Рішення

від 02.05.2024 по справі 300/1288/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" травня 2024 р. справа № 300/1288/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Мелтарбог" в інтересах якого діє ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.02.2024 за № 004029/0705, за № 004030/0705 та за № 004031/0705,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю "Мелтарбог" з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.02.2024 за № 004029/0705, за № 004030/0705 та за № 004031/0705.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сформовані перевіркою висновки не ґрунтуються на фактичних обставинах та не відповідають вимогам податкового законодавства, оскільки договірні правовідносини щодо закупівлі, продажу сільськогосподарської продукції, її зберігання та експорту, здійснювались позивачем із додержанням чинного законодавства, мали реальний характер та підтверджені відповідними документальними доказами та належним чином відображено у бухгалтерському обліку та податковій звітності підприємства. З цих підстав просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.02.2024 за № 004029/0705, за № 004030/0705 та за № 004031/0705.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.

28.02.2024 представником позивача зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунутий.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 21.03.2024 із відповідними письмовими доказами. Представник Головного управління ДПС в Івано-Франківській області проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві та просив суд в задоволенні позову відмовити.

25.03.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

Відповідач своїм правом на подання заперечення не скористався.

17.04.2024 від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.

ТОВ "Мелтарбог" є платником ПДВ та 10.11.2023 подало декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2023 року в якій задекларовано (з урахуванням уточнюючого розрахунку від 12.12.2023): податкові зобов`язання 2 578 943 грн. (рядок 9); податковий кредит 2 791 774 грн. (рядок 17); від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду 212 831 грн. (рядок 19); сума перевищення від`ємного значення над сумою, обчисленою відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК України 0 грн., сума обчислена відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК України 1 091 652 грн. (рядок 19-1); сума від`ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК України на момент подання декларації 212 831 грн. (рядок 20), яка підлягає бюджетному відшкодуванню 100 000 грн. (рядок 20.2), на рахунок платника у банку 100 000 грн. (рядок 20.2.1), зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду 112 831 грн. (рядок 20.3); сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду 112 831 грн. (рядок 21).

На підставі наказу від 18.12.2023 за №2097-п та направлення від 29.12.2023 за №3615, посадовою особою Головного управління ДПС в Івано-Франківській області ОСОБА_2 в період з 04.01.2024 по 11.01.2024 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Мелтарбог" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету (а.с.80,81).

В ході проведення перевірки посадовою особою контролюючого органу 04.01.2024 та 10.01.2024 вручено директору позивача запити про надання до перевірки документів та інформації, в яких запропонували позивачу надати всі наявні документи, що пов`язані з предметом перевірки за звітний (податковий) період у якому виникло від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (а.с.83-86).

На вказані запити позивачем не надано документів щодо передачі зерна (ячмінь 3 класу 2023 врожаю) на зберігання у жовтні 2023 року, про що посадовою особою відповідача складено акт про ненадання посадовими особами ТОВ "Мелтарбог" документів та пояснень, що належать або пов`язані з предметом перевірки (а.с.87,88).

За наслідками проведеної перевірки складено акт за №1034/09-19-07-05/44845181 від 17.01.2023, згідно висновків якого встановлено порушення пункту пп.14.1.36, п.14.1 ст.14, п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України: занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 134982 грн., в тому числі за жовтень 2023 року 134982 грн; завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника в банку в сумі 100 000 грн., в тому числі за жовтень 2023 року 100000 грн.; завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 112831 грн (а.с.7-16).

29.01.2024 позивачем подано до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області заперечення на акт перевірки за №1034/09-19-07-05/44845181 від 17.01.2023 (а.с.45-47).

У зв`язку з виявленими порушеннями, на підставі акту перевірки за №1034/09-19-07-05/44845181 від 17.01.2023, відповідачем 12.02.2024 прийнято податкові повідомлення-рішення: за № 004029/0705, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 100000 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 25000 грн; за № 004030/0705, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 168728 грн.; та за № 004031/0705, яким встановлено і зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 112831 грн (а.с.20-25).

Вважаючи такі рішення відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України), (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи (пункт 75.1 ПК України).

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок (абзаци перший, другий підпункт 75.1.2 пункту 75.1 ПК України).

Згідно з приписами статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень (пункт 78.1.8 ПК України).

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (пункт 78.4).

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється, згідно зі статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 78.5).

Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (пункт 78.8).

Як зазначалось судом вище, перевіркою встановлено порушення позивачем пункту пп.14.1.36, п.14.1 ст.14, п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України: занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 134982 грн., в тому числі за жовтень 2023 року 134982 грн; завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника в банку в сумі 100 000 грн., в тому числі за жовтень 2023 року 100000 грн.; завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 112831 грн.

До таких висновків контролюючий орган дійшов, у зв`язку з непідтвердженням, на його думку, відповідними документами фактичного здійснення господарських операцій з реалізації зерна (ячмінь 3 класу 2023 року врожаю в 686,9 т.), використання у господарській діяльності зерна у жовтні 2023 року та те, що фактичне вивезення товарів за межі митної території України згідно представлених до перевірки документів відбулося 14.12.2023, перевіркою не підтверджено фактичну наявність зерна станом на 31.10.2023 в сумі без ПДВ 2470435,85 грн.

За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. При цьому вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу.

Статтею 9 ПК України передбачено, що податок на додану вартість віднесений до загальнодержавних податків.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню,

б) дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з абзацами 1 та 2 пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 ПК України передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 202.1 статті 202 Податкового кодексу звітним (податковим) періодом є один календарний місяць.

Таким чином, різниця між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту визначається в межах кожного звітного (податкового) періоду, яким для податку на додану вартість є один календарний місяць.

При цьому, якщо за попередні звітні (податкові) періоди формувалось від`ємне значення суми, платник податків мав право зарахувати таку суму до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 54.1 статті 54 ПК України передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо, зокрема дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, або завищення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України).

Згідно з пунктом 58.1 статті 58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій (митній) декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки; завищення сум податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету, заявлених у податкових деклараціях, зокрема при використанні права на податкову знижку відповідно до розділу IV цього Кодексу; наявності помилок при визначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або відсутності реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до податкової накладної протягом граничних строків, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Розумна економічна причина (ділова мета) причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Зокрема, на необґрунтованість податкової вигоди (тобто безпідставне зменшення сум податкових зобов`язань до сплати в бюджет, отримання бюджетного відшкодування тощо) можуть також вказувати, підтверджені належними доказами доводи податкового органу, щодо відсутності первинних документів; обліку з метою оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані із фактом виникнення податкової вигоди якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність основних засобів та виробничих потужностей для досягнення результатів позитивної підприємницької, економічної діяльності; неможливості реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Втім, згідно з принципом змагальності, суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Суд зауважує, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та узгодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Судом встановлено, що відповідно до контракту від 05.10.2023 року MD0S102023 та контракту від 20.09.2023 року MBRL-200923S позивачем відчужено товар - ячмінь 3 класу 2023 року врожаю (а.с.27-35).

На виконання зобов`язань за вказаними контрактами між позивачем (Замовник) та ТОВ "Спільне українсько-грецьке підприємство "ІМТРЕКС" (Виконавець) укладено договір за №01/09-23 від 01.09.2023 про надання послуг по обробці контейнерів або інших вантажів замовника силами Виконавця на мультимодальному комплексі (терміналі, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н, смт. Клевань, вул. Робітнича,2) та транспортно-експедиційних послуг, пов`язаних з доставкою вантажів Замовника (а.с.36-40).

Відповідно до п. 1.2 договору №01/09-23 від 01.09.2023 Виконавець надає Замовнику експедиторські послуги та послуги по перевалці вантажів/контейнерів Замовника, пов`язаних з перевантаженням вантажу з одного виду транспорту (залізничного та автомобільного) та на склад та зі складу, відправки та приймання вантажів власним чи залученим автомобільним та залізничним транспортом, та інші операції, пов`язані з обробкою та відправкою вантажів за узгодженими сторонами схемами, а Замовник зобов`язується прийняти ці роботи та розрахуватись за них на умовах цього договору.

Згідно пункту 2 зазначеного договору Виконавець забезпечує приймання, завантаження та відвантаження контейнерів та вантажів, що перевозяться Замовником на авто або залізничний транспорт згідно з оформленими Замовником нарядами/заявками. Відвантаження контейнерів Замовника на залізничний транспорт проводиться при готовності. контейнерів (вантажів) і подачі вагонів/платформ залізницею. Виконавець здійснює тимчасове зберігання контейнерів/вантажів на терміналі.

Виконання ТОВ "Спільне українсько-грецьке підприємство "ІМТРЕКС" зобов`язань за договором №01/09-23 від 01.09.2023, в тому числі і щодо зберігання товару, підтверджується актом надання послуг від 06.12.2023 (а.с.42).

Так, згідно п.1 вказаного акта, Виконавцем надано послугу зі зберігання вантажу у період з 30.10.2023 по 12.12.2023.

Згідно з п. 201, 1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платних податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням. умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлений Податковим кодексом України термін.

Відповідно до підпункту "г" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України.

Підпунктом 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України визначено, що операції з вивезення товарів за межі митної території України оподатковуються за нульовою ставкою.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з ПДВ за операціями з експорту товарів є дата оформлення митної декларації.

Судом встановлено, що ячмінь 3 класу 2023 року врожаю поміщений в митний режим експорту та, який є предметом вищевказаних договорів купівлі-продажу, що підтверджується митними деклараціями від 30.10.2023 M23UA204150000067U1 та від 31.10.2023 №23UA204150000072U0.

Відповідно до ч. 6 ст. 269 Митного кодексу України якщо товари, транспортні засоби комерційного призначення, оформлені за декларацією для вивезення за межі митної території України, не перетнули державний кордон України протягом 180 днів, митний орган визнає цю митну декларацію недійсною. Зазначений строк може бути зменшений за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи.

Як наслідок, суд зазначає, що на момент оформлення митної декларації платник податку зобов`язаний скласти та зареєструвати податкову накладну за операцією з вивезення товарів за межі митної території України.

Суд зауважує, що надані позивачем договори та додатки до них, акти наданих послуг оформлені з дотриманням вимог бухгалтерського обліку та податкового законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг господарських операцій.

Слід зазначити, що саме ТОВ "Спільне українсько-грецьке підприємство "ІМТРЕКС", як зберігач товару у період з 30.10.2023 по 12.12.2023 за договором про надання послуг від 01.09.2023 за №01/09-23, відповідальний за прийняття на зберігання зерна та, відповідно зобов`язаний складати та реєструвати відповідні складські документи.

Суд також звертає увагу на те, що відповідачем не було здійснено аналізу господарських операцій з придбання позивачем сільськогосподарської продукції. Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснювався експорт сільськогосподарської продукції, що підтверджується експортними контрактами, договором про надання послуг та вантажно-митними деклараціями.

Відповідачем не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, є неповними, недостовірними та/або суперечливими.

Також, відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків його контрагентів, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи є достатнім доказом підтвердження фактичного виконання зазначених вище господарських операцій, оскільки розкривають їх зміст, підтверджують рух активів товариства, зміни у власному капіталі позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності.

У свою чергу, доводи відповідача, викладені в Акті перевірки не ґрунтуються на оцінці первинної документації, зокрема контролюючим органом, також не встановлено дефектності вказаних первинних документів.

Таким чином, встановлені у даній справі обставини, підтверджені відповідними доказами, у повній мірі свідчать про реальність спірних господарських операцій позивача, їх відповідність дійсному економічному змісту та підтвердження необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При цьому, суд зазначає, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Лише в такому разі операції суб`єкта господарювання можуть вважатись вчиненими в межах господарської діяльності платника податків та лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Отже, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Наведене вище узгоджується з нормами пунктів 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо тлумачення розумної економічної причини (ділової мети).

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість господарських операцій платника податків на отримання позитивного економічного ефекту, який за загальним правилом виражається у прирості (збереженні) активів та/або їх вартості, а також створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Водночас, якщо господарська операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то вона не є вчиненою в межах господарської діяльності, а тому її наслідки не можуть відображатись в податковому обліку.

Як наслідок, суд доходить висновку щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що заявлений позов підлягає до задоволення, шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.02.2024 за № 004029/0705, за № 004030/0705 та за № 004031/0705.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено 9084,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, що підтверджується платіжними інструкціями від 20.02.2024 (а.с.48-50),

Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.

Факт оплати позивачем вартості послуг в розмірі 20 000 гривень підтверджується платіжною інструкцією від 10.04.2024 за №85.

Згідно з частинами 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно частин 5, 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19) вказав, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, з урахуванням обставин справи, а саме: розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного провадження (без виклику сторін); виходячи з характеру доказів у справі (відсутності експертиз, виклику свідків, тощо); кількості сторін та відсутності інших учасників у справі; ціни позову, суд вважає розмір вартості наданих послуг неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Тому, з огляду на викладене, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання та позицію відповідача про їх неспівмірність, суд доходить висновку про часткове стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до задоволення, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 9084,00 грн. та 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Мелтарбог" (код ЄДРПОУ 44845181, бульв. Південний, 35/40, м. Івано-Франківськ, 76010) до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.02.2024 за № 004029/0705, за № 004030/0705 та за № 004031/0705 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.02.2024 за № 004029/0705, за № 004030/0705 та за № 004031/0705.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мелтарбог" (код ЄДРПОУ 44845181, бульв. Південний, 35/40, м. Івано-Франківськ, 76010) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) сплачений судовий збір у розмірі 9084 (дев`ять тисяч вісімдесят чотири) гривні 00 копійок та 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.