Рішення

від 04.12.2007 по справі 9/169

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/169

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

04.12.07                                                                                           Справа№ 9/169

     Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С.,

При секретарі Козак І.Б.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ,

До відповідача:  Комунального підприємства “ДОВІРА” Оброшинської сільської ради, с. Оброшине, Пустомитівського району, Львівської області,

Про   стягнення боргу на загальну суму 11117 грн. 55 коп., в т.ч.  8114 грн. 51 коп. основного боргу, 675 грн.94 коп. пені,  1791 грн. 46 коп. інфляційних витрат, 535 грн. 64 коп. відсотків річних та  стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: п/к  - Працьовита С.М.,

Від  відповідача:  Горбунов О.О. –п/к,

Представникам   роз»яснено права і обов»язки передбачені ст. 22  ГПК України. Сторони подали письмове клопотання про відмову від технічного запису судового процесу.

Суть спору: розглядається справа за позовом ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ,

до відповідача: Комунального підприємства “Довіра” Оброшинської сільської ради, с. Оброшине, Пустомитівського району, Львівської області, про  стягнення  11117 грн. 55 коп. загальної суми боргу, в т.ч. 8114 грн. 51 коп. основного боргу, 675 грн.94 коп. пені, 1791 грн.46 коп. інфляційних витрат, 535 грн. 64 коп. відсотків річних та  стягнення судових витрат.

                 Представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить позов задовільнити, просить  не брати до уваги оплату відповідачем коштів за договором № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р., вчинених платіжним дорученням № 170 від 10.10.2005р. в сумі 26400,00 грн., так як предметом даного позову є інший договір № 06/05-914 ТЕ-21 від 01.04.2005р. укладений між сторонами і, власне за цим договором відповідач заборгував позивачу спірну суму, а сплатив за іншим договором № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р., який не є предметом спору, подав проект звіряння суми боргу, підписаний зі сторони позивача, просить стягнути з відповідача на користь позивача  8114 грн. 51 коп. основного боргу, 675 грн.94 коп. пені,  1791 грн. 46 коп. інфляційних витрат, 535 грн. 64 коп. відсотків річних та судові витрати. Представником позивача 03.12.2007р. подано пояснення, згідно якого вбачається, що  відповідачем у платіжному дорученні № 76 від 20 вересня 2007р. рахунок позивача вказано правильний, цей рахунок належить позивачеві, однак кошти в сумі 7 грн. 58 коп. на рахунок позивача не поступили, просить врахувати це при постановленні рішення. Представник зазначив, що постановлення рішення не на користь позивача та зарахування судом зустрічних вимог, про яке просить відповідач,  буде ним оскаржено.

                Відповідач проти позову заперечує, наполягає на тому, що ним борг за двома договорами № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р., та № 06/05-914 ТЕ-21 від 01.04.2005р. сплачено повністю, подав платіжні доручення про сплату ним боргу за вказаними договорами, подав заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, зіслався на аналогічні заяви, з якими він звертався до позивача, а саме:  № 16 від 20.05.2007р. про зарахування переплаченої суми за договором № 06/04-2469 в рахунок договору № 06/05-914, заяву № 17 від 27.06.2007 року,  подав чергову заяву № 28 від  19.11.2007р. про зарахування зустрічних вимог, поштову квитанцію № 2744280 від 20.11.2007р. про направлення заяви про зарахування боргу позивачу, лист про звіряння суми боргу, проект акту звіряння, підписаний зі сторони відповідача,  які були направлені позивачу,  акти приймання-передачі природного газу – 4 примірники, подав додаткові доповнення до відзиву, письмові пояснення, у якому клопоче про зарахування суми боргу відповідно до статті 601 ЦК України та просить відмовити в позові повністю, пояснив, що постановлення судом рішення не на користь відповідача буде ним оскаржено, клопоче про проголошення повного тексту рішення у цій справі, подав другий примірник платіжного доручення за №  76 від 20.09.2007р. про сплату 7 грн. 58 коп. з відміткою банківської установи про проведення платежу 21.09.2007р.

               Суд заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оглянувши та оцінивши подані ними докази ВСТАНОВИВ.

               01 квітня 2005 року між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»та Комунальним господарством «Довіра»був укладений договір на постачання природного газу та вироблення теплової енергії № 06/05-914 ТЕ - 21 (далі - Договір). Згідно з цим договором, позивач зобов'язувався передати Відповідачу протягом квітня 2005 року природний газ, а відповідач (КП «Довіра») зобов”язувався прийняти та оплатити за поставлений природний газ.

               Позивач (ДК «Газ України») свої зобов'язання, згідно даного договору виконав, передав відповідачу, протягом квітня 2005 року природний газ в об'ємі 38, 503 тис. куб м., на загальну суму

8114 грн.51 коп., що підтверджується актом  приймання передачі від 30.04.2005р., який підписано представниками двох сторін, підписи засвідчені печатками підприємств.

               Зазначені обставини Позивач підтверджує договором № 06/05-914 ТЕ-21 від 01 квітня 2005 року,  додатковою угодою № 1 до цього договору від 30.06.2005 року,  актом приймання - передачі природного газу від 30.04.2005 року, розрахунком суми боргу.

               Як стверджує Позивач, Відповідач своїх зобов'язань за договором на постачання природного газу та вироблення теплової енергії № 06/05-914  ТЕ –21, від   01.04.2005р. - не виконав, за поставлений газ в квітні 2005р.  - не оплатив у порядку та строки визначені цим договором.

              Відповідно до вимог п. 6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється Покупцем грошовими коштами плановими платежами щодекадно до 10, 20, та 30 числа місяця поставки газу.

              Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання - передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

               Пунктом 6.4. цього договору сторони передбачили, що в платіжних дорученнях покупець повинен обов”язково вказувати номер договору, дату його підписання, призначення платежу.  

               Цим же пунктом 6.4. договору № 06/05-914-ТЕ-21 від 01.04.2005р., сторони передбачили, що  за наявності заборгованості у покупця за даним договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ та компенсацію затрат на його транспортування територією України, поставлений в минулі періоди по даному договору, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

              Відтак,  на момент розгляду справи, сума основного боргу КП «Довіра»перед ДК «Газ України»становить 8114,51 грн. основного боргу.

               Позивач, за несвоєчасну оплату за спожитий відповідачем газ, просить у відповідності до  п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 258, 549-551 Цивільного кодексу України та п. 7.2. Договору, стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 675 грн. 94 коп. (Розрахунок пені приведений у тексті позовної заяви).

               Крім того, Позивач просить стягнути з відповідача, відповідно до вимог п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України,  інфляційні витрати в сумі 1791,46 грн. (Розрахунок  інфляційних витрат - у тексті позовної заяви) та три відсотки річних у розмірі 535 грн. 64 коп. (Розрахунок відсотків річних приведений у тексті позовної заяви).

               Всього, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 11117 грн. 55 коп. ( 8114, 51 грн. + 675,94 грн. + 1791,46 грн. + 535,64 грн.).

              В судовому засіданні встановлено, що постачання природного газу Позивачем до Відповідача здійснювалось на підставі двох договорів на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р. та № 06/05-914 ТЕ-21 від 01.04.2005р.

               Оплата за поставлений позивачем відповідачу природній газ, останнім проводилася у 2005 році.

              Відповідно до п. 3.3  Договору № 06/05-914 ТЕ-21 від 01.04.2005р. приймання-передача газу, поставленого Постачальником Покупцеві у відповідному місяці, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому визначаються фактичні обсяги спожитого газу.

              Згідно ч.2 п. 3.4 цього Договору акт приймання-передачі є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

             Як вбачається з матеріалів справи, за період  січень - квітень 2005 р., згідно актів передачі-приймання природного газу позивач передав, а відповідач отримав природний газ на загальну суму 99647,59 грн., а саме: у січні 2005р. на суму 32388,28 грн., за договором № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.04р., акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2005р., в лютому 2005р. на суму 26144,06 грн., за договором № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.04р.,акт передачі-приймання природного газу від 28.02.2005р., у березні 2005р. на суму 33 000,74 грн., за договором № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.04р., акт передачі-приймання природного газу від 31.03.2005р., у квітні 2005р. - на суму 8144,51 грн., за договором № 06/05-914 ТЕ-21 від 01.04.2005р., акт передачі-приймання природного газу від  30.04.2005р.

             Оплата відповідачем за отриманий газ проводилася платіжними документами, а саме: платіжним дорученням № 11 від 13.01.2005р., згідно якого, відповідач сплатив позивачу  5000,00 грн., призначення платежу: Оплата за газ згідно договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.; платіжним дорученням № 30 від 10.02.2005р. - 5000,00 грн., призначення платежу: Оплата за газ згідно договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.; платіжним дорученням № 31 від 17.02.2005р. - 10000,00 грн., призначення платежу: Оплата за газ згідно договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.; платіжним дорученням № 35 від 21.02.2005р. - 12000,00 грн., призначення платежу: Оплата за газ згідно договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.; платіжним дорученням № 39 від 02.03.2005р. - 12000,00 грн., призначення платежу: Оплата за газ згідно договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.; платіжним дорученням № 51 від 17.03.2005р. - 2500,00 грн., призначення платежу: Оплата за газ згідно договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.; платіжним дорученням № 1 від 22.03.2005р. - 8400,00 грн., призначення платежу: Оплата за газ згідно договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.; платіжним дорученням № 54 від 29.03.2005р. в сумі 11000,00 грн., договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.; платіжним дорученням № 1 від 22.03.2005р. - 8400,00 грн., призначення платежу: Оплата за газ згідно договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.; платіжним дорученням № 2 від 21.04.2005р. - 4700,00 грн., призначення платежу: Оплата за газ згідно договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.; платіжним дорученням № 3 від 22.07.2005р. - 800,00 грн., призначення платежу: Оплата за газ згідно договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.;  платіжним дорученням № 157 від 20.09.2005р. - 1000,00 грн., призначення платежу: Оплата за газ згідно договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.; платіжним дорученням № 170 від 10.10.2005р. - 26400,00 грн., призначення платежу: Оплата за газ згідно договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.; платіжним дорученням № 171 від 13.10.2005р. - 840,00 грн. та  платіжним дорученням № 76 від 20.09.2007р. на суму 7 грн. 58 коп. призначення платежу - за  договором  № 06/05-914-ТЕ-21 від 01.04.2005р. з відміткою банківської установи про проведення платежу 21.09.2007р.

        З вищенаведеного вбачається, що відповідачем  платіжними дорученнями: № 11 від 13.01.2005р., № 30 від 10.02.2005р., № 31 від 17.02.2005р., № 35 від 21.02.2005р.,  № 39 від 02.03.2005р., № 51 від 17.03.2005р., № 1 від 22.03.2005р., № 54 від 29.03.2005р., № 2 від 21.04.2005р., № 3 від 22.07.2005р., № 157 від 20.09.2005р., № 170 від 10.10.2005р., № 171 від 13.10.2005р. - оплату  проведено за іншим договором № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р., який не оспорюється, та не є предметом спору у справі № 9/169.

           Тільки в платіжному дорученні № 76 від 20.09.2007р. на суму 7 грн. 58 коп. зазначено, призначення платежу - за  договором  № 06/05-914-ТЕ-21 від 01.04.2005р.

           Щодо оплати  відповідачем 7 грн. 58 коп. платіжним дорученням № 76 від 20.09.2007р., то відповідачем подано суду другий примірник цього платіжного доручення з відміткою банківської установи  про проведення цього платежу через банківську установу 21.09.2007р.

            Оскільки у поясненні  від 29.11.07р. за № 31/10-12138 позивач запевнив, що у цьому платіжному дорученні правильно зазначено банківські реквізити позивача, що рахунок належить позивачу, відтак є безпідставними твердження позивача, що на його рахунок зазначена сума 7 грн. 58 коп. не надходила, оскільки це спростовується поданими  відповідачем, в цій частині, належними та допустимими доказами.

             Слід також зазначити, що сторони, крім того, оформляли акти звіряння розрахунків, яким було надано правову оцінку.

           Так,  згідно актів  звіряння розрахунків, які складено між позивачем та відповідачем станом на 31.10.2005р., зазначено, що відповідач має борг перед позивачем 54313,22 грн., згідно акту звіряння розрахунків станом на 31.03.07р., зі сторони позивача зазначено, що борг відповідача складає 0,00 грн., зі сторони відповідача дописано 7 грн. 58 коп. Ці акти підписано зі сторони позивача та відповідача, підписи скріплені печатками сторін.

          До позовної заяви позивач долучив акт звіряння розрахунків, складений тільки позивачем від 30.06.07р., де зазначено, що відповідач має борг в сумі –8114,51 грн., цей акт зі сторони відповідача –не підписаний.

          Відповідач, в свою чергу, подав другий примірник акту звіряння розрахунків від 30.06.07р. складений двома сторонами, у якому зі сторони позивача зазначено, що відповідач має борг 8114,51 грн., зі сторони відповідача вказано, що борг перед позивачем складає 7 грн. 58 коп.

         Як зазначено в ухвалі суду від 13.09.2007р. представник позивача в судовому засіданні,  заявляв клопотання про те, щоб судом брався до уваги тільки акт звіряння розрахунків станом на 30.06.2007р., в редакції позивача, складений в редакції відповідача  від 30.06.07р. –відхилити, та не брати до уваги акту звіряння розрахунків станом на 31.03.07р., у якому зі сторони позивача зазначено, що борг відповідача складає 0,00 грн., зі сторони відповідача дописано 7 грн. 58 коп.

          В судовому засіданні, 13.09.2007р., встановлено, що ні один із актів звірки розрахунків, які подані як позивачем, так і відповідачем, не містять повного найменування сторін, місцезнаходження сторін, кодів ЄДРПОУ сторін, у них відсутнє будь-яке посилання на договір, найменування договору, номер, дату укладення договору, зазначені акти підписані невідомими представниками сторін, однак засвідчені печатками, містять розбіжності та дописування, без зазначення: “Виправленому вірити”, не підписані особою, яка вчиняла дописування та не засвідчено печаткою сторони, яка такі дії (дописування) вчиняла.

            Щодо акту звіряння розрахунків “сальдо на 30-06-2007р.”, який  подано позивачем до позовної заяви, то він  складений в односторонньому порядку, тільки позивачем, не містить всіх необхідних реквізитів та інформації, в т.ч. не містить будь-якого посилання на договір, та інших даних, підписано невідомим представником позивача.

            В наступному на вимогу суду, як позивач, так і відповідач подавали проекти актів звіряння суми боргу, однак ці акти складені в односторонньому порядку, не зважаючи на те, що містять необхідні реквізити.

            Оцінивши зазначені акти звіряння сум боргу, суд прийшов до висновку, що вони,  відповідно до статті 33 ГПК України є неналежними та недопустимими доказами у справі, відповідно до статті 34 ГПК України, відтак суд  не брав їх до уваги,  при вирішенні зазначеного спору.

           Як зазначено вище у цьому рішенні, між сторонами було укладено два договори № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004 р. та № 06/05-914-ТЕ-21 від 01.04.2005 р. на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій.

           В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що інших правовідносин, крім правовідносин, щодо поставки природного газу за вказаними вище договорами, між сторонами не існувало, таких доказів ні позивач, ні відповідач суду не представили і наявність будь-яких інших договорів, крім зазначених вище, заперечують.

          Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за договором № 06/04-2469 -ТЕ-21 від 30.12.2004 р. розрахувався повністю за отриманий від позивача природній газ та надмірно сплатив (переплатив) 8106 грн.93 коп. платіжним дорученням № 170 від 10.10.2005р., оплата відповідачем проведена в сумі 26400,00 грн., призначення платежу: Оплата за газ згідно договору № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.

            Позивач, надмірно сплачені відповідачем кошти в сумі 8106 грн. 93 коп. платіжним дорученням № 170 від 10.10.2005р. на суму 26400,00 грн., станом на час розгляду справи  –не повернув, що не заперечується ні позивачем, ні відповідачем.

           Відповідач з вимогою в порядку ч. 2 статті 530 ЦК України, чи з позовом про повернення надмірно сплачених ним коштів в сумі 8106 грн. 93 коп. до позивача не звертався, таких доказів суду не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

           Відповідач, неодноразово, звертався до позивача з заявами про зарахування переплаченої ним суми 8106 грн. 93 коп. за договором № 06/04-2469, в рахунок погашення  боргу за договором № 06/05-914, що підтверджується заявами  № 16 від  30.05.2007р., № 17 від 27.06.2007р. та № 28  від 19.11.2007р. Докази про надсилання відповідачем позивачу  заяви за № 28 від 19.11.2007р. –в матеріалах справи.

           Зазначені заяви відповідача –залишені позивачем без реагування, що підтверджується матеріалами справи.

           В судовому засіданні представник позивача пояснив, що  зарахування цієї суми позивачем не проведено і проводитися не буде та, що відповідач не позбавлений права звернутися до позивача, в установленому порядку, про повернення зазначеної суми, однак такої вимоги відповідач перед позивачем –не ставив.

             Статтею 173 ГК України передбачено, що  господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

          Частиною 2 цієї статті визначено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання, а частиною 3, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.

            Стаття 174 ГК України передбачає, що господарські зобов'язання можуть виникати:

            безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

            з акту управління господарською діяльністю;

            з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать;

            внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав;

            у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

            В нашому випадку, зобов”язання між сторонами виникли з господарського договору, а саме: договору на постачання природного газу та вироблення теплової енергії № 06/05-914-ТЕ-21 від 01.04.2005 року, який є предметом спору у даній справі. Іншого судом не встановлено.

            Відтак твердження відповідача про проведення ним  оплати за договором № 06/05-914 ТЕ-21 від 01.04.2005 року в сумі 8106 грн. 93 коп. платіжним дорученням № 170 від  10.10.2005р. є недоведеними та спростовуються матеріалами даної справи.

            Стаття 175 ГК України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

             Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

           Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

            Стаття 216 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

             Частина 2 цієї статті визначає, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

             Частина 3 зазначеної статті визначає, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

             потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

            сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.

            Стаття 217 ГК України передбачає, що  господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

           Частина 2 цієї статті визначає, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

            Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, а частиною  2 зазначеної статті, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

          Стаття 219 ГК України передбачає, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

          Стаття 230 ГК України визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнають ся господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Згідно з  частиною 2 цієї статті, суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

          Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оглянувши та дослідивши подані докази, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача  є обґрунтованими та документально підтвердженими, підлягають до задоволення частково. За договором № 06/05-914 ТЕ-21 від 01 квітня 2005 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 8106 грн. 93 коп. основного боргу, 675 грн. 94 коп. пені,  1791 грн. 46 коп. інфляційних витрат та 535 грн.64 коп. відсотків річних. Пеня, інфляційні витрати та три відсотки річних нараховані позивачем від суми основного боргу 8114 грн. 51 коп., яка виникла на час звернення з позовом до суду, відтак нарахована правомірно, від суми боргу, який мав місце на час звернення з позовом до суду.

           Оплата відповідачем суми 7 грн. 58 коп. договором № 06/05-914 ТЕ-21 від 01 квітня 2005 року  проведена 21.09.2007р., що підтверджується платіжним дорученням № 76 від 20.09.2007р.

           Клопотання відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до статті 601 ЦК України, слід відхилити, так як надмірно сплачені (переплачені) відповідачем кошти в сумі 8106 грн. 93 коп. за договором  № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р. і, несплата коштів, тобто невиконання відповідачем зобов”язань за договором № 06/05-914 ТЕ-21 від 01.04.2005р., який є предметом спору у даній справі, по своїй суті не є зустрічними однорідними вимогами, відповідно до статті 601 ЦК України.

             Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, 10 жовтня 2005р. були перераховані кошти в сумі 26400 грн. 00 коп., платіжним дорученням № 170, призначення платежу: за договором  № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004 р., і що в цю суму,  ввійшли  кошти  в сумі 8106 грн.93 коп., які, за твердженнями відповідача, є оплатою за газ по договору №  06/05-914-ТЕ-21 від 01.04.2005р., зазначеним платіжним дорученням –не підтверджується.

             Відповідач стверджує, що кошти в сумі 8106 грн. 93 коп. набуті  позивачем  безпідставно, при цьому,  відповідач посилається на статтю 1212 ЦК України, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно, що особа зобов'язана повернути майно незалежно від того, чи безпідставне набуття майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, що ці положення застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, що відповідно до ст. 1214 ЦК України, згідно якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави, а у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними. Депозитні ставки (проценти за користування грошима) у 2005 році становили 20% річних, відтак позивач міг одержати за два роки користування грошима відповідача близько 40% від суми цих грошей.

           Крім того, відповідач посилається на п. 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 що, кошти, які помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких, неналежний отримувач, несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.                 

            Однак, викладені відповідачем обставини, можуть бути підставою для позову, з яким відповідач не позбавлений права звернутися в судовому порядку та застосувати  п. 6 Указу Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 16.03.1995 р. № 227/95, про що зазначив відповідач у поясненні за № 30 від 27.11.2007р. (вхідний № 25835).

          Відповідач також стверджує, що зазначена переплата коштів є зустрічною однорідною вимогою і підлягає зарахуванню відповідно до статті 601 ЦК України та, вважає цю суму зарахованою з 13.10.2005р. (останнє речення пояснень, на другій сторінці пояснень № 30 від 27.11.2007р., вхідний № 25834 від 27.11.07р. ).

          Таке твердження відповідача по своїй суті суперечить  статті 601 ЦК України, крім того суперечить п.  6.4. договору № 06/05-914 –ТЕ-21 від 01 квітня 2005 року.

          Так, стаття 601 ЦК України передбачає, що  зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

          Частиною 2 цієї статті передбачено, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

          Особливість зарахування полягає в тому, що воно може припинити одразу два зустрічні зобов'язання, а саме:  зобов”язання позивача перед відповідачем та відповідача перед позивачем, за умови рівності розміру вимог.  

          В даному конкретному випадку, зобов”язання позивача перед відповідачем –відсутні.    

          Як зазначено вище у цьому рішенні, відповідач не ставив перед позивачем вимоги про повернення надмірно сплаченої ним суми за договором № 06/04-2469-ТЕ-21 від 30.12.2004р., ні в порядку визначеному частиною 2 статті 530 ЦК України, ні в судовому порядку.

           Тим більше, що надмірно сплачені кошти (переплата коштів) за одним договором ( № 06/04-2469 ТЕ-21 від 30.12.2004р.), який не оспорюється і, невиконання зобов”язань за іншим договором       ( № 06/05-914 ТЕ-21 від 01.04.2005р.), який є предметом даного спору, не є зустрічними однорідними вимогами, оскільки зарахування можливе за наявності певних умов, як от:  зустрічність вимог, тобто, що сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі); однорідність повинна виявлятися й у природі зобов'язань; "дозрілість" вимог,  ясність вимог. Припускається, що між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання і т. ін.

           Умови для зарахування зустрічних однорідних вимог, передбачених статтею 601 ЦК України, в даному конкретному випадку, відсутні.

           Крім того, згідно п. 6.4. цього договору, сторони передбачили, що за наявності заборгованості у покупця за даним договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ та компенсацію затрат на його транспортування територією України, поставлений в минулі періоди по даному договору, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу. Зазначеним договором сторони не передбачили зарахування коштів  в погашення заборгованості за газ, які сплачені  за іншим договором, що має місце в даному випадку.

           Щодо посилань сторін про оскарження даного рішення суду, то оскарження судових рішень є правом як позивача, так і відповідача, і передбачено чинним законодавством України.

           Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 ГПК України.

           На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 1, 3, 4-3, 22, 32, 33, 34, 36, 38, 43, 44-49, 69, 77, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

                                                                       ВИРІШИВ:

1.          Позов задовільнити  частково.

2.          Стягнути з  Комунального підприємства “Довіра” Оброшинської сільської ради, п. і. 81115, Львівська область, Пустомитівський район, с. Оброшине, вул. Грушевського, 3 ( код ЄДРПОУ 31773925) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”,  п. і. 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1 (код ЄДРПОУ 31301827)  8106 грн. 93 коп. основного боргу, 675 грн. 94 коп. пені, 1791 грн. 46 коп. інфляційних витрат, 535 грн. 64 коп. відсотків річних, 111 грн. 92 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

      3. В задоволенні решти позову –відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

04.12.2007р. прийнято, оформлено відповідно до статті 84 ГПК України, підписано та проголошено повний текст рішення.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 91-93 ГПК України. Рішення набирає законної сили в порядку визначеному статтею 85 ГПК України, після  закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя