Постанова

від 30.04.2024 по справі 545/1584/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/1584/23 Номер провадження 22-ц/814/1948/24Головуючий у 1-й інстанції Потетій А.Г. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Пікуля В.П., Панченка О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Сальної Н.О.,

представника позивача - адвоката Шерстюк А.О.,

представника відповідача - адвоката Рибак І.В.,

розглянувши в порядку спрощеногопровадження зповідомленням учасниківсправи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Шерстюк А.О., на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 січня 2024 року

у справізапозовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Чумак» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

УСТАНОВИВ:

коротко змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, відповідно до якого прохав:

- визнати незаконним та скасувати наказ Приватного акціонерного товариства «ЧУМАК» № 60-зв від 30.03.2020 про звільнення його з посади транспортувальника (обслуговування механізмів) третього розряду на підставі п. 7ст.40КЗпП України у зв`язку з появою на роботі в нетверезому стані;

- поновити його на посаді транспортувальника (обслуговування механізмів) третього розряду в Приватному акціонерному товаристві «ЧУМАК» з 30 березня 2020 року;

- стягнути з Приватного акціонерного товариства «ЧУМАК» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідно до наказу № 5-пр від 09.01.2020 був прийнятий на роботу з 10 січня 2020 року по 31 березня 2020 року до Приватного акціонерного товариства «ЧУМАК» на посаду транспортувальника (обслуговування механізмів) третього розряду, тимчасово.

Відповідно до запису трудової книжки № 6 від 30 березня 2020 року його було «Звільнено у зв`язку з появою на роботі в нетверезому стані, заст. 40 п. 7 КЗпП України, Наказ № 60-зв від 30.03.2020».

Однак, з 27 березня 2020 року на підставі Наказу Командира військової частини НОМЕР_1 № 61-РС його було прийнято у Збройні Сили України на військову службу за контрактом, він проходив військову службу, з якої був звільнений у запас 07 липня 2022 року, на підставі наказу Командира військової частини № 132-РС 02.07.22 за підпунктом «б».

Про прийняття його на військову службу за контрактом позивач сповіщав відповідача. Під час перебування у відпустці, позивач звертався до відповідача з метою з`ясування відсутності нарахувань заробітної плати, в результаті чого дізнався, що відповідно до запису в трудовій книжці про звільнення, його було звільнено за п. 7ст. 40 КЗпП України, відповідно до Наказу № 60-зв від 30.03.2020, з яким його не було ознайомлено, та отримав трудову книжку.

Отже, наразі, з наявної інформації щодо звільнення ОСОБА_1 вбачаються протиріччя між інформацією про звільнення, зазначеною у трудовій книжці, та фактичними обставинами трудової діяльності.

З метою з`ясування обставин звільнення позивача, зокрема щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарного стягнення та отримання копій відповідних документів, представником позивача - адвокатом Шерстюк Анастасією Олегівною було направлено адвокатський запит від 10.04.2023 до ПрАТ «ЧУМАК».

Згідно з наданої 25.04.2023 відповіді, відповідач підтвердив, що: « ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ПрАТ «ЧУМАК» 10.01.2020 на посаду транспортувальника (обслуговування механізмів) 3 розряду тимчасово, на строк по 31.03.2020 (наказ № 5-пр від 09.01.2020). 30.03.2020 ОСОБА_1 був звільнений за появу на роботі в нетверезому стані, п. 7ст. 40 КЗпП України(наказ № 60-зв від 30.03.2020). На підтвердження факту звільнення надаємо витяг з Таблиці 5. Відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби до Додатку 4. Звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що була подана ПрАТ «ЧУМАК» до Державної податкової служби. На дату звільнення ОСОБА_1 , 30.03.2020, ПрАТ «ЧУМАК» був проведений повний розрахунок та виплачені усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні, шляхом перерахування на його банківський (картковий) рахунок. Щодо надання копій підтверджуючих документів, відповідачем повідомлено, що на даний час у ПрАТ «ЧУМАК» немає ані доступу до кадрових документів (наказів, документів, що підтверджують правомірність накладення дисциплінарного стягнення тощо), які залишились у приміщеннях підприємства, розташованих на окупованій території, ані будь-якої інформації про їх стан.

Позивач вважає, що наказ № 60-зв від 30.03.2020 про його звільнення є незаконним та таким що підлягає скасуванню виходячи із того, що відповідач навмисно зробив запис про його звільнення за появу на роботі в нетверезому стані за п. 7ст.40 КЗпП України, будучи обізнаним про те, що з 27.03.2020 на термін 3 роки ОСОБА_1 вибув до військової частини з метою прийняття на військову службу за контрактом та проходження військової служби у Збройних Силах України. Також, відповідач порушив визначену нормамиКЗпП Українипроцедуру звільнення працівника із займаної ним посади.

Рішенням Полтавського районногосуду Полтавськоїобласті від30січня 2024року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Чумак» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 2 147,20 грн.

коротко змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

Із вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку через свого представника (адвоката).

В апеляційній скарзі прохав рішення місцевого суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Вказував, що місцевий суд дійшов невірного висновку щодо пропуску строків звернення до суду.

Так, він перебував на військовій службі із 27.03.2020 по 07.07.2022.

З 12.03.2020 по 30.06.2023 на території України діяв карантин (Covid19).

Місцезнаходження відповідача перебуває на окупованій території України.

Вважав, що пропуск місячного строку для звернення до суду він не пропустив, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 21.06.2023 у справі № 212/5018/20.

Зазначив про його право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за незаконне звільнення незалежно від строку, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19.

узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи;

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Рибак І.В. прохала рішення місцевого суду залишити без змін.

Щодо встановленихсудом першоїінстанції танеоспорених обставин,а такожобставин,встановлених судомапеляційної інстанції,і визначенихвідповідно доних правовідносин;доводів,з якимисуд апеляційноїінстанції погодивсяабо непогодився звисновками судупершої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Місцевим судом установлено, що відповідно до Наказу № 5-пр від 09.01.2020 ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 10січня 2020року по31березня 2020року до Приватного акціонерного товариства «ЧУМАК» на посаду транспортувальника (строкового трудового договору).

Підставою припинення трудового договору, укладеного на визначений строк, є закінчення строку, на який його було укладено (ст. 36 К3пП України).

Згідно із приписамистатті 40КЗпП України строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний роботодавцем лише у визначених цією статтею випадках, зокрема, і за появу на роботі в нетверезому стані.

18.03.2020 ОСОБА_1 з`явився на роботу в нетверезому стані, що є грубим порушенням трудової дисципліни та підставою для застосування до працівника дисциплінарного стягнення, передбаченогост. 147 КЗпП України. У цей день він не був допущений до роботи, а у Табелі обліку робочого часу поставлено відмітку «прогул».

Після 18.03.2020 позивач відпрацював тільки два дні: 21.03.2020 та 22.03.2020, після чого на робочому місці більше не з`являвся, у зв`язку з чим при розрахунку при звільнені було враховано тільки 10 днів його роботи у березні 2020 року (копія роздруківки).

30 березня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений за появу на роботі в нетверезому стані на підставі пункту 7 частини першоїстатті 40 КЗпП України(наказ № 60-зв від 30.03.2020).

Місцевим судом зазначено, що ПрАТ «ЧУМАК» були додержані передбачені статтями147-1,148,149 КЗпП Україниправила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.

На дату звільнення, 30.03.2020, ПрАТ «ЧУМАК» був проведений повний розрахунок та виплачені усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні, а саме: 4 529,76 грн, шляхом перерахування на його банківський рахунок (картковий) НОМЕР_2 в АТ «Сбербанк».

Щодо звільнення позивача 30.03.2020 відомості також було надано до Державної податкової служби, що підтверджується витягом з Таблиці 5. Відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби до Додатку 4. Звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що була подана ПрАТ «ЧУМАК» до Державної податкової служби 06.04.2020.

У зв`язку з тим, що позивач не з`явився до відділу кадрів відповідача, йому було направлено лист на адресу, зазначену ним в особовій картці працівника, з проханням з`явитися для отримання трудової книжки до відділу кадрів ПрАТ «ЧУМАК» за адресою: м. Каховка, вул. Козацька, 3.

Відмовляючи взадоволенні позовнихвимог, місцевий суд звернув увагу на ту обставину, що як зазначив сам позивач у позові із Збройних Сил України він був звільнений у запас 07.07.2022 згідно із наказом від 02.07.2022 командира військової частини, в даному випадку, є незрозумілим звернення до суду з позовом через десять місяців після звільнення зі збройних сил, а саме 03.05.2023. Ані позивач, ані його представник, адвокат Шерстюк А.О., не ставили перед судом вимогу щодо поновлення строків звернення до суду, як і не надали доказів поважності їх пропуску. Таким чином, місцевий суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Щодо стягненнясудових витрат місцевий суд дійшов висновку, що заробітна плата, яку просить стягнути позивач, за своєю суттю є середнім заробітком за час вимушеного прогулу, що не підпадає під категорію пільг при сплаті судового збору за п. 1 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Отже, з позивача слід стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 2 147,20 грн.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Щодо законності звільнення позивача за п. 7 ст. 40 КЗпП України.

Під час дії трудового договору до 31.03.2020наказом відповідача№ 60-зввід 30.03.2020 ОСОБА_1 був звільнений з роботи за появу на роботі в нетверезому стані на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України.

Зі змісту наказу про звільнення вбачається, що 18.03.2020 о 19 год 35 хв було виявлено, що транспортувальник ОСОБА_1 з`явився на роботу із ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: сильний запах алкоголю при видиханні, червоний колір обличчя. Про цей факт складено відповідний акт. ОСОБА_1 було запропоновано пройти в медичний пункт підприємства для огляду особи на стан алкогольного сп`яніння, в тому числі за допомогою експрес тесту Skyfine. Фельдшером ОСОБА_2 було складено протокол огляду особи на стан сп`яніння № 69 від 18.03.2020, в якому було визначено ступінь сп`яніння 0,55 проміле. До роботи 18.03.2020 ОСОБА_1 допущений не був.

Під час службового розслідування ОСОБА_1 надав письмові пояснення, в яких зазначив, що прийшов на роботу із запахом алкоголю, оскільки 17.03.2020 випив пляшку горілки. Своїми діями ОСОБА_1 порушив правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників ПрАТ «Чумак», з якими був ознайомлений особисто під розпис. (а.с. 49)

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 сам факт появи на роботі в стані алкогольного сп`яніння не оспорює, а зазначає, що відповідач умисно звільнив його з роботи за статтею, не врахувавши зарахування його за контрактом до військової служби.

Судом установлено, що дійсно 27.02.2020, до дати винесення наказу про звільнення, ОСОБА_1 уклав контракт з Міністерством борони України про проходження військової служби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 132-РС від 02.07.2022 ОСОБА_1 07.07.2022 був звільнений з військової служби. (а.с. 15 т. 1)

Статтею 119 КЗпП України(у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) визначалось, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбаченихЗаконами України «Про військовий обов`язок і військову службу»і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строкдо йогозакінчення абодо дняфактичного звільненнязберігаються місцероботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною другоюстатті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною другоюстатті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертоюстатті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті51, частиною п`ятою статті53, частиною третьою статті57, частиною п`ятою статті61 Закону України «Про освіту».

Аналіз зазначених норм права дають підстави для висновку, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертоюстатті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Такий висновок відповідає викладеному у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 545/1415/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 61-609апп19).

Відповідно достатті 1 Закону України «Про оборону України»особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зістаттею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Законом України від 17 березня 2014 року був затвердженийУказ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.

Місцевим судом установлено, що позивач 27 березня 2020 року уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України.

На час укладення позивачем контракту рішенням Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в діюУказом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки достатті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України»кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

На час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.

За таких обставин, звільнення позивача з роботи на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України є незаконним.

Щодо строку позовної давності.

У відповідності з вимогами ст. 233 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача з роботи - 30.03.2020) було передбачено, що Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Початок обрахунку строку звернення до суду пов`язаний з датою вручення працівнику копії наказу про звільнення чи вручення трудової книжки.

У відповідності із Законом України № 540-IX від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, КЗпП України було доповнено Главою 12, у відповідності до якої визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21(провадження № 61-7480сво22) вказано, що «оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинностіЗакон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема,статтею 233 КЗпП Українипродовжуються на строк його дії. Тому строк на звернення позивачкою з цим позовом, заявленим у березні 2021 року, тобто під час карантину, не сплив. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46 гс 22)… Апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону не врахував, що продовження строку, встановленогостаттею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 главиXIXПрикінцевих положень КЗпП України, а тому позивачка не повинна була обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, як і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону».

Ураховуючи вищевикладене, місячний строк звернення позивача до суду у даній справі станом на час звернення до суду - 03 травня 2023 року не сплив, а у зв`язку із тим, що припав на дію карантину - продовжився на строк дії карантину.

Запровадження на території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) який тривав до 00 год 01 хв 01 липня 2023 року, законом визначено безумовною правовою підставою для продовження строків, передбаченихстаттею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Оскількицей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону, не є необхідним подання позивачами будь-яких заяв, клопотань, оскільки відповідний строк звернення до суду вважається таким, що не пропущений.

Місцевий суд дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності.

В зазначеній частині доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

Щодо позовної вимоги про поновлення на роботі

У відповідності з вимогами ст. 23 КЗпП України трудовий договірможе бути: 1)безстроковим,що укладаєтьсяна невизначенийстрок; 2)на визначенийстрок,встановлений запогодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Статтею 36КЗпП Українивизначено,зокрема,що підставамиприпинення трудовогодоговору є: закінчення строку (пункти 2і3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ПрАТ «Чумак» 10.01.2020 на посаду транспортувальника (обслуговування механізмів) 3 розряду тимчасово - на строк до 31.03.2020. (наказ № 5-пр від 09.01.2020)

Разом з тим, гарантії передбачені ст. 119 КЗпП України, поширюються і на випадки укладення строкового трудового договору.

У постанові Верховного Суду у справі № 761/33202/16-ц зазначено, що припинення трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП у зв`язку із закінченням строку трудового договору з працівником, призваним на військову службу, можливе тільки після закінчення проходження військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 813/782/17.

Чинним законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами. Зокрема, і щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій. Тому передбачені статтею 119 КЗпП гарантії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором.

Таким чином за позивачем зберігалося місце роботи виключно до часу його звільнення з військової служби, тобто до 08.07.2022.

Саме до цього часу необхідно вважати, що позивач перебував у вимушеному прогулі.

Враховуючи те, що термін строкового договору спливав 08.07.2022 - підстави для поновлення позивача на роботі відсутні.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Позивач прохав стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у відповідності з вимогами ст. 235 КЗпП України за час незаконного звільнення з роботи.

Як зазначено вище, позивач працював за строковим трудовим договором, дія якого з врахуванням часу проходження ним військової служби за контрактом спливав 08.07.2022.

Тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу звільнення виключно в межах дії трудового договору, тобто з 30.03.2020 по 08.07.2022.

Враховуючи графік роботи позивача, на місяць він мав 11 (10) робочих днів.

На вимогу апеляційного суду надати розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу ПрАТ «Чумак» у справі надано розрахунок, у відповідності до якого середньомісячна заробітна плата позивача за останні два місця, що передували звільненню, складала 8193,44 грн, а середньоденна заробітна плата 780,32 грн. В місяць у позивача 11 (10) робочих днів. За вказаний період (27 місяців та 8 днів) у позивача повинно бути 286 робочих дні.

Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток в розмірі 223563,84 грн (із розрахунку: 286 робочих днів х 780,32 грн середньоденної заробітної плати).

висновок за результатом розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Згідно зп.2ч.1ст.374ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скаргимає право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно доп.4ч.1ст.376ЦПК Українипідставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищезазначені висновки апеляційного суду, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог - в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В частині поновлення на роботі позов задоволенню не підлягає.

Щодо розподілусудових витрат

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 6 ст. 141 ЦПК України визначено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються:1)у разізадоволення позову-на відповідача;2)у разівідмови впозові -на позивача;3)у разічасткового задоволенняпозову -на обидвісторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог.

Позивач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у всіх інстанціях.

За подачу позову до суду підлягав сплаті судовий збір у сумі 1073,60 грн (в частині позовних вимог немайнового характеру про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення), 1 073,60 грн (за позовну вимогу немайнового характеру про поновлення на роботі), та 1073,60 грн (за позовну вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку, як мінімальна ставка судового збору за подачу позову майнового характеру фізичною особою), тобто у сумі: 3220,80 грн.

За подачу апеляційної скарги, відповідно, підлягав сплаті судовий збір у сумі 4831,20 грн (3220,80 х 150%)

Враховуючи часткове задоволенняпозову тате,що позивач був звільненийвід сплатисудового зборуу всіхінстанціях напідставі закону,з відповідачана користьдержави, враховуючипропорційність задоволенихпозовних вимог,підлягає стягненнюсудовий збіру загальній сумі 5368 грн (із розрахунку: 1073,60 + 1073,60 = 2147,20 грн за подачу позову до суду + (2147,60 х 150% = 3221,40 грн за подачу апеляційної скарги)).

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 , адвоката Шерстюк А.О., - задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 січня 2024 року - скасувати.

Визнати незаконним та скасувати наказ Приватного акціонерного товариства «Чумак» № 60-зв від 30.03.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади транспортувальника (обслуговування механізмів) третього розряду на підставі п. 7ст.40КЗпП України у зв`язку з появою на роботі в нетверезому стані.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Чумак» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2020 по 08.07.2022 у розмірі 223563,84 грн з утриманням з даної суми заробітної плати обов`язкових платежів та податків.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Чумак» на користь держави судовий збір у сумі 5368 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 травня 2024 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль