Постанова

від 02.05.2024 по справі 910/10275/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10275/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Іберіс 2019»</a> - не з`явився,

відповідача - державного підприємства спеціального зв`язку -Козинець Ю.С., адвокат (ордер від 01.05.2024),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Іберіс 2019»</a>

на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2023 (суддя Полякова К.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 (головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Шапран В.В.)

у справі № 910/10275/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Іберіс 2019»</a> (далі - ТОВ «Іберіс 2019»)

до державного підприємства спеціального зв`язку (далі - Підприємство)

про стягнення 3 400 000,00 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Іберіс 2019» звернулося до суду з позовом до Підприємства про відшкодування вартості втрачених цінних відправлень на суму 3 400 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2023 зі справи № 910/10275/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю, з посиланням на настання форс-мажорних обставин, а саме пошкодження виробничої будівлі Підприємства внаслідок ракетного удару 02.03.2022 по місту Києву, що спричинило подальше викрадення вкладень у цінні відправлення позивача та свідчить про відсутність протиправної поведінки відповідача та його вини у заподіяння збитків позивачу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Іберіс 2019», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що судом апеляційної інстанції застосовані норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 зі справи № 910/9258/20, від 31.08.2022 зі справи № 910/15264/21, від 19.08.2022 зі справи № 908/2287/17.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство просило Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема, на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій.

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 29.04.2024 № 32.2-01/658 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/10275/23 у зв`язку з перебуванням судді Жайворонок Т.Є. у відпустці.

Згідно з ухвалою Суду від 02.05.2024 заяву ТОВ «Іберіс 2019» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/10275/23 повернуто без розгляду.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Між позивачем (відправник) та відповідачем (виконавець) 03.12.2020 укладено договір № 6518 на послуги поштового зв`язку спеціального призначення (з договірною оціночною шкалою; далі - Договір), за умовами якого відправник здає виконавцю відправлення, які відповідають вимогам спеціального зв`язку. Виконавець приймає від відправника відправлення спеціального зв`язку для перевезення і доставки їх адресатам в міста і пункти, які обслуговує спецзв`язок України.

Відповідно до пункту 3.2 Договору акт на виконання послуг спецзв`язку надається відправнику шляхом направлення на адресу за додаткову плату згідно з тарифами ДПСЗ або в приміщенні спецзв`язку протягом 2-х робочих днів по закінченню кожного місяця та відповідний рахунок на оплату.

Згідно з пунктом 4.1 Договору виконавець за невиконання чи неналежне надання послуг спеціального зв`язку несе перед відправником таку матеріальну відповідальність: за повну втрату цінного відправлення - відшкодування в розмірі суми оголошеної цінності відправлення, вартості послуг спецзв`язку та штрафу розмірі 25 відсотків вартості цих послуг; за часткову втрату (пошкодження) вкладення цінного відправлення з описом вкладення - повернення (відшкодування) вартості або його пошкодженої частини згідно з описом, вартості послуг та штраф у розмірі 25 відсотків вартості цих послуг. У разі пересилання відправлення без опису розмір відшкодування визначається пропорційно масі втраченої або пошкодженої частини вкладення незалежно від її фактичної вартості, але не більше оголошеної цінності відправлення. У цьому випадку вартість одиниці маси визначається шляхом ділення суми оголошеної цінності на чисту масу вкладення; за повну втрату відправлення без оголошеної цінності - відшкодування вартості послуг спецзв`язку та штрафу розмірі 100 відсотків вартості цих послуг; за часткову втрату вкладення відправлення без оголошеної цінності - відшкодування його вартості пропорційно масі втраченої (пошкодженої) частини вкладення, розмір якого обчислюється шляхом ділення розміру тарифу за пересилання на чисту масу вкладення та штраф у розмірі 100 відсотків вартості послуг; за порушення контрольних термінів доставки відправлення - штраф у розмірі 25 відсотків вартості послуги за пересилання. Вартість попередньо оплачених відправником послуг, що фактично не були йому надані, відшкодовується відправникові у повному обсязі на підставі розрахункового документа про оплату цих послуг.

У пункті 4.2 Договору зазначено, що виконавець не несе матеріальну відповідальність, зокрема, у таких випадках: за вкладення у відправлені, коли воно було прийняте від відправника закритим, оболонка відправлення, печатка чи пломба відправника не пошкоджені, а вага відправлення відповідає вазі, визначеній під час його прийняття для пересилання; якщо відправлення в установленому законодавством порядку підлягає вилученню, конфіскації або знищенню; за втрату або пошкодження - вкладення сталися внаслідок дії непереборних сил (землетрус, ураган, повінь, тощо); за нестачу або пошкодження вкладення відправлення сталися внаслідок порушення відправником вимог законодавства, зокрема щодо обмеження у пересиланні предметів і речей, упакування відправлень; за вкладення коли відправлення видане одержувачу під розписку про одержання та без вираження ним зауважень і застережень під час одержання відправлення; якщо заяву про розшук відправлення подано до виконавця після 6/24 місяців з дня приймання його для пересилання та доставки в залежності від важливості відправлення.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2 Договору останній набуває чинності з дати підписання і діє протягом одного року. Якщо за один місяць до завершення терміну дії договору ні одна із сторін не заявить про його припинення, договір вважається кожного разу продовженим на попередніх умовах на той же термін.

Позивачем 23.02.2022 надано для пересилання цінні відправлення: № 508 на суму 91 000 грн із м. Луцька на адресу: п-т Степана Бандери, 36, м. Київ, ТРЦ Блокбастер; від 23.02.2022 № 645 на суму 1 614 000 грн із м. Дніпра на адресу: вул. Борщагівська, 154, м. Київ, ТОВ «Плеяда»; від 23.02.2022 № 683, № 684, № 685 на суму 1 405 000 грн із м. Маріуполя на адресу: вул. Борщагівська, 154, м. Київ, ТОВ «Плеяда»; від 23.02.2022 № 703 на суму 100 000 грн із м. Харкова на адресу: вул. Борщагівська, 154, м. Київ, ТОВ «Іберіс 2019»; від 23.02.2022 № 604 на суму 190 000 грн із м. Запоріжжя на адресу: вул. Борщагівська, 154, м. Київ, ТОВ «Іберіс 2019». Дані обставини підтверджуються реєстрами форми 1К.

Послуга за першим класом надається в межах України з терміном доставки на другий день (без урахування вихідних та святкових днів) згідно з витягом із переліку приймання спеціальних відправлень за класами у м. Луцьк, затв. в.о. директора Волинського обласного вузла спеціального зв`язку 10.01.2022; витягом із переліку приймання спеціальних відправлень за класами у м. Запоріжжя, затв. директором Запорізького обласного вузла спеціального зв`язку 10.01.2022; витягом із переліку приймання спеціальних відправлень за класами у м. Дніпро, затв. в.о. директора Дніпропетровського обласного вузла спеціального зв`язку 18.01.2022; витягом із переліку приймання спеціальних відправлень за класами у м. Харків, затв. в.о. директора Харківського ОВСЗ 12.01.2022.

Станом на 24.02.2022 цінні відправлення позивача доставлено до Головної структури ДПСЗ (м. Київ, пл. Вокзальна, буд. 3) для подальшого вручення адресатам.

Відповідачем 24.02.2022 складено акт щодо спроби вручення цінних відправлень позивача, в якому зазначено, що контактні номери телефонів отримувачів, зазначених позивачем у реєстрах 1К, не відповідали, у зв`язку з чим можливість вручення не могла бути узгоджена, що унеможливило доставку даних цінних відправлень. Відповідний акт підписаний начальником цеху доставки, заступником начальника цеху доставки, начальником цеху експедиції.

Згідно з розпорядженням від 25.02.2022 № 4/1 роботу Головної структури Підприємства тимчасово, на період до припинення загроз, спричинених проведення активних бойових дій в передмісті та місті Києві, призупинено.

У результаті ракетного удару по місту Києву 02.03.2022 пошкоджено виробничу будівлю відповідача за адресою: м. Київ, пл. Вокзальна, буд. 3, а саме: вибито шибки та віконні рами, пошкоджено стелі, підлогу, меблі, комп`ютерну та офісну техніку, виведено з ладу внутрішньооб`єктову сигналізацію та систему зовнішнього та внутрішнього відеоспостереження.

За даним фактом відповідачем подано повідомлення про злочин до Солом`янського УП ГУНП України у м. Києві, яке в подальшому направлено листом від 25.04.2022 ГУ Національної поліції у м. Києві до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві для долучення до матеріалів ЄРДР № 22102100000043 від 02.03.2022.

Оперативним черговим Підприємства 09.03.2022 виявлено факт проникнення неустановленої особи (осіб) на територію і в приміщення виробничої будівлі ДПСЗ (м. Київ, пл. Вокзальна, 3), де розміщена Головна структура Підприємства, та крадіжки майна (вмісту поштових відправлень).

Відомості щодо вчинення даного кримінального правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.03.2022 № 12022100170000053.

На підставі розпорядження від 13.04.2022 № 6/1 з 14.04.2022 поновлено роботу Головної структури Підприємства.

Відповідачем 14.04.2022 складено акт обстеження майна ДПСЗ, пошкодженого в результаті ракетного удару 02.03.2022, в якому зазначено про пошкодження, серед іншого, внутрішньооб`єктної сигналізації та систему зовнішнього та внутрішнього відеоспостереження.

Листом від 05.07.2022 Державне бюро розслідувань повідомило відповідача про отримання листа у кримінальному провадженні № 12022100170000053 від 09.03.2022 щодо процесуального статусу відповідача в кримінальному провадженні, як потерпілого.

У відповідь на запит відповідача Шевченківське УП ГУНП у м. Києві листом від 31.08.2022 № 9728/125/56-22 повідомило, що під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні установлено, що 02.03.2022 унаслідок влучення ракети пошкоджено, зокрема, приміщення будівлі ДПСЗ за адресою: м. Київ, пл. Вокзальна, 3, із рядом пошкоджень, зазначених відповідачем у листі від 31.08.2022 № 02-04/1084 (вибито шибки та віконні рами, пошкоджено стелі, підлогу, меблі, комп`ютерну та офісну техніку, виведено з ладу внутрішньооб`єктову сигналізацію та систему зовнішнього та внутрішнього відеоспостереження).

Київською торгово-промисловою палатою України 20.10.2022 відповідачу видано сертифікат № 3000-22-1202 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме: військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану в Україні та протиправні дії третіх осіб, яким передувало пошкодження виробничої будівлі Підприємства внаслідок ракетного удару по місту Києву, що спричинило зникнення вкладень у цінні відправлення та унеможливило виконання обов`язку з надання послуг поштового зв`язку спеціального призначення із забезпечення перевезення та доставки відправлень № 508 оціночною вартістю 91 000,00 грн, № 645 оціночною вартістю 1 614 000 грн, № 683 оціночною вартістю 440 000 грн, № 684 оціночною вартістю 495 000 грн, № 685 оціночною вартістю 470 000 грн, № 703 оціночною вартістю 100 000 грн, № 604 оціночною вартістю 190 000 грн у термін 24.02.2022 за договором від 03.12.2020 № 6518, укладеним із ТОВ «Іберіс 2019». Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), дата настання: 02.03.2022, дата закінчення: тривають на 20.10.2022.

Поряд із цим, 29.04.2022 та 31.05.2022 позивач звертався до відповідача з листами № 29, 31, у відповіді від 03.06.2022 на які відповідач повідомив про надходження 24.02.2022 відправлень позивача та їх зберігання у виробничій будівлі Підприємства, з якої 09.03.2022 відправлення були викрадені.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 28.07.2022 № 14 щодо відшкодування вартості втрачених відправлень на суму 3 400 000 грн.

Листом від 10.08.2022 № 11-02/982 відповідач відмовив у задоволенні претензії з огляду на відсутність вини відповідача у викраденні відправлень невстановленими особами.

Відповідачем 02.05.2023 отримано від Державного бюро розслідувань лист щодо завершення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12022100170000053 від 09.03.2022.

З огляду на відмову відповідача у відшкодуванні вартості втрачених цінних відправлень на суму 3 400 000 грн, які передані відповідачу згідно з реєстрами від 23.02.2022, позивач звернувся з цим позовом до суду.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності та/або відсутності підстав для стягнення з відповідача 3 400 000 грн в якості відшкодування за втрачені відправлення.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що судом апеляційної інстанції застосовані норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 зі справи № 910/9258/20, від 31.08.2022 зі справи № 910/15264/21, від 19.08.2022 зі справи № 908/2287/17.

Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скаржником вказано низку постанов Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, які, на думку позивача, не були враховані.

Так, скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 про визнання укладеним договору про внесення змін до договорів суборенди та обслуговування, у якій Суд, зокрема, виснував, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

У постанові від 31.08.2022 зі справи № 910/15264/21 Суд, зокрема, виснував, що відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 19.08.2022 зі справи № 908/2287/17 про стягнення заборгованості, у якій Суд, зокрема, виснував, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Суд вважає подібними за змістовним критерієм правовідносини у вказаних справах зі справою, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, водночас всупереч наведеним висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права, якими врегульоване питання форс-мажорних обставин (зокрема, їх виникнення та підтвердження), суди попередніх інстанцій не врахували того, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. При цьому між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Так, суди попередніх інстанцій встановивши, що в результаті ракетного удару по місту Києву 02.03.2022 пошкоджено виробничу будівлю відповідача за адресою: м. Київ, пл. Вокзальна, буд. 3, а саме, вибито шибки та віконні рами, пошкоджено стелі, підлогу, меблі, комп`ютерну та офісну техніку, виведено з ладу внутрішньооб`єктову сигналізацію та систему зовнішнього та внутрішнього відеоспостереження, не з`ясували чи існує причинно-наслідковий зв`язок між вказаною подією та викраденням з будівлі Підприємства майна позивача, що, як встановлено судами, мало місце майже через тиждень від настання обставин пошкодження будівлі, а саме - 09.03.2022.

Зокрема, у зазначеному аспекті суди не дослідили, які конкретні дії було вжито відповідачем для збереження (схоронності) цінних відправлень позивача у період з 02.03.2022 по 09.03.2022, з урахуванням прийнятого самим же відповідачем розпорядження від 25.02.2022 № 4/1 про тимчасове призупинення роботи Головної структури Підприємства (у тому числі, в частині вручення відправлень) на період до припинення загроз, спричинених проведення активних бойових дій в передмісті та місті Києві, а також з урахуванням періоду (проміжку) часу, який минув з 02.03.2022 до 09.03.2022 та покладеного на відповідача обов`язку щодо забезпечення схоронності цінних відправлень. Так, відповідач, який до 09.03.2022 був обізнаний про вихід з ладу внутрішньооб`єктової сигналізації та системи зовнішнього та внутрішнього відеоспостереження (відповідач повідомив Солом`янське УП ГУНП України у м. Києві про злочин, передбачений частиною другою статті 194 Кримінального кодексу України згідно з листом від 04.03.2022 б/н), зобов`язаний був вжити заходи для збереження схоронності цінних відправлень або довести суду належними і допустимими доказами неможливість виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль, які він здійснив.

При цьому Суд враховує, що воєнний стан, як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. Водночас у цій справі обставин, зокрема, знищення, пошкодження цінних відправлень позивача у зв`язку з ракетним ударом по місту Києву 02.03.2022, судами попередніх інстанцій встановлено не було.

Відповідно до приписів частин першої та другої статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Верховний Суд у застосуванні приписів статті 924 Цивільного кодексу України послідовно зазначав про те, що зазначена норма Цивільного кодексу України передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. Перевізник зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання потрібно тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов`язку усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам. Законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу (постанови Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 907/603/17, від 27.10.2020 у справі № 903/846/19, від 21.02.2020 у справі № 907/746/17, від 11.06.2019 у справі № 907/603/17).

Частиною п`ятою статті 236 ГПК України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд у своїх висновках враховує також частину другу статті 5 Закону України «Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України», статтю 74 Господарського кодексу України, а також завдання та специфіку діяльності відповідача. Верховний Суд вважає, що судам попередніх інстанцій у цій справі належало, у тому числі, встановити, чи продовжував відповідач здійснювати господарську діяльність та надавати послуги іншим контрагентам; в якому обсязі та протягом якого строку діяло Розпорядження від 25.02.2022 № 4/1 про призупинення роботи Головної структури Підприємства, та яким чином дія цього розпорядження впливала на обов`язок з виконання господарських зобов`язань відповідача за Договором у спірних правовідносинах (зокрема, щодо обов`язку зі схоронності цінних відправлень позивача); чи відноситься до предмета діяльності відповідача надання послуг з воєнізованої охорони об`єктів і приміщень та чи можливим було забезпечення відповідачем такої охорони для власних приміщень (будівлі); які конкретно дії були вжиті відповідачем для забезпечення реалізації зобов`язань за Договором у період з 23.02.2022 по 02.03.2022, а також для запобігання викраденню майна позивача у період з 02.03.2022 по 09.03.2022.

Водночас Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені у відзиві Підприємства на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

З огляду на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у цій постанові.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу позивача задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

Судові витрати

Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Іберіс 2019»</a> задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі № 910/10275/23 скасувати.

3. Справу № 910/10275/23 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова