Постанова
від 10.01.2024 по справі 910/268/23
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/268/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Кролевець О.А.

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

представників:

позивача - Гуленко Ю.М., Жегулін Ю.М.,

відповідача - Гаврилова О.Ю., Пушина Н.Л.,

третьої особи-1 - Конопля А.М., Руденко О.В.,

третьої особи-2 - Боровець А.М., Цурка Н.О., Левченко Д.О.,

третьої особи-3 - Денисенко О.М., Трохимчук О.І.,

третьої особи-4 - Кізленко В.А., Кулик О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги: (1) Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат", (3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат", (4) Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 (головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 (суддя Босий В.П.) про забезпечення позову

у справі №910/268/23

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до ОСОБА_1 ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ),

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат",

3.Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат",

4.Товариства з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат".

про стягнення 45 979 796 953,50 грн,

ВСТУП

1. У 2015 році Національний банк України визнав неплатоспроможним один із найбільших на той час українських банків - Акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - Банк "Фінанси та Кредит" або банк) і почав процедуру його виведення з ринку (ліквідації).

2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), здійснюючи процедуру ліквідації банку, виявив низку сумнівних правочинів, якими банку було завдано збитків. Фонд вважав, що відомий український мільярдер ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), маючи вирішальний вплив на діяльність банку та його керівництво, організував видачу значних кредитів на підконтрольні йому українські підприємства, а також подальше виведення цих кредитних коштів за кордон (на підконтрольні відповідачеві нерезидентні компанії). Фонд стверджував, що від цих операцій ОСОБА_1 отримав пряму майнову вигоду у розмірі 223 119 302,36 доларів США та 18 392 644,00 євро.

3. Фонд звернувся з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування більше 45 млрд грн шкоди (збитків), завданих банку. Одночасно з позовом Фонд також подав заяву про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на корпоративні права/заборонити відчуження корпоративних прав у статутному капіталі низки українських та іноземних юридичних осіб, щодо яких ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником (здійснює опосередковане володіння корпоративними правами). Щодо українських товариств також просив заборонити проведення реєстраційних дій, пов`язаних зі збільшенням статутного капіталу.

4. Заходи забезпечення стосувалися таких юридичних осіб (далі - група компаній "Ferrexpo"):

- Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (Україна);

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" (Україна);

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат" (Україна);

- Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) (Швейцарія);

- Компанії Ferrexpo PLC (Англія);

- Компанії Fevamotinico SaRL (Люксембург);

- Компанії Minco Trust (Сінгапур).

5. Заява обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у зв`язку з недобросовісною поведінкою відповідача, яка полягає в приховуванні активів - на вимогу Фонду відповідач не розкрив інформацію про належні йому активи. На думку Фонду, недобросовісна поведінка відповідача підтверджується й перебуванням відповідача у міжнародному розшуку. Заявник також вказав, що підставою звернення з позовом до відповідача у цій справі є факт виявлення позивачем масштабної шахрайської схеми із заволодіння коштами банку та виведення значної частини цих коштів за кордон на підконтрольні відповідачу компанії, що свідчить про наявність реального ризику відчуження активів.

6. Суд першої інстанції повністю задовольнив заяву і забезпечив позов, ця ухвала була залишена без змін судом апеляційної інстанції. До Верховного Суду з касаційними скаргами звернулися Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) (Швейцарія), а також українські товариства групи компаній Ferrexpo (три гірничо-збагачувальних комбінати).

7. У цій справі перед Верховним Судом постали такі ключові питання:

- яке право має застосовуватися судом при вирішені питання про забезпечення позову;

- чи може суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно (встановлення заборони відчуження майна), яке не знаходиться у власності відповідача;

- чи наявні у суду підстави для застосування доктрини підняття корпоративної завіси (ігнорування правосуб`єктності юридичних осіб, що входять до складу групи компаній Ferrexpo і щодо яких ОСОБА_1 є контролером та кінцевим бенефіціарним власником);

- чи є інформація про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, беззаперечним доказом наявності/відсутності в особи такого статусу;

- чи має суд при застосуванні заходів забезпечення позову, зокрема при вирішенні питання щодо їх співмірності, брати до уваги саме ринкову, а не номінальну вартість корпоративних прав (акцій, часток);

- чи повинен позивач, вимагаючи застосувати заходи забезпечення позову, надавати суду докази вчинення дій з реалізації майна чи підготовки до такої реалізації;

- чи можуть заходи забезпечення позову вживатися до осіб, які не є відповідачами та взагалі учасниками судового процесу (чи не порушується процесуальне право таких осіб на захист).

8. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, виходячи з таких міркувань.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

9. У січні 2023 року Фонд звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування 45 979 796 953,50 грн шкоди (збитків).

10. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Фонд під час здійснення процедури ліквідації Банку "Фінанси та Кредит" встановив факт вчинення відповідачем як особою, яка мала вирішальний вплив на діяльність цього банку, дій, що призвели до нанесення збитків банку. Правовою підставою позовних вимог є ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

11. До Господарського суду міста Києва Фонд звернувся із заявою про забезпечення позову, в якій просив:

- накласти арешт на частини корпоративних прав у розмірі 50,3% від статутного капіталу Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПрАТ "Полтавський ГЗК"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ТОВ "Єристівський ГЗК"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ТОВ "Біланівський ГЗК"), які опосередковано належать відповідачу через Компанію Ferrexpo AG (Феррекспо АГ);

- заборонити Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) здійснювати відчуження 50,3% акцій ПрАТ "Полтавський ГЗК";

- заборонити відчужувати корпоративні права у розмірі 50,3% від статутного капіталу ТОВ "Єристівський ГЗК" та у розмірі 50,3% від статутного капіталу ТОВ "Біланівський ГЗК";

- заборонити Компанії Ferrexpo PLC здійснювати відчуження своєї долі в Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ);

- заборонити Компанії Fevamotinico SaRL здійснювати відчуження своєї долі в Компанії Ferrexpo PLC;

- заборонити Компанії Minco Trust (Singapore) здійснювати відчуження своєї долі в Компанії Fevamotinico SaRL;

- заборонити державним реєстраторам, нотаріусам будь-яких нотаріальних округів, акредитованим суб`єктам здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо перереєстрації права власності на частину корпоративних прав у розмірі 50,3% від статутного капіталу ПрАТ "Полтавський ГЗК", на частину корпоративних прав у розмірі 50,3% від статутного капіталу ТОВ "Єристівський ГЗК" та на частину корпоративних прав у розмірі 50,3% від статутного капіталу ТОВ "Біланівський ГЗК";

- заборонити ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК" проводити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, зазначених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) (та в установчих документах підприємства одночасно), які пов`язані зі зміною розміру статутного капіталу вказаних підприємств.

12. В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник зазначив, що:

- відповідно до річної декларації відповідач задекларував, що через Компанію Minco Trust є власником акцій Компанії Ferrexpo PLC. Відповідно до опублікованої звітності Компанії Ferrexpo PLC (Велика Британія) мажоритарним акціонером є Компанія Fevamotinico SaRL (Люксембург), яка володіє 50,3% випущеного акціонерного капіталу Компанії Ferrexpo PLC. В свою чергу, Компанія Fevamotinico SaRL повністю належить Компанії Minco Trust (Сінгапур). Бенефіціарами Компанії Minco Trust є відповідач та двоє членів його родини;

- згідно з Проспектом емісії Компанії Ferrexpo PLC від 2007 року про продаж 152,097,932 акцій компанії та допуск до офіційного списку Управління фінансових послуг та до торгів на Лондонській фондовій біржі (ІРО) зазначено, що акціонер-продавець (Компанія Fevamotinico SaRL) повністю контролюється Компанією Minco Trust, серед бенефіціарів якого є відповідач;

- відповідно до річного звіту Компанії Ferrexpo PLC за 2021 рік компанією розкрито інформацію про консолідовані дочірні компанії та розмір частки, якою володіє Компанія Ferrexpo PLC в цих компаніях, зокрема: Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ, частка 100 %); PJSC Ferrexpo Poltava Mining (ПрАТ "Полтавський ГЗК", частка 100%); LLC Ferrexpo Yeristovo Mining (ТОВ "Єристівський ГЗК", частка 100%); LLC Ferrexpo Belanovo Mining (ТОВ "Біланівський ГЗК", частка 100%);

- згідно з відкритою інформацією, розміщеною на офіційному сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України (агентство здійснює організаційне, технічне та ресурсне забезпечення реалізації повноважень Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР) в сфері розкриття інформації на ринку цінних паперів), єдиним акціонером ПрАТ "Полтавський ГЗК" є Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ). Кількість акцій, що їй належить, становить 310 000 000 шт. номінальною вартістю 9, 96 грн за акцію або 3 087 600 000, 00 грн. До 03.11.2016 ОСОБА_1 перебував на посаді заступника голови наглядової ради ПрАТ "Полтавський ГЗК", на вказаній посаді ОСОБА_1 перебував 20 років. Відповідно до інформації про структуру власності ПрАТ "Полтавський ГЗК" станом на 28.04.2020 (довідка ПрАТ "Полтавський ГЗК" скріплена електронним цифровим підписом його керівника) кінцевим бенефіціарним власником цього товариства є ОСОБА_1.;

- власниками ТОВ "Єристівський ГЗК" зареєстровано швейцарську Компанію Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) (частка 100 %; 8 263 615 113,00 грн) та ТОВ "Феррекспо Сервіс" (код ЄДРПОУ 33638786, частка 0%; 82 636,00 грн). При цьому засновником ТОВ "Феррекспо Сервіс" так само є Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) (частка 100 %, 1 476 399 396,00 грн). Відповідно до фінансового звіту ТОВ "Єристівський ГЗК" та незалежного аудитора за рік, що закінчується 31.12.2020 (сторінка 15 звіту), учасниками цього товариства є Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) та ТОВ "Феррекспо Сервіс". Контроль над ТОВ "Феррекспо Сервіс" здійснює Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), яка на 100% знаходиться у власності Компанії Ferrexpo PLC ("Кінцева материнська компанія") (надалі разом із дочірніми підприємствами іменуються "Група компаній Ferrexpo"). Частку більшості в Компанії Ferrexpo PLC у кінцевому рахунку утримує Компанія Minco Trust, яка була створена для управління контрольованою часткою участі у Групі компаній Ferrexpo, яка належить ОСОБА_1 та найближчим його родичам;

- власниками ТОВ "Біланівський ГЗК" зареєстровано швейцарську Компанію Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) (частка 100 %; 1 476 401 470,00 грн) та ТОВ "Феррекспо Сервіс" (код ЄДРПОУ 33638786, частка 0%; 2 073,00 грн). Відповідно до фінансового звіту ТОВ "Біланівський ГЗК" та Звіту незалежного аудитора за рік, що закінчується 31.12.2020 (сторінка 11), так само зазначено, що ТОВ "Феррекспо Сервіс" та Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) знаходяться під контролем Компанії Ferrexpo PLC, мажоритарним власником якого є Компанія Minco Trust. В свою чергу, Компанія Minco Trust створена для управління контрольним пакетом акцій групи Ferrexpo, що належить ОСОБА_1 та найближчим його родичам;

- відповідно до витягу з офіційного комерційного реєстру Кантону Цуг Швейцарії (Handelsregisteramt des Kantos Zug), в період з 21.11.2008 до 02.03.2020 ОСОБА_1 виступав уповноваженим підписантом Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) з правом колективного підпису;

- відповідно до витягу з Центрального реєстру підприємств Данії (Det Centrale Virksomhedsregister, CVR) починаючи з 14.04.2008 і до цього часу ОСОБА_1 є бенефіціарним власником Компанії VORSKLA STEEL DENMARK A/S (CVR-номер 30700279, місцезнаходження: Хавневей, буд. 31, Фредеріксверк, Данія, 3300), опосередкована участь і право голосу становлять 100%. При цьому, в період з 27.02.2009 до 24.03.2022 одним із власників компанії виступала вищезгадана Компанія Fevamotinico SaRL. Тобто, ОСОБА_1 здійснював контроль над Компанією VORSKLA STEEL DENMARK A/S та реалізовував своє право голосу в управлінні цією компанією, в тому числі через Компанію Fevamotinico SaRL, що свідчить про підконтрольність ОСОБА_1 останньої;

- наведені факти свідчать про те, що ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Біланівський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК", ТОВ "Феррекспо Сервіс", Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PLC, Fevamotinico SaRL та Minco Trust належать відповідачу у справі - ОСОБА_1 та перебувають під його контролем. Проте, відповідач використовує складні схеми структурування своєї власності, які включають залучення іноземних компаній, в т.ч. компаній офшорної юрисдикції, для приховання факту володіння належним йому майном (зокрема, вищевказаними частками у компаніях). Вказані дії вчиняються відповідачем з метою ускладнення ідентифікації належних ОСОБА_1 активів та уникнення майнової відповідальності за своїми зобов`язаннями;

- 30.08.2019 Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) на своєму сайті в мережі Інтернет оприлюднило рішення №№2757, 2758, 2759 про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органу місцевого самоврядування (виправлених), за 2015, 2016 та 2017 роки відповідно, поданих ОСОБА_1 як народним депутатом України. В мотивувальних частинах цих рішень, зокрема, вказується те, що суб`єкт декларування не зазначив відомості про ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Біланівський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК", ТОВ "Феррекспо Сервіс", кінцевим бенефіціарним власником яких він був станом на 31.12.2015, 31.12.2016 та 31.12.2017 відповідно. З резолютивних частин цих рішень НАЗК вбачається, що суб`єкт декларування при поданні декларацій за 2015, 2016 та 2017 роки зазначив недостовірні відомості, зокрема, про: категорію посади, яку обіймає; наявність квартири на праві власності у члена сім`ї (дружини); право користування ним та членами сім`ї (дружиною, дітьми) об`єктами нерухомості, які вони використовували для проживання на кінець звітного періоду та про право користування об`єктом нерухомості, в якому він та члени сім`ї (дружина, діти) зареєстровані; наявність корпоративних прав; наявність юридичних осіб, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких він є. Констатовано недотримання суб`єктом декларування вимог пунктів 1, 2, 5, 51, 7, 9 ч.1 ст.46 Закону "Про запобігання корупції";

- 30.08.2019 НАЗК оприлюднило на своєму офіційному сайті рішення №№2801, 2802, 2803, якими затвердило обґрунтовані висновки щодо виявлення ознак правопорушення, пов`язаного з корупцією, та доручило профільному департаменту звернутися з цього приводу до Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ). За вказаним фактом, 11.10.2019 НАБУ оголосило ОСОБА_1. підозру.

13. Заявником надано до матеріалів справи висновок (звіт) щодо виявлених фактів, рішень, дій або бездіяльності, пов`язаних з Банком "Фінанси та Кредит" осіб, якими завдано шкоду (збитки) банку, та розміру завданої цими особами шкоди (збитків), підготовлений Фондом, в якому наведені, зокрема, факти здійснення володіння ОСОБА_1 через іноземні компанії, в т.ч. офшорної юрисдикції, українськими та іноземними компаніями, відомості про що відповідачем не декларувались.

14. Заявник стверджує, що відповідно до наявної у нього інформації відповідачем відчужувались належні йому активи з метою уникнення відповідальності перед кредиторами. Так, в жовтні 2022 року, після ознайомлення представників Банк "Фінанси і Кредит" з матеріалами досудового розслідування №62019000000000890 від 14.06.2019, заявнику стало відомо, що кредитні кошти в загальній сумі 47 500 000,00 доларів США, які Компанія NASTERNO COMMERCIAL LTD отримала в якості кредиту від Meinl Bank AG під заставу коштів Банк "Фінанси і Кредит" (в подальшому кошти банку було списано в рахунок погашення боргу Компанії NASTERNO COMMERCIAL LTD), в період з 30.11.2012 до 02.07.2013 було перераховано на Компанію Collaton Limited (острів Мен). В свою чергу, за рахунок вказаних коштів, Компанією Collaton Limited було здійснено оплату зобов`язань Компанії INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED щодо збільшення статутного капіталу належного їй чеського заводу CDK Kutna Hora на суму 484 216 500 чеських крон (25 050 000,00 доларів США). Власником Компанії INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED є Компанія Collaton Limited, обидві контролювались ОСОБА_1 , про що прямо вказувалось у звіті Компанії INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED. Компанія INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED володіла іншим чеським заводом SCB Foundry. Як вказано на офіційному сайті заводу SCB Foundry після приватизації в 1995 році ливарний завод став частиною CKD Kutna Hora as, а в 2012 році був придбаний вищезгаданою Компанією INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED через процедуру банкрутства.

15. Відповідно до скороченого звіту Компанії INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED за рік, що закінчується 31.03.2013, компанії належало 100% акцій CKD Kutna Hora as (оцінювалось в 43 млн. доларів США) та SCB Foundry (оцінювалось в 22,4 млн. доларів США).

16. Відповідно до звіту Компанії INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED за рік, що закінчується 31.12.2014, компанія продала 35% акцій CKD Kutna Hora as пов`язаній Компанії Invertex ltd за 8,75 млн доларів США; станом на 31.12.2014 оплата за акції не надходила. Власником акцій CKD Kutna Hora, які було продано Компанії Invertex ltd, стала Компанія Hollandsche IRS BV. При цьому, Компанія INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED почала опубліковувати борг перед іншою пов`язаною Компанією Lioforce Ltd (компанії знаходились під спільним контролем ОСОБА_1 ) в розмірі 2 млн. доларів США, які було авансовано Компанії Hollandsche IRS BV. Інформація про проведення із Компанією INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED розрахунків за продаж 35% акцій CKD Kutna Hora as в звіті за 2015 рік або наступні роки відсутня.

17. Відповідно до звіту Компанії INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED за рік, що закінчується 31.12.2016, компанія продала 100% акцій SCB Foundry за ціною лише 4 634 дол. США. Згідно даних з Комерційного реєстру Чеської Республіки, акції SCB Foundry було продано тій самій пов`язаній Компанії Invertex ltd. З 29.08.2019 єдиним акціонером SCB Foundry стала Компанія CURRUS LIMITED, а керівництво компанією здійснюють громадяни України (Голова ради директорів - Андрій Тертишко, заступник голови ради директорів - Тетяна Литовченко, член правління - Віталій Краплина, член спостережної ради - Максим Дронов), що в свою чергу, як зазначає заявник, вказує на те, що ОСОБА_1 не втрачав контролю над вказаним заводом.

18. Згідно зі Звітом Компанії INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED за рік, що закінчується 31.12.2017, в червні звітного року на виконання наказу Лондонського міжнародного арбітражу (The London Court of International Arbitration) Компанія здійснила продаж своєї частки в CKD Kutna Hora as (контрольний пакет в 65% акцій). При цьому, Компанія отримала збитки в звітному періоді в розмірі 22 303 359 доларів США, грошовий потік становив - 0. Згідно даних з Комерційного реєстру Чеської Республіки частку CKD Kutna Hora as було придбано вищезгаданою Компанією Hollandsche IRS BV, яка до цього була міноритарним акціонером CKD Kutna Hora as. Як зазначалось, Компанія INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED мала заборгованість перед Компанією Lioforce Ltd за невідомими зобов`язаннями перед Компанією Hollandsche IRS BV за придбання 35% акцій CKD Kutna Hora as або наступного придбання 65% акцій CKD Kutna Hora as у звітах компанії не міститься, Компанія INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED обліковує нові збитки.

19. 30.12.2019 щодо Компанії INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED було розпочато процедуру адміністрації (справа 008681 від 2019 року в канцелярському відділі Високого Суду) відповідно до Закону про неплатоспроможність 1986 та Правил про неплатоспроможність (Англія та Уельс) 2016. Згідно звіту адміністраторів за період з 30.12.2021 до 29.06.2022 Компанія INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED здійснило продаж 100% своєї долі в чеській компанії SCB Foundry в червні 2019 року, а не в 2016 році, як про це зазначалося в звітах компанії. При цьому, за даними адміністраторів, продаж відбувався напряму на CURRUS LITMITED (в звіті фігурує, як компанія з Белізу), ціна продажу була визначена сторонами в розмірі 1,5 млн доларів США і не була сплачена, що стало підставою для окремого розслідування, яке проводять Адміністратори.

20. Заявник стверджує, що належні відповідачу долі в заводах CKD Kutna Hora as та SCB Foundry, якими він володів через Компанію INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED, були відчужені у непрозорий спосіб та, як мінімум частково, відчужені безоплатно (інформація про отримання Компанією INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED будь-якої оплати за акції CKD Kutna Hora as так само відсутня). Після відчуження належних Компанії INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED активів, компанією було ініційовано процедуру своєї ліквідації. Загальний розмір заявлених вимог до Компанії INTEGRATED RAIL-CASTING COMPANY LIMITED становить 51 681 450, 00 фунтів стерлінгів, що дає підстави для висновку про відчуження відповідачем належних йому активів для уникнення розрахунків із кредиторами. Обставини відчуження активів можуть свідчити про те, що відповідач не втрачав контролю над CKD Kutna Hora as та SCB Foundry, натомість приховує вказані активи від кредиторів.

21. 15.12.2022 на адресу відповідача та його представника ( Ілляшева М.І. ) позивачем, в порядку ч.6 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", направлено вимогу про розкриття інформації про все належне йому (набуте на території України та за кордоном) майно (активи), накладені на таке майно (активи) обтяження, а також про наявні зобов`язання. Таку вимогу вручено представникам відповідача 21.12.2022 та 23.12.2022. Станом на дату подання заяви про забезпечення позову відповіді на вимогу заявник від відповідача не отримував.

22. Заявник зазначає, що загальновідомою є інформація про те, що в липні 2021 року Державним бюро розслідувань відповідача оголошено у міжнародний розшук. Відповідач обізнаний про наявність щодо нього кримінальної справи, про що свідчать оприлюднені заяви його прес-служби. Приховування активів, порушення зобов`язань з декларування майна, виявлені ліквідатором банку шахрайські схеми із заволодіння відповідачем коштами цього банку, ігнорування вимог позивача щодо розкриття інформації щодо належного йому майна та активів, а також переховування від органів досудового розслідування однозначно ставлять під сумнів доброчесність відповідача.

23. Заявник повідомляє, що за фактом виведення відповідачем належних Банку "Фінанси та Кредит" коштів за кордон позивач та вказаний банк зверталися до Високого Суду Англії та Уельсу (англійський суд) із позовом до відповідача та інших осіб, які були задіяні в цій схемі, про відшкодування заподіяної ними шкоди. В межах цієї справи позивач просив Суд видати наказ про всесвітній арешт активів відповідача. Англійський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позовних вимог шляхом видачі наказу про всесвітнє замороження активів відповідача. Водночас, англійський суд дійшов висновку про відсутність у нього юрисдикції для розгляду цієї справи по суті.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

24. Господарський суд міста Києва ухвалою від 03.03.2023 у справі №910/268/23, яка залишена без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 26.07.2023, повністю задовольнив заяву Фонду про забезпечення позову.

25. Судові рішення мотивовані тим, що у цій справі між сторонами виник спір щодо існування у відповідача обов`язку зі сплати значної суми грошових коштів для покриття збитків кредиторів банку, що перебуває в процедурі ліквідації, проте відповідачем протягом тривалого часу вчинялися дії з метою приховування факту володіння належним йому майном, за рахунок якого можливо виконання рішення суду у цій справі у випадку задоволення позовних вимог. Беручи до уваги викладені заявником доводи та надані на їх підтвердження докази, врахувавши наявність зв`язку між заявленими позивачем заходами забезпечення позову у вигляді накладення арешту на корпоративні права, які опосередковано належать відповідачу, а також заборони відчужувати такі корпоративні права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновків про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у повному обсязі.

26. У рішеннях суди, зокрема, зазначили:

- предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 45 979 796 953,50 грн як з особи, що мала вирішальний вплив на діяльність Банку "Фінанси та Кредит", за вчинення дій, що призвели до завдання збитків вкладникам та іншим кредиторам;

- накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам;

- умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення;

- у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 03.03.2023 у cправі №905/448/22). За таких обставин (звернення із позовом про стягнення грошових коштів) саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (постанови Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22 та від 14.12.2022 у справі №922/1369/22);

- суд встановив, що у цій справі між сторонами існує спір щодо існування у відповідача обов`язку сплатити значну суму грошових коштів для покриття збитків кредиторів банку, що перебуває в процедурі ліквідації, проте відповідач протягом тривалого часу вчиняв дії з метою приховування факту володіння належним йому майном, за рахунок якого можливо виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог;

- ані відповідач, ані скаржники не спростували наведені позивачем аргументи щодо вчинення вищевказаних дій та необхідності вжиття заходів забезпечення позову;

- скаржники не спростували належними та допустимими засобами доказування викладену у наданих позивачем джерелах інформацію про майновий стан відповідача та структуру власності ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК"; в розумінні українського законодавства, Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PLC, Fevamotinico SaRL, Minco Trust не можуть вважатися кінцевими бенефіціарними власниками ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК", оскільки щодо них існує інший контролер (кінцевий бенефіціарний власник) - фізична особа ОСОБА_1 (відповідач); зазначені компанії є номінальними власниками та посередниками корпоративних прав відповідача;

- зважаючи на положення законодавства, що стосуються визначення кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) підприємств, правил визначення структури їх власності та структуру власності ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК" неможливо погодитися із твердженнями про те, що посередники корпоративних прав відповідача (номінальні власники) є окремими суб`єктами і арешт майна, яке в кінцевому рахунку належить ОСОБА_1 , якимось чином порушує права компаній, які використовуються відповідачем для реалізації свого права власності;

- позивач надав суду сукупність належних і допустимих доказів, аналіз яких дає підстави для висновку про недобросовісну поведінку відповідача, яка полягає у приховуванні активів, порушенні зобов`язань з декларування майна, відчуженні активів контрольованих відповідачем компаній, невиконанні законних вимог Фонду про розкриття інформації щодо належних відповідачу активів, а також переховуванні від слідства;

- саме на відповідача покладається процесуальний обов`язок довести недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову; з наданих позивачем документів вбачається, що номінальна вартість всіх акцій ПрАТ "Полтавський ГЗК" становить 3 087 600 000,00 грн, розмір статутного капіталу ТОВ "Біланівський ГЗК" становить 1 476 401 470,00 грн, розмір статутного капіталу ТОВ "Єристівський ГЗК" становить 8 263 697 750,00 грн; ані відповідач, ані скаржники не довели недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову, вжиття яких просив у суду позивач;

- вжиті заходи забезпечення позову застосовані до компаній-нерезидентів відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) та ст.76 Закону "Про міжнародне приватне право", згідно із якою суди України розглядають будь-які справи з іноземним елементом, та Принципу національного режиму, який передбачає поширення на іноземців (іноземні компанії) загальних правил і норм, що діють в країні; положеннями ч.3 ст.8 Закону "Про міжнародне приватне право" сторонам надано повноваження подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм; скаржники не зазначають, які саме норми іноземного законодавства та законодавство якої саме країни, на їх думку, має бути застосовано до спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх обґрунтування. Доводи інших учасників справи

27. Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 у справі №910/268/23 і ухвалити нове рішення про відмову у повному обсязі в задоволенні заяви Фонду про забезпечення позову.

28. Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) підставою касаційного оскарження зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: (1) від 24.02.2021 у справі №755/5333/20, від 18.01.2023 у справі №755/9322/20, щодо застосування ст.137 ГПК; (2) від 11.04.2019 у справі №8/71-НМ, щодо застосування статей 277, 264 ГПК; (3) від 12.03.2020 у справі №910/4922/19, від 10.01.2019 у справі №243/3548/17, від 27.02.2019 у справі №243/442/17, щодо застосування ст.96 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), ст.3 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ст.3 Закону "Про акціонерні товариства"; (4) від 14.06.2022 у справі №926/326/21, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 16.03.2021 у справі №911/1357/18, від 14.03.2023 у справі №917/1746/20, щодо застосування ст.77 ГПК; (5) від 05.09.2018 у справі №914/2096/17, від 22.06.2023 у справі №910/5361/22, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 06.07.2022 у справі №761/18552/20, від 04.07.2023 у справі №920/1340/21, щодо застосування ст.236 ГПК; (6) від 05.08.2022 у справі №905/447/22, від 03.08.2023 у справі №910/1756/23, від 04.07.2023 у справі №916/3638/22, від 29.06.2023 у справі №918/124/23, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 06.06.2023 у справі №902/1308/22, щодо застосування ст.136 ГПК; (7) від 11.12.2019 у справі №638/7132/15-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 25.01.2019 у справі №796/165/2018, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 (пункти 9.14, 9.16, 9.46), щодо застосування статей 8, 38, 40 Закону "Про міжнародне приватне право" (п.1 ч.2 ст.287 ГПК).

29. ТОВ "Єристівський ГЗК" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 у справі №910/268/23 і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви Фонду про забезпечення позову.

30. ТОВ "Єристівський ГЗК" підставою касаційного оскарження зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: (1) від 08.12.2021 у справі №916/333/20, від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 03.10.2019 у справі № 910/16620/16, від 03.04.2019 у справі №9/189/2011/5003, щодо застосування статей 264, 277 ГПК; (2) від 27.02.2019 у справі №243/442/17, від 12.03.2020 у справі №910/4922/19, щодо застосування ст.96 ЦК; (3) від 03.08.2023 у справі №910/366/21, від 16.03.2021 у справі №922/1357/18, від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, від 15.02.2023 у справі №910/12187/20, від 05.08.2022 у справі №905/447/22, щодо застосування статей 76, 77, 236 ГПК; (4) від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, щодо застосування статей 6, 8, 38, 40 Закону "Про міжнародне приватне право" (п.1 ч.2 ст.287 ГПК).

31. ТОВ "Біланівський ГЗК" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 у справі №910/268/23 і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви Фонду про забезпечення позову.

32. ТОВ "Біланівський ГЗК" підставою касаційного оскарження зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: (1) від 24.02.2021 у справі №755/5333/20, від 18.01.2023 у справі №755/9322/20, від 16.11.2020 у справі №910/7596/20, від 23.07.2020 у справі №903/744/19, щодо застосування ст.137 ГПК; (2) від 11.04.2019 у справі №8/71-НМ, щодо застосування ст.264 ГПК; (3) від 06.06.2023 у справі №922/2566/22, від 01.01.2019 у справі №914/3812/15 (п.73), від 01.01.2019 у справі №910/8348/19 (п.6.10), від 21.04.2021 у справі №910/14646/19, від 14.06.2022 у справі №926/326/21, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 16.03.2021 у справі №911/1357/18, від 14.03.2023 у справі №917/1746/20, щодо застосування статей 78, 77 ГПК; (4) від 12.03.2020 у справі №910/4922/19, від 10.01.2019 у справі №243/3548/17, від 27.02.2019 у справі №243/442/17, щодо застосування ст.96 ЦК, ст.3 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ст.3 Закону "Про акціонерні товариства"; (5) від 05.08.2022 у справі №905/447/22, від 03.08.2023 у справі №910/1756/23, від 04.07.2023 у справі №916/3638/22, від 29.06.2023 у справі №918/124/23, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 06.06.2023 у справі №902/1308/22, щодо застосування статті 136 ГПК; (6) від 11.12.2019 у справі №638/7132/15-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 25.01.2019 у справі №796/165/2018, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 (пункти 9.14, 9.16, 9.46), щодо застосування статей 8, 38, 40 Закону "Про міжнародне приватне право"; (7) від 05.09.2018 у справі №914/2096/17, від 22.06.2023 у справі №910/5361/22, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 06.07.2022 у справі №761/18552/20, від 04.07.2023 у справі №920/1340/21, щодо застосування ст.236 ГПК (п.1 ч.2 ст.287 ГПК).

33. ПрАТ "Полтавський ГЗК" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 у справі №910/268/23 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви Фонду про забезпечення позову у повному обсязі.

34. ПрАТ "Полтавський ГЗК" підставою касаційного оскарження зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: (1) від 23.10.2018 у справі №918/249/17 (п.23), щодо застосування статей 50 та 277 ГПК, від 24.01.2023 у справі №160/7600/20 (п.139), щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); (2) від 18.01.2023 у справі №755/9322/20, від 16.11.2020 у справі №910/7596/20, щодо застосування ст.137 ГПК; (3) від 23.07.2020 у справі №903/744/19, від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, від 06.06.2023 у справі №910/4091/22(910/363/23), від 20.01.2023 у справі №904/2242/22, від 06.06.2023 у справі №910/6924/22, щодо визначення вартості майна, на яке накладено арешт шляхом забезпечення позову; (4) від 24.07.2018 у справі №909/456/16, від 10.03.2021 у справі №274/5623/16-ц, від 05.10.2022 у справі №757/34078/14-ц, щодо застосування ст.236 ГПК (п.1 ч.2 ст.287 ГПК). Також скаржник вважає, що судами не застосовано ст.98 ЦК, ст.2 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ст.3 Закону "Про акціонерні товариства" та відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норми права у подібних правовідносинах (п.3 ч.2 ст.287 ГПК).

35. Доводи скаржників щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень в цілому зводяться до наступних ключових тез:

- суд не з`ясував зміст норм іноземного права, які регулюють речові права на частки в іноземних компаніях, і не застосував відповідні норми до спірних правовідносин;

- суд наклав арешт на майно, яке не належить на праві власності відповідачу, статус кінцевого бенефіціарного власника суттєво відрізняється від статусу власника майна;

- до спірних відносин не міг бути застосований Закон "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", який містить визначення поняття "кінцевий бенефіціарний власник", цей Закон не регулює приватно-правові відносини;

- суд не врахував норми чинного законодавства, які передбачають, що юридична особа не відповідає за зобов`язаннями учасника (знехтував самостійною правосуб`єктністю низки українських товариств та іноземних компаній);

- оспорювані рішення ухвалені на підставі неналежних доказів, які не підтверджують право власності відповідача на арештовані активи;

- ОСОБА_1 є лише одним із бенефіціарів дискреційного трасту, створеного за правом Сінгапуру, а отже не може вважатися кінцевим бенефіціарним власником компаній, які входять до групи Ferrexpo; в ЄДР кінцевим бенефіціарним власником всіх трьох гірничо-збагачувальних комбінатів зазначена Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ); позивач використав як докази неактуальні документи щодо корпоративної структури групи компаній Ferrexpo;

- заходи забезпечення позову є неспівмірними (при визначенні вартості арештованих корпоративних прав суд виходив із їх номінальної вартості і не взяв до уваги ринкову вартість майна підприємства);

- Фонд не надав суду доказів вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань, після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації);

- заходи забезпечення позову стосуються корпоративних прав осіб, які не є відповідачами, і взагалі - учасниками справи, тому вони позбавлені процесуальної можливості захистити свої права.

36. Фонд подав відзив на касаційні скарги, у якому, зазначаючи про безпідставність викладених у скаргах доводів, просив залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

37. У відзиві, зокрема, зазначає:

- крім численних доказів, які підтверджують факт підконтрольності ОСОБА_1 усіх скаржників, що наявні в матеріалах справи, вказаний факт також було встановлено в межах судових справ №910/18801/16, №910/19560/16, №910/19581/16; вказаний факт є преюдиційним, хоча в судах попередніх інстанцій скаржники намагались це приховати;

- посилання на постанови від 24.02.2021 у справі №755/5333/20, від 18.01.2023 у справі №755/9322/20, від 05.08.2022 у справі №905/447/22 є нерелевантним, оскільки відповідач у справі є бенефіціарним власником корпоративних прав, на які судом було накладено арешт; в розумінні українського законодавства Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PLC, Fevamotinico SaRL та Minco Trust є лише номінальними власниками та виступають посередниками корпоративних прав ОСОБА_1 , управляють корпоративними правами останнього; накладений судом арешт стосується саме корпоративних прав відповідача - ОСОБА_1 ;

- залучення судом скаржників до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, не може свідчити про обґрунтованість чи необґрунтованість поданих такими особами скарг чи про порушення їх прав або законних інтересів; п.3 ч.1 ст.264 ГПК стосується апеляційних скарг осіб, що не є учасниками справи;

- жоден зі скаржників не надав до суду першої чи апеляційної інстанції інформації та доказів того, що застосовані судом заходи забезпечення позову були неспівмірними; всі заяви про можливу неспівмірність застосованих судом заходів забезпечення позову носять виключно гіпотетичний характер, тобто є безпідставним припущенням;

- посилаючись на висновки Верховного Суду стосовно надання судам доказів, що містили неповну чи неактуальну інформацію, скаржник посилається не на висновки щодо застосування норм права, а на надану судами оцінку конкретних доказів у справах; докази у справах №922/2566/22, №914/3812/15, №910/8348/19 та надана їм оцінка не мають жодного відношення до цієї справи;

- надані суду докази в своїй сукупності повно описували структуру власності ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК"; в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б спростовували або вказували на неповноту інформації щодо існуючих корпоративних прав ОСОБА_1 ; в п.4 касаційної скарги ТОВ "Біланівський ГЗК" зазначено, що "структури власності ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК" є сталими та не змінювалися протягом тривалого часу";

- некоректними є посилання на висновки Верховного Суду, що бенефіціарні власники юридичних осіб не можуть ототожнюватись із юридичними особами та що учасник юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи; суд, з врахуванням конкретних обставин справи, може застосувати принцип підняття корпоративної завіси та ототожнити компанію із її власником; позивач просив суд накласти арешт на корпоративні права, якими володіє відповідач, та обмежити можливість розпорядження вказаними корпоративними правами, а не про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за зобов`язаннями юридичних осіб;

- безпідставними є посилання на невідповідність оскаржуваних судових рішень висновкам Верховного Суду щодо наведення відповідного обґрунтування підстав для застосування заходів забезпечення позову та подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу; надання відповідачем та підконтрольними йому компаніями неправдивих пояснень щодо дійсної структури власності юридичних осіб так само можна розцінювати як спробу приховати належне відповідачу майно; матеріали справи та дії ОСОБА_1 дають підстави для обґрунтованого сумніву у добросовісності відповідача та вказують на необхідність забезпечення позову; Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 вказав, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною;

- безпідставними є твердження про необхідність застосування норм міжнародного (іноземного) права; оскільки арештоване майно (підприємства, на корпоративні частки яких накладено арешт, та депозитарна установа, яка обліковує акції ПрАТ "Полтавський ГЗК") знаходиться в Україні, то право власності на вказане майно визначається законодавством України; в правовідносинах між позивачем та відповідачем відсутній іноземний елемент та колізійні норми, які б визначали застосування права іноземної держави; використання ОСОБА_1 іноземних компаній-посередників не змінює суті спірних правовідносин та їх суб`єктний склад; суть поставленого скаржниками питання (застосування законодавства, яке регулює питання забезпечення позову; процесуальне законодавство) не стосується висновків Верховного Суду, на які вони посилаються в обґрунтування своїх скарг (застосування законодавства, яке регулює питання права власності на майно, яке знаходиться закордоном; норми матеріального права); український суд при розгляді справ (зокрема, застосовуючи такі процесуальні механізми як забезпечення позову) не може керуватись процесуальними нормами інших країн; скаржники не зазначають, які саме норми іноземного законодавства та законодавства якої саме країни, на їх думку, мають бути застосовані до спірних правовідносин та в чому вбачається колізія між нормами законодавства;

- заяви скаржників, що при визначенні структури власності суди не повинні були використовувати положення Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" не узгоджуються із жодним висновком Верховного Суду.

38. 25.09.2023 надійшли письмові пояснення Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) щодо відзиву Фонду, у яких, зокрема, вказує:

- в касаційній скарзі Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) зазначала, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що ОСОБА_1 є власником майна, на яке накладено арешт (включаючи акції, корпоративні права); питання чи є ОСОБА_1 кінцевим бенефіціарним власником (контролером) в касаційній скарзі Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) взагалі не піднімалося;

- аналіз норм п.30 ст.1 Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", статей 316, 317 ЦК свідчить, що поняття "кінцевий бенефіціарний власник" та "власник" є різними;

- під час розгляду справ №910/19560/16, №910/18801/16, №910/19581/16 ОСОБА_1 та Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) участі не брали, а тому відсутні підстави стверджувати, що цими судовими рішеннями встановлений факт, що ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ);

- Фонд не спростував доводи, викладені в касаційній скарзі Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) щодо суперечливих рішень суду апеляційної інстанції про наявність/відсутність порушених прав; права Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) порушені виключно у зв`язку з постановленням ухвали Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 про забезпечення позову; за відсутності цієї ухвали цілком очевидно, що спір в справі №910/268/23 не стосується Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ);

- відзив не містить аргументів щодо доводів скарги про недослідження питання співмірності забезпечення позову розміру позовних вимог та невстановлення вартості майна, на яке накладено арешт;

- Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) не заперечувала щодо підсудності справи українському суду, а наголошувала, що в питанні обмеження в розпорядженні корпоративними правами нерезидентів, в силу ч.1 ст.40 Закону "Про міжнародне приватне право" повинно застосуватися матеріальне право держави, у якій ці корпоративні права зареєстровано;

- відзив Фонду не містить аргументів, з огляду на які Закон "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" регулює правовідносини щодо стягнення збитків.

39. 26.09.2023 надійшли письмові пояснення ТОВ "Біланівський ГЗК" щодо відзиву Фонду, які в цілому збігаються з поясненнями Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ). У поясненнях додатково, зокрема, зазначає:

- Фонд у відзиві не спростував доводи, що суди першої та апеляційної інстанцій не вжили жодних заходів з метою з`ясування норм права Швейцарії, Англії та Люксембургу, які регулюють речові права долей в Компаніях Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PLC, Fevamotinico SaRL;

- долучення певних документів до заяви про забезпечення позову не спростовує того факту, що суди першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи оскаржувані судові акти, в частині належності відповідачу корпоративних прав в певних компаніях посилались на документи, яким більше 10 років.

40. 27.09.2023 надійшли письмові пояснення ТОВ "Єристівський ГЗК" щодо відзиву Фонду, які в цілому збігаються з поясненнями Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) та ТОВ "Біланівський ГЗК". У поясненнях додатково, зокрема, зазначає:

- позиція Фонду щодо наявності в матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), ТОВ "Єристівський ГЗК", ПрАТ "Полтавський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК" не відповідає дійсності, а доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовуються належними та допустимими доказами, наведеними у відзиві;

- позиція позивача, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Єристівський ГЗК" є ОСОБА_1 не відповідає дійсності; такі відомості в ЄДР відсутні;

- як зазначалось у касаційній скарзі, заходи забезпечення позову можуть стосуватися виключно майна відповідача, а не іншої особи; майно щодо якого можуть вживатися заходи забезпечення позову у вигляді заборони іншим особам вчиняти дії повинні входити до предмета спору;

- накладення арешту на корпоративні права ТОВ "Єристівський ГЗК" та заборона на вчинення реєстраційних дій впливає на можливість ведення нормальної, повноцінної діяльності товариством;

- в касаційній скарзі викладені висновки Верховного Суду щодо неприпустимості одночасного забезпечення позову у вигляді накладення арешту на частки у статутних капіталах та заборони реєстраторам до набрання чинності рішенням суду вчиняти будь-які дії щодо реєстрації відчуження, зміни власника, реєстрації застав вказаних часток; необґрунтованими є доводи позивача щодо відсутності порушених прав та законних інтересів ТОВ "Єристівський ГЗК" внаслідок накладення арешту на частку товариства у статутному капіталі та заборони державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії.

41. Верховний Суд ухвалою від 16.10.2023 вирішив розглядати касаційні скарги Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), ТОВ "Єристівський ГЗК", ТОВ "Біланівський ГЗК", ПрАТ "Полтавський ГЗК" у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

42. 01.12.2023 надійшли додаткові пояснення Фонду, у яких, зокрема, вказує, що висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 01.11.2023 у справі №922/4343/21, є релевантними до справи №910/268/23.

43. Фонд звернув увагу, що незалежно від того, які відомості щодо учасника та кінцевого бенефіціарного власника були зазначені в ЄДР, при визначенні статусу бенефіціарного власника суд має враховувати, чи здійснювала особа вирішальний вплив на діяльність юридичної особи. Так, у справі №922/4343/21 реальним власником корпоративних прав було визнано особу, яка формально не мала відношення до ТОВ "Аксіома". Посилання позивача на те, що в ЄДР станом на певну дату містилась інформація про те, що саме вона була кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Аксіома" були визнані судом неспроможними, оскільки згідно з ч.5 ст.10 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вимоги указаної статті щодо визнання достовірними відомостей, внесених до ЄДР, не застосовуються у правовідносинах щодо статусу відомостей про кінцевих бенефіціарних власників.

44. Фонд звертає увагу, що в своїй останній опублікованій фінансовій звітності Компанія Ferrexpo PLC продовжує визначати ОСОБА_1 як контролюючого акціонера (мажоритарним акціонером компанії залишається контрольована відповідачем Компанія Fevamotinico SaRL, яка станом на дату складення звіту володіє 49,5% право голосу в Компанії Ferrexpo PLC).

45. Фонд також звертає увагу суду на те, що в Проспекті емісії акцій Компанії Ferrexpo PLC від 2007 року компанія прямо попереджає потенційних інвесторів про те, що ОСОБА_1 матиме змогу опосередковано впливати на бізнес Групи через свою бенефіціарну частку в Компанії Minco Trust, яке як власник усього випущеного капіталу акціонера-продавця, матиме можливість контролювати всі дії, які потребуватимуть схвалення акціонерів, і він також буде невиконавчим директором. Хоча ОСОБА_1 , Компанії Fevamotinico SaRL, Minco Trust, і Компанія Ferrexpo PLC уклали договір про взаємовідносини з Компанією, гарантували, що Група здатна вести свій бізнес незалежно, а також гарантували, що операції та відносини між Групою, акціонером-продавцем та ОСОБА_1 знаходяться на відстані витягнутої руки і на звичайних комерційних умовах, не може бути жодної впевненості, що акціонер, що продає, і ОСОБА_1 прийме такий курс дій на практиці. Надане застереження, що інтереси ОСОБА_1 можуть відрізнятися від інтересів інших акціонерів, і він може прагнути змусити Групу вчинити дії, які не відповідають інтересам міноритарних акціонерів. При цьому ОСОБА_1 з 01.011.2028 до 28.10.2019 обіймав посаду генерального директора Компанії Ferrexpo PLC. Тобто одразу після проведення IPO на Лондонській фондовій біржі ОСОБА_1. порушив умови Проспекту емісії акцій Компанії Ferrexpo PLC та призначив себе генеральним директором компанії, що демонструє його абсолютно повний контроль над Компанією Ferrexpo PLC та іншими компаніями, які входили до групи компаній Ferrexpo. Група компаній Ferrexpo є частиною бізнесу ОСОБА_1. і повністю йому підпорядкована.

46. 04.12.2023 надійшли письмові пояснення Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) до касаційної скарги, у яких, зокрема, зазначає:

- відомості стосовно кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, внесені до ЄДР у порядку, визначеному законом, становлять спростовну презумпцію, а отже є достовірними, якщо інше не встановлено судом на підставі належних та допустимих доказів; водночас, як неодноразово зазначала Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) в суді апеляційної інстанції, в ЄДР відсутня інформація, що кінцевим бенефіціарним власником ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК" є відповідач; у ЄДР відсутня інформація про можливу недостовірність інформації про кінцевого бенефіціарного власника або структуру власності вказаних юридичних осіб; суди не дослідили відомості з ЄДР, не дослідили документи та відомості, які були підставою внесення таких відомостей, а також не навели обґрунтувань, аргументів та доказів, які могли б слугувати спростуванням відповідних відомостей;

- чинне законодавство не передбачає прямого зазначення відомостей про номінального власника у документах, за якими набувається право власності на корпоративні права юридичних осіб-резидентів України, водночас суд не досліджував ані установчі документи Компаній Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PLC, Fevamotinico SaRL, Minco Trus, ані будь-які інші документи щодо власників та умов набуття ними прав на акції/частки у відповідних юридичних особах по ланцюгу контролю/володіння;

- суди не дослідили не лише структури власності ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК" до кінцевого бенефіціарного власника, але й інші документи, що підтверджують можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи особою, відомості про яку зазначені у ЄДР;

- для належної оцінки аргументів щодо спростування презумпції достовірності відомостей стосовно кінцевого бенефіціарного власника, які наразі внесені до ЄДРР, суди мали дослідити докази структури власності, які подавались для внесення відповідних відомостей до ЄДР, а позивач мав надати усі належні та достатні докази для спростування достовірності таких відомостей та структур власності, зокрема, саме на момент їх останнього внесення (оновлення) в ЄДР;

- у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №910/14646/19 сформульовані висновки щодо оцінки судами внутрішніх документів банку щодо визначення пов`язаних осіб; при дослідженні наданих позивачем доказів суди мали оцінювати не тільки висновки та/або рішення банку про визначення або підтвердження структури власності банку до кінцевого бенефіціарного власника, але й документи та інформацію, які слугували основою для таких висновків; при цьому, аналізуючи відповідні докази в порівнянні з документами та відомостями стосовно кінцевого бенефіціарного власника, які внесені до ЄДР, суди мали порівнювати їх саме на момент внесення відомостей до ЄДР як події, яка хронологічно сталася пізніше;

- суди належним чином на основі достатніх доказів не спростували презумпцію достовірності відомостей стосовно кінцевого бенефіціарного власника, які внесені до ЄДР;

- обмеження стосовно особи, яка не є стороною у справі і не буде нести ризик відповідальності за наслідками розгляду відповідної справи, за своїм змістом та наслідками є наближеною до матеріально-правової вимоги, відтак вжиття саме таких заходів забезпечення до нерезидентів, які не є стороною у справі, є радше питанням матеріального права аніж процесуального;

- очевидно, що частки (долі) в Компаніях Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PLC, Fevamotinico SaRL знаходяться за місцем їх реєстрації в Швейцарії, Англії та Люксембурзі відповідно, а тому при обмеженні речових прав на це майно повинні застосовуватися норми іноземного законодавства.

47. 01.01.2024 надійшли додаткові пояснення Фонду, у яких, зокрема, вказує:

- у справі №910/4210/20 суд знехтував окремою правосуб`єктністю Державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ"ДКР (далі - ДКР "ВЕБ.РФ"), прирівнявши компанію до державного органу російської федерації, та поклав на вказану компанію відповідальність за зобов`язаннями її власника - російської федерації; між справою №910/268/23, яку зараз розглядає Верховний Суд, та справою №910/4210/20 вбачається пряма аналогія;

- формальна відокремленість бенефіціарного власника (власника опосередкованої істотної участі) не є перешкодою для звернення стягнення на майно, яким опосередковано володіють;

- доктрина "підняття корпоративної завіси" передбачає можливість не тільки притягнення учасника юридичної особи до відповідальності за боргами такої юридичної особи ("standard forward piercing"), а і притягнення до відповідальності корпорації за боргами її контролера ("reverse veil piercing" або "backward piercing" - зворотнє підняття завіси);

- обставини справи №910/268/23 дають суду достатньо підстав для зворотного підняття корпоративної завіси щодо групи компаній Ferrexpo та її контролера ОСОБА_1., за аналогією зі справою №910/4210/20;

- матеріалами справи достеменно встановлено, що ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК" через ланцюг контролю/володіння; доля опосередкованої участі відповідача у вказаних юридичних особах на момент накладення судом арешту на активи становила 50,3%, тобто, була домінуючою; з 01.11.2008 до 28.10.2019 відповідач обіймав посаду генерального директора Компанії Ferrexpo PLC, а до 29.12.2022 перебував на посаді невиконавчого директора компанії;

- ні корпоративні права, ні інша власність, якою володіє ОСОБА_1 , формально йому не належать; наведені в позовній заяві та заяві про забезпечення позову факти свідчать про те, що відповідач використовує складні схеми структурування своєї власності, які включають залучення значної кількості іноземних компаній, в тому числі компаній офшорної юрисдикції, трастові структури та підставних осіб для приховання факту володіння належним йому майном та уникнення майнової відповідальності за своїми зобов`язаннями;

- в основі цієї структури знаходиться дискреційний траст; тобто, формально ОСОБА_1 не є власником майна, яке було передано трасту, не може управляти чи будь-яким чином втручатись в управління цим майном (формально, відповідач має лише майновий інтерес у трастовому майні згідно з правом справедливості); натомість, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 продовжує здійснення контролю та управління довірчою власністю; необхідно також вказати на майже повну відсутність будь-якої інформації про Компанію Minco Trust, крім того, що це дискреційний траст, який знаходиться в Сингапурі;

- подібне структурування власності покликано створити хибне враження про відокремленість ОСОБА_1 від майна, яким він реально володіє (від його бізнесу), та зробити звернення стягнення на майно відповідача технічно неможливим; позивач вважає, що звернення стягнення на майно, яке знаходиться на території України і де-факто належить відповідачу (громадянину України), перед кредитором, який так само є резидентом України, не повинно відбуватись в Сингапурі, Луксембурзі, Швейцарії чи Англії;

- єдиним ефективним способом захисту прав та законних інтересів кредиторів ОСОБА_1 є зворотне підняття корпоративної завіси (ігнорування фікції окремої юридичної особи) та звернення стягнення на майно, яким фактично володіє відповідач; у справі №910/268/23, так само як і у справах №910/4210/20 та №922/4343/21 Верховним Судом має бути застосовано принцип превалювання сутності над формою та вирішено спір на підставі реальних правовідносин між учасниками справи, а не формального підходу;

- в питанні оскарження ухвали про забезпечення позову компанії групи Ferrexpo діють спільно, як одна особа.

48. 04.01.2024 надійшли письмові пояснення Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), у яких, зокрема, зазначає:

- необґрунтованими є доводи Фонду, що висновки, зроблені в справі №922/4343/21 та висновки, які були зроблені в справі №910/268/23, є релевантними; в матеріалах справи №910/268/23 відсутні докази, які б свідчили, що документи, які подавалися до ЄДР для внесення інформації щодо кінцевих бенефіціарів ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК", ТОВ "Біланівський ГЗК", не відповідають вимогам Конституції України та законам України; ч.6 ст.5-1 Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" встановлений чіткий алгоритм спростування інформації щодо кінцевих беніфіціарних власників та до моменту, поки ці відомості не спростовані, вони є достовірними; постанова Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №922/4343/21 не містить висновку про те, що відомості, які зазначені в ЄДР щодо кінцевих бенефіціарів є беззастережними, або такими, що їм необхідно довіряти в повній мірі;

- в наведених справах №910/10900/19, №910/15925/18, №826/11415/16, №461/91/19 та інших розглядалося питання звернення акціонера (а не кредитора) до суду в інтересах юридичної особи та, зокрема, були зроблені висновки, що підняття корпоративної завіси можливе лише в разі існування виключних обставин, факт яких повинна довести особа, яка звертається до суду; у вищенаведених справах розглядався корпоративний спір, а не спір про відшкодування збитків, а також відрізнявся суб`єктний склад учасників процесу; Фонд в заяві про забезпечення позову не наводив виключних обставин, з огляду на які існують правові підстави для підняття корпоративної вуалі;

- з огляду на висновки у справах №461/91/19, №904/691/21 та інших, саме особа, яка володіє корпоративними правами та акціями (в нашому випадку це Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ)), є особою, яка має право розпоряджатися активами, а не ОСОБА_1 (навіть, якщо припустити, що він є кінцевим бенефіціарним власником), що свідчить про хибність рішень судів щодо забезпечення позову;

- відповідно до висновку Верховного Суду у справі №461/91/19 бенефіціарний власник не ототожнюється з юридичною особою, а отже власність юридичної особи не ототожнюється з власністю бенефіціарного власника;

- інститут забезпечення позову шляхом накладення арешту на певне майно передбачає подальше стягнення на таке майно за умови задоволення позову; враховуючи той факт, що акції ПрАТ "Полтавський ГЗК" та корпоративні права ТОВ "Єристівський ГЗК", ТОВ "Біланівський ГЗК" належать Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), ця компанія буде мати право отримати від ОСОБА_1 компенсацію вартості примусово вилученого майна; тому, вже на стадії забезпечення позову, суд першої інстанції, у відповідності до положень Конституції України, Конвенції та ЦК, повинен був встановити справедливу вартість акцій та корпоративних прав, що також відповідає вимогам ст.137 ГПК;

- позивач, стверджуючи що ОСОБА_1 володіє відповідним майном (яхта, літак, гелікоптер, автомобілі), звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти дії стосовно майна, власником якого є Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ); в заяві про забезпечення позову було вказано, що англійський суд у спорі за участі банку, Фонду до ОСОБА_1 про стягнення шкоди дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позовних вимог шляхом видачі наказу про всесвітнє замороження активів відповідача; таким чином, станом на дату звернення позивача до суду із заявою про забезпечення позову, позовні вимоги Фонду вже були забезпечені, а тому повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову суперечить принципу процесуальної економії;

- до заяви про забезпечення позову з метою підтвердження підстав для забезпечення позову було додано 27 Додатків, які мали значний обсяг (орієнтовно три томи) та частина документів викладена іноземною мовою (англійською, чеською) без перекладу на державну мову; правильність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою; є маловірогідним, що за такий короткий час у суду була можливість ознайомитися з таким значним обсягом документів, враховуючи, що частина з них була викладена іноземною мовою; Господарським судом міста Києва були порушені вимоги законодавства щодо здійснення господарського судочинства державною мовою;

- суд касаційної інстанції повинен залишити без уваги докази, надані Фондом до додаткових пояснень від 01.01.2024.

49. 09.01.2023 надійшли письмові пояснення ТОВ "Біланівський ГЗК", які в цілому збігаються з поясненнями Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) від 04.01.2024; у поясненнях додатково, зокрема, зазначає таке:

- в матеріалах справи відсутні будь-які установчі/реєстраційні документи стосовно Компанії Minco Trust; з огляду на що можна дійти висновку, що Компанія Minco Trust це не юридична особа (компанія), а траст; траст або довірча власність в загальному праві - це система відносин, при якій майно, спочатку належить засновнику, передається в розпорядження довірчого власника (керуючого або попечителя), але прибуток з нього отримують вигодонабувачі (бенефіціари); засновник (який може одночасно бути і вигодонабувачем і/або керуючим) в рамках спеціальної угоди передає належні йому цінності під контроль піклувальника, який зобов`язаний здійснювати з ними операції, що приносять вигодонабувачам максимальний прибуток або відповідні іншим інструкціям засновника; відповідно до загальної теорії права, особливістю трасту як іншої форми тримання власності є те, що майно трасту не належить ні засновнику (він втрачає право власності на нього з моменту передачі майна керуючому), ні керуючому (він тільки управляє цим майном і є формальним власником титулу на майно), ні бенефіціарам до дати припинення трасту. Можна сказати, що траст - це самостійний власник, нерозривно пов`язаний з його творцем (засновником трасту) і вигодонабувачами; зазначене є додатковим підтвердженням того, що суди попередніх інстанцій вжили заходів забезпечення позову стосовно майна, яке не належить ОСОБА_1 .

50. 09.01.2023 надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , у яких, зокрема, вказує:

- спосіб забезпечення позову у справі №910/268/23 не відповідає способам, встановленим ст.137 ГПК, оскільки встановлює обмеження для третіх осіб, які не є відповідачами у справі; такий спосіб не призведе до ефективного виконання рішення, оскільки Закон "Про виконавче провадження" не дозволяє продавати майно третіх осіб, які не є боржниками за виконавчими документами;

- у цій справі не може застосовуватись доктрина "підняття корпоративної вуалі"; в Україні судами застосовано доктрину у таких випадках: а) право акціонера (учасника) юридичної особи: (1) оскаржувати рішення Національного банку України про визнання банку неплатоспроможним; (2) оскарження вчинених правочинів; б) солідарна відповідальність керівників, акціонерів (учасників) за зобов`язаннями юридичної особи-банкрута; в) стягнення коштів із юридичних осіб (створених державою рф), за зобов`язаннями держави рф; усі ці випадки пов`язує спільна ознака: (1) або позов пред`явлений акціонером (учасником) в інтересах юридичної особи; (2) або позов пред`явлений до юридичної особи за зобов`язаними її акціонера (учасника); тобто, особа щодо якої застосовується доктрина - є стороною у справі;

- також у судовій практиці сформовано випадки, коли припустимим є "підняття корпоративного покрову": (1) якщо компанія виступає в якості агента свого акціонера або (2) якщо вона слугує "фасадом" для прикриття його інтересів; відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "підняття корпоративної вуалі" може відбуватися у випадках, коли (1) учасник юридичної особи володіє значною часткою у статутному капіталі (зачиним пакетом акцій), що дозволяє йому одноосібно формувати волю юридичної особи, коли (2) такий учасник є активним, впливає на справи компанії, бере участь в оперативному управлінні (на відміну від того учасника, який не бере участі в управлінні компанією і лише очікує на дивіденди); тобто в усіх тих випадках, коли компанія та акціонер нерозривно пов`язані між собою (ідентифікуються як одне ціле) і було б їх штучним відокремлення (рішення ЄСПЛ у справі "Альберт та інші проти Угорщини" (Albert and Others v. Hungary від 07.07.2020, пункти 138-157, заява №5294/14), у справі "Лекіч проти Словенії" (Lekic v. Slovenia від 11.12.2018, заява №36480/07));

- відсутні підстави для застосування доктрини "підняття корпоративної вуалі" в справі №910/268/23: 1) компанії, на майно яких накладено арешт і яким заборонено вчиняти певні дії, не є відповідачами у справі; Фонд не пред`явив до них жодних претензій; це позбавляє ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК", ТОВ "Біланівський ГЗК", Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PLC, Fevamotinico SaRL, Minco Trust права на судових захист, оскільки суд приймає рішення щодо їх майна без участі самих осіб; 2) суд не встановив, а Фонд не довів, що вказані юридичні особи слугують прикриттям для незаконної діяльності відповідача; 3) суд не встановив, а Фонд не довів ступінь впливу відповідача на ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК", ТОВ "Біланівський ГЗК", Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PLC, Fevamotinico SaRL, Minco Trust, тобто не доведено, що компанії є alter ego відповідача; 4) вказані юридичні особи здійснюють самостійну діяльність, яка не пов`язана із діяльністю відповідача, в тому числі не пов`язана із предметом спору; Фонд пред`явив позов до відповідача як до особи, яка отримала майнову вигоду від надання Банком "Фінанси та Кредит" кредитів юридичним особам; 5) Фонд не довів, що потенційне рішення суду не може бути виконане за рахунок іншого майна відповідача;

- відповідач до ознайомлення з матеріалами справи не був ознайомлений із вимогою Фонду про розкриття інформації про усе своє майно та зобов`язання; відповідач не отримував вимогу Фонду; інформація, вказана на сайті AT "Укрпошта" про нібито отримання відповідачем листа від Фонду не відповідає дійсності, доказом чого є відповідь AT "Укрпошта" на адвокатський запит; вимога направлена не за адресою місця проживання та перебування відповідача; фактично строк надання відповіді у порядку, встановленому Фондом, не настав; питання наявності обов`язку у відповідача надати інформацію на вимогу Фонду від 12.12.2022 є предметом розгляду в іншій справі №761/11429/23.

51. 09.01.2023 надійшли письмові пояснення Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), у яких, зокрема, зазначає:

- розмір статутного капіталу ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК", ТОВ "Біланівський ГЗК", щодо якого було вжито заходи забезпечення позову, визначався судами першої та апеляційної інстанцій з огляду на розмір частки випущеного акціонерного капіталу Компанії Ferrexpo РLC, яким володіє Компанія Fevamotinico SaRL, а саме 50,3%;

- проте, відповідно до опублікованої фінансової звітності Компанії Ferrexpo РLC, яка є у загальному доступі, Компанія Fevamotinico SaRL контролює право голосу щодо 296 077 944 простих акцій, що становить 49,5% випущеного статутного капіталу, що, зокрема, підтверджується листом Компанії Ferrexpo РLC від 04.04.2023, який додається;

- очевидно, що заходи забезпечення позову вжиті щодо майна (частки в статутному капіталі в розмірі 0,8%), яким Компанія Fevamotinico SaRL не володіє.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо загальних підстав для вжиття заходів забезпечення позову за законодавством України

52. У цій справі перед Верховним Судом постало питання щодо наявності/відсутності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

53. Основні правила щодо вжиття заходів забезпечення позову містяться у статтях 136, 137 ГПК.

54. У відповідності до вимог ст.136 ГПК господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

55. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 ч.1 ст.137 ГПК позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

56. За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження.

57. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх.

58. При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

59. Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

60. Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

61. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

62. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

63. У заяві про забезпечення позову Фонд просив: накласти арешт на частини корпоративних прав у розмірі 50,3% від статутного капіталу ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК", ТОВ "Біланівський ГЗК", які опосередковано належать відповідачу через Компанію Ferrexpo AG (Феррекспо АГ); заборонити Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) здійснювати відчуження 50,3% акцій ПрАТ "Полтавський ГЗК"; заборонити відчужувати корпоративні права у розмірі 50,3% від статутного капіталу ТОВ "Єристівський ГЗК" та у розмірі 50,3% від статутного капіталу ТОВ "Біланівський ГЗК"; заборонити Компанії Ferrexpo PLC здійснювати відчуження своєї долі в Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ); заборонити Компанії Fevamotinico SaRL здійснювати відчуження своєї долі в Компанії Ferrexpo PLC; заборонити Компанії Minco Trust (Singapore) здійснювати відчуження своєї долі в Компанії Fevamotinico SaRL; заборонити державним реєстраторам, нотаріусам будь-яких нотаріальних округів, акредитованим суб`єктам здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо перереєстрації права власності на частину корпоративних прав у розмірі 50,3% від статутного капіталу ПрАТ "Полтавський ГЗК", на частину корпоративних прав у розмірі 50,3% від статутного капіталу ТОВ "Єристівський ГЗК" та на частину корпоративних прав у розмірі 50,3% від статутного капіталу ТОВ "Біланівський ГЗК"; заборонити ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК" проводити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, зазначених в ЄДР (та в установчих документах підприємства одночасно), які пов`язані зі зміною розміру статутного капіталу вказаних підприємств.

64. Відповідно до ч.5 ст.52 Закону "По систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі виявлення шкоди (збитків), завданої банку, Фонд звертається з вимогою про відшкодування на користь Фонду шкоди (збитків), завданої банку, до: пов`язаної з банком особи та/або іншої особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку; та/або пов`язаної з банком особи, та/або іншої особи, яка внаслідок таких рішень, дій (в тому числі правочинів, операцій, договорів) або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

65. У цій справі між сторонами існує спір щодо наявності у відповідача обов`язку з відшкодування шкоди (збитків) в грошовій формі. Виконання в майбутньому судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у відповідача присуджених до стягнення сум.

66. Згідно з абзацами 5, 6 ч.6 ст.52 Закону "По систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі невиконання вимог про відшкодування шкоди (збитків) особами, визначеними у ч.5 цієї статті, Фонд звертається до суду про відшкодування шкоди (збитків). Вимоги Фонду про відшкодування шкоди (збитків) можуть забезпечуватися накладенням арешту на рухоме та нерухоме майно осіб, до яких вони заявлені, та/або шляхом застосування інших заходів забезпечення у порядку забезпечення позову. Якщо підставами для пред`явлення Фондом вимог про відшкодування шкоди (збитків), зокрема, стали дії пов`язаних з банком осіб, направлені на приховування реального фінансового стану банку, у тому числі систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності щодо операцій з пов`язаними з банком особами, які були вчинені протягом трьох місяців до віднесення банку до категорії неплатоспроможних, вчинені пов`язаними з банком особами правочини, визнані нікчемними, та/або правочини, визнані недійсними у встановленому порядку, або якщо шкода (збитки) виникла внаслідок вчинення пов`язаними з банком особами дій, передбачених пунктами 1-10 ч.8 цієї статті, ці підстави є достатніми для суду для прийняття рішення про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно осіб та/або заборону вчиняти певні дії особам, до яких Фондом заявлені вимоги, у межах суми пред`явлених вимог, якщо інші обставини не встановлені в судовому порядку.

67. Надавши оцінку доводам сторін та наявним у матеріалах справи доказам, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що позивачем надано суду сукупність належних і допустимих доказів, аналіз яких дає підстави для висновку про недобросовісну поведінку відповідача, яка полягає у приховуванні активів, порушенні зобов`язань з декларування майна, відчуженні активів контрольованих відповідачем компаній, невиконанні законних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про розкриття інформації щодо належних відповідачу активів, а також переховування від слідства.

68. Суди попередніх інстанцій виснували, що ані відповідач, ані скаржники не спростували наведені позивачем аргументи щодо вчинення вищевказаних дій відповідачем, не вказали інші, ніж зазначено позивачем, недобросовісні мотиви їх вчинення, не довели, що інших активів боржника буде достатньо для виплати боргу у разі задоволення позову, а відтак і не спростували доводи про існування достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у цій справі, що майно, на яке заявник просив накласти арешт, може зникнути та/або зменшитись за кількістю, та, відповідно, про необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

69. Як вже зазначалося вище, доводи скаржників щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень в цілому зводяться до наступних ключових тез:

- суд не з`ясував зміст норм іноземного права, які регулюють речові права на частки в іноземних компаніях, і не застосував відповідні норми до спірних правовідносин;

- суд наклав арешт на майно, яке не належить на праві власності відповідачу, статус кінцевого бенефіціарного власника суттєво відрізняється від статусу власника майна;

- до спірних відносин не міг бути застосований Закон "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", який містить визначення поняття "кінцевий бенефіціарний власник", цей Закон не регулює приватно-правові відносини;

- суд не врахував норми чинного законодавства, які передбачають, що юридична особа не відповідає за зобов`язаннями учасника (знехтував самостійною правосуб`єктністю низки українських товариств та іноземних компаній);

- оспорювані рішення ухвалені на підставі неналежних доказів, які не підтверджують право власності відповідача на арештовані активи;

- ОСОБА_1. є лише одним із бенефіціарів дискреційного трасту, створеного за правом Сінгапуру, а отже не може вважатися кінцевим бенефіціарним власником компаній, які входять до групи Ferrexpo; в ЄДР кінцевим бенефіціарним власником всіх трьох ГЗК зазначена Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ); позивач використав як докази застарілі дані щодо корпоративної структури групи компаній Ferrexpo;

- заходи забезпечення позову є неспівмірними (при визначенні вартості арештованих корпоративних прав суд виходив із їх номінальної вартості і не взяв до уваги ринкову вартість майна підприємства);

- Фонд не надав суду доказів вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань, після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації);

- заходи забезпечення позову стосуються корпоративних прав осіб, які не є відповідачами, і взагалі - учасниками справи, тому вони позбавлені процесуальної можливості захистити свої права.

70. Верховний Суд не погоджується з наведеними доводами касаційних скарг з мотивів, викладених нижче.

Щодо невжиття судами заходів з метою з`ясування норм іноземного права, які регулюють речові права на частки в іноземних компаніях

71. Скаржники стверджують, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних відносин право України і не встановили зміст норм іноземного права, які підлягали застосуванню до спірних відносин.

72. Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 вказано:

"9.14. Зважаючи на обов`язок суду застосовувати норми іноземного права при розгляді справ у правовідносинах з іноземним елементом, встановлення судом змісту норм іноземного права здійснюється ex officio (за офіційним принципом). Для реалізації цього обов`язку суд використовує такі способи здобуття інформації про іноземне право: (1) власне з`ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа; (2) використання експертних висновків; (3) дипломатичний порядок отримання такої інформації; (4) офіційний запит через Міністерство юстиції України; (5) отримання довідок через систему правової допомоги; (6) обмін правовою інформацією; (7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; (8) встановлення іноземного права сторонами тощо. Такі правові висновки викладено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 19 травня 2021 року у справі № 501/1350/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 642/3886/18 за результатом розгляду справ з іноземним елементом, від яких Велика Палата Верховного Суду не відступає при розгляді спірних кредиторських вимог нерезидента у цій справі.

9.46. Також Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28 липня 2020 року у справі №904/2104/19 про незастосування судами при розгляді спорів, що виникли з правовідносин з іноземним елементом, принципу jura novit curia ("суд знає закони"), згідно з яким суд зобов`язаний застосувати ті норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, незалежно від того, чи посилаються на них сторони. Такий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не відповідає приписам статті 8 Закону № 2709-IV щодо встановлення змісту норм іноземного права безпосередньо судом через вжиття передбачених цією статтею заходів у розумні строки та за сприяння сторін у з`ясуванні цих норм судом шляхом подання документів на підтвердження змісту норм як їх вільного волевиявлення".

73. Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) вважає, що всупереч нормам та висновкам Верховного Суду суд першої інстанції не вжив жодних заходів з метою з`ясування норм права Швейцарії, Англії та Люксембургу, які регулюють речові права часток в Компаніях Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PLC, Fevamotinico SaRL.

74. Тому перед тим як перейти до відповіді на питання про те, чи порушили суди попередніх інстанцій порядок встановлення змісту норм іноземного права, потрібно визначити, норми якого права підлягали застосуванню при вжитті судом заходів із забезпечення позову.

75. Вжиття судом заходів забезпечення позову є процесуальною дією, при вчиненні якої суд має керуватися нормами процесуального права країни суду, що є загальновизнаною колізійною нормою.

76. Згідно з чинним законодавством та домінуючою в міжнародному приватному праві доктриною, суд, розглядаючи справу з участю іноземної особи, повинен застосовувати, як правило, процесуальне право своєї країни тобто діє так званий закон суду (lex fori). Вказівки про застосування в процесуальних питаннях лише власного права країни суду, виражені в тій чи іншій формі, є в багатьох міжнародних договорах.

77. У частинах 1, 2 ст.3 ГПК встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону "Про міжнародне приватне право", Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

78. У ч.1 ст.365 ГПК також закріплено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

79. Таким чином, суди правильно застосували норми гл.10 ГПК "Забезпечення позову".

80. Водночас при вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення суди дійсно застосували не тільки положення ГПК, тобто норми процесуального права, але й норми матеріального права України, зокрема при визначенні поняття "кінцевий бенефіціарний власник".

81. Щодо застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права України до спірних відносин Верховний Суд доходить наступних висновків.

82. У цій справі позов пред`явлено Фондом до громадянина України ОСОБА_1 про стягнення збитків, які було ним завдано як контролером (власником істотної участі українського Банку "Фінанси та кредит"). Місцем завдання збитків є територія України. Втім, у якості заходів забезпечення позову Фонд просив накласти арешт як на корпоративні права українських юридичних осіб, які на праві власності належали компаніям - нерезидентам, так і заборонити відчуження корпоративних прав іноземних юридичних осіб, які належали іншим іноземним юридичним особам, мотивуючи це тим, що ОСОБА_1 є бенефіціарним власником цих корпоративних прав.

83. Отже, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення суд розглядав складний комплекс відносин, що склалися в межах групи компаній Ferrexpo, до якої входили як резиденти, так і нерезиденти України, і майно якої знаходилося як в Україні, так і за кордоном.

84. Відповідно до ст.1 Закону "Про міжнародне приватне право":

приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи;

іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави;

колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.

85. Згідно з приписами ст.4 Закону "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з ч.1 цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами. Визначене згідно з ч.1 цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв`язок з визначеним правом і мають більш тісний зв`язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до ч.1 цієї статті.

86. Відповідно до ч.1 ст.16 Закону "Про міжнародне приватне право" особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

87. Згідно з ч.1 ст.25 зазначеного Закону особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.

88. Частинами 1 та 3 ст.38 цього ж Закону передбачено, що право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться. Місцезнаходженням цінних паперів, що існують в електронній формі, вважається держава місцезнаходження професійного учасника ринків капіталу - депозитарної установи або особи, яка провадить аналогічну діяльність у такій державі.

89. Відповідно до ч.1 ст.40 Закону "Про міжнародне приватне право" право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.

90. Стверджуючи про незастосування судом норм іноземного права, скаржники обмежуються посиланням лише на статті 38, 40 Закону "Про міжнародне приватне право", які відсилають до права країни місцезнаходження/місця реєстрації майна, та ігнорують інші норми цього Закону.

91. Так, ОСОБА_1 на дату подання позову та постановлення ухвали про забезпечення позову є громадянином України і має постійне місце проживання в Україні.

92. Верховний Суд звертає увагу на той факт, що у Високому суді Англії та Уельсу у справі №FL-2021-000002 за позовом (1) банку та (2) Фонду до (1) ОСОБА_1 , (2) FROLD PROJECT LTD, (3) EASTROAD COMMERCE LTD, (4) FORTMAN SHIPPING UK LTD, (5) ОСОБА_2 (рішення Високого Суду Англії та Уельсу від 21.09.2021), ОСОБА_1 висував низку заперечень щодо британської юрисдикції спору, які були враховані судом. Саме його представники звертали увагу англійського суду на те, що існує значна кількість чинників зв`язку з Україною, зокрема, що відповідач є громадянином України, який хоча й тимчасово проживає в Дубаї, але зазвичай проживає в Україні, де має постійне помешкання. Звертали увагу на те, що відповідач окремо зобов`язався підпорядкуватися юрисдикції судів України (п.73 рішення Високого суду Англії та Уельсу).

93. Високий суд вказав, що позивачі (Фонд) намагалися довести, що він має більш тісні зв`язки з Англією, ніж з Україною, але це не підтверджено доказами. Протягом 2019 року він більше часу провів в Україні, де проживає його сім`я, за винятком дітей, які навчалися в Англії, і він був і залишається платником податків в Україні. У 2020 році він більше часу провів в Англії, головним чином через пандемію Сovid- 19. Але навіть тоді це було менше ніж пів року і взагалі не перебував тут у 2021 році. Це правда, що колись він хотів отримати місце проживання у Лондоні, але зараз вже не хоче. Його участь у Ferrexpo не забезпечила реального зв`язку з Англією. Хоча він зареєстрований та записаний тут, він має штаб-квартиру та є платником податків у Швейцарії, а його операційна база - в Україні.

94. У цій справі відповідачем ОСОБА_1 не подано жодного доказу з метою доведення, що його особистий закон не визначається правом України.

95. Суд заборонив відчужувати корпоративні права низці іноземних юридичних осіб та утворень, із яких Компанії Ferrexpo PLC (Англія), Fevamotinico SaRL (Люксембург), Minco Trust (Сінгапур) та Ferexpo AG (Швейцарія) . Між тим, бізнес групи компаній Ferrexpo ведеться саме на території України, що підтверджено наданими Фондом доказами. На території України зареєстровані та мають місцезнаходження скаржники (крім Компанії Ferrexpo AG ( Феррекспо А.Г. )), корпоративні права у статутних капіталах трьох гірничо-збагачувальних комбінатів, що належать Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), зареєстровані на території України (інформація щодо них внесена до ЄДР, акції обліковуються в українській депозитарній системі). Операційна база групи - всі три гірничо-збагачувальні комбінати знаходяться на території України (Полтавська область).

96. Оскільки перед судом на стадії ухвалення рішення про забезпечення позову постало питання застосування вибору права при визначенні відносин ОСОБА_1 з цілою групою компаній, які розкидані по різних юрисдикціях, то обґрунтованим можна вважати підхід судів попередніх інстанцій які застосували до цих правовідносин при визначенні статусу ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника та контролера групи компаній право України як таке, що найбільш тісно пов`язано із цими правовідносинами. Дійсно, суди попередніх інстанцій детально не аргументували вибір права і не послалися на відповідні колізійні норми, втім, це не призвело до помилкового результату. Верховний Суд вважає посилання судів саме на норми права України правильним вибором права, яке підлягає застосуванню.

97. Отже, Верховний Суд доходить висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували законодавство України при визначенні статусу ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника і до відносин у рамках групи компаній Ferrexpo тому, що за всіма обставинами правовідносини мають більш тісний зв`язок з правом України, аніж з правом будь-якої іншої країни.

98. Природа заходів із забезпечення позову свідчить про те, що вони вживаються досить швидко, часто без інформування іншої сторони для того щоб запобігти ризику розпорошування активів, виведенню та приховуванню майна. Вимога до суду на цій стадії з`ясовувати зміст права чотирьох різних юрисдикцій (вочевидь це би мало бути зроблено через дипломатичні канали або шляхом застосування договорів про правову допомогу, що в обох випадках є складним та тривалим процесом) свідчить лише про бажання скаржників невиправдано затягнути цей процес.

99. Поняття кінцевого бенефіціарного власника досить однаково тлумачиться в різних юрисдикціях, оскільки базується на рекомендаціях FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering) - Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей, зокрема:

- Сорока Рекомендаціях FATF;

- Керівництві FATF щодо прозорості та бенефіціарної власності 2014 року (щодо 24 та 25 Рекомендацій)

- Керівництві FATF щодо бенефіціарної власності юридичних осіб (березень 2023 року) тощо.

100. Таким самим доволі універсальним правовим інститутом можна вважати й інститут права власності.

101. Скаржники не пояснюють, яка саме специфіка законодавчого регулювання діяльності груп компаній за кордоном не була врахована судом при вирішенні питання щодо забезпечення позову.

102. Верховний Суд звертає увагу на те, що положеннями ч.3 ст.8 Закону "Про міжнародне приватне право" сторонам надано повноваження подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Учасники справи, які зацікавлені у застосуванні судом норм права відповідної іноземної держави, мають право сприяти суду у вжитті заходів щодо встановлення змісту норм іноземного права шляхом подання суду документів, що підтверджують зміст таких норм, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень.

103. Втім, у касаційних скаргах скаржники не зазначають, законодавство якої саме країни і які саме норми цього законодавства, на їх думку, мають бути застосовані до спірних правовідносин, і до яких саме. Водночас, саме лише посилання скаржників на неповне з`ясування судами змісту норм іноземного права, без зазначення, які саме норми не були враховані та як саме зазначене порушує права скаржників, не є достатньою підставою для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень.

104. Також, на думку Верховного Суду, скаржники не розмежовують дії суду зі встановлення заходів забезпечення позову і процедуру подальшого виконання рішення суду про таке забезпечення, а також процедуру виконання того рішення, яке буде винесене судом за результатами розгляду позову по суті.

105. Дійсно, повноваження господарських судів України поширюються лише на територію України. Іноземними компаніями ухвала суду про забезпечення позову може виконуватися добровільно або примусово в порядку, передбаченому міжнародними договорами та національним законодавством тієї країни, де можливо буде вимагатися таке виконання. Таким чином, на території кожної країни буде окремо вирішуватися питання щодо визнання ухвали суду про забезпечення позову при необхідності її примусового виконання, яке вже буде відбуватися відповідно до норм тієї держави, де буде виконуватися ухвала суду. Також, за законами конкретної країни, де знаходиться майно (знаходиться юридична особа, зареєстровані корпоративні права), буде в подальшому вирішуватися питання про звернення на нього стягнення.

106. Тобто, право Сінгапуру, Люксембургу, Швейцарії, Англії буде застосовуватися вже на стадії виконання судового рішення про забезпечення позову чи ухваленого вже по суті спору в тій чи іншій країні, коли буде вирішуватися питання щодо дозволу на примусове виконання цього рішення та накладення арешту або вже звернення стягнення на відповідні активи.

107. Водночас відповідач матиме можливість добровільно виконати рішення суду за рахунок інших своїх активів і таким чином уникнути звернення стягнення на корпоративні права щодо групи компаній Ferrexpo.

108. Суди попередніх інстанцій не вирішували питання (спір) щодо права власності на майно іноземних компаній, не визначали їх правовий статус, суди лише оцінили докази позивача, якими підтверджується здійснення ОСОБА_1 контролю щодо ланцюжка пов`язаних компаній і вважали такі докази достатніми для накладення арешту та встановлення заборон на відчуження відповідних корпоративних прав в межах групи компаній Ferrexpo.

109. Отже, Верховний Суд вважає, що доводи скаржників про необхідність застосування судами попередніх інстанцій норм іноземного права до спірних відносин та їх встановлення офіційним шляхом в порядку, передбаченому ст.8 Закону "Про міжнародне приватне право", не ґрунтуються на приписах чинного законодавства.

110. Враховуюче викладене вище, Верховний Суд вважає безпідставними посилання скаржників на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.12.2019 у справі №638/7132/15-ц, від 25.01.2019 у справі №796/165/18, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, оскільки наведені висновки стосуються застосування матеріального законодавства, яке регулює питання права власності на майно, що знаходиться за кордоном, а не питання застосування процесуального законодавства щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача як його кінцевого бенефіціарного власника, що виникли між сторонами у справі №910/268/23. Тобто, правовідносини у порівнюваних скаржниками постановах не є подібними.

111. З огляду на наведені положення законодавства та встановлені обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про поширення на спірні правовідносини норм законодавства України.

Щодо доводів про накладення арешту на майно, яке не належить відповідачу, та про прийняття судами оспорюваних рішень на підставі неналежних доказів

112. Ключовими доводами всіх скаржників є те, що суди попередніх інстанцій, нехтуючи самостійною правосуб`єктністю низки українських та іноземних юридичних осіб, наклали арешт/встановили заборону відчуження щодо корпоративних прав (акцій, часток), які не належать ОСОБА_1 як відповідачу на праві власності, при цьому керувалися Законом "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", який не міг бути застосований до спірних відносин. Також скаржники стверджують, що оспорювані рішення ухвалені на підставі неналежних доказів, які не підтверджують право власності відповідача на арештовані активи.

113. Оскільки всі ці доводи взаємопов`язані, і по суті виходять із єдиної базової тези про те, що суди попередніх інстанцій наклали арешт/заборонили відчуження корпоративних прав, які не належали ОСОБА_1 на праві власності, Верховний Суд розглядає їх разом.

114. Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржників і вважає, що у виключних випадках позов може бути забезпечений шляхом накладення арешту/заборони відчуження корпоративних прав (акцій, часток, тощо), щодо яких відповідач є кінцевим бенефіціарним власником.

115. При цьому Верховний Суд виходить із таких міркувань.

116. Дійсно, згідно з положеннями пунктів 1, 4 ч.1 ст.137 ГПК позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

117. Відповідно до усталеної судової практики, на яку звертають увагу скаржники, термін "належать" означає належність на праві власності, яке визначається відповідно до статей 316-319 ЦК і не регулюється Законом "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

118. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 не є власником корпоративних прав, щодо яких вжито заходи забезпечення, втім вважали, що його статус кінцевого бенефіціарного власника, контролера таких активів є достатнім для вжиття таких заходів

119. Ключовими доводами скаржників є те, що власниками корпоративних прав (акцій, часток) ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК", Компаній Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PLC, Fevamotinico SaRL є інші юридичні особи, а отже на ці корпоративні права не може бути накладений арешт на забезпечення позовних вимог позивача до ОСОБА_1 .

120. Покликаються також на норми чинного законодавства, які встановлюють відокремленість майна та зобов`язань юридичної особи та її учасника, стверджуючи, що тим паче принцип самостійної відповідальності за боргами поширюється на кінцевих бенефіціарів юридичних осіб та трастів.

121. Як вже було зазначено вище, Верховний Суд відхиляє цей довід.

122. Суди попередніх інстанцій, мотивуючи ухвалені рішення, по суті, частково підняли корпоративну завісу, яка відокремлювала ОСОБА_1 від ланцюжка формально самостійних компаній, які він контролює (здійснює опосередковане володіння їх корпоративними правами), визнали що компанії, які входять до складу групи Ferrexpo, володіють корпоративними правами в інтересах ОСОБА_1 , тобто є номінальними власниками майна, яке фактично є активом відповідача, який він контролює.

123. Дійсно, норми чинного законодавства України розмежовують поняття власника корпоративних прав (акцій, часток) та кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи.

124. Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У ч.1 ст.317 передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з приписами ч.1 ст.319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

125. Відповідно до п.30 ч.1 ст.1 Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

126. Кінцевим бенефіціарним власником є:

- для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

- для трастів, утворених відповідно до законодавства країни їх утворення, - засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також будь-яка інша фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність трасту (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

- для інших подібних правових утворень - особа, яка має статус, еквівалентний або аналогічний особам, зазначеним для трастів.

127. Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

128. Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов`язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов`язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

129. При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.

130. Суди, керуючись вищенаведеними нормами, встановили, що ОСОБА_1 не був власником корпоративних прав групи компаній Ferrexpo у значенні статей 316-319 ЦК, втім, визнали його кінцевим бенефіціарним власником відповідно до визначення п.30 ч.1 ст.1 Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

131. Верховний Суд погоджується з доводами скаржників, що за загальним правилом чинне законодавство України (як і інших країн) встановлює принцип самостійної відповідальності учасника юридичної особи (власника корпоративних прав за своїми зобов`язаннями), а тим більше кінцевого бенефіціарного власника.

132. Відповідно до ч.3 ст.96 ЦК учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

133. Статтею 3 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що товариство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всім належним йому майном. Товариство не відповідає за зобов`язаннями своїх учасників.

134. Згідно з положеннями ч.2 ст.3 Закону "Про акціонерні товариства" акціонерне товариство не відповідає за зобов`язаннями акціонерів. У разі вчинення акціонерами протиправних дій до товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їхні права, крім випадків, визначених законом.

135. Водночас за останні роки Верховний Суд неодноразово формулював правові висновки, у яких визначав умови, коли юридична самостійність юридичної особи може бути проігнорована. Верховний Суд застосовував у своїх рішеннях доктрину "підняття корпоративної завіси" та доктрину "альтер его", на що звертає увагу Фонд у своїх письмових поясненнях від 01.01.2024.

136. Фонд звертає увагу на те, що за обставинами справи №910/4210/20, яка переглядалася Верховним Судом, група кредиторів отримала рішення арбітражного суду (м. Гаага, Нідерланди) про стягнення компенсації за нерухоме майно (збитків) з російської федерації. Виконуючи вказане рішення на території України, приватний виконавець спочатку наклав арешт, а згодом звернув стягнення на пакет акцій ПАТ "Промінвестбанк", які належали на праві власності ДКР "ВЕБ.РФ". Верховний Суд у постанові від від 20.07.2022 у цій справі визнав, що російська федерація здійснює опосередковане володіння акціями банку через ДКР "ВЕБ.РФ".

137. Отже, у наведеній справі суди знехтували окремою правосуб`єктністю ДКР "ВЕБ.РФ" як юридичної особи, поклавши на неї відповідальність за зобов`язаннями її єдиного учасника (російської федерації) шляхом звернення стягнення на належне корпорації майно (акції банку) за зобов`язаннями російської федерації.

138. Зокрема, Верховний Суд у вказаній постанові дійшов таких висновків:

"91. ДКР "ВЕБ.РФ" у відзиві на касаційну скаргу AT "Фондова біржа ПФТС" зазначає, що незаконна реалізація на AT "Фондова біржа ПФТС" акцій ПАТ "Промінвестбанк", власником яких є ДКР "ВЕБ.РФ", а не російська федерація, порушує права та законні інтереси ДКР "ВЕБ.РФ".

92. Верховний Суд відхиляє цей довід і звертає увагу ДКР "ВЕБ.РФ", що фактично суд першої інстанції при вирішення питання щодо законності звернення стягнення на майно ДКР "ВЕБ.РФ" за боргами російської федерації застосував доктрину "підняття корпоративної завіси" у формі "alter ego" (передбачає зворотнє підняття завіси - притягнення учасника юридичної особи до відповідальності за її боргами).

93. Відповідно до практики ЄСПЛ підняття корпоративної завіси може відбуватися у випадках, коли учасник юридичної особи володіє значною часткою у статутному капіталі (зачиним пакетом акцій), що дозволяє йому одноосібно формувати волю юридичної особи, коли такий учасник є активним, впливає на справи компанії, бере участь в оперативному управлінні (на відміну від того учасника, який не бере участі в управлінні компанією і лише очікує на дивіденди). Тобто в усіх тих випадках, коли компанія та акціонер нерозривно пов`язані між собою (ідентифікуються як одне ціле) і було б їх штучним відокремлення (з урахуванням відмінностей в обставинах справи див. рішення ЄСПЛ у справі "Альберт і інші проти Угорщини" (Albert And Others v. Hungary від 07.07.2020, пункти 138-157, заява №5294/14), у справі "Лекіч проти Словенії" (Lekic v. Slovenia від 11.12.2018, заява №36480/07)).

94. Мета зняття корпоративної завіси полягає у врегулюванні дисбалансу інтересів, що виникає між учасниками правовідносин внаслідок зловживання обмеженою відповідальністю або автономністю корпорації".

139. У п.66 рішення від 24.10.1995 у справі Agrotexim and Others v. Greece (заява №14807/89) ЄСПЛ зазначив, що підходи "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" можуть застосуватись тільки у виняткових випадках.

140. Механізм підняття корпоративної завіси є виключенням із загальноприйнятного принципу відокремленості юридичної особи з метою додержання справедливості та балансу інтересів усіх учасників цивільного обороту. Він полягає у відступі від принципів відокремленості та обмеженої відповідальності.

141. Міжнародний суд ООН у справі Barcelona Traction (яка стосувалась можливості Бельгії надавати дипломатичний захист від втручання Іспанії в майнові права компанії, зареєстрованої в Канаді, акціонерами якої були піддані Бельгії) зробив застереження, що "форми інкорпорації та юридична особистість іноді застосовувались не тільки для цілей, для яких вони були призначені. Іноді корпоративна особа не могла захистити права тих, хто передав їй свої фінансові ресурси; тому виникли ризики зловживання, як і в багатьох інших інститутах права. Отже, тут, як і в інших випадках, право, діючи в рамках економічної реальності, мало надати захисні заходи та механізми в інтересах тих, хто знаходився всередині корпоративних осіб, так і тих хто був ззовні, хто взаємодіяв з ними: незалежне існування юридичних осіб не може вважатись абсолютним. В цьому контексті процеси "підняття корпоративної завіси", або "зневажання юридичною особою" були визнані виправданими та справедливими в деяких обставинах та для деяких цілей. Практика, акумульована щодо цього питання на національному рівні, вказує на те, що вуаль піднімається для запобігання зловживання привілеями юридичної особи, як у деяких випадках шахрайства, для захисту третіх осіб таких як кредитори або набувачі, або для запобігання уникненню юридичних вимог або обов`язків" (Barcelona Traction, Light and Power Company, Limited, Judgment, I.C.J. Reports 1970, p.3 at p.33-34 paras.38-39).

142. У постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19 Верховний Суд також дійшов висновку щодо можливості підняття корпоративної завіси щодо групи компаній, які знаходилися під домінуючим контролем фізичної особи. Так, Верховний Суд у цій справі сформулював такі висновки:

"137. Більше того, оскільки законодавство передбачає можливість викупу акцій у процедурі сквіз-аут мажоритарним акціонером разом із групою міноритарних акціонерів (афілійованих з ним осіб чи таких, що діють на підставі угоди), то така можливість створює потенційне підґрунтя для зловживань. Адже покупцем акцій може виступити номінальна особа, яка не має значних активів, чи "технічна" юридична особа (спеціально створена чи придбана для участі у процедурі), які потім будуть ліквідовані чи не матимуть достатніх активів для того, щоб відповідати за зобов`язаннями.

138. Верховний Суд вважає, що обмеження міноритарного акціонера у праві звертатися з позовом про визначення суми компенсації виключно до покупця акцій істотно обмежить можливості захисту ним своїх прав.

139. Верховний Суд звертає увагу, що покупець акцій позивача - компанія Barlenco Ltd є нерезидентом.

140. У справі №905/830/21 було встановлено, що компанія Barlenco Ltd закрила офіс в Україні, не призначає представників для участі у судових процесах, просила направляти кореспонденцію за адресою на Кіпрі (див. постанову у від 29.04.2022 у справі №905/830/21).

141. Позивач також стверджує, що компанія Barlencо Ltd вже не є власником акцій ПрАТ "АКХЗ", а відчужила їх на користь компанії Metinvest B.V.

142. Вказане дає суду достатні підстави вважати, що компанія Barlenco Ltd, яка набула незначний пакет акцій лише перед початком процедури сквіз-аут (т.1 а.с.89-90) була використана в процедурі сквіз-ауту мажоритарним акціонером компанією Metinvest B.V., яка володіла 94,600034% акцій як технічна юридична особа, що є достатньою підставою для застосування доктрини "підняття корпоративної завіси".

143. Підняття корпоративної завіси щодо емітента та акціонерів разом з їх афілійованими особами та особами, які діяли спільно відповідно до укладеної угоди (підхід до них як до єдиної особи, нехтування самостійною правосуб`єктністю), дозволить суду запобігти можливим зловживанням правом щодо міноритарних акціонерів, захистити їх як слабку сторону у відносинах з емітентом та мажоритарним акціонером.

144. Відповідно до практики ЄСПЛ підняття корпоративної завіси може відбуватися у випадках, коли учасник володіє значним пакетом акцій, який дозволяє йому одноосібно формувати волю юридичної особи, коли акціонер є активним, впливає на справи компанії, бере участь в оперативному управлінні (на відміну від акціонера, який не бере участі в управлінні компанією і лише очікує на дивіденди). Тобто в усіх тих випадках, коли компанія та акціонер нерозривно пов`язані між собою (ідентифікуються як одне ціле) і було б їх штучним відокремлення (з урахуванням відмінностей в обставинах справи див. рішення ЄСПЛ у справі "Альберт і інші проти Угорщини" (ALBERT AND OTHERS v. HUNGARY від 07.07.2020, пункти 138-157, заява №5294/14), у справі "Лекіч проти Словенії" (LEKIC v. SLOVENIA від 11.12.2018, заява №36480/07).

145. Отже, Верховний Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що позовні вимоги мають бути адресовані саме покупцю, тобто компанії Barlenco Ltd. Верховний Суд вважає, що міноритарний акціонер може звертатися з позовом про визначення суми компенсації, стягнення збитків або неправомірної вигоди як до покупця, так і до його афілійованих осіб чи третіх осіб, які брали участь у придбанні пакету акцій міноритаріїв у процедурі сквіз-аут, кінцевого бенефіціарного власника, а також до емітента. Формальна юридична відокремленість вказаних осіб у цьому випадку не має значення, підлягає застосуванню доктрина "підняття корпоративної завіси". Схожі за змістом висновки містяться у пунктах 5.22-5.23 постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 та у постанові від 29.04.2022 у справі №905/830/21".

143. У п.132 постанови Верховного Суду від 08.06.2023 у справі №22-з/824/316/2023 зазначено: "Висновок Верховного Суду у справі №910/4210/20, викладений у постанові від 20 липня 2022 року, не просто стосується узагальненої можливості застосування доктрини "підняття корпоративної завіси", він спирається на ідеї світової практики міжнародного судового вирішення спорів, у тому числі ЄСПЛ, та уточнює, що застосування цієї доктрини можливе фактично у виключних випадках, коли іншого шляху досягнення справедливості, зокрема завдань цивільного судочинства, не вбачається. Інший підхід до застосування цієї доктрини означав би повне ігнорування положень ЦК України та Закону про ТОВ, принципів, закладених у них, які стосуються відповідальності юридичних осіб. А доведення наявності таких випадків покладається насамперед на особу, яка вимагає її застосування".

144. Верховний Суд також звертає увагу, що накладення арешту на активи, якими фізична особа володіє лише опосередковано, саме як кінцевий бенефіціарний власник, та їх стягнення в дохід держави, застосовується судами у випадках, передбачених Законом "Про санкції".

145. Так, у справі №991/1914/23 рішенням Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) від 20.03.2023 було визнано такими, що фактично належать ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 та стягнуто в дохід держави частку 100% ТОВ "Авангард-Віларті", право на яку було зареєстровано в ЄДР за двома компаніями-нерезидентами, а також частку 66,65% статутного капіталу ТОВ "Інвестиційний союз "Либідь", яка була зареєстрована в ЄДР за ТОВ "Авангард-Віларті". Суд вказав, що вказані фізичні особи є фактичними (справжніми) бенефіціарними власниками цих активів, а багатошарова корпоративна схема була завуальованим способом ухилитися від негативних наслідків санкцій та зберегти свої активи в Україні. Суд вказав, що "використана відповідачами та досліджена судом надскладна громіздка структура права власності, запроваджена щодо одного об`єкта нерухомості - ТРЦ "Ocean Plaza", обґрунтовується прагненням приховати її справжніх кінцевих бенефіціарних власників" (п.93).

146. Схожі за змістом висновки були зроблені у рішеннях ВАКС від 10.08.2023 у справі №991/6806/23, від 01.09.2022 у справі №991/3181/22, у постановах Апеляційної палати ВАКС від 03.02.2023 у справі №991/6606/22, від 16.06.2023 у справі №991/265/23. У цих справах суди стягували у дохід держави активи (корпоративні права), які формально належали на праві власності різним юридичним особам, але їх кінцевими бенефіціарними власниками були визнані фізичні особи, на яких були накладені санкції.

147. Це свідчить про широке використання українськими судами доктрини підняття корпоративної завіси у справах, де особа використовує складні корпоративні структури для уникнення відповідальності, де особа та її учасник по суті становлять єдине ціле, їх інтереси неможливо розмежувати, або з метою досягнення справедливого результату (застосування загальних засад цивільного права, передбачених ст. 3 та ст.13 ЦК - розумності, справедливості, заборони зловживання правом).

148. Відповідач та скаржники у поясненнях звертають увагу, що справи, у яких суди в Україні вже застосували доктрину підняття корпоративної завіси, стосувалися інших спорів, де судами були встановлені зовсім інші обставини.

149. Відповідач, зокрема, зазначає, що відсутні підстави для застосування доктрини "підняття корпоративної вуалі" в справі №910/268/23:

1) компанії, на майно яких накладено арешт і яким заборонено вчиняти певні дії, не є відповідачами у справі; Фонд не пред`явив до них жодних претензій; це позбавляє ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК", ТОВ "Біланівський ГЗК", Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PLC, Fevamotinico SaRL, Minco Trust права на судовий захист, оскільки суд приймає рішення щодо їх майна без участі самих осіб;

2) суд не встановив, а Фонд не довів, що вказані юридичні особи слугують прикриттям для незаконної діяльності відповідача;

3) суд не встановив, а Фонд не довів ступінь впливу відповідача на ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК", ТОВ "Біланівський ГЗК", Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PEC, Fevamotinico SaRL, Minco Trust, тобто не доведено, що компанії є alter ego відповідача;

4) вказані юридичні особи здійснюють самостійну діяльність, яка не пов`язана із діяльністю відповідача, в тому числі не пов`язана із предметом спору; Фонд пред`явив позов до відповідача як до особи, яка отримала майнову вигоду від надання Банком "Фінанси та Кредит" кредитів юридичним особам;

5) Фонд не довів, що потенційне рішення суду не може буди виконане за рахунок іншого майна відповідача.

150. Верховний Суд відхиляє ці аргументи, виходячи із наступного.

151. Чинне законодавство не містить норм загального характеру, які б регулювали "підняття корпоративної завіси" між учасником та юридичною особою (частково такі положення включені у спеціальне законодавство - Закон "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Кодекс України з процедур банкрутства). Отже, для визначення випадків, коли судом може застосовуватися ця доктрина необхідно звернутися до доктринальних джерел та судової практики.

152. В українських та закордонних доктринальних джерелах та судовій практиці (див. Махінчук В.М. Субсидіарна відповідальність кінцевих бенефіціарних власників (засновників, учасників, акціонерів) і посадових осіб за зобов`язаннями юридичної особи боржника: проблеми теорії і практики реалізації доктрини зняття корпоративної вуалі. Київ, 2020; Paul L. Davies and Sarah Worthington. Gower Principles of Modern Company Law. Tenth Edition. 2016, pp.197-206; Slutsker vs. Haron Investments Ltd [2012] EHWC 2539, [2013] EWCA Civ 430; M vs. M [2013] EWHC 2534 (Fam); Petrodel Resources Ltd vs. Prest [2013] UKSC 34; 3 WKR 1 etc; JSC BTA Bank v Solodchenko and Others [2012] 1 WLR 350; JSC BTA Bank v Ablyazov [2015] 1 WLR 4754; постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/4210/20) у якості підстав для підняття судом корпоративної завіси найчастіше називають такі випадки:

1) якщо юридична особа та учасник становлять єдине ціле (майно, діяльність, інтереси компанії та учасника настільки спільно пов`язані, переплетені між собою, становлять єдине ціле, що неможливо або немає сенсу юридично розмежовувати їх);

2) використання учасником юридичної особи як фасаду, схеми, оболонки (юридична особа не має самостійного бізнесу, органи управління створені лише номінально, фактично вона керується учасником, створена виключно для уникнення відповідальності перед кредиторами або легального обходу приписів закону);

3) якщо юридична особа фактично діяла як агент або володіла майном в інтересах учасника (коли компанія діє як агент чи номінальний власник майна учасника, суто в його інтересах як принципала чи бенефіціарного власника);

4) в інтересах справедливості (усі інші випадки, коли визнання за компанією самостійної правосуб`єктності призводить до очевидно несправедливого результату).

153. Підняття корпоративної завіси означає, що майно, права та обов`язки, що належать певній юридичній особі, розглядаються як майно, права та обов`язки іншої особи, найчастіше її учасників, керівників або інших компаній групи. Особливістю цієї доктрини є відсутність виключного переліку випадків або умов, за яких правосуб`єктність юридичної особи може не братися до уваги. Суд не визнає правосуб`єктність юридичної особи лише у конкретному спорі, і лише у певних правовідносинах, оскільки це потрібно для досягнення справедливого та розумного вирішення спору, при цьому сама юридична особа не припиняє своє існування.

154. Загальними засадами цивільного законодавства згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК є справедливість, добросовісність та розумність. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини 2, 3 ст.13 ЦК).

155. Підставами для застосування доктрини підняття корпоративної завіси може бути зловживання корпоративною структурою для уникнення виконання своїх зобов`язань, зокрема, й щодо відшкодування завданої шкоди, фактичне управління активами групи компаній як власними.

156. Верховний Суд вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи №910/268/23 були достатніми для зворотного підняття судами корпоративної завіси щодо групи компаній Ferrexpo, а саме застосування заходів забезпечення у вигляді заборони відчуження корпоративних прав компаній та товариств групи, що знаходились під контролем ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника.

157. Так, незважаючи на те, що ОСОБА_1 є відомим в Україні та за кордоном бізнесменом - мільярдером, який відкрито користується численними предметами розкоші (будинками, яхтою, приватним літаком, гелікоптером, автомобілями), суди встановили, що він водночас використовує розгалужену та заплутану корпоративну структуру для уникнення прямого володіння будь-якими об`єктами власності (активами), а відповідно й для уникнення відповідальності перед можливими кредиторами.

158. Суди встановили, що на вимогу Фонду про розкриття інформації про активи, якими володіє ОСОБА_1 , така інформація не була надана, що й призвело до необхідності забезпечення позову на суму, яка перевищує 45 млрд грн, через арешт та заборону відчуження активів, якими відповідач володіє опосередковано.

159. Верховний Суд відхиляє твердження відповідача про те, що він не отримував вимогу Фонду. Враховуючи, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції була постановлена ще 03.03.2023, і одним із ключових аргументів Фонду було якраз нерозкриття відповідачем інформації про належні йому активи, то у відповідача було достатньо часу для виконання вимог Фонду. Втім, навіть на момент розгляду цієї справи у Верховному Суді відповідач так і не розкрив відповідної інформації, що випливає із його пояснень, наданих в суді касаційної інстанції.

160. Верховний Суд також бере до уваги ту обставину, що заявлений у цій справі розмір позовних вимог (розмір завданих на думку позивача збитків) є безпрецедентним, він в десятки разів перевищує розмір збитків, який стягував чи стягує Фонд з колишніх керівників/пов`язаних осіб банків у інших подібних справах, а позовні вимоги Фонду виглядають як достатньо обґрунтовані (не є вочевидь безпідставними, чого достатньо при вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення).

161. Отже, у цій справі підняття корпоративної завіси відбулося через те, що корпоративні права групи компаній Ferrexpo на момент звернення Фонду із відповідною заявою про забезпечення позову, по суті, були єдиним активом, яким позивач володів публічно, відкрито (інформація була наявна у відкритому доступі).

162. Дійсно, Фонд не стверджує, що компанії, що входять до групи компаній Ferrexpo використовувалися для протиправного виведення активів з банку. Крім того, Верховний Суд враховує і те, що група компаній Ferrexpo існує щонайменше з 2007 року, отже була створена задовго до того, як Банк "Фінанси та Кредит" було визнано неплатоспроможним, і тому не можна сказати, що така складна корпоративна структура була створена спеціально для того щоб уникнути відповідальності перед банком та його вкладниками.

163. Втім, як виснували суди попередніх інстанцій, відповідач свідомо і протягом тривалого часу використовує схему володіння майном, яке юридично оформлено на інших підконтрольних йому осіб, вочевидь для уникнення будь-якої відповідальності за будь-якими персональними зобов`язаннями (тобто це є свідома стратегія відповідача).

164. Верховний Суд вважає, що захист такого майна від арешту та подальшого стягнення корпоративною завісою, на якій наполягають скаржники, у цій справі суперечив би принципам розумності та справедливості, призвів би до вочевидь абсурдного результату.

165. Скаржники, стверджуючи про неможливість накладення арешту/заборони відчуження на майно, що не належить відповідачу, посилаються на наступні правові висновки:

- у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №910/4922/19 зроблено наступний висновок: "...Отже, юридичні особи (товариства з обмеженою відповідальністю) самостійно відповідають за своїми зобов`язаннями, самостійно здійснюють свою господарську діяльність, а тому бенефіціарні власники не є особами, що уклали Кредитний договір та Договір банківського вкладу, у зв`язку з чим кредитор та боржник у даних правовідносинах не є однією особою. Особи, які є бенефіціарними власниками юридичних осіб не являються безпосередньо цими юридичними особами, хоча і отримують прибуток та збитки від діяльності відповідних юридичних осіб, проте вони не можуть ототожнюватися...";

- у постанові Верховного Суду від 10.01.2019 у справі №243/3548/17-ц було зазначено: "... Згідно з частиною третьою статті 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом..." та "...Таким чином, правовідносини, які склалися між ВАТ "Содовий завод" та Фондом державного майна, - є правовідносинами засновника та створеного ним підприємства, за якими засновник не відповідає по боргах підприємства, а підприємство не відповідає по боргах засновника, тому Фонд держмайна України у силу статті 176 ЦК України не несе субсидіарну відповідальність по боргах ВАТ "Содовий завод", також він не є правонаступником ВАТ "Содовий завод"...".

166. Верховний Суд вважає безпідставними посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій наведених вище правових позицій Верховного Суду, оскільки ці висновки не стосуються правовідносин щодо відшкодування шкоди на підставі ст.52 Закону "По систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто зроблені Судом у правовідносинах, які не є подібними з тими, що існують між сторонами у справі №910/268/23.

167. Верховний Суд також звертає увагу, що вжиті судами заходи забезпечення не стосувалися усього майна компаній, що входять до групи Ferrexpo. Заборона відчуження та арешт накладено виключно на корпоративні права тих компаній, кінцевим бенефіціарним власником яких є ОСОБА_1 .

168. Акції та частки у статутному капіталі є особливим майном, на що неодноразово вказував Верховний Суд. Вартість корпоративних прав будь-якого товариства зумовлена вартістю його активів. Якщо товариство з метою уникнення відповідальності відчужує всі свої активи, то його корпоративні права повністю втрачають свою ринкову вартість.

169. У цій справі суди попередніх інстанцій виходили із презумпції, що будь-яка із компаній групи Ferrexpo як власник в будь-який момент може реалізувати належні їй корпоративні права має можливість в будь-який момент розпорядитися своїм майном (відчужити, подарувати), діючи відповідно до вказівок відповідача ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника. Тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили заборону відчуження (арешт) на корпоративні права всіх компаній групи, які пов`язані між собою ланцюжком володіння. Таким чином, по суті, шляхом підняття корпоративної завіси судами був встановлений арешт саме на корпоративні права, які належали ОСОБА_1 як контролеру, кінцевому бенефіціарному власнику цих компаній, тобто на активи самого ОСОБА_1 , який є відповідачем у справі, а не на все майно компаній групи (належні їм кошти на рахунках, нерухомість, товари в обороті, незавершене виробництво, права вимоги, права інтелектуальної власності тощо).

170. Такий підхід Верховний Суд вважає виправданим з урахуванням всіх обставин цієї справи.

171. Верховний Суд звертає увагу, що до подібних висновків (існування ризику розпорошення активів) дійшов Високий суд Англії та Уельсу у справі №FL-2021-000002 за позовом (1) банку та (2) Фонду до (1) ОСОБА_1 , (2) FROLD PROJECT LTD, (3) EASTROAD COMMERCE LTD, (4) FORTMAN SHIPPING UK LTD, (5) ОСОБА_2 (рішення Високого Суду Англії та Уельсу від 21.09.2021), яке було надано Фондом і оцінено судомами попередніх інстанцій. У цій справі Фонд звернувся до англійського суду з позовом про стягнення збитків, завданих Банку "Фінанси та Кредит", до ОСОБА_1 та низки інших відповідачів. Фонд також подав заяву про так званий всесвітній арешт активів. Високий суд Англії та Уельсу у своєму рішенні виснував, що існує реальний ризик розпорошення активів (тобто виведення активів з компаній, які контролюються ОСОБА_1 , "перекидання" їх на інші підконтрольні компанії). Суд зазначив, що він би видав такий наказ, якщо б визнав юрисдикцію англійського суду у цьому спорі (т.3, а.с.103-182).

172. Водночас Верховний Суд відхиляє посилання Компанії Ferrexpo AG (Ферекспо АГ) на подвійне забезпечення. Дійсно, суд апеляційної інстанції зазначив у оскаржуваній постанові про те, що Високим Судом Англії та Уельсу був накладений всесвітній арешт активів ОСОБА_1 у якості заходу забезпечення позову. Втім такий висновок суперечить змісту ухваленого Високим судом рішення. Як вже було зазначено вище, суд не визнав своєї юрисдикції у цьому спорі, а відповідно і не міг видати наказ про всесвітній арешт активів. Водночас, суд детально проаналізував позов та докази Фонду, аргументи сторін і вважав за необхідне детально мотивувати висновок про те, що вбачає підстави для видання наказу про всесвітній арешт активів і єдина причина відмови у вчиненні цієї дії - це відсутність юрисдикції щодо спору в цілому.

173. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржників про порушення судами положень ст.96 ЦК, ст.3 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ст.3 Закону "Про акціонерні товариства" при застосуванні вжитих заходів забезпечення позову, адже у спірних правовідносинах ігнорування правосуб`єктності підконтрольних відповідачу юридичних осіб, здійснюється з метою додержання справедливості та балансу інтересів усіх учасників цивільного обороту, відповідно до положень ст.52 Закону "По систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто є виправданим, і застосування такої відповідальності до пов`язаної з банком особи, прямо передбачено нормою ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність".

174. З огляду на викладене вище та здійснену судами оцінку наявних у матеріалах справи доказів, Верховний Суд погоджується з висновками про те, що накладений судом арешт стосується саме корпоративних прав відповідача у справі - ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника цих прав.

175. Доводи скаржників про те, що у спірних правовідносинах відсутні підстави використовувати положення Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", колегія суддів також відхиляє, оскільки вирішуючи спір у справі суди попередніх інстанцій застосовували до сторін не норми, які регулюють правила поведінки у відносинах, пов`язаних із запобіганням та протидією легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а лише використали визначення, що містяться у цьому законі та на які містяться посилання в Законах "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Щодо відсутності у ОСОБА_1 статусу кінцевого бенефіціарного власника (підтвердження цього статусу неналежними доказами)

176. В оскаржуваних судових рішеннях вказано, що на підтвердження своїх доводів про те, що кінцевим бенефіціарним власником акцій та часток юридичних осіб групи компаній Ferrexpo є відповідач, до заяви Фонду гарантування про забезпечення позову, серед іншого, позивачем було надано:

- декларації відповідача як народного депутата України;

- поточну інформацію щодо складу акціонерів ПрАТ "Полтавський ГЗК", яка розміщена на офіційному сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України (агентство здійснює організаційне, технічне та ресурсне забезпечення реалізації повноважень НКЦПФР в сфені розкриття інформації на ринку цінних паперів);

- інформацію про структуру власності ПрАТ "Полтавський ГЗК" станом на 28.04.2020 (довідка посвідчена ЕЦП керівника ПрАТ "Полтавський ГЗК");

- останню опубліковану фінансову звітність ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК" (за 2020 рік);

- проспект емісії Компаній Ferrexpo PLC за 2007 рік та фінансову звітність Компанії Ferrexpo PLC за 2021 рік, а також роздруковану з сайту Компанії Ferrexpo PLC інформацію про структуру власності цієї компанії станом на 09.02.2023;

- поточну інформацію з Комерційного реєстру Кантону Цуг (Швейцарія), Центрального реєстру підприємств Данії, Комерційного реєстру Чеської Республіки, реєстру Companies House (Великобританія), тощо.

177. Надавши оцінку зазначеним доказам, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що ці докази в своїй сукупності повно описували структуру власності ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК", відповідно до якої номінальним власником цих юридичних осіб виступає швейцарська Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ). В свою чергу, власником Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) з часткою 100% в статутному капіталі вказаної компанії є Компанія Ferrexpo PLC. Контролером Компанії Ferrexpo PLC із часткою 50,3% акцій (станом на дату подання заяви про забезпечення позову) є Компанія Fevamotinico SaRL. Компанія Fevamotinico SaRL повністю належить Компанії Minco Trust, кінцевим бенефіціарним власником якого є відповідач та двоє членів його родини.

178. Також суди зазначили, що обставини підконтрольності відповідачу ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК" встановлено рішеннями судів, які набрали законної сили, в господарських справах №№910/18801/16, 910/19560/16, 910/19581/16. Зокрема, у справі №910/18801/16 судами, на підставі листа Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) від 23.09.2009, адресованого Банку "Фінанси та Кредит", встановлено, що ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником 51% акцій у статутному капіталі Компанії Ferrexpo PLC (кінцевий бенефіціарний власник (контролер) позивача та власник 100% частки в капіталі Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ)).

179. Доводи скаржників про те, що суди безпідставно посилалися на вказані обставини, оскільки у господарських справах №910/18801/16, №910/19560/16, №910/19581/16 ОСОБА_1 не брав участі, колегія суддів не вважає слушними, оскільки відповідно ч.5 ст.75 ГПК обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Отже, неприйняття особою участі у справі, в якій щодо неї були встановлені певні обставини, може бути підставою для спростування особою цих обставин в загальному порядку, однак якщо відповідні обставини не були спростовані особою, врахування судом зазначених обставин при вирішенні іншого спору за участю цієї особи є обґрунтованим.

180. Отже, суди вважали, що позивачем належним чином доведено, що в розумінні положень Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та визначень, наведених у Законі "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК", Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PLC, Fevamotinico SaRL та Minco Trust знаходяться під контролем ОСОБА_1 , який є їх кінцевим бенефіціарним власником.

181. У свою чергу відповідачем та скаржниками, під час вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, не спростовано зазначених обставин, та не надано суду доказів існування іншої структури власності гірничо-збагачувальних комбінатів та не доведено, що кінцевим бенефіціарним власником акцій та часток, на які позивач просить накласти арешт, є інша особа, а також не спростовано висновки про те, що ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК", Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Ferrexpo PLC, Fevamotinico SaRL та Minco Trust є юридичними особами, підконтрольними ОСОБА_1 .

182. Фонд у поясненнях звертає увагу на те, що ОСОБА_1 в своїх публічних виступах неодноразово підкреслював свій особистий контроль над бізнесом групи компаній Ferrexpo, вважаючи його, по суті, одним із власних бізнесів.

183. Стосовно Компанії Minco Trust Верховний Суд звертає увагу, що скаржники, заперечуючи контроль ОСОБА_1 , обмежилися твердженням, що це дискреційний траст, створений на підставі договору за правом Сінгапуру, і що крім ОСОБА_1 бенефіціарами є інші два члени родини. Водночас не надали суду жодного доказу, яким би було підтверджено ту обставину, що якась інша особа, а не ОСОБА_1 здійснює управління справами групи компаній Ferrexpo, не надано й будь-яких доказів того, що інші два бенефіціари трасту (члени родини відповідача) колись залучалися до вирішення питань управління бізнесом групи компаній. Не було надано установчих документів трасту (трастового договору чи трастової декларації, будь-якого іншого документу), які б підтвердили їх аргументи. Верховний Суд звертає увагу скаржників, що відповідні документи не є публічними і не могли знаходитися в розпорядженні Фонду, між тим як у відповідача, так і у скаржників не було жодних перешкод в отриманні та наданні суду таких доказів. Втім, як відповідач, так і скаржники такою процесуальною можливістю не скористалися.

184. Фонд, навпаки, вважав, що надані їм докази є достатніми для підтвердження наявності у ОСОБА_1 статусу кінцевого бенефіціарного власника.

185. Як було зазначено, кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб, трастів, утворених відповідно до законодавства країни їх утворення, є фізична особа (в тому числі засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів)).

186. Верховний Суд також звертає увагу на те, що відповідач за власною ініціативою пропонував Високому суду Англії та Уельсу замість запровадження всесвітнього арешту активів встановити обмеження розпорядження часткою відповідача ( ОСОБА_1 ) у Компанії Ferrexpo PLC, що поза сумнівом підтверджує його контроль над цим активом, незважаючи на наявність трасту та інших проміжних компаній в ланцюжку володіння. Відповідач у своїй декларації народного депутата також зазначив, що володіє акціями Компанії Minco Trust.

187. Відповідно до ст.3 ГПК основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність.

188. Статтею 13 ГПК передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

189. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст.14 ГПК).

190. Згідно зі ст.74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

191. Обов`язок із доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи (п.8.2 постанови Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №908/1879/17).

192. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК).

193. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

194. Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 16.07.2021 у справі №916/2620/20, від 16.09.2021 у справі №910/12930/18).

195. Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

196. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.86 ГПК).

197. Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

198. Враховуючи зазначене, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності, застосувавши стандарт доказування "вірогідності доказів", суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що стверджувана позивачем обставина щодо наявності у ОСОБА_1 статусу кінцевого бенефіціарного власника є більш вірогідною, аніж протилежні твердження відповідача/скаржників.

199. Доводи скаржників про те, що на підтвердження обставин наведеної Фондом структури власності гірничо-збагачувальних комбінатів було надано неактуальну інформацію (декларації відповідача 2015, 2016, 2017 років), яка могла змінитися на момент прийняття ухвали судом першої інстанції, колегія суддів відхиляє, оскільки скаржниками не надано доказів зміни вказаної Фондом структури. Більше того, у касаційній скарзі ТОВ "Біланівський ГЗК" скаржник зазначає, що структури власності ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Єристівський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК" є сталими та не змінювалися протягом тривалого часу.

200. Доводи скаржників про те, що належним доказом підтвердження права власності на акції та частки в статутних капіталах є інформація, що міститься у ЄДР та виписка з рахунку в цінних паперах депонента, які не містять відомостей про належність відповідних акцій та часток відповідачу, а також, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на припущеннях, та посилання у зв`язку з цим на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.06.2022 у справі №926/326/21, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 16.03.2021 у справі №911/1357/18, від 14.03.2023 у справі №917/1746/20, від 03.08.203 у справі №910/366/21, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.

201. Відповідно до ч.1 ст.10 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

202. Скаржники посилаються на приписи зазначеної норми та вказують, що згідно з інформацією з ЄДР власником акцій та часток гірничо-збагачувальних комбінатів є Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ).

203. Однак, наведені доводи не заперечувалися позивачем та не відхилялись судами. Водночас, накладаючи арешт на акції та частки в статутному капіталі комбінатів, суди дійшли висновку, що зазначений в ЄДР власник є лише одним із суб`єктів у розгалуженій структурі підконтрольних відповідачу юридичних осіб, які управляють корпоративними правами гірничо-збагачувальних комбінатів в інтересах кінцевого бенефіціарного власника - ОСОБА_1., у зв`язку з чим, суди надали оцінку доводам сторін та наявним у матеріалах справи доказам для встановлення саме кінцевого бенефіціарного власника цих часток.

204. Відповідно до ст.1 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" терміни "кінцевий бенефіціарний власник" та "структура власності" вживаються у значенні, наведеному у Законі "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

205. Згідно з п.30 ч.1 ст.1 Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

206. За змістом зазначених визначень, коли перед судом постає питання щодо встановлення кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, розкриття структури власності повинно відбуватися до тієї міри, яка дозволить встановити саме фізичну особу, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність компанії або дозволить дійти висновку, що кінцевий суб`єкт у структурі власності не входить до спільної групи з іншими особами та не здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи.

207. Тобто, з урахуванням принципу змагальності сторін судового процесу, на спростування наведених позивачем доводів про кінцевого бенефіціарного власника акцій та часток, відповідач та скаржники мали надати відомості про іншу фізичну особу, яка є бенефіціарним власником часток, або про те, що така особа відсутня. Однак, ні відповідач, ні скаржники не надали у попередні судові інстанції відповідні докази на спростування зазначених обставин щодо осіб, які мають істотну участь у Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), і далі - до можливості встановлення фізичних осіб, які є вигодонабувачами від утримання частки компанії, та не вказали про існування будь-яких перешкод в отриманні та наданні суду відповідної інформації, обмежившись лише посилання на норму ст.10 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та на інформацію, що зазначена у виписці про стан рахунку в цінних паперах, які не містять інформації про кінцевого бенефіціарного власника часток та акцій.

208. Також, згідно ч.1 ст.9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі: 1) відповідних заяв про державну реєстрацію; 2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій; 3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів; 4) повідомлень про виявлення розбіжностей між відомостями про кінцевих бенефіціарних власників та структуру власності клієнта, зокрема про виявлення неповноти, неточностей чи помилок в інформації про кінцевого бенефіціарного власника або структуру власності, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 5) інформації від Національного банку України про визнання структури власності юридичної особи, державне регулювання та нагляд за діяльністю якої здійснює Національний банк України, непрозорою (прозорою).

209. Документи для державної реєстрації можуть подаватися у паперовій або електронній формі. У паперовій формі документи подаються особисто заявником або поштовим відправленням (ч.1 ст.14 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

210. Відповідно до ст.1 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" заявником є, зокрема, засновник (засновники) або уповноважена ними особа - у разі подання документів для державної реєстрації створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи; особа, уповноважена рішенням про створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, - у разі подання документів для державної реєстрації створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи; уповноважений представник юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, - у разі подання документів для проведення інших реєстраційних дій щодо юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи.

211. Статтею 35 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачена відповідальність у сфері державної реєстрації, зокрема, відповідальність за внесення особами, уповноваженими на вчинення дій, спрямованих на державну реєстрацію створення юридичної особи або зміну учасників юридичної особи, до документів, що подаються для такої державної реєстрації, завідомо неправдивих відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, неподання або несвоєчасне подання особами, уповноваженими діяти від імені юридичної особи, державному реєстратору інформації про кінцевого бенефіціарного власника, ненадання юридичними особами - резидентами, які є засновниками (учасниками) юридичних осіб, та фізичними особами - резидентами, які є засновниками (учасниками) юридичних осіб та/або здійснюють вирішальний вплив на їхню діяльність, на запит юридичних осіб інформації, необхідної для подання юридичною особою для внесення або актуалізації в ЄДР інформації про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності юридичної особи.

212. Тобто, із зазначених положень вбачається, що інформація, яка підлягає внесенню до ЄДР, подається самою юридичною особою через її ограни управління (представників).

213. А тому, враховуючи ймовірну недобросовісну поведінку відповідача, яка, зокрема, полягає у приховуванні активів, ймовірним є також те, що за умови підконтрольності останньому, юридичні особи свідомо вчинятимуть дії (бездіяльність), якими сприятимуть приховуванню активів, зокрема й шляхом невнесення актуальних відомостей до ЄДР щодо кінцевих бенефіціарних власників.

214. Верховний Суд звертає увагу скаржників, що згідно з ч.5 ст. 10 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вимоги указаної статті щодо визнання достовірними відомостей, внесених до ЄДР не застосовуються у правовідносинах щодо статусу відомостей про кінцевих бенефіціарних власників.

215. Верховний Суд у постанові від 01.11.2023 у справі №922/4343/21, яка ухвалена після звернення з касаційною скаргою та підлягає врахуванню згідно ч.4 ст.300 ГПК, зазначив:

"6.13. …Згідно з частинами двадцять другою та двадцять третьою статті 17 вказаного Закону України юридичні особи зобов`язані підтримувати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності в актуальному стані, оновлювати її та повідомляти державного реєстратора про зміни протягом 30 робочих днів з дня їх виникнення, та подавати державному реєстратору документи, що підтверджують ці зміни. Якщо зміни у структурі власності та інформації про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи відсутні, юридичні особи зобов`язані повідомляти державного реєстратора про відсутність таких змін при проведенні державної реєстрації будь-яких змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі. У разі виявлення юридичною особою неповноти або неточностей чи помилок у раніше наданій державному реєстратору інформації про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності юридична особа не пізніше трьох робочих днів з дня їх виявлення повторно направляє відкориговані відомості в порядку, передбаченому цим Законом.

Стаття 17-1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачає, що для підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника щорічно, починаючи з наступного року з дати державної реєстрації юридичної особи, протягом 14 календарних днів подаються, зокрема, такі документи: заява про підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника; структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державний реєстратор відмовляє у приведенні державної реєстрації у разі, якщо документи суперечать вимогам Конституції та законів України.

6.14. Як встановлено судами попередніх інстанцій ТОВ "АКСІОМА" повідомило державного реєстратора, що при поданні структури власності надана неповна інформація про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності, а саме - у пакеті документів разом із структурою власності, до схематичного зображення структури власності не були додані копії документів, що підтверджують можливість ОСОБА_8 здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність ТОВ "АКСІОМА", та у порядку частини двадцять третьої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" надало копії документів, що підтверджують можливість ОСОБА_8 здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність ТОВ "АКСІОМА", а саме: …

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що ТОВ "АКСІОМА" надано документи, передбачені законом, які є необхідними і достатніми для внесення змін до Інформації про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи.

При цьому суди відзначили, що при здійсненні державної реєстрації зміни відомостей про ТОВ "АКСІОМА" державним реєстратором внесено вичерпний обсяг інформації, яка має бути і може бути внесена до ЄДР відповідно до вимог законодавства.

Разом з тим, оцінюючи та досліджуючи надані сторонами докази (у контексті наявності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_9 ) господарські суди дійшли висновку, що ОСОБА_9 є номінальним власником частки в розмірі 50% в статутному капіталі ТОВ "АКСІОМА", а бенефіціарним власником указаної частки, здатним здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність товариства є саме ОСОБА_8 . А відтак позов ОСОБА_9 про визнанння її кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ "Аксіома" за типом прямого вирішального впливу та вимога про скасування реєстраційної дії не підлягають задоволенню".

216. Враховуючи зазначене, доводи про відсутність у ЄДР відомостей щодо відповідача як бенефіціарного власника ґрунтуються на формальному підході, у той час як статус кінцевого власника визначається за фактичним управлінням юридичною особою (впливом на управління нею). У зв`язку із цим, Верховний Суд відхиляє відповідні доводи скаржників.

Щодо відсутності доказів вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації)

217. У касаційних скаргах ТОВ "Біланівський ГЗК" та Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) вказують, що в постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі №905/447/22 зазначено, що "...Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.74 ГПК, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви...". Скаржники вказують, що судами не враховані наведені висновки Верховного Суду, які також викладені у постановах від 03.08.2023 у справі №910/1756/23, від 04.07.2023 у справі №916/36/28/22, від 29.06.2023 у справі №918/124/23, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 06.06.2023 у справі №902/1308/22.

218. Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

219. За таких обставин (звернення із позовом про стягнення грошових коштів) саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22 та від 14.12.2022 у справі №922/1369/22.

220. Отже, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржників, оскільки по-перше, як було зазначено вище, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 було сформовано правовий висновок про те, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога суду про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) буде свідчити про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Отже, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), про які йде мова у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі №905/447/22, може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування. По-друге, застосовуючи заходи забезпечення позову у справі №910/268/23, суди попередніх інстанцій виходили зі здійсненої оцінки доводів позивача та поданих на їх обґрунтування доказів. Водночас, викладені скаржниками доводи про недоведеність зазначених обставин, зводяться до необхідності здійснення Верховним Судом переоцінки цих обставин, що виходить за визначені нормою ст.300 ГПК межі повноважень суду касаційної інстанції.

221. Суди також врахували, що позов обґрунтований реалізацією позивачем схем виведення грошових коштів з банку на підконтрольні йому нерезидентні, офшорні компанії з метою уникнення відповідальності банку перед вкладниками.

222. ОСОБА_1 та інші скаржники неодноразово стверджували, що існуюча структура компаній є незмінною вже багато років (доводячи тим самим відсутність ризику відчуження корпоративних прав). Але суд сприймає цей аргумент для підтвердження зворотної тези - що сам факт накладення арешту чи заборони відчуження корпоративних прав не є втручанням в господарську діяльність цих компаній та не потягне жодних негативних наслідків, якщо тільки у відповідача, скаржників та інших компаній групи не було реальних намірів якось змінювати цю існуючу структуру і відчужувати ці корпоративні права.

223. Крім того, твердження скаржників про їх намір залучення інвестицій в українські підприємства групи, чому на їх думку перешкоджає незаконно встановлена судом заборона збільшувати статутний капітал, про що було заявлено у судовому засіданні, як раз і є свідченням існування ризику "розмивання" частки відповідача у статутному капіталі цих товариств (якою він володіє опосередковано як кінцевий бенефіціарний власник), через що вона може втратити свою ринкову вартість.

224. Фонд також звертав увагу у своїх поясненнях, і ця інформація підтверджена у поясненнях Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), на те, що частка ОСОБА_1 у капіталі Компанії Ferrexpo PLC вже після постановлення ухвали суду від 03.03.2023 через проведене компанією збільшення капіталу зменшилася з 50,3% до 49,5% (тобто фактично була "розмита"), що є додатковим підтвердженням наявного ризику зменшення майна відповідача і розпорошування його активів.

Щодо неспівмірності заходів забезпечення позову

225. У касаційних скаргах ПрАТ "Полтавський ГЗК" та ТОВ "Біланівський ГЗК" посилаються на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 16.11.2020 у справі №910/7596/20, від 06.06.2023 у справі №910/4091/22, стосовно співмірності застосованих судом заходів забезпечення позову, та від 23.07.2020 у справі №903/744/19 стосовно того, що вартість частки засновника підприємства визначається з врахуванням ринкової вартості майна підприємства.

226. Щодо цих доводів Верховний Суд зазначає таке.

227. Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

228. Частиною 1 ст.74 ГПК встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

229. У силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК, а також приписах ст.74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

230. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до наданих позивачем доказів, номінальна вартість всіх акцій ПрАТ "Полтавський ГЗК" становить 3 087 600 000,00 грн, розмір статутного капіталу ТОВ "Біланівський ГЗК" становить 1 476 401 470,00 грн, розмір статутного капіталу ТОВ "Єристівський ГЗК" становить 8 263 697 750,00 грн.

231. Отже, позивач довів, що загальна вартість акцій, щодо яких він просив застосувати суд заходи забезпечення позову, є співмірною з сумою, стягнення якої є предметом цього спору - 45 979 796 953,50 грн.

232. Водночас ані відповідачем, ані скаржниками не доведено недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову, вжиття яких просив у суду позивач, незважаючи на те, що процесуальний обов`язок доведення вказаних обставин покладається саме на відповідача. Посилаючись на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 23.07.2020 у справі №903/744/19, стосовно того, що вартість частки засновника підприємства визначається з врахуванням ринкової, а не номінальної вартості майна підприємства, скаржники не надають доказів того, що ринкова вартість часток у статутних капіталах гірничо-збагачувальних комбінатів є значно вищою за вказану позивачем їх номінальну вартість та, що така ринкова вартість часток, щодо яких вжито заходів забезпечення, буде неспівмірною із сумою грошових коштів, стягнення якої є предметом спору у справі №910/268/23, тоді як усі доводи скаржників про можливу неспівмірність застосованих судами заходів забезпечення позову носять виключно гіпотетичний характер, тобто є нічим не підтвердженим припущенням.

Щодо вжиття заходів забезпечення позову стосовно компаній, які не є відповідачами та взагалі учасниками процесу (відсутність процесуальної можливості захистити свої права)

233. У касаційній скарзі ПрАТ "Полтавський ГЗК" посилається на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №755/9322/20, а саме: "Отже забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, а застосований судом вид вжитих заходів не може вирішувати питання про права інших, окрім відповідача, осіб, тим більше - осіб, які не беруть участі у справі".

234. У касаційних скаргах Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) та ТОВ "Біланівський ГЗК" також посилаються на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №755/5333/20 (провадження №61- 17180св20), відповідно до яких "…при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі…". Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21.04.2021 у справі №372/333/20 (провадження № 61-19492св20) та від 21.04.2022 у справі №755/5300/21 (провадження № 61- 18391св21).

235. Скаржники зазначають, що всупереч вищенаведеним висновкам Верховного Суду, суд першої інстанції застосував заходи забезпечення позову щодо майна, яке беззаперечно належить іншим, ніж відповідач, особам, при цьому не залучивши їх до розгляду справи.

236. Верховний Суд вважає безпідставними посилання скаржників на неврахування наведених вище правових позицій Верховного Суду, оскільки у вказаних справах не оцінювалось питання застосування заходів забезпечення позову щодо майна відповідача, належного йому як кінцевому бенефіціарному власнику через розгалужену структуру підконтрольних йому юридичних осіб. Відтак, наведені у цих справах висновки стосуються правовідносин, які не є подібними з тими, що виникли між сторонами у справі №910/268/23.

237. Скаржники також посилаються на те, що:

- відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено в постанові від 23.10.2018 у справі №918/249/17: "Виходячи із системного аналізу частини 2 статті 50 та пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, на місцевий суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду покладено обов`язок встановити чи рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, а за їх наявності суд повинен залучити таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. При цьому, незалучення таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, може бути підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення";

- відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено в постанові від 24.01.2023 у справі №160/7600/20 "За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.11.2020 у справі №826/3508/17, рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між такою особою і сторонами спору не може братися до уваги.".

- відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.04.2019 у справі №8/71-НМ: "...Отже після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту З частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження...".

238. Втім, наведені висновки стосуються застосування норм ГПК щодо розгляду спору по суті та прийняття за наслідком цього відповідного рішення, а тому також є нерелевантними до правовідносин, які виникають щодо застосування заходів забезпечення позову.

239. Доводи скаржників про те, що застосування заходів забезпечення до осіб, які не є учасниками справи, свідчить про порушення норм процесуального законодавства, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до приписів ст.137 ГПК позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

240. Отже, враховуючи, що за змістом наведеної вище норми, заходи забезпечення можуть застосовуватись і щодо майна відповідача, яке знаходиться у інших осіб, встановлені судами попередніх інстанцій обставини того, що відповідач є кінцевим бенефіціарним власником акцій та часток та не надав інформації про інше належне йому майно при розмірі позовних вимог більше 45 млрд грн, є достатньою підставою для вжиття застосованих судами заходів забезпечення. Водночас прийняття судом рішення щодо застосування заходів забезпечення позову без попереднього залучення до участі у справі усіх підконтрольних відповідачу юридичних осіб, які використовуються останнім для реалізації свого права власності, не є порушенням процесуального законодавства.

241. Скаржники вказують на те, що такі висновки є непослідовними до вчинених апеляційним судом дій щодо прийняття апеляційних скарг Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), ТОВ "Єристівський ГЗК", ПрАТ "Полтавський ГЗК", ТОВ "Біланівський ГЗК" до розгляду, залучення зазначених осіб до участі у справі третіми особами та наведеними в подальшому висновками апеляційного суду про те, що задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову не порушує прав цих осіб.

242. Верховний Суд відхиляє ці доводи скаржника.

243. Доведення обставин недоцільності/неспівмірності заходів забезпечення позову відповідачем/іншою особою при розгляді заяви про вжиття таких заходів не завжди може бути реалізоване належним чином останнім у суді першої інстанції, адже заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.140 ГПК).

244. Як вже зазначалося, природа заходів забезпечення позову свідчить про те, що вони вживаються досить швидко, часто без інформування іншої сторони для того щоб запобігти ризику розпорошування активів, виведенню та приховуванню майна.

245. Тобто, як учасники справи так й інші особи можуть дізнатися про існування такої заяви вже після її розгляду судом.

246. Учасники справи можуть ініціювати скасування заходів забезпечення позову в порядку, передбаченому ст.145 ГПК.

247. Тоді як особи, які не є учасниками справи, мають звертатися з позовом про визнання права власності на майно та звільнення його з під арешту.

248. Втім, у цій справі юридичні особи групи компаній Ferrexpo, які не є учасниками справи і щодо яких було вжито заходи забезпечення, звернулися з апеляційними скаргами на ухвалу суду першої інстанції в порядку, передбаченому ч.2 ст. 254 ГПК.

249. Так, ч.2 ст.254 ГПК визначено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст.255 цього Кодексу.

250. У п.3 ч.1 ст.255 ГПК передбачено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову.

251. Відповідно до приписів п.3 ч.1 ст.264 ГПК суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

252. Згідно з п.4 ч.3 ст. 277 ГПК порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

253. Розглянувши апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення, по суті застосувавши доктрину підняття корпоративної завіси і визнавши ОСОБА_1 кінцевим бенефеціарним власником активів, щодо яких було вжито заходи забезпечення, про що вже зазначалося вище. Тобто, суд апеляційної інстанції встановив, що ухвала суду першої інстанції стосувалася прав скаржників, але не скасував ухвалу суду першої інстанції і не ухвалив нове рішення.

254. Верховний Суд звертає увагу, що у цьому випадку спір стосується стягнення збитків, заподіяних Банку "Фінанси та Кредит", з ОСОБА_1 як контролера та кінцевого бенефіціарного власника банку. У цьому спорі рішення по суті не ухвалювалося.

255. Як вже зазначалося вище, скаржники, які не були учасниками цієї справи на момент постановлення судом першої інстанції ухвали про вжиття заходів забезпечення позову, звернулися з апеляційними скаргами на проміжне судове рішення (ухвалу про забезпечення позову), яке суд першої інстанції мав право ухвалити без повідомлення учасників справи, так і інших осіб, в яких знаходяться кошти або майно відповідача, що передбачено спеціальними нормами ГПК (статті 137, 140 ГПК).

257. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції з ухваленням нового рішення.

258. Як вже зазначалося вище, застосування судом доктрини підняття корпоративної зависи при розгляді спору, тобто в конкретних правовідносинах, не означає, що юридична особа втрачає свій статус у всіх інших правовідносинах чи припиняє існування. Потрібно розмежовувати застосування доктрини підняття корпоративної завіси у матеріально-правових та процесуальних відносинах. Підняття корпоративної завіси між кінцевим бенефіціарним власником та юридичними особами (компаніями) групи в контексті матеріально-правових відносин (зокрема, у питаннях відповідальності) не означає, що суд має ігнорувати самостійну процесуальну правосуб`єктність цих юридичних осіб, які були залучені судом апеляційної інстанції як треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача, тобто набули статус учасників справи поряд із відповідачем ОСОБА_1. Ігнорування процесуальної правосуб`єктності юридичної особи може відбуватися зовсім з інших підстав (див. з урахуванням різниці в обставинах справи постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, постанови Верховного Суду від 28.03.2023 у справі №904/5121/19, від 29.04.2022 у справі №905/830/21).

259. Отже, обгрунтованим було залучення у справу скаржників у якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору і у суду апеляційної інстанції не було підстав для закриття апеляційного провадження, відкритого за апеляційними скаргами скаржників.

260. Відтак, Верховний Суд вважає, що мотивація, покладена в основу рішення суду апеляційної інстанції, не є суперечливою, як стверджують скаржники, а, навпаки, викладена логічно та послідовно.

Щодо інших доводів скаржників

261. Скаржники також посилаються на те, що частина наданих Фондом доказів (27 додатків до заяви про забезпечення позову) частково взагалі не були переведені державною мовою (з англійської та чеської), і частково були переведені за допомогою машинного перекладу. Верховний Суд залишає цей довід без розгляду, оскільки такий аргумент не був включений до касаційної скарги, а вперше був висунутий лише у письмових поясненнях компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), які надійшли до суду 04.01.2024, а також у поясненнях ТОВ "Біланівський ГЗК", які надійшли 09.01.2024.

262. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

263. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (ч.1 ст.298 ГПК).

264. Оскільки учасник справи подав пояснення до Верховного Суду поза межами строку на касаційне оскарження, не просив поновити цей строк, вони не можуть вважатись зміною або доповненнями до касаційної скарги (подібний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №750/3192/14, Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №918/686/21).

265. Відповідно до ч.5 ст.161 ГПК суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

266. Отже, учасник справи може подати додаткові письмові пояснення, в тому числі і у суді касаційної інстанції, лише з дозволу суду, а не за власною ініціативою (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 03.11.2023 у справі №918/686/21).

267. Частиною 10 ст.301 ГПК передбачено, що учасники справи дають свої пояснення щодо касаційної скарги та відзиву на неї в порядку, встановленому головуючим.

268. У ч.11 ст. 301 ГПК встановлено, що у своїх поясненнях сторони та учасники справи можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного перегляду судового рішення.

269. Відтак, у письмових та усних поясненнях сторона не може наводити нові доводи, аргументи, які виходять за межі підстав, за якими було відкрито касаційне провадження. Ці норми ГПК спрямовані на запобігання зловживання процесуальними правами учасниками процесу, дотримання строків розгляду справи.

270. Враховуючи викладене, Верховний Суд залишає без уваги пояснення в частині, не пов`язаній із підставами касаційного оскарження та відповідними доводами касаційної скарги.

271. Підсумовуючи, Верховний Суд доходить висновку, що доводи скаржників про порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

272. Відповідно до ч.3 ст.304 ГПК касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

273. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст.309 ГПК).

274. Перевіривши ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів, в межах вимог та доводів касаційних скарг, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційні скарги Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат", Товариства з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат", Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 у справі №910/268/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.Р. Кібенко

О.А. Кролевець

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення10.01.2024
Оприлюднено03.05.2024
Номер документу118788147
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/268/23

Ухвала від 18.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Баранець О.М.

Ухвала від 18.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Баранець О.М.

Ухвала від 18.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Баранець О.М.

Ухвала від 16.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Баранець О.М.

Ухвала від 16.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Баранець О.М.

Ухвала від 17.12.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Сітайло Л.Г.

Ухвала від 02.12.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Сітайло Л.Г.

Ухвала від 19.11.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Ткаченко Б.О.

Постанова від 07.11.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Сітайло Л.Г.

Постанова від 07.11.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Сітайло Л.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні