ділянки та момент, коли довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач (подібна правова позиція викладена у постанові Верховний Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Отже, перебіг позовної давності розпочався 24 березня 2017 року і, відповідно, мав закінчитися 24 березня 2020 року.

Заразом п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України врегульовано, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, за змістом вказаної норми продовження позовної давності пов`язується із встановленням карантину.

У свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який постановами Кабінету Міністрів України неоднорозово продовжувався і був скасований 01.07.2023 року.

Окрім того, за п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, перебіг позовної давності у цій справі продовжувався, починаючи з дня введення карантину, а із введенням воєнного стану - зупинився.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Приписами ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ураховуючи, що перебіг позовної давності у цій справі продовжувався та зупинявся у зв`язку із введенням карантину та воєнного стану, відтак на час розгляду справи позовна давність не спливла, а тому підстави для її застосування відсутні.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві прокурором зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 6 056,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що позов задоволено, відтак судовий збір покладається на відповідачів.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123,129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов керівник Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" про витребування земельної ділянки задовольнити.

2. Витребувати з володіння ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у комунальну власність на користь Здолбунівської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області (35705, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Грушевського, 14, ідентифікаційний код 05391130) земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0337 (реєстраційний номер 1216983456226).

3. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 106-Б, ідентифікаційний код 41846549) у комунальну власність на користь Здолбунівської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області (35705, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Грушевського, 14, ідентифікаційний код 05391130) земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0335 (реєстраційний номер 1216921456226).

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) 3 028,00 грн судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 106-Б, ідентифікаційний код 41846549) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) 3 028,00 грн судового збору.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Повне судове рішення складене та підписане 02.05.2024.

Суддя Вадим Торчинюк